ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/1059/17-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кіщук О.І.,
представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» до управління Держпраці у Чернівецькій області про скасування постанов,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» звернулось до суду з позовом до управління Держпраці у Чернівецькій області про скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №24-09-34/396/235 та №24-09-34/396/236 від 13 грудня 2017 року.
Ухвалою суду від 29 грудня 2017 року відкрито провадження у даній справі, вирішено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; встановлено строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач, враховуючи відповідь на відзив, зазначав, що із прийнятими відповідачем постановами не погоджується, оскільки відповідачем порушено порядок проведення позапланової перевірки та інспектування. Зокрема, вказував, що державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, визначеними Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Вказував, що названим Законом відповідальність за порушення вимог спеціальних законів, в тому числі Кодексу законів про працю України, не встановлена, а тому наявні підстави для висновку, що частина 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» пов'язує обов'язок контролюючого органу не застосовувати до суб'єкта господарювання у разі виконання вимог розпорядчого документу саме фінансові та адміністративні санкції, передбачені спеціальними законами, в тому числі і щодо статті 265 Кодексу законів про працю України.
Зазначав, що Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, відповідно до якого відповідачем проводилось інспекційне відвідування позивача, не передбачено можливості накладення штрафу за порушення законодавства про працю.
Також позивач в обґрунтування незаконності оскаржуваних рішень зазначав, що усунення ним встановлених управлінням Держпраці у Чернівецькій області порушень у встановлений термін виключає можливість застосування штрафу, передбаченого статтею 265 Кодексу законів про працю України. На думку позивача, відповідач повинен був дотримуватись норм закону та вживати заходи реагування щодо притягнення його до відповідальності тільки після закінчення строку, зазначеного в приписі, й у разі його не виконання.
Крім цього, щодо виявленого відповідачем порушення, яке полягало у несвоєчасному та не в повному обсязі виплати заробітної плати, позивач зазначав про неврахування відповідачем наявності заяв від працівників про видачу відпускних разом з авансом або із заробітною платою, що відповідає нормам Конвенції про оплачувані відпустки від 24 червня 1970 року, ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року 2481-ІІІ.
Відносно порушення недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці позивач, посилаючись на статтю 12 Закону України «Про оплату праці», зазначав, що доказів встановлення відповідачем під час інспекційного відвідування використання позивачем праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не в повному обсязі виплату ним заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці не має. На думку позивача, відповідачем безпідставно засновано до нього санкцію, передбачену абзацом 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю.
Відповідач щодо задоволення позову заперечував, при цьому надав суду відзив на позовну заяву та доповнення до нього. Вказував, що інспекційне відвідування на предмет дотримання позивачем вимог законодавства про працю проведено відповідно до вимог чинного законодавства. Зокрема, зазначав що головним державним інспектором Моргоч В.І. вручено позивачу направлення на проведення інспекційного відвідування, в якому відображена вся інформація, в тому числі й підстава проведення позапланового заходу.
Вказував, що твердження позивача про те, що перевірка та інспектування - це різні заходи, які регулюються різним законодавством є хибними, оскільки згідно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до даної норми відповідачем проведено захід державного контролю за додержанням законодавства про працю позивача у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Щодо не встановлення факту недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці та порушення термінів виплати заробітної плати вказував, що не нарахування індексації заробітної плати за 2015 -2016 роки та червень-жовтень 2017 рік є недодержанням мінімальних гарантій в оплаті праці. Факт не нарахування індексації заробітної плати не заперечувався й самим позивачем, як і факт порушення ним вимог статей 115 та 116 Кодексу законів про працю України.
Поряд з цим, вказував відповідач, що твердження позивача про виконання ним вимог припису, в тому числі здійснення нарахування та виплату індексації заробітної плати за 2015-2016 роки, червень-жовтень 2017 рік, є помилковим, оскільки в ході інспекційного відвідування щодо перевірки виконання вимог припису №24-09-34/396/235 від 22 листопада 2017 року було встановлено, що індексація заробітної плати нарахована не 20 працівникам, а лише 15 працівникам.
