АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11-кп/774/909/18 Справа № 185/67/18 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
У Х В А Л А
ІМ ЕН ЕМ У КР АЇ НИ
30 травня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року про застосування заходів медичного характеру відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з середньою освітою, перебуваючого у цивільному шлюбі, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
Учасника судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
особа, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8 ,
представника ОСОБА_9
потерпілої ОСОБА_10
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року застосовано до ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом.
ОСОБА_6 хворіє на хронічне психічне захворювання. 09 лютого 2006 року постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області до нього були застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
З 23 липня 2017 року по 01 вересня 2017 року ОСОБА_6 проживав у орендованій квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_10 , з 01 вересня 2017 року став проживати за адресою: АДРЕСА_1 .
15 вересня 2017 року приблизно о 23.00 год. ОСОБА_6 , знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, прийшов до будинку АДРЕСА_3 , де у нього раптово виник злочинний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла ОСОБА_10 та скоєння крадіжки чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , 15 вересня 2017 року, приблизно о 23.10 год., знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, по металевій решітці проник на другий поверх 4 під`їзду буд. АДРЕСА_3 , де за допомогою сумки, яка у нього була з собою, умисно розбив віконне скло на балконі, після чого розбив віконне скло в жилу кімнату, проник в приміщення квартири АДРЕСА_4 .
Знаходячись в приміщенні вищевказаної квартири ОСОБА_6 , достовірно знаючи про те, що в квартирі на той момент ніхто не проживав та власниця квартири відсутня, таємно, з корисливих мотивів, заволодів майном потерпілої ОСОБА_10 , а саме: двома картинами кустарного виробництва розміром 50х50 см. кожна, з зображенням пейзажів, вартістю по 50 грн. кожна, на суму, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи за № 4683-17 від 29 вересня 2017 року, 100 грн., а також іконою з зображенням «Божої матері» кустарного виробництва, яка культурної цінності не представляє, розміром 80х80 см., вартістю, 400 грн., заподіявши тим самим останній майнову шкоду на загальну суму 500 гривень, після цього з місця вчинення злочину ОСОБА_6 зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 242 від 07 грудня 2017 року ОСОБА_6 у період часу, що відноситься до інкримінованого діяння страждав та на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїчної. У період до якого відноситься інкриміноване йому діяння він не міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними./а.к.п. 16-19/
Експерти зазначили, що в даний час ОСОБА_6 також не може віддавати собі звіт у своїх діях (бездіяльності) і керувати ними. Потребує застосування відносно нього примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації в психіатричний заклад зі звичайним наглядом.
Відповідно до наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що мало місце скоєння ОСОБА_6 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в житло.
А тому суд першої інтснції зазначив, що у ОСОБА_6 відсутня змога усвідомлювати свої дії і керувати ними, що становить суспільну небезпеку. Даний факт підтверджується свідченнями потерпілої ОСОБА_10 , яка зазначила, що ОСОБА_6 зняв газову колонку, увімкнув воду, яка тривалий час витікала, чим заподіяв їй матеріально збитку.
З`ясувавши питання, передбачені ч. 1 ст. 513 КПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_6 вчинив суспільно-небезпечне діяння, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України в стані неосудності, у зв`язку з чим до нього, згідно вимог ст. 94 КК України та глави 39 КПК України, з урахуванням міри його громадської небезпеки, повинні бути застосовані примусові заходи медичного характеру і йому, відповідно до акту судово-психіатричного експерта № 242 від 07 грудня 2017 року, слід застосувати примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою прокурором подано апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, що тягне за собою зміну судового рішення.
Просить ухвалу ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 року відносно ОСОБА_6 змінити та виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив його дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. В іншій частині ухвалу залишити без змін.
В обґрунтування своїх доводів, прокурор посилається на те, що умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.
Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.
Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.
Відповідно до дослідженого судом першої інстанції висновку судово-психіатричної експертизи № 242 від 07.12.2017 року ОСОБА_6 період часу, що відноситься до інкримінованого діяння страждав та на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдної. У період, до якого відносяться інкриміноване йому діяння, він не міг усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.
З зазначеним станом, що є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину.
Отже, висновки суду про таке психічне ставлення неосудної особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, а відтак є свідченням неправильного застосування такого закону.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, що підтримує державне обвинувачення у суді апеляційної інстанції, який підтримав доводи апеляційної скарги прокурора, думку особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, яка висловила свою згоду з клопотанням прокурора та ухвалою суду першої інстанції, захисника, який покладався у вирішенні апеляційної скарги на розсуд суду, перевіривши матеріали кримінального провадження за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру, колегія суддів приходитьдо висновку про те, що апеляційна скарга прокурора залишенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про вчинення ОСОБА_6 суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме за обставин, викладених в ухвалі суду, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим, що в апеляційній скарзі прокурора не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин, які могли б істотно вплинути на висновки суду та правову оцінку дій особи, відносно якої застосовано примусові заходи медичного характеру, а також тягнуть за собою скасування ухвали, колегією суддів не виявлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 503 КПК України, кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності та відповідно до ч.3 цієї статті, на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, ґрунтується кримінально-правова оцінка суспільно-небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності.
Відповідно доч.1ст.505КПК України,під часдосудового розслідуванняу кримінальномупровадженні щодозастосування примусовихзаходів медичногохарактеру встановлюються час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.
Під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру відповідно до ч. 1 ст. 513 КПК України, суд між іншим з`ясовує, чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 18 КК України суб`єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Осудною відповідно до ч. 1 ст. 19 КК України визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Таким чином, здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, про що йдеться в апеляційній скарзі прокурора є невід`ємною ознакою, що характеризую суб`єкт злочину за критерієм осудності, за відсутності якої відсутній суб`єкт злочину та з цих підстав не утворюється склад злочину. В цьому випадку можливо вести мову лише про вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, наслідком чого є здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, що передбачено главою 39 КПК України, в ході якого, як вбачається з викладених вище процесуальних норм, як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні під час постановлення ухвали необхідно обов`язково з`ясуватичи мало місце суспільно небезпечне діяння та відповідно надати йому кримінально-правову оцінку, яка повинна ґрунтуватись на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій.
Тобто тим ознакам, що характеризують суспільно-небезпечне діяння, які прокурор вважаєнеобхідним виключити з мотивувальної частини ухвали, а саме спрямованість умислу, мету і мотив дій особи при вчиненні суспільно небезпечного діяння, суд має надати оцінку в сукупності з іншими для встановлення чи було вчинено та має місце суспільно небезпечне діяння, визначитись яке саме та надати йому належну кримінально-правову оцінку.
Крім того, як вбачається з клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 , слідчим за погодженням з прокурором встановлено та викладено ті ж ознаки суспільно-небезпечного діяння, що їй інкриміновано, які прокурор просить виключити з ухвали суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у разі:
1) зміни правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;
2) пом`якшення виду примусових заходів медичного або виховного характеру.
Таким чином, в апеляційній скарзі прокурора не наведено та судом при розгляді його апеляційної скарги не встановлено зазначених підстав Закону для зміни ухвали суду про застосування примусових заходів медичного щодо ОСОБА_6 . За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2018 року відносно ОСОБА_6 про застосування відносно неї примусових заходів медичного характеру, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
