ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/6980/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
позивача - Мамась М.О.,
відповідача - не з'явився,
третьої особи- 1 - Васильєва І.В.,
третьої особи-2 - Завірюха М.І.,
третьої особи- 3 - не з'явився,
третьої особи- 4 - Гуленко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Край Проперті" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г., Жук Г.А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 (Пінчук В.І.) у справі №910/6980/17
за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк", 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Край", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-3", 4)Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання поруки такою, що припинена
ВСТАНОВИВ:
Дочірнє підприємство "Край Проперті" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (далі - Відповідач) про визнання поруки за договором поруки №48-1 від 26.06.2008 такою, що припинена.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що 17.03.2015 без згоди Позивача, як Поручителя, сторони договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 уклали додатковий договір про внесення змін до договору про відкриття траншевої кредитної лінії, де погодили змінити строк дії кредитного договору та термін повернення наданих траншів, чим зменшили строк виконання зобов'язань за спірним кредитним договором на 11 місяців, тобто, фактично скоротили термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної відсоткової ставки та, відповідно, до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Крім того, Відповідачем не пред'являлась вимога до Позивача, як Поручителя, про виконання ним зобов'язань за договором поруки в установлений для цього строк, тобто в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - Третя особа-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Край" (далі - Третя особа-2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 в позові відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що внесення змін додатковими договорами від 17.03.2015 та 17.04.2015 до договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 48 не призводить до збільшення обсягу зобов'язань та погіршення становища поручителя, оскільки поручитель відповідає за виконання позичальником зобов'язань в повному обсязі, а не по кожному окремому траншу, відповідно, і укладення додаткових договорів про внесення змін не потребувало на це згоди поручителя. Також, відсутні підстави для припинення поруки у зв'язку з внесенням змін додатковими договорами від 17.03.2015 та 17.04.2015 до договору про відкриття траншевої кредитної лінії №48, а отже, відсутні підстави для застосування статті 559 ЦК України щодо припинення поруки.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2017 та від 18.09.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Край-3" (далі - Третя особа-3) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа-4).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 залишено без змін з тих же підстав.
Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, посилаючись на те, що судами неправильно застосовано статтю 559 ЦК України та порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованих та незаконних рішень. Зокрема, судами не враховано, що в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів, який без згоди поручителя був змінений, Відповідачем не пред'являлась вимога до Позивача, як поручителя, про виконання зобов'язань за договором поруки. Крім того, слід врахувати позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 21.12.2012 у справі №6-134цс12, від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 24.06.2015 у справі №6-701цс15.
Третьою особою-2 подано пояснення щодо касаційної скарги, в яких зазначено про те, що вимоги касаційної скарги є правомірними, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому підлягають скасуванню.
Третьою особою-1 23.03.2018 (поштовий штемпель на конверті) до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 26.02.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу до 22.03.2018, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.
Відповідач та Треті особи-3, 4 не надали відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі №910/6980/17 у касаційному порядку.
Відповідач та Третя особа-3 в судове засідання 18.04.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Відповідача та Третьої особи.
16.04.2018 Позивачем подано клопотання про розгляд справи в закритому судовому засіданні, проте в засіданні суду 18.04.2018 представник Позивача відкликав зазначене клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Позивача та Третіх осіб - 1, 2, 4, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що між Третьою особою-1 (Банк) та Третьою особою-2 (Позичальник) 26.06.2008 укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 48, за умовами якого Банк зобов'язався відкрити Позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів в наступних валютах: 30000000 грн; 2035000 доларів США; 1200000,00 Євро терміном до 24.06.2010.
В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Позивачем (Поручитель) та Третьою особою-1 (Банк) 26.06.2008 укладено договір поруки № 48-1, за умовами якого по договору траншевої кредитної лінії № 48 від 26.06.2008 Банк відкрив Позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів терміном до 24.06.2010. Поручитель відповідно до пункту 1.2 договору взяв на себе зобов'язання в повному обсязі відповідати перед Банком, як солідарний боржник, за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 48.
Господарськими судами з'ясовано, що за договорами відступлення прав вимоги від 28.05.2015 між Третьою особою-1 та ТОВ "ФК "Аурум Фінанс", від 02.07.2015 між ТОВ "ФК "Аурум Фінанс" та Відповідачем та договором про переведення боргу від 06.07.2015 між Відповідачем, Третьою особою-2 та Третьою особою-3, Третя особа-3 замінила первісного боржника (Третя особа-2) у зобов'язанні, що виникло із кредитного договору і прийняла на себе обов'язок первісного боржника по сплаті суми боргу у гривнях, еквівалентної 2246582,01 дол. США, та суми боргу у гривнях, еквівалентної 2223506,85 Євро, за курсом НБУ станом на 28.05.2015.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, укладенням численних додаткових договорів до кредитного договору сторони змінювали строк, на який відкрито кредитну лінію, встановлений пунктом 1.1 кредитного договору.
Так, сторонами кредитного договору 17.03.2015 укладено додатковий договір до кредитного договору, яким сторони визначили такий строк до 16.03.2016, а також сторонами укладались відповідні додаткові договори до договору поруки.
При цьому, пунктом 1.2 кредитного договору сторони погодили, що зобов'язання Банку щодо надання кредитів та зобов'язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладення сторонами додаткових договорів про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених в таких додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначається додатковими договорами, але не пізніше строку, встановленого пунктом 1.1 цього договору.
