АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа № 635/1929/15-ц Головуючий суддя І інстанції Бобко Т. В.
Провадження № 22-ц/790/6631/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Яцина В.Б.
суддів: - Бурлака І.В., Карімової Л.В.
за участю секретаря : Баранкової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області, Третьої Харківської державної нотаріальної контори, Управління Держгеокадастру у Харківському районі Харківської області про визнання недійсними та скасування рішення, державного акту на право приватної власності на землю, свідоцтва про право на спадщину за законом, кадастрового номеру на земельну ділянку та скасування реєстрації права власності,
встановив:
У березні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому після уточнень остаточно просила визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради від 16 квітня 2002 року №74 "Про передачу в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_6."; визнати недійсним та скасувати рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області 2-ї сесії XXIV-го скликання від 22 травня 2002 року «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних ділянок в приватну власність та оренду» в частині затвердження рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_6."; визнати недійсним і скасувати Державний акт НОМЕР_1 від 19 квітня 2002 року на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_6 та скасувати реєстрацію цього акту у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №638; скасувати реєстрацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 та запис в Поземельній книзі щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області; визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 червня 2013 року, видане Третьою Харківською державною нотаріальною конторою, спадкова справа №462/2010, реєстр №3-200, на ім'я ОСОБА_3 щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 та скасувати відповідну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку по АДРЕСА_1; скасувати кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 та запис у Поземельній книзі та в Державному земельному кадастрі про реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області на праві власності на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_6.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона на підставі свідоцтва про право власності від 28 квітня 1995 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 1995 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці розміром 1000 кв.м. Зазначена земельна ділянка первісно була виділена її чоловіку ОСОБА_7 під індивідуальне будівництво житлового будинку на підставі рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів трудящих № 170 від 28 квітня 1960 року та договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої приватної власності з числом кімнат від однієї до п'яти включно від 28 грудня 1960 року. Після смерті її чоловіка право користування вказаною земельною ділянкою перейшло до неї. В подальшому згідно рішення Бабаївської селищної ради № 78 від 13 січня 1998 року зазначена земельна ділянка була передана їй у приватну власність, проте державний акт про право приватної власності на землю вона не отримала.
Власником суміжної земельної ділянки площею 0,0943 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на теперішній час є відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 червня 2013року.
При цьому раніше право власності на зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 належало батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_6 згідно Державного акту НОМЕР_1 на право приватної власності на землю, виданого 19 квітня 2002 року Бабаївською селищною радою на підставі рішення виконкомом Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002року.
В 2014 році ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до неї про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні належною їй земельною ділянкою. Після ознайомлення з позовною заявою та правовстановлюючими документами ОСОБА_3 позивач дізналася про порушення її прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1, зокрема, їй стало відомо, що частина її земельної ділянки ще в 2002 році була приватизована батьком відповідача - ОСОБА_6.
Позивачка вважає, що рішення виконкому Бабаївської селищної ради № 74 від 16 квітня 2002 року щодо передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки площею 943 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області 2-ї сесії XXIV-го скликання від 22 травня 2002 року «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних ділянок в приватну власність та оренду» в частині затвердження рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року, порушують її право користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 в смт Бабаї, у зв'язку із чим підлягають скасуванню.
Так, рішення виконкому Бабаївської селищної ради про передачу у власність ОСОБА_6 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та рішення Бабаївської селищної ради про затвердження цього рішення були прийняті фактично відносно частини земельної ділянки АДРЕСА_2, якою вона користується на законних підставах.
Вважає, що надаючи дозвіл на приватизацію, селищна рада повинна була спочатку вилучити в неї частину земельної ділянки як в законного користувача, а вже після передати іншій особі, чого не було зроблено.
Позивач будь-якої згоди чи заяви з приводу вилучення частини належної їй на праві користування земельної ділянки не надавала, будь-якого рішення Бабаївською селищною радою щодо вилучення у неї частини земельної ділянки не приймалось.
