Номер провадження: 22-ц/785/6651/17
22-ц/785/6446/17
Номер справи місцевого суду: 522/2922/16-ц
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л.В.
Доповідач Громік Р. Д.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.12.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Громіка Р.Д.,
суддів Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,
за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства оборони України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановила:
Позивач 17.02.2016 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, за яким просив стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду у розмірі 3 187, 50 (трьох тисяч ста вісімдесяти семи грн 50 коп.) грн. та моральну шкоду у розмірі 7 143 552, 00 (семи мільйонів ста сорока трьох тисяч п`ятиста п`ятдесяти двох гривень) грн, судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.11.2014 року приблизно о 16:30 невстановлені військовослужбовці 24 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (умовне найменування «військова частина польова пошта НОМЕР_1 » або «батальйон «Айдар») викрали з території складських приміщень, розташованих в АДРЕСА_1 , його, який на той час був заступником голови Новоайдарської районної державної адміністрації, та його знайомого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. На автомобілі ВАЗ-21093, д/з НОМЕР_2 , 1997 р.в., червоного кольору, що належить ОСОБА_2 , невідомі особи відвезли їх у комендатуру військової частини польова пошта НОМЕР_1 (батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), що розташована у м. Щастя, Новоайдарського району, Луганської області, та закрили їх у підвальному приміщенні. Через 2-3 години затриманим зв`язали руки, на голови одягли мішки і завантаживши в автомобіль, вивезли з території комендатури в один із будинків, у якому мешкали військовослужбовці батальйону «Айдар», розташований на території Станично-Луганського району Луганської області, в район 4-го ставка охолоджувача Луганської ТЕС. Там затриманих розвели по різних кімнатах, після чого почали звинувачувати в пособництві сепаратистам та застосовувати різноманітні засоби фізичного та психологічного тиску, а саме: катування, фізичне насилля, знущання та погрози. Зокрема, викрадачами були використані наступні методи фізичних дій відносно ОСОБА_1 : побиття києм та держаком від лопати (під час нанесення ударів руки ОСОБА_1 були зв`язані за спиною); численні удари прикладом автомата по пальцях ніг: вогнепальне поранення стегна; опіки (на ОСОБА_1 виливали кип`ячену воду); позбавлення двох зубів на нижній щелепі (зуби були цілеспрямовано вибиті за допомогою металевої трубки); позбавлення половини фаланги мізинця правої руки (палець був відрізаний щипцями). Позивач посилався й на те, що до нього були застосовані наступні методи психологічного впливу: погрози (загроза фізичної розправи над ним та членами його сім`ї, загроза зґвалтуванням), приниження, знущання. Дані дії супроводжувалися пострілами з вогнепальної зброї над головою ОСОБА_1 , обговорюванням у присутності позивача варіантів його вбивства, зґвалтування його дружини і дочки, продажу його онука на органи. За час знаходження ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у заручниках батальйону «Айдар», приблизно кожні три години, здійснювалася зміна осіб, які їх охороняли. Кожного разу при зміні охорони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом деякого часу били по руках, ногах та голові різними предметами. Стверджував, що знаходився у полоні впродовж 5 днів. Знущання та тортури застосовувалися військовослужбовцями військової частини польова пошта НОМЕР_1 (батальйону «Айдар») кожного дня.
30.11.2014 року військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_1 (батальйону «Айдар») посадили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в автомобіль і доставили в с. Новоайдар до магазину «1+1». Після цього їх пересадили в автомобіль марки Фольксваген «Гольф-2», д/з НОМЕР_3 , що належить оперуповноваженому УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , який доставив їх у Новоайдарську районну лікарню з тілесними ушкодженнями, а саме: ОСОБА_1 , з попереднім діагнозом: політравма; закрита черепно-мозкова травма; струс головного мозку; множинні удари і гематоми м`яких тканин тулуба, верхніх і нижніх кінцівок; забій правого променезап`ясткового суглоба; закритий перелом ліктьового відростка лівої променевої кістки; баротравма лівого вуха; ушкодження барабанної перетинки лівого вуха; вогнепальне поранення ноги; ОСОБА_2 з діагнозом: множинні удари і гематоми м`яких тканин обличчя, верхніх і нижніх кінцівок.
У період з 02.12.2014 року по 17.12.2014 року позивач проходив стаціонарне лікування у травматологічному відділенні ЦМЛ ім. Титова у м. Лисичанськ. За цей час він переніс декілька хірургічних операцій. 04.02.2015 року позивачу встановлена інвалідність 2-ої групи. У період з 19.02.2014 року по 26.05.2015 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні у Новоайдарському РТМО. Таким чином, після пережитого ОСОБА_1 переніс кілька операцій, півроку не міг вставати з ліжка, не міг нормально спати, кричав уві сні, постійно відчував біль. Про факт його викрадення в той же день було відомо також і голові на той час Луганської обласної державної адміністрації, та багатьом людям, і правоохоронним органам, його мати зверталась за допомогою в його розшуку та визволенню і до народних депутатів. Про це позивачу вже стало відомо після його визволення. При цьому позивач посилається на те, що його викрали та вчиняли відносно нього дії як катування, позбавлення волі, принижували, били та інше саме на підконтрольній Україні території саме військовослужбовцями, оскільки саме вони його разом з ОСОБА_2 затримали та відвезли до комендатури, звідкіля їх повезли в невідомому напрямку, перетинаючи блокпости, до якогось будинку, де їх тримали 5 діб, постійно знущаючись, б`ючи, принижуючи та завдаючи фізичного та морального болю, яке залишилось на все життя.
Відповідно до листа Новоайдарського районного відділу УМВС України в Луганській області від 02.09.2015 року №62/6801 в провадженні СВ Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області знаходяться матеріали кримінального провадження № 12014130500000571 від 25.11.2014 року, за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 .. У ході проведення досудового розслідування встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення причетні невстановлені військовослужбовці в/ч 0624 батальйон «Айдар». Наразі досудове розслідування триває. Наявність вини військовослужбовців батальйону «Айдар» у вчинення протиправних дій по відношенню до ОСОБА_1 може також бути підтверджена показаннями свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також ОСОБА_10 . Останній, станом на 25.11.2015 року був командиром військової частини польова пошта НОМЕР_1 (батальйон «Айдар»). У телефонній розмові з ОСОБА_9 він повідомляв про те, що ОСОБА_1 надається медична допомога, а отже, був обізнаний у тому, що ОСОБА_1 знаходиться у полоні військовослужбовців, що перебувають під його командуванням. Наразі, ОСОБА_10 перебуває під слідством і обвинувачується у скоєнні низки тяжких злочинів.
Відповідно до листа Міністерства оборони України від 08.12.2014 року №220/1095-7 для встановлення осіб, які брали участь у вчиненні даного правопорушення, причин і умов, які йому сприяли, Міністерством оборони України призначено службове розслідування. Вказував, що відповідно до листа Служби безпеки України від 30.06.2015 р. №17/Г-114/2 превентивне затримання його у порядку ст. 15-1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» (особливості превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності) не проводилось. Відповідно до листа Прокуратури Луганської області від 15.07.2015 р. №04/2/8-612 вих 15 встановлено, що органами прокуратури Луганської області рішення про превентивне затримання відносно нього не приймалось і не погоджувалось. Таким чином, його затримання військовослужбовцями військової частини польова пошта НОМЕР_1 (нині НОМЕР_4 ) здійснювалось поза процедурою превентивного затримання (з підстав пособництва сепаратизму), передбаченого вимогами Закону України «Про боротьбу із тероризмом», а відтак вважає, що такі дії слід кваліфікувати як злочин, передбачений ст. 146 Кримінального кодексу України.
