ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
======================================================================
УХВАЛА
02 квітня 2018 року Справа № 915/693/16
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
скарги ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на дії органу державної виконавчої служби в справі
за позовом: ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)
до відповідача: ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (вул. Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54002)
про: стягнення 106550267,58 грн.,
особа , дії якої оскаржуються: головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).
Суддя : Смородінова О.Г.
Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.
За участю:
від скаржника (стягувача по справі): ОСОБА_3 – за довіреністю № 14-65 від 14.04.2017,
від боржника: ОСОБА_4 – за довіреністю № 09-01/21 від 01.02.2018,
від органу ДВС: не з’явився.
[02 квітня 2018 року, за результатами проведення судового засідання, суд на підставі ст. 233 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини ухвали]
Суть спору:
У порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1798-XII від 06.11.1991):
22 червня 2016 року до Господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” про стягнення основного боргу в сумі 55975012,09 грн., пені в сумі 22101206,71 грн., штрафу в сумі 6867063,83 грн., трьох відсотків річних в сумі 1627451,96 грн., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 19979532,99 грн.
Підставою позовних вимог слугували положення статей 526, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України та умови договору № 44/15-ПР від 17.12.2014 купівлі-продажу природного газу, укладеного між ОСОБА_1 акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” (покупець), на виконання умов якого позивач передав у власність покупцю з січня по квітень, з жовтня по грудень 2015 року імпортований газ на загальну суму 122570271,49 грн. Відповідачем частково сплачено за поставлений товар. Станом на 28.01.2016 заборгованість становила 55975012,09 грн. У зв’язку з неналежним виконанням умов договору позивачем відповідачу нараховано пеню, штраф, 3 % річних та інфляцію.
16 серпня 2016 року Господарським судом Миколаївської області (суддя Олейняш Е.М.) прийнято рішення у справі № 915/693/16, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2017, яким вирішено:
частково задовольнити позов.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, вул. Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 30083966) на користь позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720):
- 15145906,06 грн. (п’ятнадцять мільйонів сто сорок п’ять тисяч дев’ятсот шість грн. 06 коп.) – суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;
- 1618416,92 грн. (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч чотириста шістнадцять грн. 92 коп.) – 3 % річних;
- 11003263,79 грн. (одинадцять мільйонів три тисячі двісті шістдесят три грн. 79 коп.) – пені;
- 3433531,92 грн. (три мільйони чотириста тридцять три тисячі п’ятсот тридцять одна грн. 92 коп.) – штрафу;
- 88534,33 грн. (вісімдесят вісім тисяч п’ятсот тридцять чотири грн. 33 коп.) – витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в позові в частині стягнення:
- 55975012,09 грн. (п’ятдесят п’ять мільйонів дев’ятсот сімдесят п’ять тисяч дванадцять грн. 09 коп.) – основного боргу;
- 4833626,93 грн. (чотири мільйони вісімсот тридцять три тисячі шістсот двадцять шість грн. 93 коп.) – суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;
- 9035,04 грн. (дев’ять тисяч тридцять п’ять грн. 04 коп.) – 3 % річних;
- 11097942,92 грн. (одинадцять мільйонів дев’яносто сім тисяч дев’ятсот сорок дві грн. 92 коп.) – пені;
- 3433531,91 грн. (три мільйони чотириста тридцять три тисячі п’ятсот тридцять одна грн. 92 коп.) – штрафу.
11 листопада 2016 року, на виконання вищевказаних рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 серпня 2016 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2016 року, було видано відповідний наказ.
У подальшому, 20 лютого 2017 року Господарським судом Миколаївської області (суддя Олейняш Е.М.) винесено ухвалу в справі № 915/693/16, залишену без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2017, якою ухвалено:
частково задовольнити заяву вх. № 15640/16 від 14.09.2016 року ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” про розстрочку виконання рішення суду по справі № 915/693/16 від 16.08.2016 року.