Крім того, під час передачі ОСОБА_6 у власність земельної ділянки були порушені вимоги чинного на той час земельного законодавства, а саме: орган, який ухвалив рішення про передачу земельної ділянки у власність не мав відповідних для цього повноважень; не була виготовлена технічна документація для передачі земельних ділянок у власність.
Так, виконавчий комітет Бабаївської селищної ради в 2002 році не мав права розпоряджатись землями територіальної громади, а фактично розпорядився частиною земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, чим порушив права позивача на земельну ділянку.
Згідно змісту спірного рішення виконкому № 74 від 16 квітня 2002року правовою підставою для його прийняття є Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року №15/92. Відповідно до ст.1 вищевказаного Декрету питання приватизації земельних ділянок віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад. Відповідно до ст.5 цього ж Декрету до компетенції виконкомів було віднесено тільки питання кадрового забезпечення питань приватизації. З 01 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України. Відповідно до ст.12 ЗК України 2001 року, в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, до повноважень сільських, селищних рад було віднесено питання розпорядження землями територіальних громад. Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України " Про місцеве самоврядування " питання вирішення земельних відносин відносилось і відноситься до виключної компетенції пленарних засідань сільської, селищної ради. До делегованих повноважень виконавчого комітету відповідно до ст.33 цього ж Закону України "Про місцеве самоврядування" питання розпорядження землями не було віднесено, що свідчить про прийняття рішення виконкомом поза межами своїх повноважень. Подальше затвердження спірного рішення виконкому на сесії Бабаївської селищної ради 22 травня 2002 року не ґрунтувалось на вимогах чинного законодавства. Крім того, на день винесення Бабаївською селищною радою рішення від 22 травня 2002 року «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних ділянок в приватну власність та оренду» на ім'я ОСОБА_8 вже був виданий держаний акт про право приватної власності на землю із зазначенням дати видачі - 19 квітня 2002 року. Крім того, прийняття рішення щодо приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 було здійснено без будь-яких технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. В той же час відповідно 2 ст.118 Земельного кодексу України 2001року, рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Згідно наявної копії рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року підставою для його прийняття була лише заява ОСОБА_6 Про розгляд інших документів, будь-яких технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки - не зазначається. Згідно з текстом поданої заяви ОСОБА_6 - він не надавав будь-яких додаткових технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. У відповіді Бабаївської селищної ради від 03 червня 2014року №546 визнано факт прийняття рішення виконкому, видачі державних актів без виготовлення технічної документації на земельну ділянку. В зв'язку з цим було порушено законодавчі приписи щодо приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1, порушено процедуру складання та видачі Державного акту на право приватної власності, який був виданий Бабаївською селищною радою 19 квітня 2002 року. Під час складання та видачі Державного акту про право власності на землю були порушені положення п.п.1.4., 1.12, 1.13, 1.16, 2.2-2.4, 2.6, 2.14, 3.1 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджено Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 19999 № 43, зареєстровано в Мінюсті України 4 червня 1999 року за N 354/3647).
Позивач зазначає, що реєстрація земельної ділянки із присвоєнням їй кадастрового номеру у визначених межах, згідно яких була зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_1, що певною частиною накладається на сусідню земельну ділянку №19, було здійснено Управлінням Держземагенства у Харківському районі Харківської області з порушенням приписів законодавства та її прав на користування її земельною ділянкою.
Так, присвоєння кадастрового номеру НОМЕР_2 та реєстрація земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Поземельній книзі була здійснена з порушенням Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, а саме: визначення/присвоєння кадастрового номеру щодо спірної земельної ділянки №17 відбувалося на підставі неналежно оформленого Державного акту на право приватної власності, чим було порушено п.16 Тимчасового порядку, та на підставі незаконних рішень органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_6 У зв'язку з визначенням/присвоєнням кадастрового номеру щодо земельної ділянки по вул.Чапаєва, 17 в смт Бабаї Харківського району фактично до державного земельного кадастру внесені відомості про координати меж і поворотних точок меж цієї земельної ділянки, чим порушуються права позивача на її земельну ділянку №19. Не було враховано, що фактично межі частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, визначені на підставі Державного акту на право приватної власності і на підставі Технічної документації, знаходяться на земельній ділянці позивача. При цьому відсутнє відповідне рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни меж та розмірів земельної ділянки позивача, вилучення частини земельної ділянки. Крім того, Держгеокадастру (Держземагенству) не було надано технічної документації із землеустрою відносно земельної ділянки по АДРЕСА_1, що свідчить про недотримання приписів п.11, 16, 17 Тимчасового порядку присвоєння кадастрового номеру.
Отже, за вказаних обставин визначення/присвоєння кадастрового номеру відносно земельної ділянки по вул.Чапаєва, 17 в смт.Бабаї порушує право користування позивача її земельною ділянкою № 19 .
Крім того, у зв'язку з тим, що фактично відносно частини земельної ділянки позивача було здійснено реєстрацію земельної ділянки (відкрито Поземельну книгу) - відповідно така державна реєстрація із відкриттям Поземельної книги також тягне порушення її прав.
Позивач також зазначив, що нотаріальна контора не мала права видавати свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_6 безпідставно з порушенням встановленого порядку набув право власності на зазначену земельну ділянку. Відповідно, земельна ділянка не входить до складу спадкової маси, а тому спадкоємець ОСОБА_3 не мала права і не могла успадкувати таке майно.
Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 червня 2013 року, на ім'я ОСОБА_3 має бути визнано недійсним, а реєстрація права власності на цю земельну ділянку скасована.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року "Про передачу в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_6".
Визнано незаконним та скасовано рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області 2-ї сесії XXIV-го скликання від 22 травня 2002 року «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних ділянок в приватну власність та оренду» в частині затвердження рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр.ОСОБА_6."
Визнано недійсним Державний акт НОМЕР_3 на право приватної власності на землю, виданий 19 квітня 2002 року ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, розташовану в АДРЕСА_1,зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 638.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 червня 2013 року, видане Третьою Харківською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 після смерті її батька ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю. При цьому вказав, що рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Вказав, що відповідачем ОСОБА_3 було подано суду письмову заяву про застосування строку позовної давності, в якому було вказано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Оскільки позивач подала заяву 13.05.2015 р., тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності і будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності, позивач до суду не надав. Суд першої інстанції не врахував, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Зазначив, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
У відповідності до вимог ч. 1. 4, 9 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка по АДРЕСА_2 не сформована, їй не присвоєний кадастровий номер, не визначена площа та межі, інформації про неї не внесена до Державного земельного кадастру і відповідно до приписів діючого законодавства вона не може бути об'єктом цивільних прав.
Позивач не може посилатись на договір від 28.12.1960 р., оскільки ОСОБА_5 не була стороною вказаного договору. Стороною був ОСОБА_7 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Суду не було надано жодного доказу на підтвердження того, що межі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 були встановлені ОСОБА_5 в натурі (на місцевості).
Зазначив, що позивач ОСОБА_5 не надала суду доказів наявності земельно-кадастрової документації якою встановлено межі земельної ділянки по АДРЕСА_2, що виключає можливість відновлення не існуючих меж, суд не врахував, що експерти вийшли за межі ухвали та замість призначеної судом землевпорядної будівельно-технічної експертизи провели земельно-технічну експертизу, якої суд не призначав.
Вказав, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що висновок експерта є необгрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи, та викликає сумніви в його правильності. У висновку експерта (а.в. 7, а.с. 130) встановлено, що фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_2 складає 984 кв.м., що на 16 кв. м. (1000 - 984) менше чим площа зазначена у рішенні Харківської районної ради. Однак у висновку вказує, що накладення земельної ділянки № 17 на земельну ділянку № 19 становить 70 кв. м. Експерт вказує, що межа земельної ділянки АДРЕСА_2 по червоній лінії дорівнює 18,68 м. - перевищення на 0,68 м. Однак у висновку вказаний факт не враховано. З невідомих причин експерт вказує, що межа між земельною ділянкою № 17 та земельною ділянкою № 19 знаходиться на відстані 2,6 м. від стіни будинку А-1 розташованого на земельній ділянці № 19 (А точка відліку межі по червоній лінії). Обґрунтуванням відстані 2,6 м. є чорновий запис в інвентаризаційній справі, невідомого походження та дати здійснення чорнового запису.
