Постанова
Іменем України
06 червня 2018 року
м. Київ
справа № 315/765/14-ц
провадження № 61-532 св 17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: територіальна громада Гуляйпільської міської ради Запорізької області, ОСОБА_5,
третя особа - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горова Яна Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до територіальної громади Гуляйпільської міської ради Запорізької області, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горова Я. О., про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина. Вона є спадкоємцем за заповітом, про існування якого їй стало нещодавно відомо від своєї тітки. Крім того тривалий час вона не могла отримати копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7, що унеможливило прийняття нею спадщини у встановлений законом строк.
Посилаючись на те, що причина пропуску строку на прийняття спадщини є поважною, просила визначити їй додатковий строк у три місяці для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_8
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року позов ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що необізнаність позивача про наявність заповіту не є поважною причиною для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки ОСОБА_4 було відомо про день смерті її бабусі та наявність спадкового майна, однак вона у шестимісячний строк, встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України, не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за правом представлення на ту частку, яка б належала її батьку, якби він був живий на час відкриття спадщини.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визначено ОСОБА_4 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після померлої 10 червня
2013 року ОСОБА_8
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач має право на встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки причини його пропуску є поважними.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Запорізької області
від 22 грудня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановляючи зазначену ухвалу, касаційний суд керувався тим, що відсутність інформації про спадкову справу не впливає на обов'язок спадкоємця своєчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а тому необізнаність позивача про наявність заповіту не може свідчити про наявність істотних перешкод для прийняття ОСОБА_4 спадщини у встановлений законом строк.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 жовтня
2014 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обгрунтованого висновку про неповажність причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки вони не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій, направлених на прийняття спадщини.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області
від 09 жовтня 2014року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області
від 16 березня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстацій, суд зазначив про відповідність їх висновків фактичним обставинам справи та узгодження з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Постановою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року заяву
ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення касаційного та апеляційного судів, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визначено ОСОБА_4 додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що при заведенні спадкової справи за заявами інших спадкоємців, нотаріус не перевірив наявність заповіту та не повідомив позивача про його наявність, не здійснив її виклик як спадкоємця за заповітом, що могло свідчити про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_9
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року, ОСОБА_5 просив скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада
2017 року, та залишити в силі рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2014 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що у позові ОСОБА_4 зазначала про труднощі в отриманні свідоцтва про смерть ОСОБА_7, однак доказів на підтвердження зазначених обставин не надала. Крім того позивач не була позбавлена можливості звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини без зазначеного свідоцтва. Вважає, що причини пропуску строку для звернення з заявою для прийняття спадщини є надуманими. Позивач знала про смерть спадкодавця та наявність спадкового майна, однак не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Викладені у постанові Верховного Суду України за наслідками перегляду зазначеної справи висновки є безпідставними, оскільки на нотаріуса не покладено обов'язку здійснити виклик позивача як спадкоємця за заповітом, а він лише наділений таким правом. Верховний Суд України у вказаній справі не визнав поважними жодних причин пропуску позивачем шестимісячного строку, а лише зазначив про обставини, які залишили поза увагою суди попередніх інстанцій.
Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, зокрема відхиляючи пояснення нотаріуса про повідомлення ОСОБА_4 про заведення спадкової справи, суд вказав на відсутність доказів на підтвердження зазначених обставин, не урахувавши, що нотаріус не є стороною у справі, а тому на нього не покладається обов'язок доказування.
Таким чином, апеляційний суд залишив поза увагою його твердження про недоведеність позову щодо існування об'єктивних, непереборних причин, що стали підставою пропуску позивачем встановленого законом шестимісячного строку для звернення з заявою про прийняття спадщини, а також не урахував приписи Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику у справах про спадкування», за змістом абзацу 2 пункту 24 якої встановлено, що необізнаність про наявність заповіту не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
10 січня 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_5, у якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення її позову, нотаріус не виконала покладених на неї обов'язків в частині з'ясування кола спадкоємців після смерті ОСОБА_7 та не повідомляла її про існування заповіту, що унеможливило її звернення з відповідною заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк. Саме її необізнаність про наявність заповіту, і стала причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, яку суд обгрунтовано визнав поважною.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Суди встановили, що 03 березня 2000 року ОСОБА_7 склала заповіт, у якому заповіла своєму сину ОСОБА_5 право на земельну частку (пай) площею 6,36 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, право на яку підтверджується сертифікатом, виданим на підставі рішення Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області
від 24 травня 1999 року № 164.
18 грудня 2000 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла квартиру АДРЕСА_1 та все рухоме й нерухоме майно своїй онуці ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла,
02 серпня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом, у зв'язку із чим було заведено спадкову справу.
Цього ж дня сестра відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_11 звернулася до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про відмову від прийняття обов'язкової частки спадщини після смерті матері.
У строк, визначений статтею 1270 ЦК України, ОСОБА_4 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини чи відмову від спадщини після померлої ОСОБА_7
Згідно статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відомо. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення.
Пунктами 2.3 та 3.2 діючого на час виникнення спірних правовідносин Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595 на нотаріуса при заведенні спадкової справи покладається обов'язок перевірити за даними Спадкового реєстру наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.
В матеріалах справи відсутні відомості про перевірку нотаріусом при заведенні спадкової справи наявності заповіту та повідомлення про нього ОСОБА_4, чи виклик її до нотаріуса або повідомлення її, як спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини, що свідчило б про сприяння в здійсненні особистого розпорядження спадкодавця.
ОСОБА_4 стверджувала, що вона не проживала разом із спадкодавцем, не знала про складений на неї заповіт, і нотаріус не повідомляв її про його наявність. Про існування заповіту їй стало відомо після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Доказів на спростування наведених обставин відповідач ОСОБА_5 не надав, і матеріали справи таких не містять, а тому апеляційний суд, аналізуючи наведені позивачем доводи та наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Зазначений висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06 вересня 2017 року у зазначеній справі, за наслідками її перегляду за заявою ОСОБА_4 про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за замістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Урахувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши факт надання законодавцем переваги здійсненню спадкуванню за заповітом як особистому розпорядженню особи на випадок смерті, Верховний Суд України дійшов висновку про необхідність врахування такої волі спадкодавця як прояву свободи заповіту, з урахуванням наявності поважних причин пропуску, передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини. Підстав для відступу від такої правової позиції Верховний Суд не убачає.
Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи та неправильне застосування зазначеним судом норм процесуального права є безпідставними, зводяться фактично до переоцінки доказів та власного тлумачення заявником норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
