У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2016 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів:
Гримич М.К., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до територіальної громади Гуляйпільської міської ради Запорізької області, ОСОБА_6, третя особа: приватний нотаріус Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горова ЯнаОлександрівна про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її бабусі ОСОБА_8 відкрилася спадщина. Вона є спадкоємцем за заповітом, про існування якого дізналася нещодавно від своєї тітки. Посилаючись на те, що вона не могла своєчасно отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_8, що унеможливило отримання нею спадщини у встановлений законом строк, просила суд визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_8
Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Встановлено ОСОБА_5 додатковий строк у три місяці для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_9, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення апеляційного суду скасовано з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.
За результатами нового апеляційного розгляду справи, ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з ухваленнямнового рішення про задоволення позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строк для прийняття спадщини пропущений нею з поважних причин.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд погодився з висновками останнього та, крім іншого виходив з того, що причина пропуску позивачем строку на прийняття спадщини, яка обумовлена необізнаністю позивача щодо наявності заповіту ОСОБА_8 на її користь, не є поважною, оскільки вона не пов'язана з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо подання відповідної заяви про прийняття спадщини.
Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 3 березня 2000 року ОСОБА_8 склала заповіт, відповідно до якого заповіла своєму синові ОСОБА_6 право на земельну частку (пай) площею 6,36 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, право на яку підтверджується сертифікатом, виданим на підставі рішення Гуляйпільської районної державної адміністрації від 24 травня 1999 року № 164.
18 грудня 2000 року ОСОБА_8 складено заповіт, яким остання заповіла квартиру АДРЕСА_1 та все рухоме й нерухоме майно онуці - ОСОБА_10
ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із чим відкрилася спадщина на належне їй майно.
2 серпня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про прийняття спадщини після матері за заповітом, у зв'язку із чим була заведена спадкова справа.
У цей же день сестра відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_11 звернулася до приватного нотаріуса Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області з заявою про відмову від прийняття обов'язкової частки спадщини після матері за законом, що підтверджується копією спадкової справи.
В період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 10 грудня 2013 року позивач до нотаріуса з заявою про відмову чи прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 не зверталася.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. ст. 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини ( ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Наведений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 6-85цс12) та від 4 листопада 2015 року (справа 6-1486цс15), які, в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.
Згідно розʼяснень викладених в абз. 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки не може бути визнана поважною причина пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як незнання про існування заповіту.
При цьому, вказаних висновків суди дійшли з урахуванням тих обставин, що позивачу було відомо про день відкриття спадщини її бабусі, а також про наявність спадкового майна, вона незалежно від наявності заповіту її бабусі на її користь є спадкоємицею останньої за законом як донька свого батька на ту частку, яку б спадкував її батько за законом, якби був живий на момент смерті своєї матері відповідно до ч.1 ст. 1266 ЦК України спадкування за правом представлення.
Повно встановивши обставини справи з урахуванням об'єктивно оцінених зібраних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував вищевказані норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів із спірного житла.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку усім доводам апеляційної скарги, висновки щодо яких виклав в мотивувальній частині постановленої ухвали та обґрунтовано виходив з того, що правові підстави для скасування рішення місцевого суду відсутні.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 9 жовтня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
В.С. Висоцька
судді
М.К. Гримич
О.В. Кафідова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська
