ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
про залишення позову без розгляду
24 липня 2018 року
м. Київ
№ 826/14071/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді О.М.Чудак, розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду,
встановив:
02.11.2017 ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у місті Києві (ГУ НП у м. Києві) про:
- визнання протиправним та скасування наказу від 28.01.2016 №58 о/с про звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII;
- зобов'язання поновити на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29.01.2016 зі сплатою грошових коштів за час вимушеного прогулу з 29.01.2016.
В обґрунтування позову послався на порушення встановленого законом порядку звільнення, а саме: відповідач не дотримав 3-місячний строк попередження при звільнені за власним бажанням; не перевірив поважності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; не ознайомив з наказом про звільнення, не надав трудову книжку під підпис, відтак, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2017 витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії особової справи ОСОБА_1 та письмові пояснення із зазначенням обставин щодо вручення/невручення позивачу копії наказу про звільнення та повернення трудової книжки.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Позивач подав до суду клопотання про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, в якому в якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду зазначив наступні обставини: про порушення своїх прав дізнався 30.10.2017, коли адвокат Танчук М.А. ознайомила з наказом від 28.01.2016 №58 о/с, отриманим на адвокатський запит листом ГУ НП у м. Києві від 10.07.2017 за №86-аз/125/26/10-2017.
Позивач просив поновити пропущений строк звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин.
Відповідач надав суду заперечення від 01.12.2017, у якому просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю. Крім того, відповідач на підставі статей 99, 100 КАС України (у редакції, яка діяла на момент подання позову) просив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними відмовити та залишити позовну заяву без розгляду.
В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що спірним наказом від 28.01.2016 №58 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Голосіївського управління поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Позивач не заперечує факт подання рапорту про звільнення за власним бажанням, наслідком якого є звільнення зі служби.
Тобто, ГУ НП у м. Києві стверджує, що позивач написав рапорт про звільнення за власним бажанням, на роботу не виходив, зарплату не отримував, а відтак, міг та повинен був дізнатись про своє звільнення у січні 2016, проте, з позовом звернувся лише у листопаді 2017 і причини пропуску строку вказав неповажні.
В свою чергу суд, дослідивши матеріали справи, при вирішенні поставленого на розгляд суду клопотання, з'ясовуючи питання щодо початку перебігу строку звернення до суду з даним позовом та поважності причин його пропуску, виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною першою статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини третьої цієї ж статті, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство обмежувало право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів конкретно визначеним строком. Це, насамперед, викликано специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Дані строки обмежують час, протягом якого вказані правовідносини можуть вважатися спірним; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд вважає, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 №475/97-ВР) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд з прав людини у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Відповідно до частини другої статті 8 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду), суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.20106 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За практикою Європейського Суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд також врахував, що процесуальні норми, якими встановлені скорочені строки звернення до суду, визнані конституційними за Рішенням Конституційного Суду №17-рп/2011 від 13.12.2011. При цьому, Конституційний Суд зазначив, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Публічна служба, згідно пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, у Голосіївському УП ГУ НП у м. Києві на посаді начальника управління поліції проходив службу полковник поліції ОСОБА_1 (в органах внутрішніх справ працював з 12.07.1994 по 06.11.2015, в поліції - з 07.11.2015 по 28.01.2016), відносно якого 14.12.2015 Військовою прокуратурою Центрального регіону України за фактом організації протиправної діяльності, направленої на вимагання і періодичне одержання від керівників суб'єктів господарської діяльності Деміївського ранку міста Києва та СТО неправомірної вигоди за не проведення посадовими особами Голосіївського управління поліції перевірок вищевказаних об'єктів господарювання відкрито кримінальне провадження №42015110330000101 за частиною першою статті 14, частиною третьою статті 369 та частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України.
16.01.2016 ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, а 18.01.206 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак 19.01.2016 внесено заставу у розмірі 72 мінімальних плат та звільнено з-під варти й застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Голосіївського управління поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі поданого ним рапорту від 27.01.2016.
