ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2018 року справа №805/774/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Гайдара А.В.
Шишова О.О.
за участю секретаря судового засідання Борисові А.А.
за участю сторін по справі:
позивач: не з'явився
відповідач: ОСОБА_2 (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя І інстанції Логойда Т.В.) від 19 березня 2018 року у справі № 805/774/18-а, повний текст виготовлено 19 березня 2018 року за позовом ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання призначити та виплатити одноразову допомогу сім'ї на ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року в задоволені позову відмолвено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що в порушення вимог ч.2 ст.49 КАС України суд не залучив до участі у справі ОСОБА_5 (з якою у загиблого також є спільний неповнолітній син), розглянув справу без її участі та, визнавши відмову Фонду у виплаті одноразової допомоги правомірною, фактично вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_5, як особи, яка звернулась до Фонду за отриманням одноразової допомоги на сім'ю. Крім того, між сторонами існує спір про право, який має приватно-правовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю. Позивач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги Конституції України, Конвенції про права дитини, Декларації прав дитини та неправильно витлумачив закон, а саме ч.2 ст.3 Сімейного Кодексу України, що у сукупності призвело до грубого порушення судом першої інстанції права неповнолітнього сина ОСОБА_4 на сім'ю та права на отримання одноразової допомоги на сім'ю відповідно до ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Позивач вважає, що у відповідності до чинного законодавства неповнолітній син належить до сім'ї свого загиблого батька, як наслідок має право на отримання одноразової допомоги на сім'ю відповідно до ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Позивач, у судове засідання не прибув, хоча вони був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_6, під час якого народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 10 вересня 2008 року шлюб розірвано. Рішенням встановлено, що подружжя з квітня 2008 року, як сім'я, стосунків не підтримують, мешкають окремо, майнового спору між ними не має, згода між ними по утриманню неповнолітньої дитини досягнута.
На підставі рішення видано відповідне свідоцтво про розірвання шлюбу.
30 червня 2016 року внаслідок нещасного випадку на виробництві батько дитини - ОСОБА_6 - помер.
Постановою начальника Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м.Слов'янську Донецької області (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області) від 05 січня 2017 року №0557/1455/1455/1 мати померлого ОСОБА_7, син померлого - ОСОБА_4, другий син померлого - ОСОБА_8 за їх заявами взяті на облік у відділенні Фонду у м.Слов'янську як особи, які мають право на страхові виплати у разі смерті потерпілого, та реєстрацію страхових випадків.
Постановою від 05 січня 2017 року №0557/1455/1455/2 дітям загиблого - ОСОБА_4 та ОСОБА_8 призначені та виплачені одноразова допомога особам, які мають на це право в разі смерті потерпілого, в розмірі по 29000 грн. (на кожному особу).
Постановою від 05 січня 2017 року №0557/1455/1455/3 кожному з вказаних дітей та матері загиблого призначені щомісячні страхові виплати особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого (тобто як непрацездатним особам, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання).
Постановою від 30 березня 2017 року №0557/1455/1455/4 проведений перерахунок щомісячних страхових виплат у сторону збільшення їх розміру.
ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 неодноразово зверталася до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м.Слов'янську Донецької області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, із заявами (заяви від 31 січня 2017 року, від 29 березня 2017 року, звернення через Урядову гарячу лінію, які направлялися до відповідача) про виплату одноразової допомоги його сім'ї у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, яку просила виплатити їх спільному неповнолітньому сину ОСОБА_4, на які Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м.Слов'янську Донецької області надавалися відповіді від 03 лютого 2017 року № 234-04/26, від 04 квітня 2017 року № 04/26-715/Н-05, від 26 грудня 2017 року № К-01-04/19-114 аналогічного змісту.
У відповідях з посиланням на ч. 6 ст. 42 і п. 2 ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у зв'язку з розірванням шлюбу між позивачкою та померлим і відсутністю даних про факт проживання однією сім'єю в задоволенні заяв відмовлено. Пропонувалося надати підтверджуючі документи про проживання однією сім'єю, зокрема судове рішення про встановлення такого факту.
Позивачем підтверджуючі документи про проживання однією сім'єю надані не були.
В той же час такі докази органу соціального страхування надала інша особа, з якою у загиблого також є спільний неповнолітній син, - вона надала довідку Лиманської міської ради Донецької області від 26 грудня 2016 року №2290 про те, що вона та її син проживали сім'єю разом із загиблим ОСОБА_4 по день його смерті за вказаною у довідці адресою і вели спільне господарство.
Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є право неповнолітнього сина ОСОБА_4 на отримання одноразової допомоги як члену сім'ї, розмір якої у відповідності до вимог ч. 6 ст. 42 Закону N 1105-XIV дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату,
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV (далі Закон N 1105-XIV).
Статтею 41 Закону N 1105-XIV встановлено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Частиною 6 статті 42 Закону N 1105-XIV також встановлено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Відповідними постановами Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м.Слов'янську Донецької області від 05 січня 2017 року, зокрема спільному сину позивачки та загиблого - ОСОБА_4 призначена та виплачена одноразова допомога особі, яка перебувала на його утриманні, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; призначені та виплачуються щомісячні страхові виплати.
Щодо виплати одноразової допомоги сім'ї загиблого (у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб), суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що суб'єкт владних повноважень правомірно виходив з того, що така допомога надається не кожному члену сім'ї, як помилково вважала позивач, - вона у встановленому розмірі виплачується сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві в разі смерті останнього і є неподільною.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Частиною 4 ст. 3 вказаного Кодексу визначено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Позивач не надала органу соціального страхування доказів, що після розірвання шлюбу з батьком її сина, вони були сім'єю, тобто спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Такими доказами могли бути, зокрема, довідки житлово-експлуатаційної організації, а за її відсутності - довідки виконавчого органу ради чи інших документів про склад сім'ї померлого, у тому числі про тих, хто перебував на його утриманні, або копії відповідного рішення суду (п. 2 ч. 2 ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), про що правильно зазначалося відповідачем у відповідях на заяви позивача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги на сім'ю.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги доводи апелянта стосовно того, що між сторонами існує спір про право, який має приватно-правовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю, оскільки за предметним та суб'єктивним складом спір у зазначеній справі має ознаки публічно-правового спору, а отже підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний висновок висловлено Верховним судом в постанові від 21.03.2018 року у справі №428/11236/16-а.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі № 805/774/18-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі №805/774/18-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 05 вересня 2018 року.
Повне судове рішення складено 06 вересня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 05 вересня 2018 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Гаврищук Т.Г.
Судді: Гайдар А.В.
Шишов О.О.