У своїх запереченнях проти скарги представник позивача доводи скарги відхиляє, за їх безпідставністю, зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на підставі чого просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін. При цьому вказав, що відповідач не довів, що ОСОБА_5 мала доступ до оспорених по цій справі рішень про приватизацію сусідньої земельної ділянки та про визначені при цьому її межі. Публічний доступ до реєстру речових прав на нерухоме майно відкрився відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції» від 14 липня 2015 року № 597-VII, вже після звернення з позовом по цій справі. Посилання в доводах скарги на положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI є надуманими, суперечать змісту та правовим положенням цього закону, спрямованому на захист прав особи від позовів з боку держави до власників, і правовим висновкам Верховного Суду України з питань застосування положень цього закону у взаємозв'язку із іншими положеннями щодо застосування строку позовної давності, зазначених у постановах ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-3079цс15, від 12 липня 2017 року у справі № 911/2351/15. Згідно до ст. 79-1 ЗК України, якою визначені правила формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, з урахуванням п.п. 1, 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» від 01.07.2011р. № 3613-VI згідно до яких вказана норма набула чинності з 01.01.2013р., а деякі інші її положення - з дня наступного за днем опублікування, тобто з 16.08.2011р., - земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їх кадастрового номера. Оскільки ці додаткові вимоги відповідно до ст. 58 Конституції України зворотної сили не мають, тому у позивача земельна ділянка площею 1000 кв.м. вважається сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номеру. Будь-яких обов'язкових вимог щодо необхідності реєстрації земельної ділянки, внесення відомостей про неї до Державного земельного кадастру, з метою забезпечення можливості захищати право на неї - цим законом не встановлювалось. Крім того, згідно до п. 10 документи, яким було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, зберігають свою дійсність, посилання на положення ЗК УРСР 1970р. як на підставу для припинення прав на землю для позивачки - є безпідставним.
Звертає увагу апеляційного суду, що експерт при мотивуванні своїх висновків обґрунтовано послався на результати польових замірів, які містяться у землевпорядній документації, в яких чітко визначена відстань межі між сусідніми домоволодіннями з прив'язкою до житлового будинку № 19 (2,6м).
У зв`язку з переходом права власності на домоволодіння в порядку спадкування та у відповідності до норм про спільну сумісну власність подружжя, в порядку ст.ст. 30, 67 ЗК України 1990р. - до позивачки автоматично перейшло право користування земельною ділянкою площею 1000 кв.м., як цілісного об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, згідно якого правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Тому доводи скарги про відсутність права користування земельною ділянкою є необґрунтованими і безпідставними.
У висновку судової земельно-технічної експертизи, що міститься у матеріалах справи, наведені усі наявні у справі докази та зазначені необхідне технічне обґрунтування з приводу первісних меж земельної ділянки АДРЕСА_2. При цьому той факт, що межі земельної ділянки позивача не внесені до новоствореного державного кадастру не є підставою для відмови у судовому захисту її прав. У висновку судового експерта проаналізовано всі наявні у справі документи та зазначено про чіткі межі суміжних земельних ділянок АДРЕСА_2. Посилання в доводах скарги на акт обстеження за участю депутата від 29 травня 2015 року, який належним чином не обґрунтований, не відповідає даним натурного обстеження від 12.02.2016, здійснений безпосередньо експертом за участю представника відповідача, який ніхто не оспорив, - є безпідставним і тому не спростовує висновків експерта. Експертний висновок ТОВ «АКР-2008» також не можна брати до уваги, з огляду на відсутність в ньому надійних вихідних надійних.
Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням виконкому Харківської районної ради депутатів трудящих № 170 від 28 квітня 1960 року ОСОБА_7 було надано в безстрокове користування земельну ділянку площею 1000 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3.
28 грудня 1960 року ОСОБА_7 уклав з виконкомом Харківської районної ради депутатів трудящих договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої приватної власності, який було посвідчено Мереф'янською нотаріальною конторою 21 червня 1961 року. На підставі вказаного договору 07 серпня 1964 року проведено первинну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3.