За вказаних обставин, посилаючись на положення ст.ст. 22, 23, 1166-1167, 1168, 1174, 1195, 1207 ЦК України, позивач звернувся до суду з дійсним позовом. Розмір матеріальної шкоди, завданої йому незаконними діями і військовослужбовців батальйону «Айдар», позивач розраховує із витрат на його лікування у розмірі 3 187, 50 (трьох тисяч ста вісімдесяти семи грн 50 коп.) грн. Також посилався на те, що йому була завдана моральна шкода, яка полягала у тому, що він пережив надлюдських знущань та тортур, що призвело до заподіяння психологічного шоку, посттравматичного стресового розладу, невиправного порушення здоров`я, втрати нормальних життєвих зв`язків. Навіть із плином часу, він й досі продовжує переживати наслідки вищевказаної події. Це призвело до того, що до кінця свого життя позивач буде відчувати страх за своє життя, життя та здоров`я своїх близьких, душевний біль, образу, гнів, приниження, безсилля, несправедливість та повний крах життя. Визначення розміру компенсації моральної шкоди було здійснено судовим експертом ОНДІСЕ Міністерства юстиції України Журавльовою М.О. Відповідно до висновку психологічного експертного дослідження № 6319 від 22.01.2016 року, внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 було нанесено моральну шкоду у розмірі 5184 мінімальних заробітних плат за умови наявності прямого умислу заподіювання шкоди, тобто у розмірі 7 143 552, 00 (сім мільйонів сто сорок три тисячі п`ятсот п`ятдесят дві гривні) грн на день подання позовної заяви.
У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_11 (діє на підставі ордеру серії ОД №138908) позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.
Позивач пояснив, що 25.11.2014 року йому зателефонував товариш ОСОБА_2 та повідомив, що почали грабувати склади фірми доньки (Луганська обл., Новоайдарський район, с. Денежникове). Позивач у той момент був у смт. Новоайдар (приблизно 4 км від с. Денежникове), і він поїхав туди, щоб розібратися, що там відбувається, по дорозі в тому напрямку йому знову зателефонував ОСОБА_12 та трубку передав заміснику командира 92 механічної бригади (прізвище та ім`я не пам`ятає, позивний « ОСОБА_13 »), який повідомив, що голова сільради дозволив їм там розміститись (тобто на території фірми, яка належала його доньці в АДРЕСА_1 ). Вказав, що прибув до місця приблизно о 16.30 17.00 годині, на всій території фірми було багато українських військовослужбовців та воєнний комендант Новоайдарського району ОСОБА_14 . Йому назустріч також вийшла оперативна група на чолі з підполковником ОСОБА_15 , яких позивач викликав по телефону ще по дорозі. На фірму заїхати не зміг, оскільки на дорозі стояв білий «Фольцваген транспортер» (з емблемою батальйону «Айдар», на склі була табличка «Комендатура»), який позивач до цього неодноразово бачив раніше в розпорядженні батальйону «Айдар», оскільки раніше він всіляко допомагав військовослужбовцям та українській армії, привозив продукти харчування та іншу гуманітарну допомогу разом з волонтерами, в тому числі і до батальйону «Айдар». На його запитання, що саме тут відбувається, люди, які вийшли з транспортного засобу, брякаючи затвором автоматів оголосили йому, що він є сепаратистом, оскільки на території фірми було знайдено «георгіївську» стрічку, якісь паспорти та прапор Росії (який пізніше виявився прапором Сербії). Як ці речі там опинилися, позивачу взагалі не було відомо. Потім, прислонили до його спини автомат та повідомили, що нас повезуть до комендатури м. Щастя батальйону «Айдар». Його та ОСОБА_2 посадили в «Фольцваген - транспортер», вже було темно та вони проїхали три блокпости. Зазначив, що на той час вказаний район був територією воєнних дій та так просто звичайна цивільна людина не могла у нічний час просто проїхати, бо було три блокпости (пост прикордонників, пост МВС, блокпост військовослужбовців у м. Щастя), на яких потрібно було називати коди (змінювались декілька разів на день) та паролі, які знали ті хто їх віз, тому машину пропускали. У машині, крім них, було ще двоє бійців та один сидів спереду, вони постійно між собою обговорювали, чи треба їх (позивача та його товариша) везти в батальйон, чи просто вбити. Вказав, що при цьому він з товаришем був у наручниках. Вони приїхали до місця розташування батальйону «Айдар» в м. Щастя (тоді то була школа міліції) та їх відвели у підвал. Потім їх викликали на допити, почали лякати і тоді позивач почув, що їх обвинувачують у сепаратизмі. Допит супроводжувався професійними ударами в печінку (били професійно), тобто, це були працівники міліції один з них у минулому оперативник Каменобродського РВВС м. Луганська (позивач його впізнав). Потім їх знову відвели до загальної камери. Пізніше, десь через годину, до камери увірвались озброєнні люди у масках, наділи на нього та ОСОБА_2 наручники за спину та мішки на голови, погрузили їх до тієї ж машини (по габаритам зрозумів) та десь хвилин через 15 їх привезли до іншого приміщення (він потім упізнав дачного будинку колишнього голови податкової служби на території Станично-Луганського району Луганської області). З них зняли мішки та позивач упізнав обстановку приміщення (до цього бачив фото меблі з того будинку). У приміщенні було 6 осіб (у формі та з нашивками батальйону «Айдар», з позивними, у балаклавах), сіли навпроти, хвилини через дві з бокової двері зайшли ще двоє чоловік в чорному одязі з георгіївськими стрічками на погонах і в балаклавах. Один з них вказав на позивача києм та на запитання «Він?», хтось із шести осіб відповів, що «так». Тоді головний разом з двома особами, які зайшли, почали бити його та постійно кричали, щоб позивач повідомив їм коди та паролі, явки. Били по голові, плечах, по всьому тілу, при цьому не давали встати позивачу, це все відбувалось приблизно 15 хвилин. Коли кий (з гри в більярд) зламався на ньому, йому сказали що його поведуть розстрілювати, позивач встав, і тоді інші 6 (шестеро) чоловіків почали бити його держаком від лопат та вимагали паролі і явки і щоб він стояв на колінах, але він не становився. Скільки це продовжувалось Позивач не може сказати, оскільки тоді втратив свідомість та прийшов до почуття, коли його облили водою, встати не зміг, оскільки били по колінах, ліктях рук, тазостегновим суглобам, потім один з них дуже сильно затягнув йому наручники і після цього прострелив йому ліву ногу (в ікроножний м`яз). Вони посміялись з позивача, взяли трос та зв`язали його за ноги, притягнувши таким чином ноги до рук (поза ластівки), так позивач пролежав хвилин 30, але потім хтось йому трохи послабив цей канат і так він пролежав до ранку, стало холодно дуже, він періодами втрачав свідомість.
Наступного дня вранці його перенесли на якесь голе залізне ліжко, позивач періодично втрачував свідомість. Потім увійшло шестеро осіб, посадили його на ліжко та почали знову випитувати явки та паролі, при цьому почали розказувати, що вони зроблять з його дружиною, якщо вона прийде за ним. Однак, позивач в судовому засідання пояснив, що у нього коли він туди їхав була домовленість з дружиною, що якщо щось трапиться (бо тоді траплялися різні випадки), то вона не приїде, і позивач встиг її попередити по телефону, що він знаходиться в батальйоні «Айдар». Його знову почали бити прикладами від автомата по ногах, пальцях ніг та вухам, щоб травмувати барабанні перетинки. Потім один з них взяв олівець, вставив йому у зуби та рукояткою пістолета вдарив по олівцю, вибивши при цьому 2 передні зуби. Увесь цей час руки позивача були скуті наручниками. Це відбувалось десь годину, потім усі пішли. Потім зайшов в балаклаві чоловік та зняв з рук наручники, замінивши їх на пластиковий джгут та перевів його руки з позаду наперед, дав води та перевернув його на ліжку, на що позивач поскаржився на те що у нього в нозі куля. Але той сказав, що його скоро вб`ють.
