Справа № 200/16342/17
Провадження № 2/200/4019/17
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(заочне)
«15» травня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.
за участю секретаря: Санжаровської Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
22 вересня 2017 року позивач Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», яка діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 06 жовтня 2017 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 22 листопада 2017 року.
23 квітня 2018 позивач подав уточнену позовну заяву, в якій зазначено два позивачі: Громадська організація «Дніпропетровський незалежний правозахисний центр», Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», які діють в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року залишено без розгляду за заявою представника позивача ГО «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація»
Позовна заява обґрунтована наступним.
20 жовтня 2006 року прокурором Індустріального району м. Дніпропетровська порушено кримінальну справу за фактом шахрайства щодо купівлі ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1. 17 лютого 2013 року кримінальну справу відносно ОСОБА_2 закрито. 25 листопада 2013 року з Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_2 направлена копія постанови про відшкодування йому шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 10 грудня 2013 року ОСОБА_2 подав до Головного управління ДКСУ в Дніпропетровській області заяву про прийняття до виконання вказаної постанови про відшкодування шкоди. Станом на 10 квітня 2018 року постанова залишається невиконаною. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 804/10982/14 бездіяльність ДКСУ визнано незаконною. В результаті бездіяльності ДКСУ ОСОБА_2 завдано матеріальної шкоди, так як відбулося знецінення грошових коштів внаслідок інфляції. Вказує, що сума нестягнутого боргу складає 1260 грн., в зв'язку з чим з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» на користь позивача має бути стягнута пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, тобто з 12 лютого 2017 року до дня коли судове рішення у справі набере чинності, плюс три відсоткові пункти. Також на користь ОСОБА_2 має бути стягнуто інфляційних збитків, у сумі 1238 грн. 58 коп.; 3% річних у розмірі 163 грн. 72 коп., разом 1402 грн. 30 коп. Також внаслідок бездіяльності ДКСУ, яка виразилась у невиконанні судового рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_2, останньому задано моральної шкоди, яка полягає в порушенні звичайного способу життя ОСОБА_2, його нормальних життєвих зв'язків, який змушений замість зайняття підприємницькою діяльністю, займатися захистом свого порушеного права. Розмір моральної шкоди оцінює в 200000 грн. Також вказує, що ОСОБА_2 мають бути компенсовані судові витрати, пов'язані із явкою до суду - за відрив від звичайних занять. Згідно повістки на 22.11.2017 року ОСОБА_2 був в суді з 13:45 год. до 14:05 год. плюс чотири години з врахуванням відстані від дому до суду і в зворотному напрямку. 23 березня 2018 року ОСОБА_2 прибув до суду на 14:00 год. і перебував там до 14:20 год. плюс чотири години з врахуванням відстані від дому до суду і в зворотному напрямку. Крім того, необхідно врахувати явку в наступне судове засідання, яке призначене судом плюс чотири години, що будуть витрачені на прибуття до суду.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду у вигляді пені, виходячи із суми боргу - 1266,72 грн. Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 144 000 грн. Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаний із явкою до суду за всі дні, в які він змушений був з'являтись до суду для захисту своїх прав.
Ухвалою суду від 15 травня 2018 року позовну заяву від 23 квітня 2018 року залишено без розгляд за заявою представника позивача.
Представник позивача ГО «ДНП ГО» ОСОБА_2 надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином. причин неявки суду не повідомили, відзиву на позовну заяву не надали.
Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом встановлено наступне.
Відповідно до вимогЗакону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» постановою першого заступника начальника Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Гриза О.В. від 25 листопада 2013 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої шкоди у сумі 1260 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 804/10982/14 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, начальника Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області Фліссака І.Я., Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказаним судовим рішенням визнано незаконною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої шкоди у сумі 1260 гривень. Зобов'язано Державну казначейську службу України грошові кошти, сума яких вказана у завіреній гербовою печаткою постанові слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди, перерахувати у готівковій формі ОСОБА_2 через відділення «Укрпошти» № 82, за місцем його проживання. Зобов'язано Державну казначейську службу України нарахувати і виплатити ОСОБА_2 компенсацію за порушення строку перерахування коштів згідно завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди за весь час прострочення з 11 березня 2014 року до моменту фактичного виконання завіреної гербовою печаткою копії постанови слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 25.11.2013 року про відшкодування шкоди.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року залишено без змін.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 124 Конституції України , ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 14 ЦПК України, судові рішення. що набрали законної сили, обов'язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» , рішення про стягнення коштів з державного або місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» підкреслено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволила, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін… Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Позивач стверджує, що ні постанова першого заступника начальника Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Гриза О.В. від 25 листопада 2013, ні постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 804/10982/14 до цього часу не виконані.
