ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" жовтня 2016 р.
Справа № 915/693/16
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Морщагіної Н.С.
суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.
секретар судового засідання: Полінецька В.С.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1– за дорученням;
від відповідача: ОСОБА_2– за дорученням
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 16 серпня 2016 року
у справі №915/693/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль»
про: стягнення 106 550 267 грн. 58 коп.
В С Т А Н О В И В:
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - «Відповідач») заборгованості в сумі 106 550 267 грн. 58 коп., яка складається з сум: основного боргу у розмірі 55 975 012 грн. 09 коп., пені в сумі 22 101 206 грн. 71 коп., штрафу в сумі 6 867 063 грн. 83 коп., 3% річних в сумі 1 627 451 грн. 96 коп., індексу інфляції в розмірі 19 979 532 грн. 99 коп.
Позов мотивовано порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу № 44/15-ПР від 17.12.2014 в частині проведення повного та своєчасного розрахунку за спожитий газ.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов та просив суд в позові відмовити, посилаючись на те, що:
- інфляція, 3 % річних та пеня нараховані невірно;
- в порушення ч. 5 ст. 254 ЦК України позивач, не враховуючи вихідні та святкові дні, неправильно розрахував строк оплати;
- передбачивши в договорі штраф у розмірі 7 % за невиконання грошових зобов’язань, позивач порушив вимоги ч. 1 ст. 230 ГК України, що суперечить положенням ст. 215, 549 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідачем подано суду клопотання про зменшення стягнення пені та штрафу на 90 % та клопотання про застосування права за п. 1 ст. 83 ГПК України та визнання недійсним договору, що суперечить законодавству у частині речення пункту 7.2 «…, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу».
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 у справі № 915/693/16 позов був задоволений частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»: 15 145 906 грн. 06 коп. – індексу інфляції, 1 618 416 грн. 92 коп. – 3 % річних; 11 003 263 грн. 79 коп. – пені; 3 433 531 грн. 92 коп. - штрафу; 88 534 грн. 33 коп. - витрат на оплату судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 6 867 063 грн. 83 коп. та пені в розмірі 22 006 527 грн. 58 коп., місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив їх розмір на 50%.
Не погоджуючись з даним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просило рішення господарського суду в частині, якою зменшено пеню та штраф на 50% - скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення в частині відмови у позові прийнято з порушенням норм матеріального, ст.ст. 219, 233 ГК України, ст.ст.549-552 ЦК України, та процесуального, ст.ст.4-2, 22, 43, 83, 84 ГПК України, права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині з наступних підстав:
- суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір пені, оскільки відповідачем не було надано жодних належних доказів винятковості обставин у розумінні п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України, як то відсутність коштів, загроза банкротства, відсутність майна тощо. Крім того, згідно з умовами договору газ поставлявся відповідачу виключно для власних потреб;
- застосовуючи приписи ст.83 ГПК України, суд мав у обов'язковому порядку дослідити наявність чи відсутність збитків у позивача у відповідності до ст.551 ЦК України та співмірність неустойки та збитків, врахувати обов'язкові вимоги, встановлені ст.233 ГК України зазначені як підставу для зменшення штрафних санкцій, а саме - ступінь виконання зобов'язання, майновий стан сторін, інтереси сторін та інші обставини справи. Відповідачем не було надано жодних належних доказів винятковості обставин, судом не враховано фінансове становище та особливості господарської діяльності позивача. За таких обставин, без надання належної оцінки доводів обох сторін, застосування ст.233 ГК України є необґрунтованим та незаконним. У відповідності з принципом рівності суд, надаючи перевагу одній з сторін, мав належним чином обґрунтувати своє рішення, врахувати інші обставини справи та дати належну оцінку як доводам відповідача, так і доводам позивача.
В судове засідання представник апелянта з’явився, викладені в апеляційній скарзі доводи підтримав у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання з’явився, надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечив, посилаючись на те, що несвоєчасне виконання грошового зобов'язання перед позивачем з оплати природного газу стало наслідком значної заборгованості споживачів та їх неплатоспроможність. Додатково просив прийняти до уваги, що скаржником не доведено понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання Підприємством договірних зобов’язань або погіршення матеріального стану саме у зв’язку з порушенням відповідачем умов договору № 44/15-ПР.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 17.12.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) та Публічним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 44/15-ПР.
Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупцеві у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах Договору.
Згідно з п. 11.1 Договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг за його транспортування до повного погашення заборгованості.
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди, якими змінювалась ціна за газ, банківські реквізити сторін (арк. 19-30).
Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.
Пунктом 1.2 Договору встановлено, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 17 418 тис. куб. м. (сімнадцять чотириста вісімнадцять тисяч куб. м).
Згідно з п. 3.1 Договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірний/відключаючій арматурі покупця.
Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ.
Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
За умовами п. 3.4 Договору (в редакції додаткової угоди № 9 від 22.10.2015 року) покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного/газовидобувного/газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Продавець не пізніше 8-го числа повертає покупцю та газотранспортному /газовидобувному/ газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до п. 5.4 Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
На виконання умов договору № 44/15-ПР від 17.12.2014 р. Продавцем у власність Покупця передано імпортований природний газ за період з січня-квітень 2015 року та жовтень – грудень 2015 року на загальну суму 122.570.271 грн. 49 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання – передачі природного газу (а.с. 31-37).
Акти підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень щодо якості, вартості та кількості поставленого природного газу.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи статті 629 ЦК України визначають, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:
- оплата в розмірі 30% (тридцять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;
- оплата в розмірі по 35% (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату вартості отриманого товару в сумі 122 570 271 грн. 49 коп., що підтверджується довідкою по операціям ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» з 01.01.2015 по 30.06.2016 року, заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 03.06.2016 року (арк. 85-90, 101-105).
Виходячи зі змісту позовної заяви та представлених сторонами доказів, відповідач в порушення умов Договору, положень ст.ст. 525, 526, 629, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України здійснив оплату за спожитий природній газ з порушенням встановлених Договором строків. Водночас, таке грошове зобов’язання виконане відповідачем в повному обсязі до моменту порушення провадження у справі, а отже вимоги позивача в цій частині правомірно залишені судом без задоволення.
Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з вимогами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті «Бизнес» від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах «Законодавство» і «Ліга».
За поданим позивачем розрахунком розмір індексу інфляції становить 19 979 532 грн. 99 коп.
При цьому, індекс інфляції на заборгованість за січень 2015 року здійснено позивачем по днях (враховуючи здійснені відповідачем проплати), а не помісячно.
Крім того, індекс інфляції на решту заборгованості розраховано позивачем, виходячи не з сукупного індексу інфляції, а з помісячного.
Перевіривши здійснений місцевим судом розрахунок розміру індексу інфляції за вищевказаний період, колегія суддів вважає, що його зроблено методологічно та арифметично правильно.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вимога про стягнення індексу інфляції підлягає задоволенню частково в сумі 15 145 906 грн. 06 коп.
Крім того, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення також 3 % річних в сумі 1 627 451 грн. 96 коп.
Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних, місцевим судом правомірно встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем допущено арифметичні помилки (неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати).
Таким чином, як правомірно встановлено місцевим господарським судом, виходячи з суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат, розмір належних до сплати 3% річних становить 1 618 416 грн. 92 коп.
Порушення строків основного зобов’язання за умовами п. 7.2 Договору, тягне за собою обов’язок покупця сплатити на вимогу продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від сумипростроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів також додатково штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.
За поданим позивачем розрахунком розмір пені та штрафу становить, відповідно 22 101 206 грн. 71 коп. та 6 867 063 грн. 83 коп.
Перевіривши розрахунок розміру 7 % штрафу місцевим судом правомірно встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору.
Що стосується вимог в частині стягнення пені, то, як обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, при здійсненні розрахунку позивачем допущено арифметичні помилки (неправильно визначено строк оплати (виходячи зі святкових та вихідних днів), а також помилково враховано в розрахунок дні оплати).
Відповідно до п. 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Перевіривши здійснений місцевим судом розрахунок розміру пені за період прострочки оплати платежів, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 22 006 527 грн. 58 коп.
При цьому, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо неможливості одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені, оскільки останні є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 6 867 063 грн. 83 коп. та пені в розмірі 22 006 527 грн. 58 коп., місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив їх розмір на 50%.
Судом першої інстанції було враховано, що предметом діяльності підприємства відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також виробництво та постачання електричної енергії до ДП «Енергоринок». Значною часткою споживачів підприємства відповідача є населення та бюджетні установи й організації, при цьому сплата заборгованості бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави.
Окрім того, місцевим господарським судом було прийнято до уваги факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу №44/15-ПР від 17.12.2014 не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Миколаївської області врахував також фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни.
Положеннями пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Слід зазначити, що при застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під «іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника про те, що ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» перебуває у вкрай тяжкому стані, оскільки місцевим господарським судом враховувався не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за договором купівлі-продажу №44/15-ПР від 17.12.2014 (зокрема його повне виконання), стягнення значних сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є досить великим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з врахуванням обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір належних до сплати сум штрафу та пені на 50%.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі №17/77, від 19.12.2012 у справі №5023/3165/12, від 21.10.2015 у справі №906/575/15, від 18.11.2015 у справі №914/448/15, № 915/2211/15 від 12.07.2016, № 915/2210/15 від 16.06.2016, тощо.
З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи апелянта щодо порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті рішення від 16.08.2016 по справі № 915/693/16 не знайшли свого підтвердження, підстави для зміни чи скасування оспореного судового акта колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не вбачає.
Судові витрати згідно положень ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 16.08.2016 по справі № 915/693/16 – без змін.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України, в порядку передбаченому розділом ХІІ-1 ГПК України.
Головуючий суддя: Н.С. Морщагіна
Судді : Т.Я.Гладишева
ОСОБА_3
