КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/6479/14-ц
Провадження № 2/488/46/18 р.
РІШЕННЯ
Іменем України
26.02.2018 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Бучневій К.О.,
за участю прокурора - Бавикіна В.В.,
представника позивача - Михайленко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та ДП "Миколаївське лісове господарство" до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису про право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до відповідачів - Миколаївської міськради, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, уточнивши який, вказав наступне.
Пунктом 41 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 42/65 від 17.12.2009 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1
Пунктами 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25.06.2010 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для булівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2
На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 02.09.2010 року, з кадастровим номером НОМЕР_2
В подальшому, 14.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір № 2939 купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, згідно якого остання стала власником цієї земельної ділянки, та отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 22.12.2010 року.
Прокурор вважає, що зазначені рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог чинного законодавства, та із перевищенням повноважень Миколаївської міськради, мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, розпорядження якими здійснюється виключно органами державної виконавчої влади, а не органами місцевого самоврядування. Крім цього, земельна ділянка на момент прийняття оспорюваних рішень відносилась до складу земель державного лісового фонду урочища "Жовтневе" та перебувала в постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство", не вилучалась у нього в установленому законом порядку і проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не погоджувався, обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою не проводилась.
Посилаючись на викладене, прокурор просить:
●визнати незаконним та скасувати п. 41 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 42/65 від 17.12.2009 року;
●визнати незаконним та скасувати пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25.06.2010 року;
●визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2939 від 14.10.2010 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4;
●визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 02.09.2010 року, який був виданий ОСОБА_3 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800728;
●витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м., з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
Крім цього, прокурор просив поновити позовну давність для звернення до суду із даним позовом мотивуючи це тим, що порушення закону при передачі у власність спірної земельної ділянки було виявлено лише при здійсненні перевірки додержання вимог земельного законодавства, яка була проведена у 2014 році, та за результатами якої були виявлені порушення законодавства.
У судовому засіданні прокурор підтримав позов у повному обсязі з вищезазначених підстав та просив його задовольнити.
Представник позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Позивач - ДП "Миколаївське лісове господарство" у судове засідання свого представника не направило, надало заяву, в якій позовні вимоги підтримало.
Представник відповідача - Миколаївської міської ради в судове засідання не з'явився, надав заяву, в якій позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.
Представники відповідач ОСОБА_4 позов не визнали, заперечували проти його задоволення через його необгрунтованість, письмові заперечення ОСОБА_4 долучені до матеріалів даної справи.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 подала заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.
Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, та дослідивши надані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Законом встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред"явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб"єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Виходячи із такого, суд робить висновок, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16.
Докази, надані представниками відповідача та інші зібрані по справі письмові докази жодним чином не доводять того, що Миколаївська обласна державна адміністрація чи ДП «Миколаївське лісове господарство» довідались або могли довідатись про наявність оскаржуваних ними рішень Миколаївської міської ради до проведення прокурорської перевірки у серпні 2014 року.
Крім цього, відповідно до положень статті 19 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) перевірка відповідності актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам є предметом прокурорського нагляду. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагаються прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.
Положення зазначеного Закону не зобов'язували прокурора здійснювати перевірку додержання законів при винесені будь-якого рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, а лише за наявності для цього відповідних підстав. Ураховуючи наведене, доводи представників відповідача ОСОБА_4 щодо можливості прокурора довідатись про порушення права державної власності на спірну земельну ділянку в момент винесення оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою, чи при проведенні перевірки прокуратурою за власною ініціативою до 2014 року, грунтуються виключно на припущеннях, що суперечить положенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України .
Оскільки Миколаївська обласна державна адміністрація та ДП «Миколаївське лісове господарство» не наділені наглядовими чи контрольними функціями з перевірки законності рішень Миколаївської міської ради, відсутні підстави вважати, що зазначені особи могли довідатись про порушення права державної власності раніше, ніж до проведення відповідної перевірки прокуратурою Корабельного району м. Миколаєва.
За таких обставин суд приходить до висновку, що прокурором не пропущено позовну давність для звернення до суду із даним позовом, а через це не вбачає підстав для застосування до даних правовідносин позовної давності та розглядає справу по суті спору.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Із наявної у матеріалах справи копії рішення Миколаївської міськради № 42/65 від 17.12.2009 року вбачається, що пунктом 41 розділу 1 цього рішення ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1
Пунктами 14, 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25.06.2010 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м. за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для булівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2
На підставі вищевказаних рішень ОСОБА_3 отримала Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 02.09.2010 року, з кадастровим номером НОМЕР_2 Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800728.