Приблизно через одну-дві години на його крик, щоб принесли кип`ятку (оскільки йому було дуже холодно), чоловік з охорони прийшов з гарячим чайником та вилив на його ліве стегно кип`яток, але позивач при цьому не кричав, терпів і потім його залишило в той вечір у спокої. Наступного вечора до нього зайшло троє осіб, повідомили, що йому потрібен лікар і погрузили його у машину з мішком на голові та відвезли до лікаря дитячого відділення лікарні м. Щастя. Позивач знав цю лікарню, оскільки він за родом своєї роботи курирував охорону здоров`я в регіоні. Він не міг сам йти, оскільки були опухлі від ударів суглоби колін і стоп, з рентгенівського знімку лікар встановив у нього наявність перелому руки. І тут за пропозицією одного з трьох супроводжуючих його осіб йому було відрізано перший фаланг мізинця на правій руці, після чого лікар одразу надав позивачу професійну першу медичну допомогу, а фалангу пальця ці особи поклали у карман позивача та відвезли його з лікарні назад.
Опісля години він знову був там же, де його до цього тримали і його били. Увесь час були різні люди, які його били та знущались над ним, йшла зміна караулу. Через деякий час вдень його розбудили ударами ніг та почали погрожувати його зґвалтувати, перевернули на живіт та зняли з нього штани, знову били. Він знов втратив свідомість і через деякий час приходив до пам`яті. Потім приходили інші, супроводжуючи усе ударами, тупим кінцем ножа водили по його вухам, носу та обговорювали, що найкраще відрізати, яку частину тіла. На його запитання, де знаходиться ОСОБА_2 , його товариша привели до нього в кімнату (у нього був підбите опухле око та він був у подавленому стані), якому розповіли, що начебто Позивача вбили. Потім ОСОБА_16 допоміг його накласти мобільну пов`язку на руку, після того, як якийсь чоловік зняв з його рук пластикову затяжку, яку потім закріпив у нього на ногах.
Після його кожного побиття, заходив якийсь чоловік в формі (позивач бачив його обличчя, оскільки той був без балаклави) та робив позивачу уколи та давав таблетки. Тоді позивач подумав, що він мабуть вже не вийде звідти живим. Зазначив, що втратив орієнтування в часі і в просторі. Вже втомився усе терпіти та у нього вже було бажання здійснити самогубство, поцупити у них гранату та підірватися. Взагалі до нього в ті дні приходило десь 10 чоловік всі в формі, з шевронами та позивними.
30.11.2014 року його затягли у машину «Мітсубісі Паджеро-20» камуфляжного кольору з маркою та номером батальйону «Айдар» та кудись повезли, позивач вирішив, що його везуть розстрілювати, він періодично втрачав свідомість, однак зміг розгледіти обличчя трьох осіб, які його супроводжували. При цьому вони проїхали три блокпоста та прибули до смт Новоайдар до магазину «1+1», трохи постояли і до них під`їхав чорний «Фольцваген Гольф», з якого вийшло двоє чоловіків та вони поговорили з чоловіком, який сидів потім на сидінні спереду біля водія, і передали йому якісь паспорти. Вони переговорили між собою, після чого його та ОСОБА_2 пересадили у вказаний чорний «Фольцваген Гольф», при цьому водій повідомив їм, що вже усе нормально, він з контррозвідки і що вони їдуть до лікарні. Пізніше стало відомо, що це був ОСОБА_3 з контррозвідки. Але в машині був ще один чоловік.
У лікарні їм була надана медична допомога, капельниці, уколи, бо він був у жахливому стані. Позивач вказав, що його тоді поклали до гінекологічного відділення, щоб сховати від тих, хто його викрав, та поставили біля палати ще й охорону, потім відвезли до лікарні м. Лисичанськ, по дорозі він також втрачав свідомість. У лікарні була проведена операція з відновлення ліктя і був вставлений імплант. У лікарні він пробув приблизно 7 днів до 12 числа, 12.12.2014 року його на машині швидкої допомоги перевезли до смт Новоайдара, де його очікувала мати, звідти поїхали лікуватися до м. Харкова, а потім до м. Одеси. Зазначив, що почав погано чути, погіршилась його пам`ять, він не міг нормально ходити, тому в м. Одесі йому призначили безоплатне лікування та ліки на дому, після чого згодом він потихеньку почав ходити. 02.06.2014 року вийняли імплант з лівого ліктьового суглобу, ввели гіалуронову кислоту в розбитті колінні суглоби обох ніг.
Вважає, що усе, що було вчинено стосовно нього, це злочин. Він пережив надлюдських знущань та тортур, став інвалідом, що призвело до заподіяння психологічного шоку, посттравматичного стресового розладу, невиправного порушення здоров`я, втрати нормальних життєвих зв`язків. Навіть із плином часу, він і досі продовжує переживати наслідки вищевказаної події. Просить стягнути на його користь витрати на лікування у розмірі 3 187, 50 грн (трьох тисяч ста вісімдесяти семи гривень 50 коп.), моральну шкоду у сумі 7 143 552, 00 (семи мільйонів ста сорока трьох тисяч п`ятиста п`ятдесяти двох гривень 00 коп.) грн. Позивач вважає, що ступінь та глибина перенесених ним та членами його родини моральних страждань дають підстави для відшкодування шкоди у визначеному ним у позовній заяві розмірі. При цьому він зазначив, що він впевнений, що приїхати вночі в зону зіткнення могли тільки військовослужбовці, які чітко називали паролі та їх усюди пропускали, та які є підлеглими Міністерству оборони України, та які за своєю природою та суттю повинні захищати людей своєї держави. Позивач додатково зазначив, що за три роки з моменту подій він ні разу не був допитаний за порушеною кримінальною справою, хоча він зміг би впізнати деяких осіб, які над ним знущалися, і жодного запиту від воєнної прокуратури не отримував. Позивачу не зрозуміла така бездіяльність відповідача та небажання їх здійснити його належний захист.
Представник позивача неодноразово зауважував, що ситуація з викраденням ОСОБА_1 набула суспільного резонансу і була відображена у Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16.02.2015 року по 15.05.2015 року, опублікованої Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини на підставі результатів Місії ООН з прав людини в Україні. До суду також були надані письмові пояснення представника позивача (а.с.148-151), згідно яких зазначив, що виходячи з положень чинного законодавства, всі військовослужбовці є службовими особами, тобто особами, які здійснюють функції представників державної влади у сфері оборони України, її незалежності та територіальної цілісності. Військові контракти на проходження військової служби укладаються від імені держави саме Міністерством оборони України, тому вважає, що військовослужбовців, які несуть військову службу у Збройних Силах України, відносять до категорії службових осіб МОУ.