При проведенні поточної інвентаризації 04 жовтня 1985 року було встановлено зміну в поштовій адресі вказаного будинку, а саме змінено номер будинку з № 13б на № 19.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
Після смерті ОСОБА_7 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровано за ОСОБА_11 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Першою держнотконторою Харківського району 28 квітня 1995 року, р. № 3-1301, та свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою держнотеонторою Харківського району 28 квітня 1995 року, р. № 3-1303.
В подальшому рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 78 від 13 січня 1998 року ОСОБА_5 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 1000 кв. м. для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.
Передача у власність ОСОБА_5 земельної ділянки була проведена відповідно до чинного на той час Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок".
ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю не отримала.
Згідно до положень ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року (в редакції чинній на час передачі земельної ділянки) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року (в редакції чинній на час передачі земельної ділянки). Зокрема, за ч. 1 цієї статті право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
Проте, дію ст. 23 ЗК України 1990 року зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом КМУ Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок».
Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку.
Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Таким чином, наявність рішення Виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 78 від 13 січня 1998 року про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" свідчить про те, що у останньої ще в 1998 році виникло відповідне право на земельну ділянку, оскільки таке право посвідчувалось самим рішенням Виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області.
Окрім цього судом встановлено, що рішенням виконкому Харківської районної ради депутатів трудящих від 28 квітня 1960 року № 170 ОСОБА_12 було надано в безстрокове користування під будівництво індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 924 кв.м в АДРЕСА_4. Зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою позивача.
Після закінчення будівництва та введення до експлуатації житлового будинку рішенням виконавчого комітету Бабаївської селищної ради депутатів трудящих № 16 від 22 липня 1976 року було вирішено оформити та видати свідоцтво про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (до зміни поштового номеру - № 13а) на ім'я ОСОБА_12
21 жовтня 1976 року ОСОБА_12 продав вказаний будинок ОСОБА_13
Після смерті ОСОБА_13 рішенням Харківського районного суду Харківської області від 21 лютого 1995 року право власності за вказаний житловий будинок визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом.
12 квітня 2002 року ОСОБА_6 звернувся до Бабаївської селищної ради з заявою про надання йому у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням виконкому Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 74 від 16 квітня 2002 року на підставі Декрету Кабінету Міністрів України № 15-92 від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_14 передано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 943 кв.м. для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_6 19 квітня 2002 року Бабаївською селищною радою Харківського району Харківської області виданий державний акт НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,0943 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 638.
22 травня 2002 року рішенням Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних в приватну власність та оренду», затверджені рішення виконкому про надання в приватну власність земельних ділянок, зокрема, рішення виконкому Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 74 від 16 квітня 2002 року «Про передачу в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 ОСОБА_6.».
В подальшому земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, згідно інформації Управління Держземагентства у Харківському районі Харківської області № 3201 від 04 серпня 2015 року присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2.
04 червня 2010 року ОСОБА_6 помер.
Після його смерті 05 червня 2013 року Третьою Харківською державної нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво на спадщину за законом, на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, розміром 0,0943 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, спадкова справа № 462/2010, р. № 3-200.
Позивач, вважаючи, що частину її земельної ділянки по АДРЕСА_2 приватизовано власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1, звернулася до суду із зазначеним позовом.
Під час судового розгляду за клопотанням представника позивача ОСОБА_15 судом було призначено по справі проведення судової будівельно - технічної експертизи.
