Справа №345/2844/16-ц
Провадження № 2/345/931/2018
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26.07.2018 року м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кардаш О.І.
при секретарі Заткальницькій Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з вищенаведеним позовом. Свої вимоги мотивує наступним. З липня 2007р. по липень 2015р. вона проживала спільно та вела спільне господарство з громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_2 на території Республіки ОСОБА_3. За час спільного проживання з відповідачем народилася дочка ОСОБА_2 ОСОБА_4 Анжелівна – ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому ОСОБА_2 ОСОБА_4 є громадянкою України.
В липні 2015р. у зв’язку із постійними конфліктами та аморальною поведінкою із сторони відповідача, позивач була змушена переїхати разом із дочкою на територію України. На сьогодні вони з дочкою проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач є власником вищевказаної квартири, в ній створені всі умови для належного проживання, виховання та утримання дитини. Дочка навчається у Калуській ЗОШ І ст. №11.
Позивач в повному обсязі створила всі необхідні умови для належного проживання та гармонійного розвитку своєї дитини, становлення її особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Натомість відповідач жодної участі у вихованні та утриманні дитини не бере. Тому позивач просить визначити місце проживання її неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із нею.
Позивач та її представники в судовому засіданні позов підтримали. Позивач додатково суду пояснила, що вони з відповідачем не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте проживали однією сім’єю в Республіці ОСОБА_3. Від спільного проживання народилася дочка ОСОБА_4. Спочатку в них були хороші стосунки, але згодом життя з відповідачем стало нестерпним. Відповідач постійно принижував її, ображав нецензурними словами, наносив тілесні ушкодження, у зв’язку із чим вона була змушена звертатися за допомогою в Центр Сімейної консультації в Республіці ОСОБА_3.
Позивач зазначила, що відповідач не заперечував, щоб вона з дитиною поїхали в Україну. Оскільки через постійний тиск та приниження подальше спільне життя з відповідачем було неможливим, позивач вирішила не повертатися в ОСОБА_3. Наголосила, що і вона, і дочка ОСОБА_4 не почували себе комфортно у чужій країні, вони відчували негативне ставлення до себе зі сторони італійських громадян.
На даний час позивач має постійне місце роботи в м.Калуші, дочка відвідує школу №11. Крім того, дочка відвідує різні гуртки. Дочка дуже щаслива, за 3 роки повністю адаптувалася в Україні. Вона забезпечена всім необхідним для гармонійного розвитку, не хоче повертатися в ОСОБА_3. Тому позивач просить визначити місце проживання дочки ОСОБА_4 разом із нею.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі. В задоволенні позову просить відмовити, оскільки постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 року визнано незаконним утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 ОСОБА_2 на терарії України та зобов’язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 ОСОБА_4 її батькові для повернення в ОСОБА_3.
Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування від 14.01.2016року про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір’ю ОСОБА_1 Проживання дочки разом з матір’ю якнайкраще відповідатиме інтересам неповнолітньої ОСОБА_4.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона є класним керівником ОСОБА_2 ОСОБА_4. Вказала, що ОСОБА_4 навчається в ЗОШ І ст. №11 з 1 класу, на даний час закінчує навчання у 3 класі, тобто вже навчається протягом трьох років. Свідок зазначила, що ОСОБА_4 обдарована, комунікабельна, товариська, має в школі багато друзів. Також ОСОБА_4 відвідує різні гуртки. Дитини доглянута, мати ОСОБА_4 цікавиться її навчанням, завжди приходить на батьківські збори. Свідок вказала, що бачила батька ОСОБА_4 лише одного разу на початку 3-го класу, коли він приїжджав в Україну і приходив до школи, щоб побачитися з ОСОБА_4.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначила, що знає позивачку на протязі десяти років. Після того, як ОСОБА_1 повернулася в Україну, вони бачилися частіше. Зазначила, що часто буває вдома у ОСОБА_1 А тому їй відомо, що ОСОБА_1 – дуже любляча і турботлива мати, нею створені всі належні умови для проживання дочки ОСОБА_4. ОСОБА_6 вказала, що за цей період, коли вони проживають в Україні, жодного разу не бачила батька ОСОБА_4.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона є викладачем музичної школи, в якій навчається ОСОБА_2 ОСОБА_4. Дитина є дуже талановита, отримує відзнаки на музичних конкурсах. ОСОБА_4 завжди супроводжує її на різних заходах, дитина доглянута, завжди підготовлена до уроків. ОСОБА_4 вже протягом двох навчальних років відвідує школу. Свідок вказала, що батька ОСОБА_4 не бачила жодного разу і ОСОБА_4 ніколи нічого про нього не розповідала.