Посилаючись на Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, вказував, що заходи до притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
В судовому засіданні відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповнень до нього.
Заслухавши пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині дотримання вимог частини п'ятої статті 2, статті 1, статті 3 частини першої, четвертої, шостої-восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої-четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої-четвертої та шостої статті 7, статей 9,10,19,20, 21, частини третьої статті 22, відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України віл 26 квітня 2017 року №295, Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 02 липня 2012 року №390 та Положення про управління Держпраці в Чернівецькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 22 червня 2017 року №75, на підставі інформації ГУ ПФУ у Чернівецькій області від 19 вересня 2017 року №16499/03 щодо страхувальників, які у червні 2017 року нарахували найманим працівникам заробітну плату менше мінімального рівня, 17 листопада 2017 року управлінням Держпраці у Чернівецькій області прийнято наказ №442 про проведення інспекційного відвідування, яким головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_4 в межах наданих повноважень наказано здійснити інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю у товаристві з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» (код ЄДРПОУ 33330048) с. Брусниця Кіцманського району Чернівецької області тривалістю 2 (два) робочих дні у період з 21 листопада 2017 року по 22 листопада 2017 року.
На цій підставі 11 листопада 2017 року головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_4 видано направлення на проведення вказаного вище інспекційного відвідування невиїзного інспектування №04-222.
За результатами інспекційного відвідування складено Акт перевірки (інспекційного відвідування) додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №24-09-34/396.
Відповідачем виявлено такі допущені позивачем порушення:
1) Перевіркою штатних розписів та розрахункових відомостей за 2015-2016 роки та січень-жовтень 2017 року встановлено порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 щодо Порядку проведення індексації грошових доходів населення та статті 33 Закону України «Про оплату праці» в частині не нарахування не виплати індексації заробітної плати за 2015-2016 року та червень-жовтень 2017 року.
Так, протягом 2015-2016 років не нараховувалась та не виплачувалась індексація заробітної плати наступним працівникам: ОСОБА_5 -директор, ОСОБА_6 - водій, ОСОБА_7 - сторож, ОСОБА_8 - електрик, ОСОБА_9 - бухгалтер, ОСОБА_10 - головний бухгалтер, ОСОБА_11 - підсобний працівник, ОСОБА_12 - підсобний працівник, ОСОБА_13 - підсобний працівник, ОСОБА_14 - тракторист, ОСОБА_15- економіст.
Індексація заробітної плати не здійснювалась протягом червня - жовтня 2017 року наступним працівникам, зокрема: ОСОБА_16 - підсобний працівник, ОСОБА_17 - підсобний працівник, ОСОБА_7 - сторож, ОСОБА_6 - водій, ОСОБА_8 - електрик, ОСОБА_9 - касир-бухгалтер, ОСОБА_5 - директор, ОСОБА_18 - заступник директора (базовий місяць квітень 2017 року, індекс інфляції 3.1 % -52.20 грн (вересень 2017 року) за жовтень 2017 року індекс інфляції -3.1 % -52,20 грн пунговський В.Д. - тракторист, ОСОБА_19- підсобний робітник, ОСОБА_13 - підсобний працівник, ОСОБА_10 - головний бухгалтер, ОСОБА_20 -підсобний робітник, ОСОБА_21 - водій, ОСОБА_22 - підсобний працівник, ОСОБА_23 - підсобний працівник.
2) Виплата заробітної плати за час щорічних відпусток проводилася протягом 2015-2016 років та січня-жовтня 2017 року в дні виплати заробітної плати, чим порушені вимоги частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України «Строки виплати заробітної плати» щодо виплати відпускних за три дні до початку відпустки.