Викрадення ОСОБА_1 здійснювалось у два етапи: перший етап це затримання його військовослужбовцями та конвоювання його до комендатури батальйону «Айдар» у м. Щастя Новоайдарського району Луганської області, де його тримали протягом кількох годин; другий етап це конвоювання ОСОБА_1 військовослужбовцями із комендатури батальйону «Айдар» до одного з будинків на території Станично-Луганського району Луганської області, де його тримали протягом кількох днів. Відповідачем було підтверджено, що батальйон «Айдар» дислокувався саме у комендатурі у м. Щасті Новоайдарського району Луганської області, відтак незаконні дії військовослужбовцями були розпочаті ними під час несення військової служби і надалі мали тривалий характер. Не було встановлено конкретних осіб військовослужбовців, досудове розслідування досі триває, а МОУ досі не провело службової перевірки з метою встановлення осіб, причетних до скоює злочину. Однак, на думку сторони позивача, дана обставина не впливає на сутність позову та не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідач у своїх запереченнях не заперечував щодо фактичних обставин справи, викладених у позові, тому представник позивача вважає, що МОУ не спростовує той факт, що військовослужбовцями ЗСУ було вчинені протиправні дії по відношенню до ОСОБА_1 , у зв`язку з чим було нанесено шкоду. Зазначав, що даний спір не має аналогів в Україні та просив застосувати практику ЄСПЛ з аналогічних справ. Вказав, що відповідачем не спростовано належними доказами твердження позивача та ними не заперечувався факт викрадення та знущання над ОСОБА_1 .. Факт вчинення неправомірних дії саме військовослужбовцями України підтверджується також показами свідків, фактом надання позивачу медичної допомоги; місцем, де було викрадено позивача (на території ЗСУ), проїздом через три блокпости (паролі та коди від яких були відомі тільки нашим військовослужбовцям); одяг військовослужбовців з нашивками батальйону «Айдар»; під час допиту позивача обвинувачували у сепаратизмі (характер допиту). Проте, усі вищевказані факти МОУ були проігноровані та ними не було забезпечено належне розслідування та не встановлено конкретних винних осіб, що свідчить про бездіяльність відповідача. Є доповідь ООН, що це є воєнним злочином, вчиненим невстановленими військовослужбовцями на службі МОУ та які складають присягу саме Україні на вірність народу та виконують свої обов`язки відповідно до займаних посад.
Представник Міністерства оборони України Дубчак Д.В. (діє на підставі довіреності від 11.01.2016 року №220/56/д) у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та заперечував проти їх задоволення. Зазначав, що Міністерство оборони України є органом державної влади та не є місцем служби, де проходять військову службу військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_4 , тому в розумінні ст.ст. 1172, 1174, 1207 ЦК України МОУ не є належним відповідачем у даній справі. В обґрунтування правової позиції надав до суду письмові заперечення від 15.11.2016 року та від 07.02.2017 року (а.с.130-132, а.с.160-164), згідно яких вказав, що позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на положення ст.ст.1174, 1195, 1207 ЦК України, а між тим, підстав для застосування цих статтей немає: відсутній факт неправомірного рішення, дії чи бездіяльності службової або посадової особи; винних осіб не встановлено (матеріалами справи не встановлено, що злочинні дії осіб, пов`язані з виконанням службових обов`язків військовослужбовцями Збройних Сил України за посадою чи спеціальним дорученням (наказом); позивачем не надано чіткого опису предметів форми одягу викрадачів та осіб, що наносили фізичну шкоду, їх знаків розрізнення, зброї, спорядження. Вважає, що матеріалами справи достеменно не встановлено, чи причетні до незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_1 (наразі НОМЕР_4 ), чи пред`явлено їм підозру чи обвинувачення; не встановлено вид військової служби особового складу у місцях скоєння злочину, відсутня інформація щодо наявності командирів та начальників у місцях скоєння злочину та у підпорядкуванні кого знаходився особовий склад у період вчинення злочину.
Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином.
Суд з урахуванням вимог ст. 169 ЦПК України, за згодою осіб, які брали участь у справі, ухвалив слухати за відсутності представника відповідача Державної казначейської служби України.
У судових засіданнях також надали свої пояснення як свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_17 (в режимі відео конференції).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3187, 50 (три тисячі сто вісімдесят сім грн 50 копійок) гривень на відшкодування матеріальної шкоди. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 4 000000, 00 (чотири мільйона грн 00 коп.) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вимог відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 та Міністерство оборони України, кожен окремо, звернулись з апеляційними скаргами, в яких ОСОБА_1 ставить питання про зміну оскаржуваного рішення та стягнення з ДКСУ за рахунок Державого бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 3187, 50 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнення з ДКСУ за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7143552,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а Міністерство оборони України скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв`язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
25.11.2014 року позивач, який на той час був заступником голови Новоайдарської районної державної адміністрації, прибув до місця території складських приміщень, розташованих в АДРЕСА_1 , приблизно о 16.30 17.00 годині, щоб з`ясувати, хто зайняв ці приміщення і що відбувається, оскільки на всій території фірми, яка належала його дочці, було багато українських військовослужбовців і також воєнний комендант Новоайдарського району ОСОБА_14 , та йому на зустріч також вийшла оперативна група во главі підполковника Кузнецова, яких позивач викликав по телефону ще по дорозі. Проте на фірму заїхати не зміг, оскільки на дорозі стояв білий «Фольцваген транспортер» (з емблемою батальйону «Айдар», на склі була табличка «Комендатура»), який позивач до цього неодноразово бачив раніше в розпорядженні батальйону «Айдар», оскільки раніше він всіляко допомагав військовослужбовцям та українській армії, привозив продукти харчування та іншу гуманітарну допомогу разом з волонтерами, в тому числі і до батальйону «Айдар». На його запитання, що саме тут відбувається, люди, які вийшли з цього транспортного засобу, брякаючи затвором автоматів оголосили йому, що він є сепаратистом, після чого ці невстановлені військовослужбовці 24 окремого штурмового батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України (умовне найменування «військова частина - польова пошта НОМЕР_1 » або «батальон «Айдар») вивезли його в примусовому порядку разом з його знайомим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з території складських приміщень, розташованих в АДРЕСА_1 , і привезли до комендатури м. Щастя батальйону «Айдар». При цьому позивача та ОСОБА_2 перевозили в автомобілі «Фольцваген транспортер», у нічний час, проїхавши як позивач чув три блокпости (пост прикордонників, пост МВС, блокпост військовослужбовців у м. Щастя). На той час вказаний район був територією воєнних дій, тому звичайна цивільна людина не могла у нічний час просто проїхати, так як на усіх трьох блокпостах потрібно було називати коди (змінювались декілька разів на день) та паролі. Ці коди і паролі знали ті, хто їх віз, та машину пропускали. При цьому у машині, крім них, було ще двоє бійців та один сидів спереду, вони постійно між собою обговорювали, чи треба (позивача та його товариша) везти в батальйон, чи просто вбити. Вказав, що при цьому він з товаришем були у наручниках. Позивача разом з ОСОБА_2 було доставлено до місця розташування батальйону «Айдар» в м. Щастя (тоді то була школа міліції) та їх відвели у підвал.
Зі слів позивача вбачається, що після доставки до колишньої школи міліції в м. Щастя, де був батальйон «Айдар», їх викликали на допити, почали пугати і тоді позивач почув, що їх обвинувачують у сепаратизмі. Допит супроводжувався професійними ударами в печінку, тобто, це були працівники міліції одного з них позивач навіть впізнав, у минулому оперативник Каменобродського РВВС м. Луганська. Потім їх знову відвели до загальної камери. Пізніше, десь через годину, до камери увірвались озброєнні люди у масках, наділи на нього та ОСОБА_2 наручники за спину та мішки на голови, погрузили їх до тієї ж машини (що позивач зрозумів по габаритах) та десь хвилин через 15 їх привезли до іншого приміщення, перетинаючи блокпости.
Твердження позивача та його представника не було спростовано належними та допустимими доказами.
З пояснення ОСОБА_1 вбачається, що особи, які здійснили його викрадення були вдягнені у камуфльовану форму, споряджені табельною зброєю, мали нашивки військового батальйону «Айдар» (польова пошта НОМЕР_1 ), звертались один до одного за позивними іменами та за всіма вказаними ознаками були військовослужбовцями. При цьому характер проведення допитів, якому був підданий позивач, також має вирішальне значення для здійснення висновку про те, що викрадачами були саме військовослужбовці, а саме: позивача звинувачували у сепаратизмі щодо України, вимагали видати позиції ворога (сепаратистів), назвати паролі тощо.
