КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 760/11122/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шереметьєва Л.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Ісаєнко Ю.А.,
суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,
за участю:
секретаря Левченка А.В.,
позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Остапенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, у неналежному розмірі.
Зобов'язано Міністерство оборони України перерахувати та виплатити позивачу, як інваліду 3 групи станом на 21 червня 2011 року одноразової грошової допомоги у розмірі 48-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, виходячи з розміру грошового забезпечення в розмірі 9859,15 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зобов'язано Міністерство оборони України перерахувати та виплатити позивачу, як інваліду 2 групи станом на 26 квітня 2016 року одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, виходячи з розміру грошового забезпечення в розмірі 9859,15 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми.
Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про необґрунтованість та невідповідність доводів апелянта обставинам справи, також позивачем вказано на наявність права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вищої групи інвалідності, відповідно до вимог законодавства, яке діяло при первинному призначенні такої допомоги. Також, ОСОБА_2 зазначено про дотримання процесуальних строків звернення до суду з даним позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що доводи позивача обґрунтовані, а дії Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 (у редакції станом на 21 червня 2011 року), при встановленні ІІІ групи інвалідності у неналежному розмірі є протиправними, а також з огляду на те, що позивач має право на перерахунок такої допомоги у зв'язку з встановленням вищої групи інвалідності, з чим частково погоджується суд апеляційної інстанції.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Так, приписами ч. 9 ст. 16-3 зазначеного Закону передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Міністра оборони України № 287 від 24.03.2011 позивача звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я).
21.06.2011 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК 10 ААА №135575 та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в сумі 184 558,50 грн.
Зазначена виплата була проведена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 липня 2011 року № 815 «Про внесення змін до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців,військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб».
Так, станом на день встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності діяв затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 даного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога виплачується у розмірі : 60-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи; 54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи; 48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28 травня 2008 року.
Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України). Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Враховуючи, що право на грошовому допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, а не на момент його звільнення, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги, тому до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, в тому числі і для визначення розміру складових грошового забезпечення за останньою посадою, яку позивач займав при звільненні, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на день встановлення позивачу ІІІ групу інвалідності, тобто 21 червня 2011 року.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 18 листопада 2014 року у справі №21-446а14 та 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.
Водночас, суд апеляційної інстанції вказує на те, що позивач вперше отримавши у 2011 році одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення в сумі 184 558,50 грн., знав про її розмір, та у випадку незгоди із розрахунком розміру такої допомоги повинен був звернутись до суду в межах встановлених процесуальних строків.
Колегією суддів враховується ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2017, якою клопотання Міністерства оборони України про залишення позову без розгляду залишено без задоволення. Проте, з урахуванням обставин справи та факту обізнаності позивача про розмір виплаченої допомоги у 2011 році, суд апеляційної інстанції не може не враховувати суттєвий пропуск позивачем процесуального строку звернення до суду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.99 КАС України (в редакції чинній станом на момент звернення позивача з позовом до суду, тобто до 15.12.2017), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ст. 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає наявності об'єктивно непереборних обставин, які б не залежали від волевиявлення особи або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, що позбавили позивача можливості звернутися до адміністративного суду з даним позовом у встановлений процесуальним законодавством строк, з часу отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності ІІІ групи у 2011 році.
Суд першої інстанції наведеної обставини не врахував та за відсутності належних доказів поважності пропуску процесуального строку звернення до суду розглянув справу у вказаній частині вимог.
Стосовно доводів позивача про дотримання строку звернення до суду, оскільки він звернувся до суду за захистом матеріального (цивільного) права, а саме права на виплату одноразової грошової допомоги, яка за своєю правовою природою є страховою виплатою, а тому строків для звернення до суду з адміністративним позовом не пропущено, оскільки відповідно до ст. 268 ЦК України на таку вимогу строк звернення до суду не поширюється, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки згідно з ч. 1 ст. 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в цій частині вимог, та про необхідність залишення вимог про: визнання протиправними дій щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, у неналежному розмірі; та зобов'язання перерахувати та виплатити позивачу, як інваліду 3 групи станом на 21 червня 2011 року одноразової грошової допомоги у розмірі 48-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, виходячи з розміру грошового забезпечення в розмірі 9859,15 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми, - без розгляду.
