АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/1301/18 Справа № 201/6412/17
Головуючий у 1 й інстанції - Ходаківський М. П. Доповідач - Макаров М.О.
Категорія 48
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» про поділ майна подружжя,-
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа: ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про поділ майна подружжя.
Позов мотивовано тим, що з 04 серпня 2001 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2014 року шлюб між ними було розірвано.
Після розірвання шлюбу дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
Під час шлюбу сторонами була придбана трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартість якої згідно договору купівлі-продажу від 08 серпня 2006 року складає 223 300 грн., частина яких в розмірі 100 000 грн. була сплачена особисто позивачем за рахунок власних коштів, частково отриманих нею від продажу власного житла, а частково отримані у дарунок від матері. За таких обставин, позивач вважає, що є підстави для застосування права відступлення від засад рівності часток подружжя та враховуючи відсутність домовленості між сторонами щодо поділу спільної квартири, технічної можливості, просила здійснити реальний поділ спірної квартири відповідно до часток співвласників та відсутність у позивача фінансової можливості внести відповідну грошову компенсацію на депозитний рахунок суду, в порядку розподілу спільної сумісної власності подружжя на квартиру, залишивши майно у спільній частковій власності сторін.
А також просила відступити від засад рівності часток та в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 2/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_2 та 1/3 частини цієї квартири визнати за відповідачем.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково та постановлено: в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.
Рішення суду мотивовано тим, що квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки придбана ними в період шлюбу за спільні кошти. При цьому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відходу від засад рівності часток та вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири та за відповідачем - на 1/2 частину, оскільки позивачем та відповідачем було витрачено кошти на придбання спірної квартири у рівних частках (позивачем витрачено 100 000 грн. отриманих у дарунок від матері та 27 000 грн. отриманих нею від продажу власної квартири, а відповідачем - 25 000 доларів США кредитних коштів). Посилання позивача про перебування на її утриманні малолітньої дитини та не стягнення у судовому порядку нею з відповідача аліментів не можуть слугувати підставою для відходу від рівності часток подружжя.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що встановлені судом обставини, щодо сплати половини вартості квартири позивачкою за власний кошт та залишені поза увагою суду обставини, щодо спільного погашення кредиту подружжям за час шлюбу та його погашення позивачкою після розірвання шлюбу власним коштом є обставинами, що мають істотне значення при вирішенні спору про поділ майна та є достатньою підставою для відступлення від засад рівності часток.
В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мотивована тим, що судом першої інстанції неправомірно визнав іпотечну квартиру спільною сумісною власністю подружжя.
Також апелянт зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам та рішення суду не мотивоване.
Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 серпня 2001 року, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2014 року у справі № 201/4758/14-ц (а.с. 9, 16).
Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
08 серпня 2006 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого останній купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 11). Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 5101.
Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 за реєстраційним номером 15476212, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 07 вересня 2006 року.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що спірна квартира перебуває у іпотеці за договором іпотеки № PCL-301/364/2006 від 08 серпня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. та зареєстровано в реєстрі заборон за № 47 (а.с. 34-36). Також згідно указаної довідки іпотекодержателем є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та розмір основного зобов'язання становить 25 000 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки придбана ними в період шлюбу за спільні кошти. При цьому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відходу від засад рівності часток та вважає за необхідне визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири та за відповідачем - на 1/2 частину, оскільки позивачем та відповідачем було витрачено кошти на придбання спірної квартири у рівних частках (позивачем витрачено 100 000 грн. отриманих у дарунок від матері та 27 000 грн. отриманих нею від продажу власної квартири, а відповідачем - 25 000 доларів США кредитних коштів). Посилання позивача про перебування на її утриманні малолітньої дитини та не стягнення у судовому порядку нею з відповідача аліментів не можуть слугувати підставою для відходу від рівності часток подружжя.
При цьому, визнання права власності за позивачем на 1/2 квартири не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки та не порушує прав ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як іпотекодержателя спірного майна.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду, виходячи з наступного.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом (ст.71 СК України).
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Як роз'яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним і поділ сумісного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У відповідності до абз. 4 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року за № 11 при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира, є спільною сумісною власністю подружжя й підлягають поділу між ними, виходячи із засад рівності часток та правильно визнав за сторонами право власності за кожним по 1/2 частині спірного майна.
Зазначені висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом першої інстанції правильно застосовано.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про те, що судом першої інстанції, безпідставно в порядку поділу майна подружжя визнано право власності по 1/2 спірної квартири, оскільки дана квартира є іпотечним майном, а відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» відчуження іпотечного майна без згоди іпотекодержателя не допускається, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна встановлено, що спірна квартира перебуває у іпотеці за договором іпотеки № PCL-301/364/2006 від 08 серпня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Колодій Л.М. та зареєстровано в реєстрі заборон за № 47 (а.с. 34-36). Також згідно указаної довідки іпотекодержателем є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна». Також згідно указаної довідки розмір основного зобов'язання становить 25 000 доларів США.
Колегія суддів вважає, що положення Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатись квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити майно подружжя шляхом визначення права власності на нього, оскільки право власності подружжя у рівних частках встановлюється законом, право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням майном.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» поділ спільного сумісного майна подружжя, що є предметом іпотеки не є підставою для припинення іпотеки, тому внаслідок такого поділу не порушуються права ТОВ «ОТП Факторинг» як іпотекодержателя.
Крім того, колегія суддів враховує, що перебування спірного майна в іпотеці не впливає на правильність прийнятого судом рішення, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч.2 ст.23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_2, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи позивача перевірені і їм дана належна оцінка.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Що стосується судових витрат понесених апелянтами, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текс постанови виготовлено 15 березня 2018 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Н.М. Деркач
М.Ю. Петешенкова