Так, вибірково перевірена виплата відпускних, зокрема: ОСОБА_8 (підстава наказ №10 від 01 серпня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 серпня 2017 року виплата відпускних проведена — 21 серпня 2017 ОСОБА_24 (підстава: наказ №10 від 01 серпня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 серпня 2017 року виплата відпускних проведена 21 серпня 2017 року; ОСОБА_7 (підстава: наказ №9 від 20 липня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 липня 2017 року виплата відпускних проведена 20 липня 2017 року; ОСОБА_20 (підстава: наказ №9 від 20 липня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 липня 2017 року виплата відпускних проведена - 20 липня 2017 року; ОСОБА_10 (підстава: наказ №16 від 01 грудня 2016 року) надавалася щорічна відпустка з 01 грудня 2016 року виплата відпускних проведена - 20 грудня 2016 року; ОСОБА_9 (підстава: наказ №14 від 03 жовтня 2016 року) надавалася щорічна відпустка з 01 жовтня 2016 року виплата відпускних проведена - 20 жовтня 2016 року; ОСОБА_5 (підстава: наказ №13 від 01 листопада 2015 року) надавалася щорічна відпустка з 01 листопада 2015 року виплата відпускних проведена - 20 листопада 2015 року.
3) Виплата працівникам належних сум при звільненні протягом 2017 року проводилась в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України «Строки розрахунку при звільненні» в день звільнення постійно.
Так, вибірково перевірена виплата розрахункових, зокрема: наказом №9 від 20 липня 2017 року звільнений ОСОБА_13, виплата розрахункових проведена 10 серпня 2017 року; наказом №7 від 15 червня 2017 року звільнений ОСОБА_25, виплата розрахункових проведена 20 червня 2017 року; наказом №4 від 19 квітня 2017 року звільнений ОСОБА_26, виплата розрахункових проведена 20 квітня 2017 року.
22 листопада 2017 року головним державним інспектором управлінням Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_4 винесено припис №24-09-34-396/235, яким відповідач вимагав нарахування та виплату індексації заробітної плати за 2015-2016 року та червень-жовтень місяці поточного року привести у відповідність вимог закону України «Про індексацію грошових доходів населення» постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 щодо Порядку проведення індексації грошових доходів населення та статті 33 Закону України «Про оплату праці» до 22 грудня 2017 року. Виплату заробітної плати за час щорічних відпусток проводити відповідно до вимог частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України «Строки виплати заробітної плати» за три дні до початку відпустки. Виплату працівникам належних сум при звільненні проводити відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України «Строки розрахунку при звільненні2 в день звільнення постійно.
Позивачу в строк до 22 грудня 2017 року необхідно було письмово повідомити про виконання вимог припису за адресою: м. Чернівці, вул. Поповича 2.
24 листопада 2017 року головним державним інспектором управлінням Держпраці у Чернівецькій області ОСОБА_4 складено протокол №24-09-34/217 про те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» ОСОБА_5 своїми діями, бездіяльністю не забезпечив дотримання законодавства про працю, відповідальність за яке передбачено частиною першою статті 41 Кодексу законів про працю України.
Листом №3162/0/04-2/17 від 01 грудня 2017 року управління Держпраці у Чернівецькій області повідомило директора товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» ОСОБА_5 про розгляд справи за статтею 265 Кодексу законів про працю України за результатами проведення перевірки дотримання законодавства про працю та зайнятість населення, який відбудеться 13 грудня 2017 року о 10 год. 00 хв.
13 грудня 2017 року управлінням Держпраці у Чернівецькій області винесено постанову №24-09-34/396/235 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на підставі підпункту 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, частини другої пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, абзацу 8 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на товариство з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» накладено штраф у розмірі 3200,00 грн.
В той же день управлінням Держпраці у Чернівецькій області винесено постанову №24-09-34/396/236 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, якою на підставі підпункту 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, частини другої пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на товариство з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» накладено штраф у розмірі 640000,00 грн.
Вказані постанови директор товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» ОСОБА_5 отримав 13 грудня 2017 року.
Не погоджуючись з названими рішеннями суб’єкта владних повноважень, товариство з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» звернулось до суду з даним позовом.
