Провадження № 22-ц/783/1617/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

Категорія:53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЦ «Андромеда» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЦ «Андромеда», в якому, із врахуванням уточненої позовної заяви від 05.02.2018 року, просила: визнати незаконним та скасувати наказ №20170729-2 від 29.07.2017р. про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_2 на посаді сестри медичної Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда» з 29 липня 2017 року; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Андромеда» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2017 року до дня поновлення на роботі.

В обгрунтування позову покликалася на те, що з відповідачем перебувала у трудових відносинах. 26 липня 2017 року у зв'язку з погіршенням стану здоров'я звернулася про надання медичної допомоги, про що повідомила керівника медичного центру. 01 вересня 2017 року на мою поштову адресу надійшло повідомлення директора ТОВ МЦ «Андромеда» від 29 липня 2017 року, зі змісту якого вбачається, що «відповідно до наказу №20170729-2 від 29.07.2017р. через відсутність на робочому місці більше трьох годин - 26.07.2017р. та враховуючи те, що вказане порушення неодноразове, вона звільнена з роботи на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України». Стверджує, що жодних порушень трудового законодавства за весь період перебування у трудових відносинах з відповідачем нею не вчинялося, а в період встановлення її відсутності на робочому місці вона перебувала на лікуванні, тому вважає відповідачем незаконно було звільнено її з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЦ «Андромеда» про поновлення на роботі, скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним та ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема покликається, на те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що вона не зверталась 26 липня 2017 року за медичною допомогою, оскільки в матеріалах справи наявні медичні документи, з яких вбачається, що вона зверталась за медичною допомогою. Крім того, покликається на те, що оскаржуване рішення прийняте у її відсутності, однак заяв про розгляд справ у її відсутності вона не подавала, а відтак вважає, що суд грубо порушив її права гарантовані ст.2 ЦПК України. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

28 серпня 2018 року від позивача ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи за її участю та участю її представника адвоката ОСОБА_3, в обгрунтування клопотання покликалась на те, що ані на її, ані на адресу її представника з Апеляційного суду Львівьскої області не надходило жодних процесуальних документів про відкриття провадження та судових повісток чи повідомлень про визначення дати та часу судового засідання, а про призначення на 29 серпня 2018 року судового засідання по даній справі вона дізналась випадково, а тому просить суд проводити розгляд її апеляційної скарги у судовому засіданні з викликом учасників справи.

Як вбачається із матеріалів справи позивачу ОСОБА_2 надсилалась ухвала про відкриття провадження у справі на поштову адресу, яку вона зазначала позовній заяві (а.с.1-3) та апеляційній скарзі (а.с.126-130). рекомендованою кореспонденцією, однак конверт з ухвалою повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п.3,4 ч.8 ст.128 ЦПК України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. День проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ч.1 ст. 131 ЦПК Україна обов'язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) та про причини неявки в судове засідання . Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_2 у задоволенні клопотання слід відмовити та розгляд справи проводити без повідомлення учасників справи.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 18.03.2004 «Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу».

Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду, що випливає із трудових відносин, а саме зміна формулювання причин звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак є підстави для розгляду апеляційним судом апеляційної скарги без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем усупереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надано суду доказів про поважність причин її відсутності на роботі 26.07.2017 р., а такі обставини, як: самовільне залишення робочого місця, факт лише фіксації на прийомі у лікаря без проходження курсу лікування, без призначення лікарем здачі необхідних аналізів, без проходження необхідних обстежень, без призначення переліку ліків (рецепту), без письмового чи усного попередження про намір покинути робоче місце з метою звернутись до лікаря, вихід на роботу 27.07.2017 р. вже здоровою, 27.07.2017р. озивач відмовилась надати підтверджуючі документи про відсутність її на робочому місці 26.07.2018 р. та як такого підтвердження не мала, надання медичної виписки від 28.07.2017 р. з виправленнями свідчать про те, що позивач не зверталась за медичною допомогою, а лише зафіксувала заднім числом факт прийому у лікаря, що не є доказом про поважність причини її відсутності на робочому місці 26.07.2018 р., а прогулом без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач перебувала у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний центр « Андромеда».

