Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 826/14071/17
адміністративне провадження № К/990/8248/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Прокопенка О.Б., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року (суддя Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року (суддя-доповідач Беспалов О.О., судді Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.),
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві), в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58о/с про звільнення його зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- зобов`язати ГУ НП у м. Києві поновити його на посаді начальника Голосіївського управління поліції з 29 січня 2016 року та виплатити грошові кошти за час вимушеного прогулу з 29 січня 2016 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 24 липня 2018 року задоволено клопотання ГУ НП у місті Києві та залишено позов без розгляду.
Вказану ухвалу суду скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2018 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року, визнано неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду та залишено позов без розгляду.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати судові рішення про залишення позову без розгляду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
За доводами позивача, місячний строк звернення до суду з цим позовом, передбачений частиною третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017), слід обчислювати відповідно до положень частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) - з дати вручення працівнику копії наказу про звільнення або трудової книжки. Зазначає, що такий висновок щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №815/4532/16 та від 23 травня 2018 року у справі №820/7112/15. Натомість суди попередніх інстанцій не врахували приписи частини першої статті 233 КЗпП України і практику Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах та дійшли помилкового висновку про пропуск ним місячного строку звернення до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У відзиві на касаційну скаргу ГУНП у м. Києві просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, вказуючи на їхню законність і обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 14.12.2015 Військовою прокуратурою Центрального регіону України за матеріалами ГУБКОЗ СБ України розпочато досудове розслідування кримінального провадження №420151103300000101 за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 14 та частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, за фактом одержання неправомірної винагороди службовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві від директорів ринку «Деміївський» міста Києва та однієї зі станцій технічного обслуговування, розташованої на території Голосіївського району міста Києва.
16.01.2016 ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України, а 18.01.2016 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 19.01.2016 за ОСОБА_1 внесено заставу у розмірі 72 мінімальних плат та звільнено його з-під варти.
18.01.2016 заступником Голови Національної поліції України - начальником ГУ НП у м. Києві прийнято наказ №21 про призначення та проведення службового розслідування за фактом одержання неправомірної винагороди службовими особами Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
Згідно з висновком службового розслідування за вчинення дисциплінарного проступку, який полягав у нехтуванні інтересами служби, порушенні вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, начальник Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві полковник поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції. У зв`язку з цим запропоновано порушити перед Головою Національної поліції України питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби.
Матеріали службового розслідування направлено до Прокуратури міста Києва для приєднання до кримінального провадження №420151103300000101 та надання правової оцінки діям працівників поліції.
Копію висновку службового розслідування приєднано до особової справи ОСОБА_1 , а також направлено до ДКЗ НП України про що свідчить копія супровідного листа від 22.01.2016 №349/125/01/26-2016.
Водночас наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» на підставі поданого ним рапорту від 27.01.2016.
З цим позовом про скасування наказу ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с ОСОБА_1 звернувся до суду 02.11.2017.
Згідно з частиною першою статті 99 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2017 - на час пред`явлення цього позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Ці норми збережені у статті 122 КАС України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру (частина перша статті 59 Закону України «Про Національну поліцію»), що відносить її до публічної служби в розумінні пункту 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 (пункту 17 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній після 15.12.2017).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що строк звернення до суду у справі щодо проходження і звільнення зі служби в поліції становить один місяць, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
При цьому приписи частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом до суду), на які покликається позивач у касаційній скарзі, не встановлюють відмінного від частини третьої статті 99 КАС України порядку обчислення вказаного місячного строку, адже з дня вручення звільненому працівнику копії наказу про звільнення або дня видачі йому трудової книжки останній беззаперечно вважається таким, що дізнався про порушення свого права, що водночас не виключає можливості встановлення судом дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, з урахуванням інших фактичних обставин.
Висновок про застосування спеціального місячного строку звернення до суду у справах про звільнення з публічної служби та обчислення цього строку, виходячи не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти, неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 10 листопада 2022 року у справі №500/1185/21 і від 26 жовтня 2023 року у справі №500/4332/22.
У зазначених постановах Верховного Суду також роз`яснено, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений на підставі доказів день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Як установлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах особової справи позивача міститься супровідний лист від 28.01.2016 №419/125/47-2016, яким його повідомлено про звільнення та вказано про необхідність прибути до Голосіївського управління поліції ГУ НП у м. Києві для отримання трудової книжки і військового квитка із приписом на постановку на військовий облік. Проте доказів надсилання чи вручення позивачу копії наказу та самого листа відповідачем не надано.
У письмових поясненнях щодо строку звернення до суду від 27.11.2017 позивач зазначив, що листом від 10.07.2017 № 86-аз/125/26/10-2017 ГУ НП у м. Києві повідомило його представника - голову Адвокатського об`єднання «Центр адвокатських послуг» Танчук М.А. про його звільнення зі служби в поліції згідно з наказом ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с (копію наказу додано до листа). Водночас адвокат Танчук М.А. ознайомила його з цим листом та додатками до нього 30.10.2017, тому саме з цієї дати він вперше дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів з боку ГУ НП у м. Києві.