Суд, заслухавши пояснення позивача та її представників, представника третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що батьком ОСОБА_2 ОСОБА_4 Анжелівни, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2 (т.1 а.с.5-6).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною ОСОБА_8 України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкогольними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд звертає увагу, що згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об'єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов'язань, існують позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов'язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України»від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
До рішення Європейського Суду з прав людини в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Регламенту Суду додана окрема думка судді Карло Ранзоні, яка зводиться до наступного. Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції ОСОБА_8 Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (справа «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року).
Декларація ООН не є юридично обов'язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов'язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір'ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування.
Як зазначалося в справі «Цаунеґґер проти Німеччини», спільною відправною точкою для рішень більшості держав-членів, погоджено те, що рішення щодо присудження опіки мають ґрунтуватися на найкращих інтересах дитини. ОСОБА_9, наприклад, у своєму рішенні від 04 липня 1996 року вичерпно заперечила презумпцію чи принцип «переваги матері» в питаннях опіки. Більше того, перевага маленької дитини бути зі своєю матір'ю стала лише однією з багатьох конкуруючих обставин і що вона не була переважаючою (справа «М.Л. проти Великобританії», заява № 35705/97, 20 березня 2001 р.).
Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім'ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п'ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім'ї».
Судом встановлено, що ОСОБА_2 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає разом із матір’ю ОСОБА_1 за адресою: м. Калуш, пр.Л.Українки, 16а/24. Дана квартира належить позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності (т.1 а.с.11). З актів обстеження матеріально-побутових умов від 19.05.2016 року (т.1 а.с.201) та від 29.02.2016року (т.1 а.с.202) вбачається, що в квартирі створено належні умови для навчання та виховання дитини; дівчина забезпечена всіма необхідними речами: одягом та взуття відповідно до сезону; мама дбає про всебічний розвиток дитини.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 має постійне місце роботи, а саме працює вчителем фізики в Калуській загальноосвітній школі І-ІІ ст. №8, отримує стабільний дохід (т.1 а.с.167, 168).
Відповідно до змісту інформації щодо звернення позивачки до Сімейної консультації Комолі м.Новара, Республіка Італія від 24.02.2016 року ОСОБА_1 зверталася до за наданням правової та психологічної допомоги з підстав порушення ОСОБА_2 прав позивачки, а саме з приводу її постійного приниження, фінансової залежності та супротиву з боку його родини (т.1 а.с.175).
Згідно із інформацією Центру сімейної консультації від 09.03.2016 року ОСОБА_1 зверталася за наданням правової та психологічної допомоги у зв’язку із приниженнями з боку відповідача, невиконання ним обов’язку щодо утримання та забезпечення інтересів як позивачки, так і її дочки (т.1 а.с.177).
ОСОБА_2 ОСОБА_4 навчається в Калуській загальноосвітній школи І ступеня №11 (т.1 а.с.153). Відповідно до характеристики Калуської ЗОШ №11 (а.с.154) ОСОБА_2 ОСОБА_4 в учнівському колективі адаптувалась швидко і безболісно; на уроках працює активно, творчо; дитина комунікативна, відкрита до спілкування з однолітками та дорослими; стосунки з однокласниками, учнями школи дружелюбні та доброзичливі.
Згідно характеристики, наданої практичним психологом Калуської ЗОШ №11 (т.1 а.с.155), в учениці ОСОБА_2 ОСОБА_4 високий рівень шкільної адаптації та мотивації навчання; має багато друзів серед однокласників, у класному колективі почуває себе комфортно; вихованням дитини займається мама, яка приділяє їй належну увагу.
Відповідно до довідки дитячої музичної школи від 19.10.2016р. №113 (т.1 а.с.156) ОСОБА_2 ОСОБА_4 навчається в Калуській дитячій музичній школі на відділі народних струнних інструментів. Також ОСОБА_2 ОСОБА_4 навчається в гуртку образотворчого мистецтва та вокально-естрадній студії «Орфей» центру художньої творчості дітей, юнацтва та молоді Калуської міської ради (т.1 а.с.157,158).