Розстрочити виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 року по справі № 915/693/16 в сумі 31289653,02 грн. на 18 місяців, наступним чином:
березень 2017 року – 1250000,00 грн.;
квітень 2017 року – 1250000,00 грн.;
травень 2017 року – 1250000,00 грн.;
червень 2017 року – 1250000,00 грн.;
липень 2017 року – 1250000,00 грн.;
серпень 2017 року – 1250000,00 грн.;
вересень 2017 року – 1250000,00 грн.;
жовтень 2017 року – 1250000,00 грн.;
листопад 2017 року – 1250000,00 грн.;
грудень 2017 року – 1250000,00 грн.;
січень 2018 року – 1250000,00 грн.;
лютий 2018 року – 1250000,00 грн.;
березень 2018 року – 1250000,00 грн.;
квітень 2018 року – 1250000,00 грн.;
травень 2018 року – 1250000,00 грн.;
червень 2018 року – 1250000,00 грн.;
липень 2018 року – 1250000,00 грн.;
серпень 2018 року – 10039653,02 грн.
В решті заяви про розстрочку виконання рішення суду відмовити.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.
19 березня 2018 року до Господарського суду Миколаївської області від ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” надійшла скарга № 14/5-607В від 15.03.2018 на дії органу державної виконавчої служби.
У зв’язку з закінченням терміну повноважень (судді Олейняш Е.М.), згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018 та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.03.2018, справу № 915/693/16 та зазначену вище скаргу в даній справі передано на розгляд судді Смородіновій О.Г.
Ухвалою суду від 23.03.2018 справу № 915/693/16 прийнято до свого провадження суддею Смородіновою та призначено розгляд скарги ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” № 14/5-607В від 15.03.2018 на дії органу державної виконавчої служби на 02 квітня 2018 року о 12 год. 00 хв.
Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У той же час, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).
Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1798-XII від 06.11.1991, яка була чинна до 15 грудня 2017 року) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України “Про виконавче провадження”. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про процесуальне оформлення переходу на нові правила судового провадження в даній справі.
Отже, і розгляд скарги ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на дії органу державної виконавчої служби здійснюється за правилами, що діють після набрання чинності новим Господарським процесуальним кодексом України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017).
У скарзі № 14/5-607В від 15.03.2018 скаржник просить суд:
- прийняти до провадження скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 щодо винесення 14.02.2018 постанови про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП № 55573543;
- скаргу задовольнити у повному обсязі та визнати неправомірною постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП № 55573543, винесену 14.02.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2;
- зобов’язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, якому безпосередньо підпорядкований головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, скасувати постанову про зупинення вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження ВП № 55573543.
Скарга ґрунтується на підставі норм Закону України «Про виконавче провадження» та статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та мотивована наступним:
- державним виконавцем не враховано, що ч. 4 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження з підстави, передбаченої п. 10 ч. 1 цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду;
- враховуючи те, що природний газ згідно з договором № 44/15-ПР боржником придбаний не для виробництва теплової та електричної енергії. Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а для власних потреб, скаржник вважає, що дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на заборгованість за рішенням суду у справі № 915/693/16 не поширюється.
Скаржник вважає, що підстави для зупинення вчинення виконавчих дій згідно з п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця взагалі відсутні.
У своєму відзиві № 09-02/476 від 28.03.2018 боржник просить суд залишити скаргу без задоволення, мотивуючи таким:
Відповідно до положень Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 01.08.2017 затверджено наказ № 189, яким ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Посилання скаржника на ч. 4 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає, що виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктурованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду є хибним, оскільки як вбачається з матеріалів справи та підтверджується розрахунками на момент звернення скаржника з позовом до суду заборгованість боржника за спожитий природний газ була відсутня, а це свідчить про те, що боржник повністю виконав основне зобов'язання перед скаржником щодо оплати спожитого газу за договором № 44/15-ПР від 17.12.2014 природного газу. Тобто, заборгованість за природний газ, використаний для виробництва електричної енергії, погашена до набрання чинності вказаним законом, у зв'язку з чим нараховані та заявлені скаржником суми пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Також боржник вважає, що скаржник вводить в оману, зазначаючи, що в ході попереднього розгляду вказаної справи судом встановлено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Боржник зауважує, що зазначене твердження спростовується наявними в матеріалах справи узгодженими між сторонами актами приймання-передачі природного газу та відомостями наданими до газорозподільчої компанії ПАТ «Миколаївгаз», а також рішеннях суду вказано, що судом було враховано, що предметом діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок». За умовами договору № 44/15-ПР від 17.12.2014 про купівлю-продаж природного газу, природний газ, що почався скаржником, використовувався боржником виключно для виробництва електричної енергії.
