КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 вересня 2017 року м.Київ № 810/2468/17
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого – судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Касьянової О.В.,
за участю представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1,
від відповідача – ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка"
до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про скасування рішення від 13.11.2016 вих. № 9763/10/10-13-11-02-10 та зобов'язання прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2016 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.09.2016 року.
В обґрунтування доводів позовної заяви позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області було надано ТОВ «Аніка» податкову консультацію у формі рішення (лист від 13.11.2016 вих. № 9763/10/10-13-11-02-10) та роз’яснено, що подана підприємством податкова декларація з ПДВ за листопад 2016 вважається не визнаною як податкова звітність, у зв’язку з тим, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.
Позивач не погоджується з зазначеними доводами податкового органу та вважає їх незаконними, оскільки Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі.
Разом з цим, позивач наполягав, шо Податковим кодексом України прямо передбачений і обов'язок контролюючого органу прийняття податкової декларації, і заборона відмови посадової особи такого органу прийняти податкову декларацію з причин, не зазначених у статті 49 Податкового кодексу України.
Крім того, позивач стверджує, що рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 12.03.2016 вих. № 1924/10/10-13-11-02-10 є незаконним, оскільки податковий орган не мав на це законних підстав і передбачених законном повноважень та вважає необхідним зобов'язати Державну податкову інспекцію прийняти податкову декларацію ТОВ “Аніка” з податку на додану вартість за звітний період листопад 2016 року з додатками та доповненням та введення до інформаційних баз даних ДФС України відповідних відомостей.
Позивач звертав увагу суду, що відповідачем порушено передбачене законом право підприємства на зарахування сум сплаченого у попередньому (звітному податковому періоді ПДВ в рахунок зменшення суми податкового зобов’язання чи суми збільшення податкового кредиту наступного податкового періоду.
За наведених обставин, та, як вказує позивач, з метою захисту від штучного створення передумов в частині притягнення платника податків до юридичної відповідальності за ігнорування положень податкового законодавства ТОВ «Аніка» звернулось до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання призначене на 20.09.2017 з’явились уповноважені представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.
Предатавник відповідач позову не визнав. В обґрунтування доводів заперечень зазначив, що посадові особи Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області діяли у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Таким чином, оскаржувані рішення є правомірними, а підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.
Звертав увагу суду, що нормами чинного законодавства встановлено спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі. Водночас, декларація з ПДВ за листопад 2016 року ТОВ “Аніка” надійшла до ДПІ у Києво-Святошинському районі в паперовому вигляді. Таким чином, платником податків не було дотримано вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а тому подана декларація не була прийнята контролюючим органом, про що листом від 13.11.2016 вих. № 9763/10/10-13-11-02-10 було повідомлено платника та запропоновано подати податкову декларацію з ПДВ за листопад 2016 року відповідно до вимог Податкового кодексу України.
Разом з цим, відповідач також зауважив, що договір про визнання електронних документів з ТОВ “Аніка” укладено та дія договору не призупинялася. Відповідно до умов договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв’язку.
За наведених обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі докази, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Аніка” є юридичною особою та зареєстровано в якості платника податку на додану вартість.
12.12.2016 позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київської області податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 року з додатками № 2, 3, 4 та 5 до неї (а.с. 113-117).
Крім того, разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період листопад 2016 року (включно з додатками) відповідно до абзацу другого пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у вигляді листа від 12 грудня 2016 року вих. № 334/12-16 (а.с. 118-129).
ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 13.11.2016 вих. № 9763/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2016 року від 12.12.2016 вважається не визнаною як податкова звітність у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями.
Разом з цим, платнику податків було роз’яснено, що договір про визнання електронних документів з ТОВ “Аніка” з ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 22.01.2016 реєстраційний номер № НОМЕР_1 є діючим, дія договору не призупинялася, сертифікати дійсні до 10.01.2018. Відповідно до умов договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв’язку.
Крім того, у зазначеному листі податковим органом запропоновано позивачу надати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний період у спосіб, який передбачений чинним законодавством (а.с. 130).
Не погоджуючись з вказаним рішенням суб’єкта владних повноважень та вважаючи таке рішення незаконним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) визначені як документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів регулюються статтею 49 Податкового кодексу України, згідно з якою податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Податкова декларація подається за вибором платника податків в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України.
Водночас, суд звертає увагу, що з 1 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.
Так, з 1 січня 2015 року положеннями абзацу другого пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Виключення з цього правила міститься в абзаці третьому цього пункту. Так, у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.
Таким чином, наведені норми встановлюють інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з ПДВ, яка має бути подана виключно в електронній формі.
Отже, у даному конкретному випадку пункт 49.3 статті 49 Податкового кодексу України застосуванню не підлягає, а у платника податку відсутнє право подачі декларації з ПДВ у паперовому вигляді.
Враховуючи вимоги абзацу 2 пункту 9.4 статті 49 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що подача податкової декларації з ПДВ в електронному вигляді - це обов’язок позивача.
Аналогічних висновків дійшла також колегія суддів Київського окружного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 810/111/16, яка, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016.
Отже, починаючи з 1 січня 2015 року усі платники податку на додану вартість зобов'язані подавати податкову звітність з ПДВ до контролюючого органу виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Крім того, суд звертає увагу, що Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 за № 159/28289, затверджено форму, порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (дата набрання 01.02.2016).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ цього Порядку декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Отже, з наведеного вбачається, що законодавством встановлений безальтернативний обов'язок платників саме податку на додану вартість складати та подавати контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість виключно в електронній формі.
Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначаються Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 N 233, зареєстрованим Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 р. за N 320/15011.
Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ вказаної Інструкції для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов'язковими для податкової звітності у паперовій формі.
Формат (стандарт) податкового документа в електронному вигляді на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML), електронні форми податкових документів та інша інформація про порядок подання податкових документів в електронному вигляді оприлюднюються на WEB-сайті ДПА.
Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов'язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених в статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис"; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований).
Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв'язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку:
платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення;
після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються ЕЦП посадових осіб платника податків;
після накладання ЕЦП платник податків здійснює шифрування податкового документа в електронному вигляді та направляє його до органів ДПС через телекомунікаційні канали зв'язку;
після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту);
перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність;
підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції;
якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин.
Положеннями пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, суд зауважує, що по відношенню до податкової звітності, складеної в електронній формі, обов'язковим реквізитом електронного документу є електронний цифровий підпис, а форма декларації означає дотримання формату (стандарту) податкового документа в електронному вигляді на основі встановленої специфікації.
Крім того, суд приймає до уваги, що в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 року № 1503/12/13-12 було роз'яснено, що процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із:
1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК;
2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
Наведене свідчить, що, отримавши податкову декларацію та перевіривши її на відповідність вимогам пунктів 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, настає етап вирішення питання про реєстрацію такої декларації.
За змістом пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу Україн посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника виключно за умови дотримання платником податків вимог цієї статті 49 (у тому в числі в частині подання декларації з ПДВ в електронному вигляді).
Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Суд зазначає, що вказана норма встановлює імперативну заборону контролюючому органу приймати податкову звітність, яка не містить обов'язкових реквізитів, вичерпний перелік яких наведено у пунктах 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, та одночасно зобов'язує контролюючий орган направити платнику податків повідомлення про зміст таких недоліків.
Разом з цим, вказана норма не виключає права контролюючого органу відмовити у прийнятті податкової звітності у випадку встановлення порушення інших вимог, що висуваються до податкової звітності.
Тобто, встановивши, що податкову декларацію подано у непередбачений законом спосіб, у податкового органу не виникає обов'язку з її реєстрації, а отже, і визнання такої декларації.
З огляду на зазначене, судом встановлено, що паперовий документ, заповнений позивачем за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 та поданий до контролюючого органу, не може вважатись податковою звітністю з податку на додану вартість, оскільки паперова форма звітності з цього податку не передбачена законодавством. Разом з цим, доказів того, що ТОВ «Аніка» направило декларацію з податку на додану вартість за листопад 2016 року в електронній формі, позивач до суду не надав.
Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів в постанові Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 в адміністративній справі № 810/1953/16, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 була залишена без змін.
Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що 22.01.2016 між ТОВ “Аніка” та ДПІ у Києво-Святошинському району ГУ ДФС у Київської області укладено договір реєстраційний № НОМЕР_1 про визнання електронних документів. Відповідно до умов цього Договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв’язку. Крім того, умовами вказаного договору встановлено, що платник податків зобов’язаний надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України (а.с.53-54).
Станом на момент подання спірної податкової звітності цей договір був дійсним.
Враховуючи викладені норми законодавства та встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд дійшов висновку, що Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київські області правомірно відмовила у визнанні податкової звітності, а саме податкової декларації з ПДВ ТОВ “Аніка” за листопад 2016 року.
Суд також не погоджується з доводами позивача, що оспорюваним рішенням (листом) Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області надала ТОВ “Аніка” податкову консультацію.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова консультація – це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Згідно з пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов’язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
У силу положень пункту 52.4 статті 52 Податкового кодексу України консультації, крім узагальнюючих, надаються: в усній формі - контролюючими органами; у письмовій або електронній формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, та підлягають обов’язковому розміщенню на сайті контролюючого органу, який надав консультацію, протягом 10 календарних днів після дня їх надання без зазначення найменування (прізвища, ім’я, по батькові) платника податків та його податкової адреси.
Отже, податкові консультації надаються контролюючими органами за окремим зверненням платника податків, яке містить вимогу про надання роз’яснень з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
При цьому контролюючі органи районного рівня податкові консультації з вказаних питань надають виключно в усній формі.
У позовній заяві позивач визнав, що не звертався до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області за податковою консультацією.
З огляду на зазначене, підстави вважати, що надана Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області відповідь (лист, рішення) від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10 є податковою консультацією у розумінні чинного законодавства – відсутні.
Суд зауважує, що під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позицію щодо наявності у ТОВ “Аніка” права подавати контролюючому органу податкову звітність з ПДВ за відповідний період за формою затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 саме у паперовому вигляді. Зокрема, позивачем також не надано суду пояснень, якими саме чинними нормами законодавства (Податкового кодексу України) станом на листопад-грудень 2016 року, встановлено право платника податків подавати податкову звітність з ПДВ у паперовому вигляді. Крім того, жодних обґрунтованих доводів відносно того, чому підприємство не може дотримуватись вимог законодавства та подавати податкові декларації за відповідні звітні періоди у електронному вигляді – позивачем також не зазначено.
У свою чергу, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10 є правомірним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, а отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо позовних вимог про зобов’язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2016 року з додатками та доповненнями до неї ТОВ “Аніка” з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.12.2016, то суд звертає увагу, що вказана вимога є похідною від вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 13.11.2016 № 9763/10/10-13-11-02-10.
Відтак, відмова у задоволенні первинних позовних вимог є підставою для відмови у задоволенні й похідних від них вимог.
Зважаючи, що контролюючий орган правомірно відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за листопад 2016 року, суд дійшов висновку, що вказані вимоги позивача є також безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом з цим, суд зауважує, що передумовою задоволення позову про спонукання відповідача вчинити певні дії є або наявність нормативно-правового акта, яким передбачений обов'язок суб'єкта владних повноважень вчинити такі дії, від здійснення чого він ухиляється, або факт об'єктивного порушення права позивача внаслідок не вчинення таких дій, підтверджений належними доказами.
Наявність будь-якої з цих умов позивачем під час розгляду справи суду не доведена.
Також, згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Вказане положення відповідає статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Отже, за змістом наведених статей Кодексу адміністративного судочиснтва України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо у результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити у позові.
Під час розгляду справи позивачем не було надано суду жодного доказу (у тому числі не надані пояснення), які б підтверджували, що прийняте відповідачем рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з підстав її невідповідності вимогам Податкового кодексу України порушує право, свободу чи інтерес позивача.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення та вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов’язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 вересня 2017 р.
