ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 915/693/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, вул. Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 30083966)

про стягнення заборгованості в сумі 106 550 267, 58 грн., у тому числі: 55 975 012, 09 грн. – основного боргу; 22 101 206, 71 грн. – пені; 6 867 063, 83 грн. – штрафу; 1 627 451, 96 грн. – три відсотки річних; 19 979 532, 99 грн. – інфляції.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 14-93 від 18.04.2016 року;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 09-01/14 від 10.03.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” про стягнення основного боргу в сумі 55 975 012, 09 грн., пені в сумі 22 101 206, 71 грн., штрафу в сумі 6 867 063, 83 грн., трьох відсотків річних в сумі 1 627 451, 96 грн., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 19 979 532, 99 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.06.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 19.07.2016 року.

В судовому засіданні 19.07.2016 року оголошувалась перерва до 02.08.2016 року.

В судовому засіданні 02.08.2016 року оголошувалась перерва до 16.08.2016 року.

В судовому засіданні 16.08.2016 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив наступне.

17.12.2014 року між ОСОБА_1 акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 44/15-ПР.

На виконання умов договору позивач передав у власність покупцю з січня по квітень, з жовтня по грудень 2015 року імпортований газ на загальну суму 122 570 271, 49 грн.

Відповідачем частково сплачено за поставлений товар. Станом на 28.01.2016 року заборгованість становить 55 975 012, 09 грн.

В зв’язку з неналежним виконанням умов договору позивачем відповідачу нараховано пеню, штраф, 3 % річних та інфляцію.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 610, 611, 612, 625 ЦК України, ст. 193, 231 ГК України та умовами договору.

Позивачем також подано суду письмові заперечення на відзив відповідача вх. № 13465/16 від 02.08.2016 року (арк. 91-95).

Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов (арк. 53-55) та просив суд в позові відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив наступне:

- інфляція, 3 % річних та пеня нараховані неправильно;

- в порушення ч. 5 ст. 254 ЦК України позивач, не враховуючи вихідні та святкові дні, неправильно розрахував строк оплати;

- передбачивши в договорі штраф у розмірі 7 % за невиконання грошових зобов’язань, позивач порушив вимоги ч. 1 ст. 230 ГК України, що суперечить положенням ст. 215, 549 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідачем подано суду клопотання вх. № 12603/16 від 18.07.2016 року про зменшення стягнення пені та штрафу на 90 % (арк. 57-59, 79) та клопотання вх. № 13410/16 від 01.08.2016 року про застосування права за п. 1 ст. 83 ГПК України та визнання недійсним договору, що суперечить законодавству у частині речення пункту 7.2 «…, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу» (арк. 77-78).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_1 акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та ОСОБА_1 акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” (покупець) було укладено договір № 44/15-ПР купівлі-продажу природного газу від 17.12.2014 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (п. 1.1 Договору) (арк. 13-18).

Відповідно до п. 11.1 Договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг за його транспортування до повного погашення заборгованості.

В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди, якими змінювалась ціна за газ, банківські реквізити сторін (арк. 19-30).

Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов’язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 17 418 тис. куб. м. (сімнадцять чотириста вісімнадцять тисяч куб. м).

Відповідно до п. 3.1 Договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірний/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 9 від 22.10.2015 року) не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газотранспортному/газовидобувному/газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність імпортований природний газ на загальну суму 122 570 271, 49 грн. за періоди з січня-квітень 2015 року та жовтень – грудень 2015 року, що підтверджується Актами приймання – передачі природного газу (арк. 31-37), а саме:

- Акт приймання-передачі природного газу від 13.01.2015 року на суму 23 097 492, 46 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 року на суму 20 194 393, 94 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 року на суму 25 088 417, 50 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 року на суму 6 118 280, 95 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 року на суму 7 309 994, 25 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 року на суму 16 292 332, 80 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 року на суму 24 469 359, 59 грн.;

Акти підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% (тридцять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплати в розмірі по 35% (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 6.5 Договору звірка розрахунків здійснюється сторонами на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного газу покупцем та актів приймання-передачі газу протягом 10-ти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою.

Таким чином, умовами договору сторони погодили строк остаточних розрахунків за фактично переданий газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідачем ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” в повному обсязі проведено оплату за отриманий товар в сумі 122 570 271, 49 грн., що підтверджується довідкою по операціям ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль”» з 01.01.2015 по 30.06.2016 року, заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.06.2016 року (арк. 85-90, 101-105).

При цьому, судом встановлено, що оплату в розмірі 122 570 271, 49 грн. проведено відповідачем до 03.06.2016 року (тобто до порушення провадження у даній справі).

В судовому засіданні 02.08.2016 року представник позивача також усно підтвердив, що заборгованість за договором № 44/15-ПР від 17.12.2014 року відсутня (протокол із звукозаписом від 02.08.2016 року).

Судом враховано, що заявлена до стягнення сума заборгованості (основний борг) мала місце станом на 28.01.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині стягнення 55 975 012, 09 грн., оскільки станом на день звернення до суду із позовом заборгованість в повному обсязі за договором відповідачем погашена. В позові в частині стягнення 55 975 012, 09 грн. слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування індексу інфляції на загальну суму 19 979 532, 99 грн. При цьому, індекс інфляції на заборгованість за січень 2015 року здійснено позивачем по дням (враховуючи здійснені відповідачем проплати), а не помісячно. Крім того, індекс інфляції на решту заборгованості розраховано позивачем, виходячи не з сукупного індексу інфляції, а помісячного (арк. 110).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв’язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця для можливості застосування визначення державою середньомісячного індексу інфляції. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця (існування певної незмінної суми боргу протягом місяця).

При стягненні інфляційних втрат за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що розмір інфляційних втрат за вищевказаний період становить 15 145 906, 06 грн. (арк. 115-118). Отже, інфляційні втрати за вказаний період становлять 15 145 906, 06 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті інфляційних втрат в сумі 4 833 626, 93 грн. слід відмовити.

Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 1 627 451, 96 грн.

Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних, судом встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем допущено арифметичні помилки, неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних. Таким чином, 3 % річних за прострочку платежів становлять 1 618 416, 92 грн. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 119-133). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Отже, вимога про стягнення 3 % річних в сумі 1 618 416, 92 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті 3 % річних в сумі 9 035, 04 грн. слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача вх. № 13410/16 від 01.08.2016 року про застосування права за п. 1 ст. 83 ГПК України та визнання недійсним договору у частині речення пункту 7.2 «…, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу» (арк. 77-78), то слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Причому у цивільних правовідносинах законодавець визначив, що штраф може бути встановлений за будь-яке порушення зобов’язання, а пеня - тільки за несвоєчасно виконане грошове зобов’язання.

Нормами статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Причому слід зазначити подвійну правову природу цих штрафних санкцій, які одночасно є мірами відповідальності, і способами забезпечення виконання господарських зобов’язань, а пеня і штраф можуть бути стягнуті і за прострочку негрошових зобов’язань.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Тому практика застосування цих норм Верховним Судом України у складі палати з розгляду господарських справ з 2012 року не змінювалась в частині висновку про можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення саме господарського зобов’язання. Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 09.04.2012р. по справі №3-88гс11, яка прийнята всім складом суду, в тому числі і судовою палатою з розгляду господарських справ, визначено наступне: “Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вказана правова позиція викладена також в інших постановах Верховного Суду України (постанова від 27.04.2012 року по справі №06/5026/1052/2011, постанови від 9 квітня 2012 року № 3-88гс11 та від 27 квітня 2012 року № 3-24гс12.

В даній справі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки – пені та штрафу, а отже, відповідач лише один раз притягнений до відповідальності за порушення строків оплати за поставлений газ. Тлумачення господарського зобов’язання містять норми статі 173 Господарського кодексу України, до складу якого входить і грошове зобов’язання за договором.

В постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. по справі №3-24гс12 також визначено про правомірність одночасного стягнення і штрафу, і пені за прострочку оплати наданих послуг, але тільки у випадку порушення господарського зобов’язання. Так, відповідно до ч.2 ст.231 Господарського кодексу України можливе одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань. В інших випадках порушення виконання господарських зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України.