Виходячи з наведенного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позивача було протиправно, поза його волі викрадено, позбавлено волі та утримано у підвалі військовослужбовцями військового батальйону «Айдар» (польова пошта НОМЕР_1 ), невідомими особами з комендатури військового батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (польова пошта НОМЕР_1 ), яка знаходилась в м. Щастя, та вивезено у невідомому напрямку з мішками на голові і зв`язаними руками в один із будинків, розташований на території Станично-Луганського району Луганської області, в район 4-го ставка охолоджувача Луганської ТЕС.
Знаходження позивача в цьому будинку, який, як зазначає позивач, він впізнав, у полоні продовжувалось протягом 5 днів.
При цьому судом правильно було встановлено, що якісь люди військовослужбовці, приховуючи свої обличчя у балаклавах, але одягнуті в однакову камуфльовану форму, періодично змінюючись, вчиняли відносно нього протиправні дії, а саме: його та його знайомого насильно утримували поза їх волею в кімнаті, в якій звинувачували у пособництві сепаратистам, били кожного дня по всьому тілу, голові, ногах, руках, суглобах, ліктях, погрожували розправою над ним та його сім`єю, погрожували зґвалтуванням, позбавили фаланги мізинця правої руки (палець був відрізаний щипцями без знеболюючих), прострілили ногу, принижували, знущалися, обговорюючи при ньому варіанти його вбивства, тримали в наручниках, із зв`язаними ногами, обливали окропом.
Крім того, під час цих знущань позивач навіть деяких з них зміг побачити та запам`ятати, проте з його пояснень вбачається, що правоохоронні органи, що мали б розслідувати вчинені проти позивача злочини, не надавали йому фото військовослужбовців для можливого упізнання та навіть не викликали на допит.
30.11.2014 року ці ж невідомі позивачу особи в камуфльованій формі з нашивками військового батальйону «Айдар» привезли позивача та ОСОБА_2 на автомобілі «Мітсубісі Паджеро-20» до смт Новоайдар, де їх передали і пересадили в автомобіль оперуповноваженого УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , який відвіз останніх до лікарні. При цьому позивач також бачив, що ці особи передавали йому якусь кількість паспортів.
30.11.2014 року у Новоайдарській районній лікарні ОСОБА_1 був поставлений попередній діагноз: полі-травма; закрита черепно-мозкова травма; струс головного мозку; численні гематоми м`яких тканин тулуба; верхніх і нижніх кінцівок; забій правого променезап`ясткового суглобу; закритий перелом ліктьового відростка променевої кістки; баротравма лівого вуха; ушкодження барабанної перетинки лівого вуха; вогнепальне поранення ноги; операція 5 пальця кисті. Був виписаний з відділення за наполяганням для подальшого лікування в іншій лікарні. Зазначене підтверджується виписним епікризом лікарні з історії хвороби №3418/795 (т.1, а.с.12).
02.12.2014 року позивач був госпіталізований до Центральної міської лікарні ім.. Титова, м. Лисичанськ, згідно історії хвороби позивача №7300 (травматологічне відділення), у ОСОБА_1 було встановлено наступний діагноз: закритий перелом ліктьового відростка променевої кістки зі зміщенням; травматична ампутації 5го пальця правої кісті; інфікована рана лівої ділянки сідниць з наявністю чужорідного тіла; множинні удари; ссадини тулуба верхніх і нижніх кінцівок; закрита черепно-мозкова травма; струс та забій головного мозку; код основного захворювання згідно МКБ 10 - Т06,8. При цьому обставини травми хворий відмовився назвати.
03.12.2014 року позивачу було здійснено 2 операції відкриту репозицію МОС, перелому лівого ліктьового відростка по Веберу; ВХО рани області лівої сідниці та видалення чужорідного тіла, про що свідчить медична картка стаціонарного хворого №7300 (т.1, а.с.11, 16-30), листок непрацездатності серії АГО №314658 (т.1, а.с.31). Йому було призначене амбулаторне лікування по 17.12.2014 року, надано листок лікарських призначень (т.1, а.с.13), проводились діагностика, здача аналізів, (т.1, а.с.23-24), протокол-переливання, призначення-лікування, в тому числі і у лор-лікаря щодо скарг на поганий слух на ліве вухо встановлено посттравматичний розрив лівої барабанної перетинки (т.1, а.с.18) та виписаний для подальшого лікування у лікаря травматолога та невролога, орієнтовано непрацездатний півтора місяці.
У період з 19.12.2014 року по 28.03.2015 року, з 29.03.2015 року по 26.04.2015 року, з 27.04.2015 року по 26.05.2015 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні з наглядом лікаря-хірурга в Новоайдарській РТМО, що підтверджується листками непрацездатності серії АГБ №79566, АГБ №795806, АГБ №795888, №304224 (т.1, а.с.32-35).
Згідно виписки з амбулаторної карти ОСОБА_1 (т.1, а.с.36) встановлено, що хворий має діагноз: полі травма; закритий перелом лівого ліктьового відростка зі зміщенням; травматична ампутація 5го пальця правої кісті; інфікована рана лівої ділянки сідниць з наявністю чужорідного тіла; множинні удари; ссадини тулуба верхніх і нижніх кінцівок; закрита черепно-мозкова травма; струс та забій головного мозку. Проходив курс лікування з 02.12.2014 року по 17.12.2014 року, проведено дві операції, встановлено посттравматичний розрив лівої барабанної перетинки. З 19.12.2014 року по 28.03.2015 року знаходився на амбулаторному лікуванні під наглядом лікаря-хірурга, отримував лікування.
Також суду надано копію медичної амбулаторної картки хворого-позивача №2391/15 (т.1 а.с.47), з якої вбачається про проходження ним психіатричного огляду у лікаря Одеського обласного медичного центру психічного здоров`я для підтвердження вчинення відносно насилля, яким встановлено, що рівень тривоги високий, є напруга, стан втомлений, емоційно пригнічений (т.1, а.с.49).
На підтвердження лікування та купівлі необхідних ліків позивач надав суду копії чеків, квитанцій (т. 1, а.с.44-46).
Згідно виписки епікризу з історії хвороби № 8916 ОСОБА_1 був госпіталізований з 31.05.2016 року по 03.06.2016 року з діагнозом: зрощений перелом ліктьового суглоба лівої ліктьової кості. СПО МОС та 01.06.2016 року отримав оперативне лікування-видалення металоконструкції обл. лівого ліктьового відростка. (т.1, а.с.97).
В своїх поясненнях позивач також зазначив, що про факт його викрадення також було відомо і ОСОБА_7 (народному депутату України) уповноваженій Президентом України з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганських областях, ОСОБА_10 (народноу депутату України), ОСОБА_3 - оперуповноваженому УСБУ Дніпропетровської області, ОСОБА_6 - начальнику Новоайдарського РВ УМВС України, ОСОБА_4 (на той момент був підполковником Новоайдарського РВ УМВС України в Луганській області), до яких звертались з проханням допомоги.
За фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 слідчим відділом Новоайдарського районного відділу ГУ МВС України у Луганській області 25.11.2014 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014130500000571, про що свідчить виписка з кримінального провадження (т.1, а.с.98) та лист слідчого Михайлюк Г.О. від 02.09.2015 р. №62/6801 (т.1, а.с.43) а також лист Міністерства оборони України від 08.12.2014 р. №220/1095-7 на адресу Луганської обласної державної адміністрації (т.1, а.с.37), з тексту якого вбачається, що МОУ опрацьована телеграма Луганської обласної державної адміністрації від 26.11.2014 року щодо викрадення першого заступника голови Новоайдарської районної державної адміністрації Мякоткіна І.В., за даним фактом 25.11.2014 року слідчим внесено в ЄРДР відомості.