У зв’язку з цим суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з обставин справи, оскаржуваною постановою від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235 позивача притягнуто до відповідальності відповідно до абзацу 8 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України та за порушення статті 116 Кодексу законів про працю України.
Так, частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини третьої статті 265 Кодексу законів про працю України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Отже, абзацам 8 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України передбачена фінансова відповідальність юридичних осіб за порушення інших вимог трудового законодавства, крім тих, які передбачені абзацами другим - сьомим частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Статтею 115 Кодексу законів про працю України визначено строки виплати заробітної плати.
Відповідно до частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
В ході проведення інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що особам, які працювали у позивача, зокрема, ОСОБА_8 (підстава наказ №10 від 01 серпня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 серпня 2017 року, а виплата відпускних проведена 21 серпня 2017 року; ОСОБА_19 (підстава: наказ №10 від 01 серпня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 серпня 2017 року, а виплата відпускних проведена 21 серпня 2017 року; ОСОБА_7 (підстава: наказ №9 від 20 липня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 липня 2017 року, а виплата відпускних проведена 20 липня 2017 року; ОСОБА_20 (підстава: наказ №9 від 20 липня 2017 року) надавалася щорічна відпустка з 01 липня 2017 року, а виплата відпускних проведена - 20 липня 2017 року; ОСОБА_10 (підстава: наказ №16 від 01 грудня 2016 року) надавалася щорічна відпустка з 01 грудня 2016 року, а виплата відпускних проведена - 20 грудня 2016 року; ОСОБА_9 (підстава: наказ №14 від 03 жовтня 2016 року) надавалася щорічна відпустка з 01 жовтня 2016 року, а виплата відпускних проведена - 20 жовтня 2016 року; ОСОБА_5 (підстава: наказ №13 від 01 листопада 2015 року) надавалася щорічна відпустка з 01 листопада 2015 року, а виплата відпускних проведена - 20 листопада 2015 року.
На думку відповідача допущене позивачем порушення полягало в тому, що виплата заробітної плати за час щорічних відпусток проводилась в дні виплати заробітної плати, а не за три дні до початку відпустки.
Вирішуючи спір в указаній частині позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначені джерела права, які застосовуються судом.
Згідно частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_17 України.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_17 України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 2 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Згідно частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародні договори України» згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про міжнародні договори України» ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.
Законом України від 29 травня 2001 року №2481-III «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки», ратифіковано Конвенцію Міжнародної організації праці N132 (переглянуту) 1970 року про оплачувані відпустки, прийняту 54 сесією Генеральної конференції Міжнародної організації праці 24 червня 1970 року, з такою заявою: «Україна відповідно до статті 15 Конвенції заявляє, що бере зобов'язання за нею стосовно осіб, які працюють за наймом в усіх секторах економіки, включаючи сільське господарство».
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_17 України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно статті 8-1 Кодексу законів про працю України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Отже, ратифікована Законом України Конвенція Міжнародної організації праці N132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки є частиною законодавства України і якщо нею встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом законів про працю України, то застосовуються правила названої Конвенції.
Згідно статті 7 Конвенції Міжнародної організації праці N132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки кожна особа, яка користується відпусткою, передбаченою в цій Конвенції, отримує за повний період цієї відпустки принаймні свою нормальну чи середню заробітну плату (включаючи еквівалент готівкою будь-якої частини цієї винагороди, яка звичайно видається натурою і яка не є постійною виплатою, що здійснюється незалежно від того, перебуває ця особа у відпустці чи ні), нараховану відповідно до методу, що визначається компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні.
Суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.
Таким чином, угодою між роботодавцем та працівником можуть бути визначені інші, ніж ті, що наведенні в частині четвертій статті 115 Кодексу законів про працю України, строки виплати заробітної плати працівникам за час відпустки.