Відтак, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. А можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов’язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача, застосування при вирішенні спору п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнання недійсним договору у частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені та 7 % штрафу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 22 101 206, 71 грн. Детальний розрахунок пені, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (арк. 106-110). Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки, неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати.

Відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом здійснено перерахунок розміру пені та встановлено, що пеня за період прострочки оплати платежів становить 22 006 527, 58 грн. Детальний розрахунок пені, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 119-133). Розрахунок розміру пені здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат.

Отже, вимога про стягнення пені в сумі 22 006 527, 58 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті пені в сумі 94 679, 13 грн. слід відмовити.

Позивачем нараховано відповідачу 7 % штрафу в розмірі 6 867 063, 83 грн. Перевіривши розрахунок розміру 7 % штрафу судом встановлено, що нарахування здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок 7 % штрафу наявний в матеріалах справи (арк. 106-110). Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині нарахування 7 % штрафу в розмірі 6 867 063, 83 грн. за прострочення оплати за поставлений газ є обґрунтованою та підставною.

Щодо клопотання відповідача вх. № 12603/16 від 18.07.2016 року про зменшення стягнення пені та штрафу на 90 % (арк. 57-59, 79), то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вищий господарський суд України, у п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” роз’яснив, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому - четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” зобов’язання щодо оплати за наданий природний газ згідно спірного договору № 44/15-ПР від 17.12.2014 року виконані у повному обсязі.

При вирішенні клопотання ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” про зменшення розміру штрафу на 90 %, судом враховано наступне:

- ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання за договором (станом на час розгляду справи заборгованість за поставлений природний газ сплачена на 100%);

- ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” є стратегічним підприємством м. Миколаєва, основним предметом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП “Енергоринок”;

- відповідно до статуту товариства, його єдиним акціонером є держава в особі Фонду державного майна України (100% акцій) (арк. 65-67);

- левова частка споживачів є населення, бюджетні установи та організації (сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави), м. Миколаєва, борг яких в зв’язку з економічною ситуацією в країні станом на 01.07.2016 року становить 29 408 556, 57 грн. (арк. 60-61);

- однією з причин неспроможності товариства виконати зобов’язання є також непогашення ДП «Енергоринок» заборгованості за відпущену до ОРЕ електроенергію. Так, відповідно до акту звірки розрахунків від 15.06.2016 року, станом на 01.06.2016 року заборгованість Державного підприємства «Енергоринок» перед Товариством складає 39 869 892, 43 грн. (арк. 62);

- за даними звіту про фінансові результати за 1 квартал 2016 року ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» зазнало збитку від звичайної діяльності за звітний період у розмірі 1 423 тис. грн., а за 2 квартал 2016 року – 18 487 тис. грн.; непокритий збиток минулих років, за балансами на 31.03.2016 року та на 30.06.2016 року складає 37 811 тис. грн., при тому, що статутний капітал становить 62 513 тис. грн. (арк. 63-64, 80-83);

- левова частка коштів, які надходять від споживачів як плата за спожиту теплову енергію, вповноваженим банком відразу ж перераховується до НАК «Нафтогаз України» як плата за природний газ, а Товариству перераховується лише залишок від зазначених коштів, за рахунок яких останнє має змогу гасити борги (п. 13 постанови КМУ від 18.06.2014 року № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу»;

- порушення зобов'язання ПАТ «Миколаївська ТЕЦ» за згаданим договором не потягло за собою збитків для НАК «Нафтогаз України»;

- зменшення штрафних санкцій має для Товариства важливе значення, оскільки сприятиме оптимізації умов, за яких Товариство зможе не лише функціонувати, а й забезпечити якісну підготовку до опалювального сезону 2016-2017 року, що в подальшому сприятиме нормальному проходженню опалювального сезону.