Суд звертає увагу, що відповідачі, які належним чином повідомлені про розгляд даної справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, не надали заперечень та будь-яких доказів того, що зазначені рішення, якими на державний орган, реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, покладено обов'язок виплатити на користь ОСОБА_2 грошові кошти, виконано повністю або частково.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, позивач посилається на положення ч.2 ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Посилаючись ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач зазначав, що внаслідок невиконання Державною казначейською службою України постанови першого заступника начальника Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Гриза О.В. від 25 листопада 2013, у боржника виникло грошове зобов'язання, яке є законною підставою стягнути на користь ОСОБА_2 заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, розрахунок яких зроблено згідно із законом.
За змістом ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади відшкодовується за рахунок коштів Державного бюджету Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (постанова КМУ від 3 серпня 2011 р. N 845)
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема в разі завдання майнової та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11), а також можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11).
Судом встановлено, що розмір боргу держави перед ОСОБА_2 становить 1266,72 грн., виплату якого не здійснено боржником Державною казначейською службою України.
Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Право фізичних та юридичних осіб, зокрема, на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України.
Позивач вказує, що внаслідок бездіяльності ДКСУ, яка виразилась у невиконанні судового рішення про стягнення коштів на користь ОСОБА_2, останньому задано моральної шкоди, яка полягає в порушенні звичайного способу життя ОСОБА_2, який змушений замість зайняття підприємницькою діяльністю, займатися захистом свого порушеного права. Розмір моральної шкоди оцінює в 144 000 грн.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до роз'яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Суд вважає твердження позивача про спричинення йому моральної шкоди обґрунтованими, оскільки попередніми судовими рішеннями підтверджена неправомірність дій відповідача Державної казначейської служби, які виразилися в тривалому безпідставному невиконанні постанови про відшкодування ОСОБА_2 грошових коштів, а також рішення суду, яке набрало законної сили, а отже, є обов'язковим до виконання. Суд погоджується з доводами позивача, що вказані неправомірні дії завдали ОСОБА_2 душевних хвилювань та страждань, примусили його вживати додаткових заходів для захисту свого порушеного права та отримання належних йому грошових коштів, зокрема, звертатися з позовними заявами до суду, що не могло не викликати у позивача негативних емоцій, оскільки не справдилося його правомірне очікування.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд також вважає за необхідне застосувати практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Ромашов проти України" (980_227 ) (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, :
Так, згідно вказаного рішення ЄСПЛ, «відповідно до усталеної практики Суду термін "потерпілий" означає особу, на яку безпосередньо здійснюється вплив діями чи бездіяльністю. Існування порушення Конвенції (995_004 ) можливе навіть за відсутності шкоди. Отже, рішення чи захід на користь заявника не є в принципі достатніми для позбавлення його статусу потерпілого, якщо державні органи не визнали порушення, прямо або по суті, та не надали за це порушення компенсації (див. "Далбан проти Румунії", заява N 28114/95, параграф 44, ЄСПЛ 1999-VI).»
В рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ підкреслив, що «існує обгрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди… Суд вважає таку презумпцію особливо незапереченою у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те. що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме в нього почуття розпачу».
Розраховуючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину та тривалість моральних страждань позивача, який протягом тривалого не може добитися виконання рішення, яке винесено на його користь, в зв'язку з чим вимушений докладати зусилля для організації свого життя, та часу для відновлення попереднього стану у виробничих стосунках, суд також врахував період часу, впродовж якого триває незаконна бездіяльність - з грудня 2013 року до травня 2018 року, тобто чотири з половиною роки.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. за даних конкретних обставин відповідатиме вимогам розумності та справедливості, враховуватиме характер й тривалість моральних страждань позивача, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково.
Щодо позовних вимог про стягнення судових витрат у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять, пов'язаний із явкою до суду за всі дні, в які ОСОБА_2 змушений був з'являтись до суду для захисту своїх прав від бездіяльності Державної казначейської служби України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 138 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що фактично судове засідання з даної цивілної справи не здійснювалися, оскільки судові засідання, які були призначені на 22.11.2017 року та 23.03.2018 року не відбулися та були зняті з розгляду, а 15.05.2018 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
А отже вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до повноважень органів Державної казначейської служби України, визначених ст.43 Бюджетного кодексу України, та Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до вимог ст. 87 Бюджетного кодексу України з Державного бюджету України здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення громадян, зокрема на відшкодування збитків, заподіяних громадянам.
Підпунктом 1 пункту 9 Розділу VI. Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету встановлено, що рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що належним відповідачем за даними позовними вимогами є Державна казначейська служба України, а також суд звертає увагу, що позовних вимог до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області фактично не пред'явлено, в зв'язку з чим у позовних вимогах до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області необхідно відмовити.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація», які діють в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 заподіяну матеріальну шкоду у вигляді інфляційних збитків та трьох процентів річних в сумі 1266 грн. 72 грн.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 50 000 грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Е.В. Женеску