Враховуючи вищевказане, на думку боржника, державним виконавцем правомірно та з дотриманням норм чинного законодавства України винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій від 14.02.2018, а твердження скаржника є безпідставними та хибними.
За змістом статей 339, 340 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідно до приписів частини 1 статті 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
02 квітня 2018 року в судове засідання з’явились представники стягувача та боржника.
Державний виконавець в судове засідання не прибув, про причини нез’явлення не повідомив, будь-яких письмових заяв, клопотань або заперечень стосовно скарги до суду не подав, хоча судом у відповідності до приписів ч. 2 ст. 340 ГПК України здійснювалися заходи для повідомлення відповідного органу державної виконавчої служби про надходження скарги засобами телефонного зв’язку (передання телефонограми). Однак, такі заходи, що вживалися судом протягом 20.03.2018 та 21.03.2018, виявилися безрезультатними в зв’язку з тим, що абонент (Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) не відповів на телефонні дзвінки за жодним з відомих номерів телефонів (Т. 2, а. с. 130). При цьому, доказом повідомлення органу ДВС про розгляд скарги є штамп Відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області на зворотній стороні ухвали від 23.03.2018.
Разом із тим, відповідно до приписів частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
В судовому засіданні 02.04.2018:
- представник скаржника підтримав вимоги поданої скарги з викладених у ній підстав;
- представник боржника заперечив проти задоволення скарги з викладених у відзиві підстав.
Ознайомившись з наданими суду доказами, заслухавши представників стягувача та боржника, суд –
В С Т А Н О В И В:
1) Як було зазначено судом вище, 16 серпня 2016 року Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2017, яким стягнуто з відповідача на користь позивача: - 15145906,06 грн. (п’ятнадцять мільйонів сто сорок п’ять тисяч дев’ятсот шість грн. 06 коп.) – суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; - 1618416,92 грн. (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч чотириста шістнадцять грн. 92 коп.) – 3 % річних; - 11003263,79 грн. (одинадцять мільйонів три тисячі двісті шістдесят три грн. 79 коп.) – пені; - 3433531,92 грн. (три мільйони чотириста тридцять три тисячі п’ятсот тридцять одна грн. 92 коп.) – штрафу; - 88534,33 грн. (вісімдесят вісім тисяч п’ятсот тридцять чотири грн. 33 коп.) – витрат по сплаті судового збору.
2) 11 листопада 2016 року, на виконання вищевказаних рішення Господарського суду Миколаївської області від 16 серпня 2016 року та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2016 року, було видано відповідний наказ.
3) 18 січня 2018 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, розглянувши заяву стягувача про відкриття виконавчого провадження, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження”, виніс постанову, якою відкрив виконавче провадження (ВП № 55573543) з виконання наказу № 915/693/16, виданого 11.11.2016 Господарським судом Миколаївської області.
4) У подальшому 14 лютого 2018 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2, керуючись пунктом 10 частини 1 статті 34, статтею 35 Закону України “Про виконавче провадження”, виніс постанову, якою зупинив вчинення виконавчих дій (ВП № 55573543) з примусового виконання наказу № 915/693/16, виданого 11.11.2016 Господарським судом Миколаївської області.
Вищевказана постанова була скерована сторонам виконавчого провадження супровідним листом № 20.1-543/13 від 15.02.2018.
