ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
про закриття провадження у справі
16 квітня 2018 року
місто Київ
№ 826/3620/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судових засідань Огнивому Д.П., здійснюючи відкритий судовий розгляд адміністративної справи
за позовом
ОСОБА_2
до третя особа:
Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) ОСОБА_3, як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_4
про
скасування рішення
за участю:
представника позивача - ОСОБА_5
представника відповідача - Солодкої Л.О.
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб) про скасування рішення від 09.11.2016 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2017 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні 16.04.2018 суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини виникли не з публічно-правових відносин, а з тих підстав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають за місцем реєстрації у будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1
Так, позивачем не наведено суду нормативно-правового обґрунтування щодо порушення відповідачем чинного законодавства при реєстрації малолітньої дитини за місцем реєстрації її матері, тобто що відповідач діяв не у межах повноважень, визначених законом. Натомість, позов обґрунтовано необхідністю зняття із реєстрації особи, через фактичне не користування житловим приміщенням відповідними особами.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти закриття провадження у справі посилаючи на те, що позивачем оскаржувались реєстраційні записи до відповідного органу.
Представник відповідача підтримав позицію суду щодо закриття провадження у справі, зазначивши, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених прав, а документи, що подає позивач не є підставою для зняття особи з місця реєстрації, оскільки для того, щоб зняти особу з місця реєстрації, її повинно бути визнано такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Крім того, підстави для зняття особи з місця реєстрації чітко визначені законом, проте відсутні у даних спірних правовідносинах.
Суд вирішуючи питання про закриття провадження у справі звертає увагу на наступне.
У відповідності до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 Цивільного кодексу України передбачено, що власник жилого будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї та інших осіб.
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі:
- заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації;
- судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
- свідоцтва про смерть;
- паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку;
- інших документів, які свідчать про припинення:
- підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства;
- підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту;
- підстав на право користування житловим приміщенням.
Виходячи з того, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття особи з реєстрації місця проживання.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Так, статтею 72 Житлового кодексу Української РСР визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею 156 Житлового кодексу Української РСР визначено права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири).
Приписами статті 405 Цивільного кодексу України встановлено права членів сім'ї власника житла на користування цим житлом.
Суд наголошує, що згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем не з питань вчинення реєстраційних дій, та не відносяться до сфери публічно-правових відносин, а виникли на підставі того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають за місцем реєстрації у будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1, та носять характер приватно-правового спору між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, то суд приходить до висновку, що дані відносини регулюються нормами цивільного, цивільного процесуального та житлового законодавства, а тому повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства місцевим районним судом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи зазначене, керуючись статтями 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі №826/3620/17.
Наголосити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Роз'яснити позивачу, що розгляд такої справи належить до юрисдикції місцевого загального суду, за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили негайно в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.