Судом також враховано наступні обставини:

- НАК «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об’єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства. Основним видом діяльності позивача є саме закупівля та постачання природного газу на території України;

- позивач був гарантованим постачальником та не міг відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів (ст. 1, 4, 9, 19 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», постанова КМУ «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» від 25.07.2012 року № 705). Водночас, у свою чергу позивач має обов'язок щодо своєчасного розрахунку за імпортований та закуплений природний газ. Несвоєчасність розрахунків за поставлений природний газ споживачів (у тому числі відповідача), як наслідок - нестача коштів, тягне за собою заборгованість перед іноземними партнерами та газопостачальними, газотранспортними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають санкції (штраф, пеня) і за прострочення оплат;

- НАК «Нафтогаз України» перебуває у тяжкому фінансовому стані, наведені обставини підтверджуються звітом про фінансові результати за 2015 рік, згідно якого збиток позивача за звітний період - 25 096 085 тис. грн., прибуток - 0 грн. (арк. 97-98);

Відповідно до балансу станом на 31.12.2015 року поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 33 999 240 тис. грн., що збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 33 211 468 тис. грн. (арк. 95- 96);

- через несвоєчасність розрахунків та заборгованість споживачів природного газу НАК «Нафтогаз України», як гарантований постачальник газу, змушена залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками для забезпечення потреб споживачів газу. Бюджетом України та фінансовим планом НАК «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу.

Згідно балансу станом на 31.12.2015 року довгострокова заборгованість перед банками становить 34 824 720 тис. грн., що значно збільшилась у порівнянні з 2014 роком - 14 387 317 тис. грн. (арк. 95-96).

Враховуючи вищевикладене, наведені ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» обставини є винятковими в розумінні ст. 203 ГК України, яка надає підстави для зменшення пені та штрафу.

При цьому, суд при розгляді клопотання ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” враховує, що позивачем, крім заявлених штрафних санкцій, застосовано до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

Нарахування та стягнення з ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” 3% річних та збитків від інфляції у значній мірі компенсує ПАТ “НАК “Нафтогаз України” можливі негативні наслідки, пов’язані з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення ж з відповідача пені та штрафу у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” зобов’язання.

Проте, враховуючи також обставини наведені позивачем та його майновий стан, з метою співвідношення інтересів сторін, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру штрафу та пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50 % та часткового задоволення клопотання ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” про зменшення розміру неустойки, що є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню:

- 11 003 263, 79 грн. - пені (22 006 527, 58 грн. х 50 %);

- 3 433 531, 92 грн. - штрафу (6 867 063, 83 грн. х 50 %).

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

При розподілі судових витрат судом також враховано, що відповідно до п. 4.3 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

частково задовольнити позов.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, вул. Каботажний узвіз, 18, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 30083966) на користь позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720):

- 15 145 906, 06 грн. (п’ятнадцять мільйонів сто сорок п’ять тисяч дев’ятсот шість грн. 06 коп.) - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;

- 1 618 416, 92 грн. (один мільйон шістсот вісімнадцять тисяч чотириста шістнадцять грн. 92 коп.) – 3 % річних;

- 11 003 263, 79 грн. (одинадцять мільйонів три тисячі двісті шістдесят три грн. 79 коп.) – пені;

- 3 433 531, 92 грн. (три мільйони чотириста тридцять три тисячі п’ятсот тридцять одна грн. 92 коп.) - штрафу;

- 88 534, 33 грн. (вісімдесят вісім тисяч п’ятсот тридцять чотири грн. 33 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в позові в частині стягнення:

- 55 975 012, 09 грн. (п’ятдесят п’ять мільйонів дев’ятсот сімдесят п’ять тисяч дванадцять грн. 09 коп.) – основного боргу;

- 4 833 626, 93 грн. (чотири мільйони вісімсот тридцять три тисячі шістсот двадцять шість грн. 93 коп.) - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;

- 9 035, 04 грн. (дев’ять тисяч тридцять п’ять грн. 04 коп.) – 3 % річних;

- 11 097 942, 92 грн. (одинадцять мільйонів дев’яносто сім тисяч дев’ятсот сорок дві грн. 92 коп.) – пені;

- 3 433 531, 91 грн. (три мільйони чотириста тридцять три тисячі п’ятсот тридцять одна грн. 92 коп.) - штрафу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 22.08.2016 року.

Суддя Е.М. Олейняш