Також у цьому листі зазначено, що представниками військової служби правопорядку у Збройних Силах України була спроба з`ясування обставин, причин та умов зазначеного правопорушення, однак ОСОБА_1 у телефонній розмові відмовився від надання будь-яких заяв та пояснень. З метою припинення та запобігання в подальшому незаконним діям з боку військовослужбовців військової частини польова пошта НОМЕР_1 міністром оборони України призначено службове розслідування. Крім того, у Міністерстві оборони України сплановано проведення наради за участю представників Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Генерального штабу ЗС України, військової служби правопорядку у Збройних Силах України щодо шляхів вирішення проблемних питань, пов`язаних з фактами протиправної діяльності окремих представників військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
Досудове розслідування до теперішнього часу триває, проте позивач не отримував з цього приводу ніякої інформації щодо проведених відповідних процесуальних дій.
З листа слідчого управління ГУМВС України у Луганській області від 03.07.2015 року №4/Г-211аз (т.1, а.с.41) вбачається, що у них в провадженні перебуває вказане кримінальне провадження,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, проте вивчити матеріали не надалось можливим, оскільки 30.06.2015р. за вих. .№4/3165 воно направлено для вивчення до Головного слідчого управління МВС України. Згідно з письмової інформації, наданої слідчим райвідділу, встановлено, що допитаний як потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що його 25.11.2014 року викрали у с. Денежникове невідомі особи, озброєнні автоматичною зброєю, одягненні у камуфляжну форму з нашивками батальйону «Айдар» та відвезли його до м. Щастя, де утримували проти його волі у приміщенні колишньої школи міліції. Під час досудового розслідування особи, які скоїли кримінальне правопорушення, не встановлені, триває досудове розслідування.
З листа прокуратури Луганської області від 15.07.2015 року №04/2/8-612 вих.15 (т.1, а.с.42) вбачається, що органами прокуратури рішення про превентивне затримання ОСОБА_1 не приймались та не погоджувались. Разом з тим, СВ Новоайдарського РВ ГУМВС України в Луганській області розслідується кримінальне провадження №12014130500000571 25.11.2014 року за фактом незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 (ч.2 ст.146 КК України). Для здійснення нагляду у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням призначено групу прокурорів, якими у порядку ст. 36 КПК України надано письмові вказівки.
З листа Управління військової служби правопорядку у Збройних Силах України від 23.05.2016 року №306/1/4278 вбачається, що ними в період з 09.12.2014 року по 06.02.2015 року було проведено службове розслідування з метою з`ясування причин та умов неправомірного застосування військовослужбовцями військової частини-польова пошта НОМЕР_1 фізичної сили до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та було встановлено, що 01.12.2014 року до Міністра оборони України звернувся голова Луганської держадміністрації Москаль Г.Г. з інформацією про те, що 25.11.2014 року невідомі особи в камуфльованій формі одягу, які назвались військовослужбовцями військової частини польова пошта НОМЕР_1 «Айдар» на території ферми колишньої птахофабрики, розташованої у с. Денежникове незаконно затримали ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та неправомірно застосували до них фізичну силу. У ході службового розслідування Полтавський стверджував, що невідомі особи в камуфльованій формі одягу, обличчя яких було закрито балаклавами, затримали і доставили його та ОСОБА_1 до Луганського училища професійної підготовки співробітників міліції у м. Щастя. Однак опитані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 та інших військових частин, дислокованих у м. Щастя свою причетність до зазначеного правопорушення категоричного заперечували. При цьому ОСОБА_1 письмове пояснення не надав. Остаточні висновки щодо обставин вчиненого злочину могли бути зроблені лише за результатами проведення слідчих дій (розшукових). Матеріали зазначеного службового розслідування були направлені до слідчого відділу УМВС України в Луганській області для долучення до матеріалів кримінального провадження від 18.02.2015 року за №306/1/1486.(а.с.91).
Однак, на думку суду, зазначені дії посадових осіб не були ефективними.
З листа ГУ НП в Луганській області Новоайдарського відділення поліції від 08.06.2016 року №вх468 вбачається, що в ході зазначеного кримінального провадження осіб, які вчинили кримінальне правопорушення та яким можливо повідомити про підозру, не встановлено, на теперішній час проводяться всі необхідні слідчо-розшукові дії. (т.1, а.с.90).
При цьому, на цей час позивач вже звернувся до суду з позовом.
З листа МОУ від 31.08.2016 р. №116/2/2/14005 (т.1, а.с.119), вбачається, що у період з 25 по 30 листопада 2014 року військова частина польова пошта НОМЕР_1 входила до складу Сухопутних військ Збройних Сил України, у вказаний період військова частина (підрозділи) розміщувалась на території Луганської області: АДРЕСА_2 (штаб). Також зазначено, що вимогами спільної директиви МОУ та Генерального штабу ЗСУ від 17.01.2015 року, №Д-322/1/3дск станом на 31.01.2015 року умовне найменування-військова частина-польова пошта НОМЕР_1 анульовано та надано нове умовне найменування-військова частина-польова пошта НОМЕР_4 .
Згідно листа військової частини НОМЕР_5 МОУ від 02.07.2015 року №116/8/11705 (т.1, а.с.40), 24 окремий штурмовий батальйон Сухопутних військ ЗСУ був створений внаслідок переформування 24 батальйону Територіальної оборони відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони Збройних Сил України та Генерального штабу ЗСУ. Оскільки у керівництва сектору «А» та військової частини польова пошта НОМЕР_4 відсутня будь-яка інформація щодо причетності військовослужбовців саме цієї військової частини до протиправних дій відносно гр. ОСОБА_1 , службове розслідування у військовій частині польова пошта НОМЕР_4 та секторі «А» не призначалось.
З довідки від 09.02.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичних операцій у м. Одесі з 23.12.2014 року (т.1, а.с.10).
Крім того судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, про що свідчить його посвідчення від 01.09.2004 року (т.1, а.с.9), а також є інвалідом 2-ї групи з 04.02.2015 року (т.1, а.с.8).
З висновку №6319 психологічного експертного дослідження, складеного 22.01.2016 року експертами ОНДІСЕ МЮУ, (т.1, а.с.52-55), вбачається, що викрадачами були використанні наступні методи фізичних дії відносно позивача: побиття києм та держаком від лопати (під час нанесення ударів руки позивача були зв`язаними за спиною); численні удари прикладом автомата по пальцях ніг, вогнепальне поранення стегна, опік, позбавлення двох зубів на нижній щелепі (зуби були цілеспрямовано вибиті за допомогою металевої трубки), позбавлення половини фаланги мізинця правої руки (палець був відрізаний щипцями). Викрадачами були використанні наступні методи психологічного впливу на позивача: погрози (загроза фізичної розправи над ним, членами його сім`ї, загроза зґвалтування), приниження, знущання. ОСОБА_1 знаходився у полоні впродовж 5 днів. Знущання та тортури використовувались викрадачами кожного дня.
З біографічних даних позивача відомо наступне: має 4 вищі освіти (лікар, менеджер-економіст, магістр державного управління, агроном-інспектор), є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, під час здійснення нападу (викрадення) ОСОБА_1 займав посаду заступника голови Новоайдарської районної державної адміністрації (з 09.08.2012 року). З 2000 року займав різні керівні посади, та є учасником миротворчої операції в ОСОБА_18 . Одружений, має дочку та онука.
Згідно висновку № 6319 психологічного експертного дослідження, складеного 22.01.2016 року експертами ОНДІСЕ МЮУ, (т.1, а.с.52-55), на запитання експерта, що позивач відчуває зараз, останній відповів, що продовжує лікуватись, він постійно відчуває біль фізичну та душевну, його життя розбите. На запитання про те, як те, що трапилося, відобразилось на його житті позивач відповів: «Я помер».