Відповідно до інформації, наданої Калуським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Калуської міської ради від 08.12.2016 року, за результатами роботи з ОСОБА_4 було з’ясовано, що дівчинка від народження емоційно прив’язана до мами; на даний час вона проживає і навчається у м.Калуші, де почуває себе комфортно і забезпечена усім необхідним для повноцінного життя та розвитку (т.1 а.с.159).
Згідно із протоколом проведення бесіди головного спеціаліста служби у справах дітей Калуської міської ради ОСОБА_10 з малолітньою ОСОБА_2 ОСОБА_4 Анжелівною (т.1 а.с.199) встановлено, що дитина пояснила, що жила в ОСОБА_3 з мамою і батьком, але літом 2015 року у зв’язку із тим, що батько часто бив її матір вони переїхали жити на Україну, але повертатися жити в ОСОБА_3 вона не хоче.
З акту, складеного комісією у складі головних спеціалістів служби у справах дітей Калуської міської ради ОСОБА_10 та ОСОБА_8 від 13.06.2016 року про встановлення факту побачення малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_4 з батьком громадянином ОСОБА_3 ОСОБА_2 вбачається, що малолітня ОСОБА_4 охоче спілкувалася з батьком, але пояснила йому, що жити в ОСОБА_3 вона не хоче, оскільки їй подобається жити з мамою в Україні (т.1 а.с.203). Згідно з актом, складеним головним спеціалістом служби у справах дітей Калуської міської ради ОСОБА_10 від 03.10.2016 року про встановлення факту побачення ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_2 ОСОБА_4 (т.1 а.с.204) під час спілкування встановлено, що малолітня не охоче спілкувалася з батьком, оскільки його боялася.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 14.01.2016 року №0119/01/03 з метою захисту законних прав та інтересів дитини служба у справах дітей Калуської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_2 ОСОБА_4 Анжелівни, ІНФОРМАЦІЯ_3 при матері ОСОБА_1 (т.1 а.с.169)
Водночас постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 року позов Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки задоволено. Визнано незаконним утримання ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_4 ОСОБА_2 на території України. Ухвалено рішення повернути малолітню ОСОБА_4 ОСОБА_2 в супроводі її матері ОСОБА_1 до місця її постійного проживання в Італійську Республіку за адресою: вул.Італіа,10, м.Камері, провінція Новара, Італійська Республіка. У разі, якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов’язано ОСОБА_1 передати малолітню ОСОБА_4 ОСОБА_2 її батькові ОСОБА_2, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, провінція Новара, Італійська Республіка для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки (т.2 а.с.79).
Правовідносини щодо повернення дитини регулюються положеннями Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», до якої приєдналася Україна згідно із Законом №3303-IV від 11 січня 2006 року. Для Італійської Республіки Конвенція набула чинності з 1 березня 2007 року, тобто до переміщення дитини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання, прийняте на підставі Конвенції 1980 року, відповідає пункту 1 статті 6 і статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України, є частиною національного законодавства України. Згідно статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Згідно з пунктом 12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (в редакції постанови Кабінету Міністрів від 2 вересня 2010 року № 795), Міністерством юстиції України як Центральним органом України по виконанню цієї Конвенції, через Головне управління юстиції у Івано-Франківській області, вживалися заходи для добровільного повернення дитини до Італійської Республіки, відповідно до статті 7 Конвенції 1980 року.
Частиною 2 ст. 3 ЦПК України визначено - якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_8 України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
В силу ст.16 Конвенції «Про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» Україна прийняла на себе зобов'язання про те, що після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Сам факт винесення рішення про піклування або про визнання цього рішення в запитуваній державі не є підставою для відмови в поверненні дитини відповідно до цієї Конвенції, але судові або адміністративні органи запитуваної держави можуть брати до уваги аргументацію такого рішення під час застосування цієї Конвенції (ст.17 Конвенції).
А відповідно до ст. 19 Конвенції ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування. Тобто надалі батьки дитини не обмежені у праві вирішувати питання, пов’язані із піклуванням про дитину відповідно до закону, зокрема і про визначення її місця проживання.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання.
Враховуючи, що постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 року визнано незаконним утримання ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_4 ОСОБА_2 на території України та ухвалено рішення повернути малолітню ОСОБА_4 ОСОБА_2 в супроводі її матері ОСОБА_1 до місця її постійного проживання в Італійську Республіку, суд не має права визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ОСОБА_2 разом із матір’ю ОСОБА_1 в Україні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 160,161 СК України та керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд ,
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області, шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
СУДДЯ:
Повний текст рішення виготовлено 31.07.2018 року.