З матеріалів справи вбачається, що на думку відповідача порушення позивачем частини четвертої статті 115 Кодексу законів про працю України стосувалось таких працівників: ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_7, ОСОБА_20, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5
В ході судового розгляду справи позивачем були надані заяви указаних вище працівників, у яких вони просили директора товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» ОСОБА_5 видати відпускні разом із авансом або разом із заробітною платою, і на яких міститься відмітка «не заперечую» з підписом.
Відповідно до цього, як наголошував позивач, ним і проводився розрахунок з названими працівниками.
За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи позивача про недопущення порушення строків виплати заробітної плати працівникам, яким надавалась відпустка.
Відтак, відповідачем помилково, без урахування усіх обставин, зроблено висновок про порушення позивачем строків виплати заробітної плати, передбачених частиною четвертою статті 115 Кодексу законів про працю України, та, як наслідок, безпідставно притягнуто останнього до фінансової відповідальності оскаржуваною постановою від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235, а тому названа постанова є протиправною й підлягає скасуванню.
Поряд з цим суд критично оцінює твердження відповідача про те, що надані позивачем заяви працівників з проханням видати відпускні разом із авансом або разом із заробітною платою були відсутніми під час інспекційного відвідування, оскільки вони є безпідставними й не підтвердженні належними доказами.
Згідно пункту 12 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, відповідно до якого проведено інспекційне відвідування позивача, вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
Позивач в судовому засіданні наголошував на тому, що названі вище заяви відповідачем при проведенні інспекційного відвідування не вимагались й, відповідно, безпідставно не брались до уваги. При цьому інспекційне відвідування проводилось не за місцем знаходження товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля», як це передбачено в наказі від 17 листопада 2017 року №442 (зазначене визнавалось відповідачем в судовому засіданні), де згідно пояснень позивача і перебували названі вище документи.
Указаного відповідачем в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок суб'єкта владних повноважень доказування правомірності свого рішення, спростовано не було.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваною постановою від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235 позивача також притягнуто до фінансової відповідальності і за порушення статті 116 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що виплата працівникам належних сум при звільненні протягом 2017 року проводилась в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України.
Так, вибірково перевірена виплата розрахункових, зокрема: наказом №9 від 20 липня 2017 року звільнений ОСОБА_13, виплата розрахункових проведена 10 серпня 2017 року; наказом №7 від 15 червня 2017 року звільнений ОСОБА_25, виплата розрахункових проведена 20 червня 2017 року; наказом №4 від 19 квітня 2017 року звільнений ОСОБА_26, виплата розрахункових проведена 20 квітня 2017 року.
Відносно зазначених обставин позивач в позовній заяві не заперечував. Водночас в судовому засіданні наголосив, що заробітна плата названим працівникам була нарахована в день звільнення, а видана в день з’явлення за нею на підприємство відповідного працівника.
Указаного відповідачем в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок суб'єкта владних повноважень доказування правомірності свого рішення, спростовано не було.
За таких обставин та враховуючи, що однією постановою позивача притягнуто до відповідальності фактично за два порушення, постанова від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235 підлягає скасуванню повністю.
Щодо оскаржуваної постанови від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/236, то з обставин справи вбачається, що позивача притягнуто до фінансової відповідальності відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 щодо Порядку проведення індексації грошових доходів населення та статті 33 Закону України «Про оплату праці» в частині не нарахування не виплати індексації заробітної плати за 2015-2016 року та червень-жовтень 2017 року.
В ході інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що протягом 2015-2016 років не нараховувалась та не виплачувалась індексація заробітної плати наступним працівникам: ОСОБА_5 -директор, ОСОБА_6 - водій, ОСОБА_7 - сторож, ОСОБА_8 - електрик, ОСОБА_9 - бухгалтер, ОСОБА_10 - головний бухгалтер, ОСОБА_11 - підсобний працівник, ОСОБА_12 - підсобний працівник, ОСОБА_13 - підсобний працівник, ОСОБА_14 - тракторист, ОСОБА_15 - економіст.