Психологічний стан позивача згідно висновку № 6319 від 22.01.2016 року був охарактеризований наступним чином: відчуває душевну біль, образу, гнів, приниження, небезпеку, безсилля, несправедливість, крах життя (втрату сім`ї, здоров`я, роботи та життя). У психологічному стані позивача встановлені ознаки посттравматичного стресового розладу. Аналіз психологічного стану позивача під час обстеження дозволив встановити, що після викрадення (25.11.2014 року) він знаходиться в стані психологічного шоку; відчуває страх за своє життя, життя та здоров`я своїх близьких, біль, гнів, безсилля та приниження.
Експертом було визначено, що досліджувана ситуація призвела до суттєвої травматизації ОСОБА_1 , у результаті дій заподіювачей шкоди було значно порушено здоров`я позивача, його психологічний стан та соціальне функціонування.
Згідно висновку експерта, моральна шкода, яка завдана ОСОБА_1 , знаходиться на стадії формування і може продовжувати своє формування на протязі тривалого часу, в залежності і від віддалених наслідків досліджуваних подій.
Можливий розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , було визначено у розмірі: 5184 мінімальних заробітних плат, якщо відповідачами за справою будуть особи, які безпосередньо вчинили викрадення, утримували позивача протягом 5 днів та спричинили йому фізичні та психологічні страждання; 518,4 мінімальних заробітних плат, якщо досліджувані обставини будуть віднесені до випадку, коли відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає незалежно від провини заподіювача шкоди.
На підставі викладеного та враховуючи зазначені докази, які наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що викрадення, перевезення, подальше утримання, допит, катування на підконтрольній території та повернення ОСОБА_1 протягом 5-ти днів було здійснено саме військовослужбовцями Збройних Сил України.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є матір`ю позивача. Дізнавшись про зникнення її сина на наступний день, вона здійснила численні дії щодо встановлення місцезнаходження позивача та його визволення. Так, свідок звернулась до депутатів Верховної Ради України, в тому числі і до ОСОБА_10 . Останній, до прийняття присяги народного депутата України 27 листопада 2014 року, займав посаду командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 (Батальйон «Айдар»). У телефонній розмові між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 остання повідомила депутату Верховної Ради України про те, що її син був викрадений військовослужбовцями, що він хворіє на цукровий діабет і йому необхідні ліки. Через деякий час у черговій телефонній розмові з ОСОБА_9 народний депутат ОСОБА_10 повідомив про те, що ОСОБА_1 дійсно утримується військовослужбовцями військової частини польова пошта НОМЕР_1 (батальйон «Айдар»), йому надається медична допомога у зв`язку з цукровим діабетом та через певний час його повернуть. Таким чином, з показань свідка вбачається, що позивач був дійсно викрадений військовослужбовцями Збройних Сил України.
Вже 30.11.2014 року десь о 19 год. 00 хв. у телефонній розмові лікар повідомив свідку, що їм підкинули її сина та щоб вона негайно приїжджала до них. Її син був у прийомному покої, увесь синій без тями, увесь у крові та з відкусаним пальцем. Його помістили у реанімацію, він був у дуже тяжкому стані (у нього були багато численні переломи кісток рук, ніг, ребер). Потім перевезли до лікарні у м. Лисичанськ, де 01.12.2014 року провели операцію. Після цього вони постійно лікуються, усугубився цукровий діабет та багато інших соматичних хвороб, у її сина був струс мозку, постійні голові болі, зараз її сину встановлено інвалідність. Зазначила, що її син займав поважну посаду, патріот своєї держави та має статус чорнобильця.
Свідок ОСОБА_17 пояснив, що займає посаду оперуповноваженого Новоайдарського міжрайонного відділу УСБУ в Луганській області. 25.11.2014 року ОСОБА_19 мав коротку телефонну розмову із ОСОБА_1 , безпосередньо перед його викраденням. У телефонній розмові ОСОБА_1 повідомив свідку, що військовослужбовці 92 механізованої бригади Збройних Сил України незаконно зайняли позицію на фермі, що належить доньці ОСОБА_1 та розташована у АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 повідомив свідку про те, що він прямує до вказаного об`єкту з метою вирішення питання щодо незаконної дислокації військ на приватній території. Як зазначає свідок, на наступний день після цієї події він дізнався, що позивач зник. Усі, у тому числі і свідок, здійснювали дії з пошуку позивача.
Згодом, 30.11.2014 року, ОСОБА_19 дізнався, що ОСОБА_1 було доставлено до Новоайдарської районної лікарні. У лікарні ОСОБА_19 зустрівся із оперуповноваженим УСБУ в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , який сказав, що доставив позивача у лікарню разом із речами, які були вилучені військовослужбовцями під час обшуку на фермі у с. Денежникове. Дані речі були передані свідку ОСОБА_20 особисто.
Додатково свідок повідомив, що у с. Денежникове Новоайдарского району Луганської області, звідки було викрадено позивача, дислокуються війська Збройних Сил України. Даний об`єкт є режимним об`єктом із обмеженим доступом, куди без спеціального дозволу не може потрапити навіть оперуповноважений УСБУ України, тобто власне свідок. Крім того, за маршрутом слідування із с. Денежникове Новоайдарского району Луганської області до м. Щастя Новоайдарського району Луганської області, куди було вперше транспортовано позивача військовослужбовцями, наявні три блокпости Збройних Сил України. Проїзд через дані блокпости передбачає повне обстеження будь-яких транспортних засобів, за винятком, транспортних засобів військовослужбовців Збройних Сил України, які зобов`язані лише надавати пароль та пред`явити посвідчення. Таким чином, транспортування ОСОБА_1 із АДРЕСА_3 , на думку свідка, могло бути здійснено лише військовослужбовцями Збройних Сил України, які знала необхідні паролі та мали посвідчення для перетину блокпостів. Зі слів позивача свідку стали відомі усі тортури, які застосовувались до ОСОБА_1 , що його обвинувачували у сепаратизмі.
Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 2 Закону N 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаний із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 3 передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Згідно ч.1. ст.7 Закону для військовослужбовців установлюються військова форма одягу та знаки розрізнення. Крім цього в Прикінцевих положеннях також передбачено повноваження міністерства оборони України стосовно забезпечення виконання військового обов`язку.
З огляду на наведене, вважається, що всі військовослужбовці є службовими особами, тобто особами, які здійснюють функції представників державної влади у сфері оборони України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ст.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
У статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Статтею 10 названого Закону визначено, що Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, згідно з потребами, здійснює контроль за їх ефективним використанням
Військові контракти на проходження військової служби укладаються від імені Міністерства оборони України, що підтверджується п.15 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008.
З огляду на наведене, військовослужбовців, які несуть службу у Збройних Силах України, слід відноситидо службових осіб Міністерства оборони України.
Факт того, що винних у викраденні осіб не було затримано (або навіть не було спроби затримання) під час передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з їх рук до рук оперуповноваженого УСБУ для подальшого транспортування їх у лікарню, також свідчить про те, що такого наказу не було, оскільки викрадачами були не терористи або будь-які злочинці, а невстановлені військовослужбовці, які в тому числі і перевищували свої службові обов`язки.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, які були встановлені під час судових засідань, суд першої інстанції правильно вважав, що факт викрадення ОСОБА_1 саме військовослужбовцями Збройних Сил України тобто посадовими чи службовими особами Міністерства оборони України не підлягає жодному сумніву.
При цьому, згідно листа Головного управління військової контррозвідки Департаменту контррозвідки Служби безпеки України №17/Г-114/2 від 30.06.2015 року (а.с.39), інформація щодо превентивного затримання ОСОБА_1 у порядку ст. 15-1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у Головному управлінні відсутня. Вказана особа не затримувалась слідчими органів безпеки, кримінальні провадження відносно неї не розпочинались та не розслідувались.