Судовим розглядом встановлено, що спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_3 за рахунок земель, що віднесені до земель держлісфонду урочища "Жовтневе", квартал 43, та перебувають у постійному користуванні ДП "Миколаївське лісове господарство" і це підтверджується наявними у матеріалах даної справи, та дослідженими у судовому засіданні: інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради № 17-4447 від 13.09.2014 року, листом Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 1176 від 21.11.2014 року, листом ДП "Миколаївське лісове господарство" № 666 від 24.11.2014 року.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Стаття 1 ЛК України визначає, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території країни, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та подальша передача їх у приватну власність грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.
Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України передача земельної ділянки в оренду чи у власність допускається лише після вилучення її у попереднього власника чи користувача.
Пунктом 6 частини першої статті 31 ЛК України визначено, що обласні державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Частиною 6 ст. 149 ЗК України право вилучати земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення надано обласним державним адміністраціям.
Проте матеріалами справи встановлено, що розпорядження про вилучення з постійного користування ДП "Миколаївське лісове господарство" земель зі складу урочища "Жовтневе" не приймались.
Виходячи із такого, суд приходить до висновку, що Миколаївською міськрадою передано у власність ОСОБА_3 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП "Миколаївське лісове господарство" у встановленому законом порядку та фактично із зміною її цільового призначення.
Частиною 4 ст. 20 ЗК України встановлено, що зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього середовища та лісового господарства.
Оскільки спірна земельна ділянка державного лісового фонду надавалась ОСОБА_3 для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства і використання лісових ресурсів, що фактично свідчить про зміну її цільового призначення, то проект відведення мав би бути погоджений органом виконавчої влади з питань лісового господарства. Однак, за інформацією Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства за № 1176 від 21.11.2014 року та ДП "Миколаївське лісове господарство" № 666 від 24.11.2014 року проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до генерального плану розвитку міста Миколаєва, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986 року, який був містобудівною документацією, діючою на момент прийняття відповідачем вказаних рішень, - обов'язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста, та Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року, спірна земельна ділянка розташована на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.
Зазначене підтверджується інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради за № 17-4447 від 03.09.2014 року.
До того ж, ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено, що обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок лісогосподарського призначення.
Із наявних у матеріалах справи письмових доказів, а саме листа Головного управління Держземагенства у Миколаївській області за № 10-14-0.23-8464/2-14 від 24.11.2014 року, вбачається, що обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав та визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження.
Згідно зі ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої відповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 № 7, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викуп) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що Миколаївською міськрадою в односторонньому порядку, всупереч діючому законодавству, з порушенням своїх повноважень, та за відсутності висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства, висновку державної експертизи землевпорядної документації, було вилучено у законного землекористувача - ДП "Миколаївське лісове господарство", спірну земельну ділянку поза волею останнього, та прийнято рішення про розпорядження цією земельною ділянкою, то суд вважає, що оспорювані прокурором пункти рішення Миколаївської міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню.
Крім цього, відповідно до п. 2.3. Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із внесеними змінами) - державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Враховуючи викладене, а також те, що державний акт, виданий ОСОБА_3 на підставі рішень міськради, які суд вважає незаконними, то він підлягає також визнанню недійсним та скасуванню.
Судовим розглядом також встановлено, що після отримання ОСОБА_3 вказаного вище державного акту на землю, між нею та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2939 від 14.10.2010 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А., згідно якого ОСОБА_4 набула право власності на зазначену земельну ділянку.
Частиною першою ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Частина перша ст. 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Оскільки вищевказані рішення Миколаївської міськради були прийняті із порушенням вимог законодавства, то укладений на їх підставі договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки в силу положень ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, є недійсними.
Відповідно до приписів ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215,216 ЦК України. Норма статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчудження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіннявласника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
На підставі ст. 388 ЦК України суд знаходить такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки, площею 1 000 кв.м., з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та передання її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
Доказів, які б спростовували вищевикладені висновки, судом не здобуті.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь держави належить стягнути судовий збір.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати п. 41 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 42/65 від 17.12.2009 року.
Визнати незаконними та скасувати пункти 14 та 14.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 від 25.06.2010 року.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2939 від 14.10.2010 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурією С.А.
Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, який був виданий ОСОБА_3 02.09.2010 року, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049800728.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м., з кадастровим номером НОМЕР_4, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
Стягнути в прибуток держави з Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4 судовий збір у розмірі - по 609,03 грн. із кожного.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.І. Селіщева
