ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2018 року
Київ
справа №522/5664/17
адміністративне провадження №К/9901/2999/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Загороднюк В.І. від 06 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Косцової І.П., Стас Л.В., Турецької І.О. від 12 жовтня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови у нарахуванні та виплати йому суми компенсації втрати частини доходів за період з 01 січня 2000 року по 31 січня 2017 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 6017,58 грн, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
Позовна заява мотивована тим, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є протиправною, оскільки таке право передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суд від 12 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки тривале ненарахування пенсії за минулі періоди сталося з вини відповідача, зокрема призначення позивачу заниженого розміру пенсії, а фактична виплата заборгованості проведена лише у лютому 2017 року, то позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суд від 12 жовтня 2017 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що доплата позивачу проведена у лютому 2017 року після отримання відповідного фінансування. Ця доплата має разовий характер, а тому не підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Враховуючи, що пенсія виплачується відповідачем вчасно, підстави для виплати компенсації відсутні.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону судові рішення суду першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Як встановлено судами, у лютому 2017 року відповідачем на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2009 року в справі № 2-а-10126/09/1570 виплачено ОСОБА_2 пенсію по інвалідності за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2004 року.
У лютому 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2000 року по 31 січня 2017 року на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Листом від 10 березня 2017 року за № 263/Г-11 позивачу було відмовлено у задоволенні такої заяви, з посиланням на вчасне нарахування та виплату пенсії, а отже відсутність правових підстав для такої компенсації. Також зазначено, що проведення розрахунку компенсації втрати частини доходів не було предметом судового розгляду справи № 2-а-10126/09/1570, а тому вчинення таких дій виходе за межі зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Виходячи з вищенаведеного суди дійшли висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24 жовтня 2011 року № 6-38цс-11, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суд від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
