Справа № 1540/4474/18
УХВАЛА
10 вересня 2018 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Тарасишина О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради м. Одеса, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відпоаідача Філії «Одеський Іподром» ДП «Конярство України» про зобов'язання провести реєстрації за фактичним місцем проживання, -
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради м. Одеса, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Філії «Одеський Іподром» ДП «Конярство України», в якій позивач просить суд: зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради провести реєстрацію ОСОБА_1 паспорт серія НОМЕР_2 виданого Фрунзенським РВ УМВС України в Харківській області від 01.07.1997 року код ІНН НОМЕР_1, місто реєстрації: АДРЕСА_1 зареєструвати за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом
Дослідивши наявні в матеріалах позовної заяви докази, суд зазначає про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на наступне.
У відповідності до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
У частині третій статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.
Згідно з пунктами 1, 2 частин першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Кодекс адміністративного судочинства України містить визначення терміну "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?р;…Ц?в; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &нн;…Ц?а;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Так, позивач оскаржує дії Департаменту з надання адміністративних послуг Одеської міської ради, що виразилися у відмові у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_2, що в свою чергу перешкоджає в користуванні позивачем його майном., яке розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на майно за адресою: АДРЕСА_2., вимоги ж до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Слід зазначити, що зазначена позиція щодо юрисдикції відповідних спорів висловлена в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).
Згідно із приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Суд роз'яснює позивачу, що даний спір належить розглядати місцевому загальному суду за правилами цивільного судочинства що відповідно до п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України, є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 1540/4474/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради м. Одеса, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відпоаідача Філії «Одеський Іподром» ДП «Конярство України» про зобов'язання провести реєстрації за фактичним місцем проживання.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили у строки, визначені ст.256 КАС України, та може бути оскаржена у відповідності до ст. 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Суддя О.М. Тарасишина