У матеріалах особової справи позивача міститься супровідний лист від 28.01.2016 №419/125/47-2016 з повідомленням ОСОБА_1 про звільнення на підставі вказаного наказу та що для отримання трудової книжки і військового квитка із приписом на постановку на військовий облік, йому необхідно прибути до відділу кадрового забезпечення Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві.
При цьому, судом враховано, що доказів надсилання чи вручення як копії наказу, так і вказаних у листі документів, як і самого листа відповідачем не надано. В судовому засіданні представник ГУ НП у м. Києві повідомила про неможливість вручення через перебування позивача під вартою.
В свою чергу представник позивача підтвердила обставину написання позивачем рапорту на звільнення за власним бажанням та неотримання ним будь-яких документів, пов'язаних із звільненням. Після закриття кримінального провадження 29.12.2016, вона зверталася із адвокатським запитом до Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві на отримання документів. Після отримання відповіді й копії наказу про звільнення, ОСОБА_1 прийнято рішення про оскарження його до суду.
Відповідно, позивач в обґрунтування причин поважності пропуску строку звернення до суду, крім інших обставин зазначив, що був позбавлений можливості ознайомитися з наказом про звільнення.
Суд, визначаючись щодо наведених обставин виходить з того, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 датований 28.01.2016, проте, з адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 02.11.2011, тобто поза межами, передбаченого частиною третьою статті 99 КАС України, місячного строку звернення до суду, а з моменту звільнення з посади до моменту подання позову минуло майже два роки.
Доводи позивача щодо поважності причини пропуску строку, суд вважає необґрунтованими, оскільки з дати оскаржуваного наказу про звільнення позивача, на роботу він не з'являвся, заробітну плату не отримував, крім того, позивач не заперечує факт написання рапорту на звільнення за власним бажанням.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Так, суд врахував, що ОСОБА_1 у позові стверджує, що він написав рапорт на звільнення за власним бажанням, тобто він міг знати і повинен бути обізнаний про юридичні наслідки таких дій, а саме - звільнення зі служби за власним бажанням на підставі рапорту.
Позивач також зазначив про тяжкий збіг обставин, що призвели до написання рапорту на звільнення за власним бажанням і неможливості вчасного звернення до суду з позовом. Серед таких обставин вказано розпочате щодо нього досудове розслідування кримінального провадження за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368, частиною першою статті 14, частиною третьою статті 369 Кримінального кодексу України.
Проте, до позовної заяви надано постанову про закриття кримінального провадження датовану 29.12.2016. Таким чином, не погоджуючись зі звільненням з публічної служби ОСОБА_1 міг після припинення дії обставини, яка на його думку перешкоджала зверненню до суду для захисту своїх прав, подати відповідний позов після 29.12.2016. Однак, позов фактично подано 02.11.2017, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду.
Підставами для визнання причин пропуску строку звернення із даним позовом поважними, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Оскільки, дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.
Європейський Суд з прав людини у Справі «Пономарьов проти України» зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Належних доказів, які б свідчили про наявність обґрунтованих причин, що перешкоджали звернутися у строки, встановлені частиною третьою статті 99 КАС України, позивачем не надано, а судом не встановлено.
Крім того, суд дійшов висновку, що у справах, предметом позовних вимог в яких є поновлення на публічній службі потрібно враховувати, що характер спірних правовідносин сторін зумовлює необхідність звернення до суду саме у скорочені строки, адже звернення до суду у скорочені строки підтверджує сам факт наявності бажання у особи поновити відносини публічної служби, надає можливість особі, яка незаконно звільнена з публічної служби у найбільш ефективний спосіб поновити порушені права - вимагати суд поновити на посаді, виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу тощо.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
В клопотанні про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними зазначено, що законний представник позивача Танчук М.А. дізналася про звільнення ОСОБА_1 з листа ГУ НП у м. Києві від 10.07.2017 за № 86-аз/125/26/10-2017 додатком до якого була копія наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, і адвокат Танчук М.А. ознайомила позивача з даним документом лише 30.10.2017.