Харківським НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса на підставі ухвали суду було проведено судову експертизу та надано висновок судової земельно-технічної експертизи № 5412 від 30 листопада 2016 року, складений експертом ОСОБА_17
Згідно зазначеного висновку: 1) фактичні межі та розмір земельної ділянки АДРЕСА_2 не відповідають межам та розміру, зазначеному у рішенні Виконавчого комітету Харківської районної ради депутатів трудящих № 170 від 28 квітня 1960 року, договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 28 грудня 1960 року, технічній документації інвентаризаційної справи КП «ХРБТІ». Фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 складає 984 кв.м., що менше ніж площа, зазначена у рішенні Виконавчого комітету Харківської районної ради депутатів трудящих № 170 від 28 квітня 1960 року, договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 28 грудня 1960 року ; 2) встановити відповідність або невідповідність всіх фактичних меж та розміру земельної ділянки АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області межам та розміру, зазначеним у Державному акті на право приватної власності на землю та технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі не надається можливим, технічна документація не відповідає вимогам п.2 ст.198 Земельного кодексу України; 3) має місце порушення землекористування, а саме: конфігурація, розмір межі між земельними ділянками № 17 та АДРЕСА_2 не відповідають правовстановлюючим документам на ці земельні ділянки, внаслідок чого наявне накладення земельної ділянки № 17 на земельну ділянку № 19 розміром 70,0 кв.м.
Зазначений висновок експерта належним чином обґрунтований та вмотивований, містить докладний опис проведених досліджень.
Дійсно, у висновку судової земельно-технічної експертизи, що міститься у матеріалах справи, наведені усі наявні у справі докази та зазначені необхідне технічне обґрунтування з приводу первісних меж земельної ділянки АДРЕСА_2. При цьому той факт, що межі земельної ділянки позивача не внесені до новоствореного державного кадастру не є підставою для відмови у судовому захисту її прав. У висновку судового експерта проаналізовано всі наявні у справі документи та зазначено про чіткі межі суміжних земельних ділянок АДРЕСА_2. Посилання в доводах скарги на акт обстеження за участю депутата від 29 травня 2015 року, який належним чином не обґрунтований, не відповідає даним натурного обстеження від 12.02.2016, здійснений безпосередньо експертом за участю представника відповідача, який ніхто не оспорив, - є безпідставним і тому не спростовує висновків експерта. Експертний висновок ТОВ «АКР-2008» також не можна брати до уваги, з огляду на відсутність в ньому надійних вихідних даних.
Виходячи з цього суд першої інстанції правильно взяв до уваги зазначений висновок судового експерта, що підтверджує наявність факту накладення земельної ділянки № 17 на земельну ділянку № 19 розміром 70,0 кв.м. Цю частину земельної ділянки, яка правомірно набута ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області № 78 від 13 січня 1998 року, фактично використовує ОСОБА_3
Відповідач не спростував правомірність набуття ОСОБА_5 у встановленому законом порядку законного права на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_2. Тому колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що суд не мав підстав посилатися на договір від 28.12.1960 р., на підставі якого право власності на земельну ділянку позивачки набув попередній. Про встановлення в натурі меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 свідчать досліджені експертом дані землевпорядної документації та результати натурних обмірів, які зазначені в його висновку, тому колегія суддів відхиляє наведені у скарзі заперечення представника відповідача проти цього, за їх безпідставністю. Поставлені судом першої інстанції перед експертом питання та надані судовим експертом висновки перебувають в межах його компетенції, тому колегія суддів також відхиляє доводи скарги про те, що експерт вийшов поза межі призначеної судом експертизи.
В матеріалах справи відсутні рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни площі, розмірів або конфігурації меж земельної ділянки по АДРЕСА_2.
Підстави та порядок припинення права власності на земельну ділянку з 1 січня 2002 року визначені в главі 22 ЗК України 2001 року. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об'єктивних і суб'єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.
Перелік підстав припинення права власності та права користування земельною ділянкою визначений у ст. ст. 140, 141 ЗК України і є вичерпним.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140 - 149 ЗК України.
Відповідно до положень ч.5 ст. 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин надання, у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Виходячи із аналізу вищенаведених норм, враховуючи, що позивач не відмовлялася в добровільному порядку від земельної ділянки, рішення про її вилучення чи припинення права користування в порядку, визначеним законом не приймалося, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішенням виконкому Бабаївської селищної ради № 74 від 16 квітня 2002 року, на підставі якого ОСОБА_18 видано державний акт на право власності на землю, було неправомірно частково припинено право ОСОБА_19 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2.
Крім того, слід зазначити, що згідно із ч.3 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадилась місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.
Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень)сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Стаття 26 цього Закону визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Зокрема до виключної компетенції селищних рад відносяться лише повноваження щодо регулювання земельних правовідносин (пункт 34) та встановлення земельного податку (пункт 35).
Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено як власні, так і делеговані на підставі цього Закону повноваження селищних рад у сфері регулювання земельних відносин, до яких повноваження щодо надання земельних ділянок не віднесено.
Разом з тим, за ст. 3 ЗК України 1990 року повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів могли передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
За системним аналізом зазначених норм, беручи до уваги наявність прямої вказівки у статті 3 ЗК України 1990 року, станом на листопад 2001 року селищні ради мали повноваження для делегування частини своїх функцій у сфері регулювання земельних відносин, зокрема щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок виконкомам, за винятком тих повноважень, що відносяться до виключної компетенції селищних рад.
З 1 січня 2002 року набрав чинності новий ЗК України.
Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.
За змістом статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації, за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Отже, ЗК України, який набрав чинності з 1 січня 2002 року на відміну від ЗК України 1990 року, не передбачає права сільських, селищних, міських рад на передачу своїх повноважень щодо надання, передачі або вилучення земельних ділянок виконавчим органам цих рад.
Таким чином, у зв'язку з виключенням права селищних рад передавати зазначені повноваження своїм виконавчим комітетам, останні втратили з 1 січня 2002 року повноваження щодо надання, передачі та вилучення земельних ділянок.
Отже, виходячи із викладеного, суд дійшов правильного висновку, що виконавчий комітет Бабаївської селищної ради, який 16 квітня 2002 року ухвалив рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 поза межами законних повноважень.
Оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, то наслідком прийняття зазначеними органами, їх посадовими особами рішень із порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону, або з перевищенням своїх повноважень є визнання таких рішень недійсними (ст. 152 ЗК України 2001 року, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2001 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ").
Згідно із ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
За ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, відповідно до ст. 16 ЦК України, ст.152 ЗК України 2001 року способом захисту цивільних прав, у тому числі у сфері земельних правовідносин, є, визнання недійсним акта органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, враховуючи, що рішення виконкому Бабаївської селищної ради № 74 від 16 квітня 2002 року прийняте з порушенням вимог ст. 116 ЗК України, виконавчий комітет, який ухвалив рішення про передачу земельної ділянки у власність не мав відповідних для цього повноважень, суд вважає, що наявні всі підстави для визнання недійсним та скасування зазначеного рішення.
Оскільки судом визнається недійсним та скасовується рішення Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року, то підлягає скасуванню і рішення Бабаївської селищної ради Харківського району Харківської області 2-ї сесії XXIV-го скликання від 22 травня 2002 року «Про затвердження рішень виконкому Бабаївської селищної ради про надання земельних ділянок в приватну власність та оренду» в частині затвердження рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр.ОСОБА_6.", оскільки його законність безпосередньо пов'язана з рішення виконавчого комітету Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року.
Крім того слід зазначити, що вказане рішення про затвердження рішення виконкому Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року щодо передачі в приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_6." було прийняте вже після видачі ОСОБА_6 державного акта на право власності на землю, що також не ґрунтується на вимогах закону.
Відповідно до ч.1 ст. 126 ЗК України в редакції, що була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, а тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Вказане узгоджується із правовою позицію, викладеною у постанові ВСУ у справі № 6-93цс13.
Отже, з урахуванням того, що рішення Бабаївської селищної ради №74 від 16 квітня 2002 року, на підставі якого виданий державний акт, визнано судом незаконним та скасовується, наявні всі правові підстави для визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 19 квітня 2002 року, виданого ОСОБА_6 на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1,зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 638.
Що стосується вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, то слід зазначити, що умовою набуття права власності на земельну ділянку відповідачкою в порядку спадкування за законом є належність відповідного майна спадкодавцю. Разом з тим, судом визнано недійсним державний акт, який посвідчував право власності спадкодавця на спірну земельну ділянку та скасовано рішення, на підставі якого його видано. Відсутність у спадкодавця права власності на спірну земельну ділянку є підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України в ред. від 15.12.2017 (ст. 215 ЦПК України в редакції на день ухвалення рішення) стосовно належного мотивування висновків. Судом було правильно встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; зазначені докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; надана мотивована оцінка кожного юридично суттєвого аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, коли цей аргумент був явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; судом було правильно визначено зміст спірних правовідносин; застосовані норми права. Доводи скарги є недоведеними і цих висновків суду не спростовують.