Наведену постанову скаржник отримав 01 березня 2018 року.
Предметом даної скарги виступили немайнові вимоги стягувача до державного виконавця – відносно оскарження рішення останнього у вигляді постанови від 14.02.2018 та до начальника відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, – відносно скасування спірної постанови від 14.02.2018.
Спірні відносини, які виникли між скаржником та державним виконавцем, регулюються положеннями Закону України “Про виконавче провадження”.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення визначений Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016р. №1730-VIIІ (надалі також Закону України №1730-VIIІ), який набрав чинності 30.11.2016, згідно із ст. 1 якого учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Законом України №1730-VIIІ частину 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, доповнено пунктом 10, а також доповнено вказану статтю частиною четвертою.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження", підставою для зупинення вчинення виконавчих дій є включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та центральних підприємств водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірня компанія "Газ України", Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем).
В свою чергу в ч. 4 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 10 частини першої цієї статті, зупиняється у частині стягнення заборгованості за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (з урахуванням суми неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), крім заборгованості, раніше реструктуризованої (розстроченої та/або відстроченої), у тому числі згідно з рішенням суду.
Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №1730-VIII).
Відповідно до статті 2 Закону України №1730-VIIІ його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Статтею 3 Закону України №1730-VIIІ визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості. Згідно з частиною 1, 2 цієї норми для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, відповідно до пункту 4 якого формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.
Відповідно до пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України № 93 у реєстрі зазначаються дані про підприємство, зокрема, інформація щодо обсягу нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.
Дослідивши обставини заявленої скарги в сукупності з матеріалами справи, вислухавши присутніх в судовому засіданні представників скаржника і боржника, оцінивши усі надані в справу докази у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги, з таких підстав:
Як свідчать матеріали справи, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 1897 від 01.08.2017, зокрема, Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Додатком до вказаного наказу є Перелік суб'єктів господарювання які включаються до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.
Із цього додатку вбачається, що до нього включено як кредиторську заборгованість (яка у боржника становить 0,00 грн.), так і нараховану неустойку (штраф, пеня), інші штрафні, фінансові санкції, а також інфляційні нарахування і проценти річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року.
Частиною 3 статті 7 Закону України №1730-VIII встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, метою Закону України №1730-VIII є врегулювання всієї існуючої заборгованості (шляхом зменшення, реструктуризації та списання), яка виникла за спожиті енергоносії до 1 липня 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, а саме з рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 (залишеного без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 1910.2016) та наказу суду від 11.11.2016 на примусове виконання зазначених рішення та постанови, стягувачем за даним наказом є – Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, боржником є – Публічне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль”, заборгованість, яка була предметом розгляду справи № 915/693/16 та стягнута за рішенням суду, та на яку нараховані пеня, штраф, 3% річних та інфляція, виникла з січня по квітень, з жовтня по грудень 2015 року, тобто нарахування проведені на заборгованість, яка виникла до 01 липня 2016 року.
За приписами частин 1 та 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За правилами ч. 1 ст. 73 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 76, 77 (ч. 1), 78 та 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, за вищенаведених норм, виходячи із сукупності зазначених обставин, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами викладені в скарзі обставини, у зв’язку з чим судом не встановлено підстав для визнання неправомірним рішення державного виконавця у вигляді постанови від 14.02.2018 про зупинення вчинення виконавчих дій.
Отже , враховуючи викладене, суд погоджується з твердженням боржника про правомірність дій державного виконавця щодо винесення постанови від 14.02.2018 про зупинення проведення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 11.11.2016 у справі № 915/693/16 з посиланням на п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу скаржника на приписи статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", частинами 1 та 2 якої визначено два альтернативних порядка оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Так, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 234, 235, 240, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд –
У Х В А Л И В:
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” № 14/5-607В від 15.03.2018 на дії органу державної виконавчої служби у справі № 915/693/16.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано судом 06 квітня 2018 року.
Суддя О .Г. Смородінова