Надаючи оцінку наведеним доводам позивача, Окружний адміністративний суд міста Києва в ухвалі від 24 липня 2018 року дійшов висновку про їхню необґрунтованість, зазначивши, що, навіть за умови не вручення ОСОБА_1 у встановленому порядку оскаржуваного наказу та трудової книжки, позивач був обізнаний про своє звільнення, оскільки з дати прийняття оскаржуваного наказу він не з`являвся на роботу та не отримував заробітну плату. Крім того, як зауважив суд першої інстанції, з часу подання рапорту про звільнення за власним бажанням позивач мав усвідомлювати юридичні наслідки такої дії, однак півтора роки (до часу звернення його представника з адвокатським запитом про отримання копії наказу про звільнення) він не цікавився реальним станом своїх відносин публічної служби з відповідачем.
Скасовуючи ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду та направляючи справу для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції в постанові від 27 вересня 2018 року виходив з того, що суд першої інстанції не встановив дату вручення ОСОБА_1 копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки, не перевірив доводи останнього про ознайомлення з оскаржуваним наказом лише 30 жовтня 2017 року та не з`ясував причини несвоєчасної передачі йому цього наказу представником.
Після повернення справи для продовження розгляду Окружний адміністративний суд міста Києва ні в процесуальних ухвалах, ні в рішенні від 23 січня 2020 року по суті позовних вимог не вирішив питання щодо строку звернення до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції не виправив зазначене порушення норм процесуального права, допущене окружним судом, й так само переглянув в апеляційному порядку справу по суті позовних вимог без вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду. Водночас Верховний Суд, обмежений у силу приписів статті 341 КАС України доводами і вимогами касаційної скарги, у постанові від 28 вересня 2021 року не переглядав рішення судів попередніх інстанцій у цій частині.
Разом із тим, після повторного направлення справи на розгляд до суду першої інстанції Окружний адміністративний суд міста Києва зобов`язав позивача і його представника надати додаткові пояснення й докази на підтвердження обставин ознайомлення ОСОБА_1 із фактом його звільнення лише 30 жовтня 2017 року, а також ухвалою від 16 червня 2022 року витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , зокрема, документи щодо звільнення його зі служби, накази, послужний список, протокол призначення пенсії тощо.
З наданих пенсійним органом матеріалів судом першої інстанції встановлено, що листом від 19.05.2016 №430/125/30/01-246 ГУ НП у м. Києві надіслало на адресу Головного управління ПФУ в м. Києві матеріали для призначення ОСОБА_1 пенсії.
Протоколом від 01.06.2016 за пенсійною справою №2613031596 (НПУ) ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років на підставі документів, поданих до ГУ ПФУ в м. Києві 19.05.2016 за вх. № 333, у тому числі на підставі заяви про призначення пенсії від 18.05.2016, яка підписана ОСОБА_1 .
У протоколі про призначення пенсії зазначено дату і причину звільнення, а саме: 28.01.2016; п. 7 ст. 77 (в запас).
У поданні про призначення пенсії від 18.05.2016 також вказано дату звільнення ОСОБА_1 (виключення зі списків військової частини) - 28.01.2016.
Серед документів, поданих для призначення пенсії, зазначено витяг з наказу від 28.01.2016 № 58 о/с, копія якого міститься у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 за №2613031596 та який був наданий пенсійним органом на виконання вимог ухвали суду.
На розрахунку вислуги років на пенсію проставлена дата (18.05.2016) і підпис ОСОБА_1 про те, що з вислугою років, указаною в розрахунку, він ознайомлений та погоджується.
На цьому ж розрахунку, нижче підпису позивача містяться відомості про його звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» за наказом ГУ НП у м. Києві №58 о/с від 28.01.2016, з 28.01.2016.
При цьому позивач не надав суду жодних пояснень щодо підстав не прибуття на службу та не відвідування свого робочого місця на посаді начальника Голосіївського ВП ГУ НП у м. Києві у період з 28.01.2016 по 30.10.2017 за умови, що до 30.10.2017 він не знав про своє звільнення.
За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що з 28.01.2016 позивач був достеменно обізнаний із фактом свого звільнення зі служби в поліції, про що свідчить неприбуття його на службу з цієї дати, та щонайпізніше з дати звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за вислугу років (18.05.2016) знав підставу свого звільнення та реквізити оскаржуваного наказу ГУ НП у м. Києві від 28.01.2016 №58 о/с, що дозволяло йому пред`явити позов про скасування цього наказу та просити суд про його витребування в разі неможливості самостійного отримання.
Натомість цей позов поданий ОСОБА_1 до суду 02.11.2017, тобто із значним пропуском установленого для цієї категорії спорів строку звернення до суду з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Частиною третьою статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки аргументи позивача про дотримання ним строку звернення до суду були спростовані встановленими у цій справі обставинами й він не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які би свідчили про об?єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, мотивовано залишив позов без розгляду.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2022 року залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.Б. Прокопенко
О.Р. Радишевська