Відповідно до наказу від 29.07.2017 року № 20170729-2 ОСОБА_2, сестра медична 26.07.2017 року була відсутня на роботі протягом робочого дня без поважних причин, у зв'язку з чим останню звільнено 29.07.2017 року на підставі п.4 ст.40 КЗпП України (а.с. 4).

Про даний факт ОСОБА_2 було повідомлено (а.с. 4).

Позивач не оспорює факт своєї відсутності на роботі 26.07.2017 року, однак остання стверджує, що була відсутня на робочому місці, у зв'язку з погіршенням свого стану здоров'я.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з повідомлення Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова від 20.12.2017 року № 2058, позивач 26.07.2017 року зверталася за медичною допомогою до лікарів К4МП м. Львова, про що наявні записи у медичній карті амбулаторного хворого та в книзі запису викликів лікаря додому. В медичній карті амбулаторного хворого ОСОБА_2 та в журналах реєстрації аналізів відсутні записи про призначення чи видачу направлень на здачу аналізів. Листок непрацездатності гр. ОСОБА_2 в К4МП м. Львова з 26.07.2017 року по 20.12.2017 року не видавався, останній видавалась виписка з медичної карти амбулаторного хворого, що зафіксовано в обліковому журналі (а.с. 29, 50-59).

Крім того, як вбачається із акту № 4 ТзОВ «Медичний центр «Андромеда» від 27.07.2017 року гр. ОСОБА_2 було запрошено до кабінету директора закладу та було запропоновано ознайомитись та підписати акт про відсутність працівника на роботі від 26.07.2017 року та надати пояснення з приводу невиходу на роботу 26.07.2017 року в період з 09.00 год. по 18.00 год. ОСОБА_2 усно пояснила, що не вийшла на роботу, тому що вирішувала особисті питання, але дати письмове пояснення з цього приводу відмовилася (а.с. 5).

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Підставою для застосування дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, під яким розуміється протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх обов'язків, що випливають із нормативно-правових та інших актів у сфері праці, колективного і трудового договорів.

Згідно з вимогами ст.148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При цьому, згідно з частиною першою статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (ч.2 ст.149 КЗпП).

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч.3 ст.149 КЗпП).

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ч.4 ст.149 КЗпП).

Пунктом 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без по важних причин.

Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу.

Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 за №455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (Форма № 027/о), затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за № 110. Дана виписка заповнюється відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого» Відповідно до зазначеної інструкції Форма № 027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров'я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров'я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці.

Форма № 027/о призначена для взаємообміну інформацією амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладів охорони здоров'я щодо діагнозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), проведенні досліджень, консультацій в інших закладах охорони здоров'я, лікування, диспансерного спостереження та інших рекомендацій хворому.

Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 за № 455 имчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, а відтак як судом вже було встановлено, позивачу ОСОБА_2 листок непрацездатності не відкривався, доказів протилежного остання суду не надала.

Крім цього, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що дана виписка заповнена з порушенням інструкції по діловодству, а саме: дата народження ОСОБА_2 виправлена. Також в даній виписці не правильно вказано місце роботи останньої. Також така виписка була видана ОСОБА_2 28.07.2017 року, саме в той час, коли вона була на роботі в ТзОВ «Медичний центр Андромеда». Таким чином, вищевказана виписка заповнювалась у відсутності позивача.

Таким чином, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оспорюваний позивачем ОСОБА_2 наказ про її звільнення був винесений в порядку визначеному законодавством.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що вона не була належним чином повідомленою про розгляд справи в суді першої інстанції спростовуються матеріалами справи, а саме рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.107) з якого вбачається, що позивач ОСОБА_2 20.03.2018 року отримала судову повістку на судове засідання, яке було призначено на 05.04.2018 року.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено і суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 274, 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03.09.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

Н.О. Шеремета

згідно оригіналу:

Судове рішення набрало законної сили: 03.09.2018

Суддя Апеляційного суду

Львівської області О.М. Ванівський

Дата оформлення копії: 03.09.2018

Помічник судді: О.З. Березюк