Однак вказані доводи суд оцінює критично, оскільки адвокат має юридичну освіту та повинна бути обізнана щодо строків звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби, а тому адвокат повинна була ознайомити ОСОБА_1 з відповідними документами у найкоротший строк, а не через 3 місяці після отримання спірного наказу про звільнення позивача з публічної служби. В протилежному випадку це може бути свідченням зловживання гарантованими чинним законодавством правами.
В межах цього, суд вважає за необхідне зазначити і те, що досліджено обставини вручення чи невручення позивачу копії наказу про звільнення й трудової книжки. Так, встановлено, що 04.07.2017 до ГУ НП у м. Києві надійшов запит від голови Адвокатського об'єднання «Центр Адвокатських Послуг» Танчук М.А., яка на підставі доручення про надання правової допомоги ОСОБА_1 та відповідно до статей 3, 19, 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI, статей 5, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної служби» від 13.01.2011 №2939-VI просила надати копії наказу про звільнення позивача та копію рапорту, на підставі якого видано наказ про звільнення.
У відповідь старшим інспектором відділу кадрового забезпечення Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві лейтенантом поліції Омельчуком М.В. проведено службову перевірку за фактом виявлення відсутності в особовій справі ОСОБА_1 матеріалів щодо його звільнення, атестаційного листа та трудової книжки. Висновок перевірки затверджено заступником начальника ГУ НП у м. Києві полковником поліції Нечитайло В.О. у липні 2017 року.
В ході перевірки встановлено, що рапорт, поданий позивачем на звільнення зі служби в поліції відсутній. В особовій справі ОСОБА_1 також не виявлено атестаційного листа та трудової книжки. Здійснено ретельну перевірку сейфів, що знаходяться в службових кабінетах, закріплених за працівниками відділу кадрового забезпечення Голосіївського управління поліції, однак вказаних матеріалів не знайдено.
Також встановлено, що наказ, яким звільнено позивача, виконував на той час інспектор Голосіївського управління поліції лейтенант поліції Висоцький В.В., який на даний час працює в управлінні поліції в метрополітені на посаді начальника сектору інформаційної підтримки. В розмові він повідомив, що під час перебування на посаді в січні 2016 року йому від капітана поліції Скалій М.В., яка на той час перебувала на посаді начальника відділу кадрового забезпечення Голосіївського управління поліції переданий рапорт ОСОБА_1 про звільнення зі служби в поліції з резолюцією керівництва «До наказу» для його реалізації шляхом видання наказу по ГУ НП у м. Києві.
Після підписання наказу про звільнення, рапорт він поклав до папки з матеріалами «для розшивки» в сейфі службового кабінету №15, за яким закріплені працівники відділу кадрового забезпечення Голосіївського та Дарницького управлінь поліції. Подальші події йому не відомі.
Також, до матеріалів справи відповідачем надано висновок службового розслідування за фактом виявлення відсутності службової документації в матеріалах особової справи колишнього начальника Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві полковника поліції ОСОБА_1 від 25.10.2017, затверджений заступником Голови НП України - начальником ГУ НП у м. Києві полковником поліції Крищенком А.Є.
В ході цієї перевірки опитано на той час начальника відділу кадрового забезпечення Голосіївського управління поліції Скалій М.В., яка пояснила, що після звільнення трудову книжку ОСОБА_1 надіслано на його поштову адресу, у зв'язку з тим, що останній тривалий час за нею не звертався. Допитаний в рамках проведення службового розслідування старший інспектор відділу кадрового забезпечення Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві лейтенант поліції Омельчук М.В. пояснив, що 08.02.2017 отримував особову справу ОСОБА_1 для долучення до неї копії листа-повідомлення, який надіслано позивачу за місцем мешкання з метою прибуття останнього до Голосіївського управління поліції для ознайомлення з наказом про звільнення зі служби в поліції та отримання трудової книжки з військовим квитком.