Отже, як зазначають суди попередніх інстанцій, зі змісту пунктів 1.1 та 1.2 кредитного договору вбачається, що кошти в кредит надаються частинами, розмір та строк користування якими визначається у відповідній додатковій угоді, проте строк повернення таких коштів не може бути пізніший, ніж визначений в пункті 1.1 кредитного договору.
17.03.2015 Банк та Позичальник уклали додатковий договір про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, в якому дійшли згоди про внесення змін до пунктів 1, 3 та 9 додаткових договорів щодо строку повернення конкретно визначеного умовами додаткових договорів траншу, а саме цифри: "17.03.2015" замінили на "17.04.2015".
Також 17.04.2015 укладено аналогічний додатковий договір про внесення змін до вказаних додаткових договорів, згідно з умовами якого строк повернення конкретно визначеного траншу було продовжено до 15.05.2015.
При цьому, строк, визначений в пункті 1.1 кредитного договору, з укладенням вищевказаних додаткових договорів про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору від 17.03.2015 та від 17.04.2015 не змінювався.
Тобто, як зазначають попередні судові інстанції, шляхом укладання додаткових договорів від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів до кредитного договору змінюється лише строк повернення чергового траншу, який не зменшується, а навпаки продовжується, в той час як строк кредитного договору залишається незмінним - 16.03.2016 з огляду на що, суди дійшли висновку, що внаслідок укладення зазначених додаткових договорів, ніяким чином не призводить до збільшення обсягу зобов'язань та погіршення становища Поручителя, оскільки Поручитель відповідає за виконання Позичальником зобов'язань в повному обсязі, а не по кожному окремому траншу. Таким чином, відсутні підстави для визнання поруки припиненою з підстав, визначених частиною 1 статті 559 ЦК України.
Однак, колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанції передчасними з огляду на таке.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (стаття 631 ЦК України).
Висновок судів першої та апеляційної інстанції, що внаслідок укладання додаткових договорів від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів до кредитного договору змінено лише строк повернення чергового траншу, в той час як строк кредитного договору залишається незмінним - 16.03.2016, а тому такі угоди не погіршують становища Поручителя, оскільки Поручитель відповідає за виконання Позичальником зобов'язань в повному обсязі, а не по кожному окремому траншу, колегія суддів вважає помилковим.
Пунктом 1.1 кредитного договору та пунктом 1.1 договору поруки, як зазначено в описових частинах оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, визначено, що Банком відкрито Позичальнику кредитну лінію до 16.03.2016 (додаткові договори від 17.03.2015 до договорів поруки та кредитного договору). Тобто, умовами даних пунктів договорів визначено строк повернення кредитних коштів в цілому, який лише співпадає зі строком дії договору, проте є відмінним поняттям від строку дії договору та не залежить від строку повернення кредитних коштів, встановленого пунктами 1.1 зазначених договорів, а тому суди першої та апеляційної інстанції помилково ототожнили строк дії кредитного договору зі строком повернення кредиту і дійшли передчасного висновку без з'ясування всіх обставин справи в сукупності, що додаткові договори від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, не призвели до збільшення обсягу зобов'язань та погіршення становища Поручителя.
Крім того, Позивачем в позовній заяві зазначено, що Відповідачем не пред'являлась вимога до Позивача, як Поручителя, про виконання ним зобов'язань за договором поруки в установлений для цього строк, тобто в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судом першої інстанції взагалі не було здійснено розгляд зазначеного доводу позовної заяви Позивача, хоча в описовій частині рішення вказано про таку підставу позову, як не пред'явлення Відповідачем вимоги до Позивача, як Поручителя, про виконання ним зобов'язання за договором поруки в установлений для цього строк, що відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.
Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку відповідно до статей 99, 101 ГПК України, розглянувши доводи Позивача, що Відповідачем не пред'являлась вимога до Позивача, як до Поручителя, в установлений для цього строк в межах строку дії договору поруки та протягом шести місяців з моменту настання строку повернення кредитних коштів, дійшов висновку, що з огляду на пункт 3.1 договору поруки, яким встановлений строк дії договору (до повного виконання Позичальником зобов'язань по кредитному договору), який на дату розгляду справи в суді ще не сплинув, а тому відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою на підставі частини 4 статті 559 ЦК України.
Так, згідно із частиною 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині 4 статті 559 ЦК України.
Строк, передбачений нормою частини 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки.
Оскільки, як зазначалось вище, судам попередніх інстанцій слід встановити строк повернення кредиту, врахувавши при цьому додатковий договір від 17.03.2015 до кредитного договору та додаткові договори від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, то в залежності від встановленого слід обраховувати строк пред'явлення вимоги про виконання поручителем зобов'язань за договором поруки.
Проте, слід врахувати, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов'язання застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, договором чи законом установлено строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
При цьому, в касаційній скарзі Позивач послався на те, що до матеріалів справи ним було додано вимогу Відповідача №13-12-16-кд від 13.12.2016 про виконання зобов'язань за кредитним договором № 48, в якій з посиланням на додаткові договори від 17.03.2015 та 17.04.2015 до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до кредитного договору, Відповідач вимагав від Позивача, як Поручителя, виконати умови кредитного договору.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, не дослідили усі подані сторонами в матеріали справи докази.
Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких, є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів знайшли своє підтвердження.
Частинами 1, 2 статті 300 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Край Проперті" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2017 у справі №910/6980/17 скасувати.
3. Справу №910/6980/17 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.