Індексація заробітної плати не здійснювалась протягом червня - жовтня 2017 року наступним працівникам, зокрема: ОСОБА_16 - підсобний працівник, ОСОБА_17 - підсобний працівник, ОСОБА_7 - сторож, ОСОБА_6 - водій, ОСОБА_8 - електрик, ОСОБА_9 - касир-бухгалтер, ОСОБА_5 - директор, ОСОБА_18 - заступник директора (базовий місяць квітень 2017 року, індекс інфляції 3.1 % -52.20 грн (вересень 2017 року) за жовтень 2017 року індекс інфляції -3.1 % -52,20 грн ОСОБА_27 - тракторист, ОСОБА_19- підсобний робітник, ОСОБА_13 - підсобний працівник, ОСОБА_10 - головний бухгалтер, ОСОБА_20 -підсобний робітник, ОСОБА_21 - водій, ОСОБА_22 - підсобний працівник, ОСОБА_23 - підсобний працівник.
Відносно указаних обставин позивач не заперечував. Водночас вказував про помилковість застосування відповідачем абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Так, згідно абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Отже, наведеною нормою, застосованою відповідачем до позивача у постанові від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/236, передбачена фінансова відповідальність юридичних осіб за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Таким чином, частиною першою статті 12 Закону України «Про оплату праці» чітко визначено, які гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями. Також, згідно частини другої названої статті, які гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями передбачено і Кодексом законів про працю України.
Оскільки ні частиною першою статті 12 Закону України «Про оплату праці», ні Кодексом законів про працю України чітко не визначено, що нарахування та виплата індексації заробітної плати є саме мінімальними державними гарантіями, то суд приходить до висновку про помилковість застосування відповідачем до позивача санкції, передбаченої абзацом 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 щодо Порядку проведення індексації грошових доходів населення та статті 33 Закону України «Про оплату праці» в частині не нарахування не виплати індексації заробітної плати за 2015-2016 року та червень-жовтень 2017 року.
Крім цього, ні Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», ні Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, ні статтею 33 Закону України «Про оплату праці» не передбачено, що за не нарахування та не виплату індексації заробітної плати юридична особа притягується до відповідальності саме відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладене, постанова від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/236 є протиправною та підлягає скасуванню.
Заперечуючи проти позову в частині оскарження вказаної постанови, відповідач стверджував, що мінімальні державні гарантії в оплаті праці також передбачені статтями 3, 11 Закону України «Про оплату праці», статтею 95 Кодексу законів про працю України, статтями 1, 18, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Так, згідно статті 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата- це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про оплату праці» мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою.
Статтею 95 Кодексу законів про працю України передбачено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Положеннями статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;
державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;
нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:
рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;
індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;
надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;
забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Згідно статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Таким чином, згідно наведених норм мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією й заробітна плата підлягає індексації. Індексація доходів населення, до яких належить і заробітна плата, є державною гарантією. Однак, при цьому, в указаних нормах, на які посилається відповідач, не зазначено, що індексація доходів населення, тобто індексація заробітної плати, є саме мінімальною державною гарантією. Натомість статтею 12 Закону України «Про оплату праці», на яку посилається позивач в обґрунтування своїх доводів, чітко визначено які гарантії в оплаті праці є саме мінімальними державними гарантіями і до таких нарахування та виплата індексації заробітної плати не належить.
Відтак, зазначені вище доводи суб’єкта владних повноважень в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення - безпідставні. Ним помилково кваліфіковано не нарахування та не виплату індексації заробітної плати як недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці і, як наслідок, безпідставно застосовано до позивача санкцію, передбачену саме абзацом 4 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.
Оскільки суть порушення щодо не нарахування та не виплати індексації заробітної плати зводиться до не нарахування та, як наслідок, несвоєчасної виплати належного розміру заробітної плати працівникам товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля», тобто фактично позивачем не було виплачено працівникам заробітну плату своєчасно у повному обсязі, то в такому випадку відповідач мав би притягнути позивача до відповідальності відповідно до абзацу 3 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам більш як за один місяць, виплату заробітної плати не в повному обсязі.