Загалом при перевірці особової справи ОСОБА_1 в описах розділів І-V відомості щодо долучення або акти вилучення рапорту про звільнення зі служби останнього не виявлено, також відсутня розписка про отримання позивачем власної трудової книжки при звільненні.
Таким чином, в ході службового розслідування встановлено, що лейтенант поліції Омельчук М.В. та лейтенант поліції Ніколіца Ю.Р. після звільнення ОСОБА_1 підстави звільнення та трудову книжку, або документ, який би свідчив про її отримання, до його особової справи не долучили, чим порушили вимоги пункту першого розділу четвертого Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2016 №377, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 08.06.2016 за №828/28958, що, у свою чергу послугувало підставою для притягнення вказаних осіб до відповідальності.
Таким чином, судом встановлено обставини неотримання позивачем трудової книжки та отримання копії наказу про його звільнення з публічної служби адвокатом у липні 2017 року.
Разом з тим, суд врахував, що позивач увесь період часу з моменту звільнення до моменту звернення до суду з позовною заявою, а саме з 28.01.2016 по 02.11.2017, повинен був усвідомлювати можливість звільнення у зв'язку з написанням рапорту на звільнення за власним бажанням. Позивач з 28.01.2016 по 02.11.2017 не з'являвся на роботу та фактично припинив відносини публічної служби з відповідачем, не отримував грошове забезпечення чи будь-які інші виплати, не цікавився реальним станом спірних правовідносин, що склались з відповідачем, не переймався і військовим обліком.
Тобто, суд знаходить обґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що ні копії наказу, ні трудову книжку на час звільнення він не отримував, існував тяжкий збіг обставин щодо наявного досудове розслідування кримінального провадження щодо нього. Однак, визначальними обставинами враховує те, що позивач власне написав рапорт на звільнення, мав намір звільнитися і був обізнаний з його юридичними наслідками. Після закриття кримінального провадження у грудні 2016 року ні до роботодавця, ні до суду не звертався. Відповідно ні бажання працювати в національній поліції чи навпаки звільнитися та працевлаштуватися на інше місце роботи - не виявив. Лише через півроку адвокат подала запит на отримання копії рапорту і наказу про звільнення. Більше того, отримавши лист відповідача та копію рішення суб'єкта владних повноважень лише через три місяці повідомила позивачу, яким і подано позовну заяву.
Наведені обставини, на думку суду свідчать про наявність обставин, за яких позивач, навіть не отримуючи оскаржуваного наказу та трудової книжки повинен був та міг дізнатися про порушене, на його думку, право. Однак ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовує можливість визнання поважними причини пропуску місячного строку навіть від жодних із розглядуваних подій (чи то подання рапорту та невихід на роботу, чи то закриття кримінального провадження, чи отримання адвокатом копії наказу, чи інше).
Така ситуація свідчить про те, що заявник недобросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків, не демонструє готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання, в тому числі і враховуючи категорію спору - звільнення з публічної служби. Навпаки, звернення позивача до роботодавця із запитом про отримання копії наказу про звільнення через півтора роки й звернення до суду майже через два роки свідчить про зволікання у розгляді справи.
За правилами, встановленими статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) такий адміністративний позов залишається без розгляду, про що постановляється ухвала.
Згідно з пунктом дев'ятим частини першої статті 155 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення до суду) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо її подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Як зазначено вище, внаслідок викладення 15.12.2017 КАС України в новій редакції, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Так, частиною першою статті 122 КАС України (у редакції після 15.12.2017) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України (в редакції після 15.12.2017), якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З системного аналізу положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України (в редакції після 15.12.2017) суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що строк звернення з даним позовом, передбачений законом, пропущено ним з поважних причин, а відтак, наявні підстави для залишення позову без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 256 КАС України,
ухвалив:
Клопотання Головного управління Національної поліції у місті Києві про залишення позовної заяви без розгляду, - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України й може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак
