Справа №488/6479/14-ц 30.05.2018
Провадження №22-ц/784/804/18
Головуючий суду першої інстанції – ОСОБА_1
Категорія 7 Доповідач апеляційного суду – ОСОБА_2
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 травня 2018 року м.Миколаїв
Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого – Локтіонової О.В.,
суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання – Горенко Ю.В.,
за участі:
прокурора – Цвікілевич Н.В.,
представника позивача ОСОБА_3 обласної державної адміністрації – ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
третьої особи – ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_5,
поданою її представником ОСОБА_6
на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва
від 26 лютого 2018 року,
ухвалене о 15 год.00 хв. під головуванням судді Селіщевої Л.І. в приміщенні суду в м.Миколаєві за позовом прокурора Корабельного району м.Миколаєва в інтересах держави в особі ОСОБА_3 обласної державної адміністрації та державного підприємства «ОСОБА_3 лісове господарство» до ОСОБА_3 міської ради, ОСОБА_8 та ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування рішень ОСОБА_3 міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2014 року прокурор Корабельного району м.Миколаєва звернувся до суду з позовом про поновлення строку звернення з позовом до суду; визнання незаконним та скасування п.41 розділу 1 рішення ОСОБА_3 міської ради від 17 грудня 2009 року №42/65, яким ОСОБА_8 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул.Гагаріна, 80/13 в м.Миколаєві; визнання незаконним та скасування п.п. 14 та 14.2 розділу 4 рішення ОСОБА_3 міської ради від 25 червня 2010 року №47/51, яким надано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку лісового фонду урочища «Жовтневе» для будівництва та обслуговування будинку площею 1000 кв.м. по вул.Гагаріна, 1/1-в у м.Миколаєві; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:031:0030 від 14 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5; визнання недійсним виданого ОСОБА_5 державного акту серії ЯЛ №611628 від 22 грудня 2010 року; зобов’язання ОСОБА_5 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі ДП «ОСОБА_3 лісове господарство».
Позов обґрунтований тим, що 17 грудня 2009 року рішенням ОСОБА_3 міської ради №42/65 ОСОБА_8 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, площею 1000 кв.м. з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по вул. Гагаріна, 80/13 в м.Миколаєві.
Рішенням ОСОБА_3 міської ради від 25 червня 2010 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку, площею 1000 кв.м., із вищезазначеним цільовим призначенням по вул. Гагаріна,1/1-в в м. Миколаєві, а в подальшому останній 02 вересня 2010 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №904573.
14 жовтня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №611628.
Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки відносилася до земель державної власності лісогосподарського призначення, не вилучалася із користування ДП «ОСОБА_3 лісове господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася, прокурор та позивачі дізналися про порушення прав держави у серпні 2014 року після проведення перевірки, прокурор просив позов задовольнити.
ОСОБА_3 міською радою подано заяву про визнання позову прокурора.
ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала та зазначала, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, оскільки його твердження про розташування спірної земельної ділянки на землях лісового фонду, віднесених до відання ДП «ОСОБА_3 лісове господарство», належними доказами не підтверджено.
Крім того вказувала, що на момент вчинення правочину відомості про незаконність набуття продавцем права власності на майно були відсутні. Порушення закону, допущені органом місцевого самоврядування, не можуть бути підставою для повернення державі майна, яке нею правомірно набуто у власність.
Окремо ОСОБА_5 зазначено, що 25 червня 2010 року під час прийняття ОСОБА_3 міською радою рішення про передачу у власність ОСОБА_8 спірної земельної ділянки, був присутній помічник прокурора м.Миколаєва. Копію зазначеного рішення місцевої ради надіслано прокурору м. Миколаєва 15 липня 2010 року. Прокурор мав право здійснити перевірку правомірності прийняття вищезазначеного рішення з власної ініціативи. Однак зазначеного не зробив.
ОСОБА_5 вказувала на пропуск прокурором позовної давності, а тому просила застосувати наслідки її спливу.
22 липня 2016 року прокурор, посилаючись на його право протягом усього часу розгляду справи збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, подав заяву про зміну позовних вимог, в якій просив визнати причини пропуску строку звернення з позовом до суду поважними та поновити цей строк; визнати незаконним та скасувати п.41 розділу 1 рішення ОСОБА_3 міської ради від 17 грудня 2009 року №42/65, яким ОСОБА_8 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1000 кв.м по вул.Гагаріна, 80/13 в м.Миколаєві; визнати незаконним та скасувати п.п. 14 та 14.2 розділу 4 рішення ОСОБА_3 міської ради від 25 червня 2010 року №47/51, яким надано у власність ОСОБА_8 земельну ділянку лісового фонду урочища «Жовтневе» для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1000 кв.м. по вул.Гагаріна, 1/1-в у м.Миколаєві; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:031:0030 від 14 жовтня 2010 року №2939, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5; визнати недійсним виданий ОСОБА_8 державний акт серії ЯЛ №904573 від 02 вересня 2010 року; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку у власність держави в особі ОСОБА_3 обласної державної адміністрації.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 лютого 2018 року змінений позов прокурора задоволено. Розподілено судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_5 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач зазначала, що рішенням ОСОБА_3 міської ради від 17 грудня 2009 року про надання ОСОБА_8 дозволу на розробку проекту землеустрою прав позивачів порушено не було, а тому для його скасування відсутні правові підстави.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду та її перебування у користуванні ДП «ОСОБА_3 лісове господарство». Листи ДП «ОСОБА_3 лісове господарство», Управління містобудування та архітектури ОСОБА_3 міської ради та ОСОБА_3 обласного управління лісового та мисливського господарства, у яких зазначено про віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, не можуть вважатись належним доказом, оскільки зазначені організації не наділені повноваженнями щодо надання інформації відносно правового статусу земельних ділянок.
ОСОБА_5 також наголошено на тому, що судом першої інстанції не взято до уваги інформацію ВО «Укрдержліспроект» від 04 вересня 2014 року, відповідно до якої спірна земельна ділянка частково входить в межі лісового фонду.
Визнання договору купівлі-продажу недійсним не є належним способом захисту, оскільки протирічить висновкам Верховного Суду України.
Посилаючись на зазначені обставини, а також пропуск прокурором строку позовної давності, ОСОБА_5 просила задовольнити її апеляційну скаргу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Пункт 5 розділу 8 Прикінцеві положення Лісового кодексу України передбачає, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Згідно з ст.ст.116, 141 ЗК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 149 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч.4 ст.84 ЗК України).
Згідно з ч.4 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Відповідно до ст.9 та ч.4 ст.35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та п.4.2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №391 від 03.12.2004 р., обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.
Стаття 152 ЗК України регламентує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, серед іншого, здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9 роз’яснює, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Ради Міністрів Української РСР від 21 березня 1966 року №243 схвалено пропозицію ОСОБА_3 облвиконкому про передачу у держлісфонд 17789,8 га земельних угідь з користування колгоспів і радгоспів згідно з додатком №1 (радгосп ім.Карла Маркса – 76,9 га). З цією метою створено ОСОБА_3 обласне управління лісового господарства і лісозаготівель (т.1 а.с.159-165).
Рішенням ОСОБА_3 міської ради №42/65 від 17 грудня 2009 року (пункт 41) ОСОБА_8 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, площею 1000 кв.м. з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. Гагаріна, 80/13 (адресу згодом змінено на вул.Гагаріна, 1/1-в) (т.1 а.с.21).
Рішенням ОСОБА_3 міської ради №47/51 від 25 червня 2010 року (п.п.14, 14.2) затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м., не наданих у власність або користування, з зарахуванням землі за функціональним використанням до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по вул.Гагаріна, 1/1-в та надано у власність ОСОБА_8 вказану земельну ділянку (т.1 а.с.182).
За інформацією Управління містобудування та архітектури ОСОБА_3 міської ради від 03 вересня 2014 року земельні ділянки, розташовані у сосновому гаю «Маяк» на території Корабельного району згідно із Генеральним планом міста Миколаєва відносяться до території зелених насаджень. До прийняття генерального плану міста в якості містобудівної документації використовувались Правила використання та забудови території міста, згідно з якими вказана територія входила до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення (т.1 а.с.22).
Згідно з даними ОСОБА_3 обласного управління лісового та мисливського господарства від 21 листопада 2014 року та ДП «ОСОБА_3 лісове господарство» від 24 листопада 2014 року висновок про погодження проекту землеустрою ОСОБА_8 не надавався. Земельна ділянка не вилучалася. Відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка належить до кв.43 в.3 ур.»Жовтневе» ОСОБА_3 лісництва ДП «ОСОБА_3 лісове господарство» (т.1 а.с.24, 25).
Відповідно до довідки Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» від 04 вересня 2014 року, згідно з матеріалами безперервного лісовпорядкування 2003 року та реєстру спірна земельна ділянка по вул. Гагаріна, 1/1-в частково входить в межі лісового фонду. Однак Публічна кадастрова карта не гарантує повну достовірність і точність прив’язки земельних ділянок, нанесених згідно з кадастровими номерами. В сумнівних випадках необхідно звертатися до управління Держземагентства у Миколаївській області (т.1 а.с.199-200).
За довідкою Управління Держгеокадастру Миколаївської області від 23 грудня 2015 року частину земель в межах міста віднесено до земель лісогосподарського підприємства як фактичного користувача (без правовстановлюючих документів). Акти звірки з ДП «ОСОБА_3 лісове господарство» до управління не надходили (т.1 а.с.167).
З інформації ГУ Держземагентства у Миколаївській області від 24 листопада 2014 року випливає, що проект землеустрою на державну експертизу не надходив (т.1 а.с.26).
02 вересня 2010 року ОСОБА_8 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га по вул. Гагаріна 1/1-в в Корабельному районі м. Миколаєва (т.1 а.с.28).
14 жовтня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки (т.1 а.с.143).
22 грудня 2010 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку (т.1 а.с.27).
Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи №489-490 від 21 грудня 2016 року, огляд об’єкту на місцевості проводився 24 листопада 2016 року. Копії фрагментів проекту організації та розвитку лісового господарства та інших графічних матеріалів не дають можливості отримати вичерпну інформацію щодо розташування на місцевості земель урочища «Жовтневе». Відсутність геодезичних координат поворотних точок унеможливлює визначення точного місця розташування земельної ділянки на місцевості. Копії з планшетів, що містяться в матеріалах справи, складених на основі геоданих землевпорядкування і лісовпорядкування 1973 р. виконані бусольним зніманням. Бусольна зйомка належить до планових кутовимірювальних зйомок місцевості малої точності. Дані не дають можливості співставити місце положення ділянок, які є об’єктами дослідження, на місцевості та їх положення одна відносно іншої. У зв’язку з цим експерт прийшов до висновку, що в обсязі наданих документів та відомостей підстави вважати, що спірна земельна ділянка по вул.Гагаріна, 1/1-в в м.Миколаєві повністю або частково входить до земель урочища «Жовтневе», квартал 43, яке належить ДП «Лісове господарство», відсутні (т.2 а.с.4-13).
Встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, її вилучення у ДП «ОСОБА_3 лісове господарство» з метою передачі її у власність ОСОБА_8 відбулося у порушення вищезазначених вимог законодавства, ОСОБА_3 міська рада не мала повноважень на розпорядження цим майном, у зв’язку з чим це майно вибуло з володіння ДП «ОСОБА_3 лісове господарство» поза його волею, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що порушене право державної власності підлягає захисту шляхом визнання незаконними рішень щодо передачі цієї земельної ділянки, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки у ОСОБА_5
Однак, районний суд припустився помилки, визнавши недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року.
Позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину, задоволенню не підлягають.
У цьому разі майно витребовується від особи, яка не є стороною недійсного правочину, що і було зроблено.
За такого, оскаржуване рішення районного суду в частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
Посилання відповідача ОСОБА_5 на те, що наявними доказами не доведено належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, колегія суддів відхиляє.
Досліджені доказі свідчать, що спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення.
Відповідач вказаного не спростував.
Висновок судової земельно-технічної експертизи не є категоричним. За відсутності геодезичних координат поворотних точок експерт не зміг визначити точне місце розташування земель урочища «Жовтневе».
Натомість позивачі довели планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Що ж стосується тверджень відповідача ОСОБА_5 про пропуск позовної давності, оскільки прокурор у 2010 році дізнався про порушення права держави, тому що помічник прокурора був присутній на сесії міської ради з приводу визнання за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку, то вони є хибними.
Зі змісту рішення міської ради та державного акту на право власності на земельну ділянку неможливо було встановити приналежність земельної ділянки до земель лісового фонду, оскільки інформація про це у їх змісті відсутня.
Про порушення прав держави прокурор та позивачі дізналися у 2014 році після проведеної перевірки і в цьому ж році звернулися з позовом до суду, а тому суд правильно встановив відсутність пропуску позовної давності.
Твердження заявника про те, що рішення прийнято у порушення практики Європейського суду з прав людини, також не знайшло свого підтвердження.
Зазначені відповідачем справи вказаного суду стосуються інших обставин, ніж були встановлені при розгляді вказаної справи, а тому не можуть бути застосовані як джерело права.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану її представником ОСОБА_6, задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 26 лютого 2018 року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 жовтня 2010 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий О.В.Локтіонова
Судді С.Ю.Колосовський
ОСОБА _9
Повний текст постанови складено 31 травня 2018 року.