Відтак, постанова від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/236 прийнята з порушенням норм, якими передбачена фінансова відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про працю, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої – третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірність оскаржуваних постанов, а тому даний позов підлягає задоволенню повністю.
Визначаючи спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує наступне.
Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої указаної статті при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та одночасно скасувати індивідуальний акт.
Відтак, прийняті управлінням Держпраці у Чернівецькій області відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235 та №24-09-34/396/236 визнаються судом протиправними і скасовуються.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи позивача про порушення відповідачем порядку проведення інспекційного відвідування є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та спростовуються її матеріалами.
Так, зокрема, з обставин справи вбачається, що інспекційне відвідування позивача проведено відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295.
Згідно підпункту 6 пункту 5 названого Порядку інспекційні відвідування проводяться за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки»); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.
Відповідно до наказу управління Держпраці у Чернівецькій області від 17 листопада 2017 року №442 «Про проведення інспекційного відвідування» таке проведено у позивача за інформацією ГУ ПФУ у Чернівецькій області від 19 вересня 2017 року №16499/03 щодо страхувальників, які у червні 2017 року нарахували найманим працівникам заробітну плату менше мінімального рівня.
З наданого відповідачем листа ГУ ПФУ у Чернівецькій області від 19 вересня 2017 року №16499/03 та додатків до нього вбачається, що в переліку підприємств наявне і товариство з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля».
Отже, відповідач мав правові підстави для проведення інспекційного відвідування позивача, за результатом якого було складено акт та припис, що узгоджується з положеннями пункту 19 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, відповідно до якого за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Крім цього, критично суд оцінює доводи позивача про незаконність оскаржуваних рішень з огляду на виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» вимог припису від 22 листопада 2017 року №24-09-34-396/235, оскільки такі спростовуються Актом інспекційного відвідування №24-09-34/013 від 17 січня 2018 року, проведеного управлінням Держпраці у Чернівецькій області з метою перевірки виконання вимог названого припису, за результатом якої встановлено не повне виконання вимог припису.
Щодо доводів позивача про передчасність прийняття відповідачем постанов про накладення штрафу до закінчення строку, визначеного у приписі від 22 листопада 2017 року №24-09-34-396/235, то суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
До цього ж, в частині застосування у спірних правовідносинах частини 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на яку також посилався позивач, варто зазначити таке.
Відповідно до частини 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб'єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.
Згідно частин 4, 5 статті 2 названого вище Закону заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Таким чином, з наведеного вбачається, що всі інші норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не поширюються на відносини, які виникають під час здійснення заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в тому числі і положення частини 11 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», на яку, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався позивач.
В ході судового розгляду справи сторони справи також посилались на постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 41 КУпАП, відносно директора товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» ОСОБА_5 закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
У зв’язку з цим суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Відтак, посилання сторін в обґрунтування своїх доводів та заперечень на постанову Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2017 року суд не бере до уваги.
До того ж, вказане судове рішення не бралось і не повинно було братись до уваги відповідачем при прийнятті оскаржуваних у цій адміністративній справі рішень.
Стосовно розподілу судових витрат варто зазначити, що відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що за подання даного позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 3200,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27 грудня 2017 року.
Таким чином, оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат, що складаються із судового збору, у розмірі 3200,00 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати прийняті управлінням Держпраці у Чернівецькій області відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13 грудня 2017 року №24-09-34/396/235 та №24-09-34/396/236.
Стягнути з управління Держпраці у Чернівецькій області (вул. Зелена, 3, м. Чернівці, 58003) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Брусницька земля» (вул. Буковинська, 30, с. Брусниця, Кіцманський район, Чернівецька область, код ЄДРПОУ 33330048) судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 3200,00 (три тисячі двісті) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана або через Чернівецький окружний адміністративний суд або безпосередньо до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 лютого 2018 року.
Суддя О.П. Лелюк