Що стосується незгоди представника відповідача з висновком судової земельно-технічної експертизи, виконаної державною спеціалізованою установою - Харківським НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса, то суд правильно зазначив, що експертиза була проведена кваліфікованим судовим експертом, призначена і проведена у процесуальному порядку. Під час проведення експертизи, зокрема обстеження земельних ділянок АДРЕСА_1 були присутні представники позивача ОСОБА_5 та представник відповідача ОСОБА_3 Сам висновок експертизи відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, та містить необхідні дані про те, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання. Крім того, під час судового розгляду справи експерт ОСОБА_17 надала усне пояснення висновку та детальні і обґрунтовані письмові пояснення за висновком по кожному поставленому представником відповідача питанню, які спростовують доводи представника відповідача про неправильність висновку.
Оскільки вищезазначений висновок судової земельно-технічної експертизи об'єктивно нічим не було спростовано, за відсутності підстав для проведення повторної чи додаткової судової експертизи суд обґрунтовано відхилив висновок, виконаний спеціалістами ТОВ «АКР-2008» про відповідність фактичних розмірів земельної ділянки по АДРЕСА_1 розмірам, вказаним в правовстановлюючому документі на земельну ділянку та на кадастровому плані в технічній документації, який належним чином не обґрунтований.
Колегія суддів також відхиляє доводи скарги стосовно необгрунтованість та не відповідність іншим матеріалам справи, що викликає сумніви в його правильності остаточний висновок експерта, з огляду на те, що ним було встановлено, що: фактична площа земельної ділянки АДРЕСА_2 складає 984 кв.м., що на 16 кв. м. (1000 - 984) менше чим площа зазначена у рішенні Харківської районної ради; межа земельної ділянки АДРЕСА_2 по червоній лінії дорівнює 18,68 м. - перевищення на 0,68 м.
В цій частині районний суд також обґрунтовано вказав, що в частині не наведення та не врахування у експертизі розрахунку розміру накладання земельної ділянки № 21 на земельну ділянку № 19 , - ці обставини виходять поза межі розглянутого спору і тому не мають правового значення, оскільки метою даного експертного дослідження було встановлення наявності або відсутності порушення меж виключно суміжних земельних ділянок сторін: № 17 та № 19, а цей факт був встановлений належним чином.
Суд також правильно відхилив посилання представника відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачем встановленого ст. 261 ЦК України строку звернення з позовом до суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Частинами 1 та 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Так, ухвалення оскаржуваних у даній справі рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин мало місце 16 квітня 2002 року та 22 травня 2002 року.
Судом було правильно встановлено, що лише в липні 2012 року позивач мала об'єктивну можливість дізнатися про факт порушення її прав, а саме: під час обстеження комісією у складі депутатів Бабаївської селищної ради території належного їй житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. Зазначеною комісією було підтверджено будівництво власником домоволодіння АДРЕСА_1 будівлі по межі із домоволодінням АДРЕСА_2, без відступу на 1,0 м від межі та винос даху будівлі на 0,5 м на територію земельної ділянки № 19.
Отже, початок перебігу позовної давності почався з моменту, коли позивач отримала можливість дізнатися про порушення свого права, а саме - з дня складання акту обстеження території житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, - 10 липня 2012 року, а не з 2014 року - з моменту звернення відповідача до суду з приводу зазначеної ділянки як зазначено позивачем.
Будь- яких об'єктивних даних щодо обізнаності позивача щодо порушення її прав до липня 2012 року судом не встановлено.
Оскільки з позовом до суду позивач звернулася 16 березня 2015 року, тобто в межах загального трирічного строку позовної давності, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування передбачених у ч. 4 ст. 267 ЦК України наслідків.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги цього висновку не спростували, то відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 367, 368, п. 1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя
Судді колегії