Стосовно іншої частини вимог про зобов'язання Міністерство оборони України перерахувати та виплатити позивачу, як інваліду 2 групи станом на 26.04.2016 одноразової грошової допомоги у розмірі 54-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21 червня 2011 року/, виходячи з розміру грошового забезпечення в розмірі 9859,15 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми, то колегія суддів вважає такі вимоги обґрунтованими, та правомірно задоволеними судом першої інстанції, з огляду на таке.
ОСОБА_2 з 18.04.2016 встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0427868, яка міститься в матеріалах справи.
Листом Департаменту фінансів МОУ від 31.05.2016 №248/3/6/2841/2505 позивачу було відмовлено ОСОБА_2 у здійсненні доплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із зміною групи інвалідності.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва в справі по спору між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві щодо визначення складових грошового забезпечення при призначенні пенсії було встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача станом на березень 2011 року становив 9 859, 15 гр.
Відповідно до правового висновку, вкладеного постанові Верховного Суду України № 21-521а14 від 20 січня 2015 року згідно з частиною друга статті 9 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» грошове забезпечення складається з: посадового окладу, окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
А відтак, саме з суми грошового забезпечення, визначеного постановою Шевченківського районного суду м. Києва, має обраховуватися до виплати розмір одноразової грошової допомоги позивачу в зв'язку з настанням інвалідності.
Встановлено також, що 26 квітня 2016 року позивачу була встановлена ІІ групу інвалідності довічно.
Відповідно до пп. 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб № 499 від 28 травня 2008 року у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України № 21-563а14 від 10 березня 2015 року у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Виходячи з цих обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.
Стосовно доводів апелянта в частині відсутності протиправних дій Міністерства оборони України щодо невиплати, то вони спростовуються вищевикладеним, та не ґрунтуються на вимогах закону.
В апеляційній скарзі відповідач посилається також на те, що даний спір був вирішений Солом'янським районним судом м. Києва з порушенням правил предметної підсудності адміністративних справ.
Правила визначення предметної підсудності адміністративних справ визначені у ст. 18 КАС України (в редакції, на час звернення з даним позовом) . Згідно вказаної норми права критеріями для визначення предметної підсудності справ є суб'єктний склад сторін у справі, а також предмет спору, що виник між ними.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України (в редакції, на час звернення з даним позовом), окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
За суб'єктним складом сторін дана справа підсудна окружному адміністративному суду. Разом з тим, при визначенні предметної підсудності адміністративного позову необхідно враховувати, що окружним адміністративним судам підсудні лише ті справи за участю органів державної влади, які не віднесені до підсудності місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України (в редакції, на час звернення з даним позовом), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Позивач звернувся до суду з позовом із приводу питання виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої нормами Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відтак, адміністративний позов відповідно до п. 4 ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України (в редакції, на час звернення з даним позовом) був підсудний Солом'янському районному суду м. Києва, як адміністративному суду.
Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального права і на підставі правильно встановлених обставин справи, проте з урахуванням порушення вимог процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про: визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, визначеної постановою Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21.06.2011/, у неналежному розмірі; зобов'язання Міністерство оборони України перерахувати та виплатити позивачу, як інваліду 3 групи станом на 21.06.2011 одноразової грошової допомоги у розмірі 48-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 /у редакції станом на 21.06.2011/, виходячи з розміру грошового забезпечення в розмірі 9859,15 грн. з урахуванням раніше виплаченої суми. Залишити позовні вимоги у цій частині без розгляду.
В решті рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04.01.2018 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Постанову у повному обсязі складено 07.03.2018)
Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.