Таким чином, покладення на Міністерство оборони України обов`язку відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, спричинену викраденням позивача та знущаннями над ним військовослужбовця Збройних Сил України, відповідає діючому законодавству та в повній мірі забезпечує права потерпілого від злочину ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що незаконними діями військовослужбовців Міністерства оборони України та бездіяльністю щодо належного і вчасного реагування на такі дії заподіяно матеріальну та моральну шкоду позивачу, наслідки якої продовжують тривати з огляду на те, що держава в порушення положень ст. 3, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не забезпечила гарантій недопущення катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, а також не забезпечила ефективного розслідування за фактом такого поводження.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).
Враховуючи вказані норми права суд також правильно вважав вимоги позивача щодо стягнення матеріальної шкоди у розмірі 3187 грн. 50 коп. доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Право на повагу до гідності й заборона катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання гарантується ст. 28 Конституції України та численними міжнародними договорами, чинними для України.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до ст.9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода обов`язковість якого надана Верховною Радою України ( ратифікована 17.07.1997 р. та набула чинності 11.09.1997 р.).
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та цих протоколах. Окрім того, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Беручи до уваги, що з зазначених в рішенні подій минуло на момент подачі позову майже півтора року, а на час проголошення рішення майже 2,5 років, і до цього часу так і не було встановлено державними органами винних в обмежуванні його прав та невиправданого втручання у свободу та особисту недоторканість, де позивач очікував покарання винних, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано вважав, що тим самим право позивача на захист було порушено, а тому він дійсно має право на звернення з відповідним позовом до суду.
Згідно ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, (заборона катувань) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Варто зазначити, що абсолютна заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження і покарання є імперативною нормою, що не передбачає винятків. Як постійно підкреслює у своїх рішеннях ЄСПЛ, вона відображає одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства.
Визначення катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або покарання виникає на основі здорового глузду та сучасного розуміння цих слів.
Під жорстоким поводженням розуміється певна тяжкість фізичного болю або душевних страждань. У випадку катувань їхній рівень є дуже високим. Такий біль або страждання завдаються за допомогою спеціальних методів або через створення спеціальних обставин. В даному випадку це є багаторазове побиття позивача, удари кийком по тілу, тримання його в наручниках, завдання ударів по ступнях, перелом руки, навмисне вибиття зубів, відрізання фаланги мізинця на руці, застосування гарячої води до нього, удари по голові, загроза розправитися з його жінкою та дочкою і онукою, погані умови утримання поза його волею. Тяжкість та інтенсивність болю та душевних страждань в тому числі і через примушення роздягання догола також є значним та стосується дуже конкретних почуттів, пов`язаних з принижуючим і образливим ефектом жорстокого поводження.
Загальний принцип справедливого судового розгляду має безпосереднє відношення до заборони жорстокого поводження.
Справи щодо України за статтею 3 Конвенції стосуються різноманітних аспектів:
неналежного поводженням з боку представників держави та відсутність ефективного розслідування («Афанасьєв проти України», «Вергельський проти України», «Геннадій Науменко проти України», «Ісмаілов проти України» та ін.);
? неналежних умов тримання під вартою («Віслогузов проти України», «Данкевич проти України», «Коваль проти України» та ін.);
? незабезпечення своєчасної та належної медичної допомоги («Кучерук проти України», «Пєтухов проти України» та ін.);
? видачі особи («Байсаков та інші проти України», «Солдатенко проти України») та ін.
Європейський Суд неодноразово повторює, що стаття 3 Конвенції є втіленням основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, і вважається одним із найважливіших основоположних положень Конвенції, відступ від якого не дозволяється (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Селмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, § 95, ECHR 1999-V).
При визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 відмінність між цим поняттям та поняттям «нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження». Як уже зазначалося в попередніх справах, видається, що розрізнення цих понять у Конвенції свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання (див. рішення від 18 січня 1978 р. у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п.п. 149, 167, серія A, № 25). На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування (див. згадане вище рішення у справі «Селмуні проти Франції», п. 97 та рішення у справі «Аккоч проти Туреччини» (Akkoc v. Turkey), заяви №№ 22947/93 і 22948/93, п. 115, ECHR 2000-X). У згаданому вище рішенні у справі «Селмуні проти Франції». Суд висловив думку, що за потреби зростаючих високих стандартів, які вимагаються у сфері захисту прав людини та основоположних свобод, відповідно й неминуче вимагається більша рішучість при оцінці порушень основоположних цінностей демократичного суспільства (п. 101).
Як Суд неодноразово зазначав, що твердження про погане поводження повинні бути підкріплені належними доказами. Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. як класичний прецедент згадане вище рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», п. 161). Коли вся чи значна частина інформації про події, про які йдеться, відома виключно органам влади як це має місце у справі щодо ув`язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, і коли у таких осіб під час їхнього ув`язнення з`являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).
Суд визнає доведеним згідно з критерієм доведеності, якого вимагає Конвенційне провадження, той факт, що тілесні ушкодження, зафіксовані в медичних висновках, з`явилися внаслідок поводження, на яке скаржився заявник і за яке Уряд несе відповідальність (див. рішення від 19 березня 2009 р. у справі «Полонський проти Росії» (Polonskiy v. Russia), заява № 30033/05, п. 123, і згадане в ньому рішення від 20 липня 2004 р. у справі «Мехмет Емін Юксель проти Туреччини» (Mehmet Emin Yuksel v. Turkey), заява № 40154/98, п. 30).
Враховуючи вищенаведене та відповідно до практики ЄСПЛ, у даній справі Міністерство оборони України несе відповідальність за належно доведені тілесні ушкодження, завдані позивачу службовими особами Міністерства оборони України.
Крім того, враховуючи те, що позивач чітко надавав свої пояснення в судовому засіданні щодо позбавлення його волі, допитів, погроз та тортур, які також підтвердились та збіглися з поясненнями свідків та іншими письмовими доказами, в тому числі і медичними документами, а також було підтверджено і в Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16.02.2015 року по 15.05.2015 року, опублікованої Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини на підставі результатів роботи місії ООН з прав людини в Україні (п.48), суд вірно визнав доведеними твердження позивача про те, що він був протиправно позбавлений волі, піддавався катуванню та йому опосередковано погрожували катуванням його дружини та дочки і онука, що ймовірно значно посилили його психічні страждання.
Відповідно до прецедентної практики Суду, погане поводження має досягати певного мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка мінімального рівня жорстокості є відносною; вона залежить від усіх обставин справи, таких, як тривалість поводження, його фізичний і психологічний вплив, а в деяких випадках стать, вік і стан здоров`я потерпілого.
Рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18 січня 1978 р., серія А № 25, п. 162.
Стаття 3 Конвенції розмежовує такі види поводження:
?катування (поводження найвищого рівня жорстокості);
?нелюдське;
?таке, що принижує гідність.
Формами забороненого поводження є, зокрема:
? фізичне насильство:
т.зв. «палестинське підвішування» справа «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93, рішення від 18 грудня 1996 р.;
побиття справа «Томазі проти Франції» (Tomasi v. France), заява № 12850/87, рішення від 27 серпня 1992 р., серія A № 242-A;
тягання за волосся справа «Селмуні проти Франції» (Selmouni c. France) [GC], заява № 25803/94, рішення від 28 липня 1999 р.;
обливання гарячою і холодною водою справа «Аккоч проти Туреччини» (Akkoc v. Turkey), рішення від 10 жовтня 2000 р.
? психічні страждання:
погрози якщо достатньо реальні та безпосередні.
Як вбачається з «пілотного» рішення у справі «Каверзін проти України», порушення ст. 3 як у матеріальному аспекті, тобто встановлення відповідальності державних органів за жорстоке поводження з особами, які трималися під вартою, так і в процесуальному, тобто непроведення ефективного розслідування, а також уникнення покарання представниками державних органів, відповідальних за таке жорстоке поводження, було констатовано приблизно у 40 справах незважаючи на загальну законодавчу заборону катування та нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження.
У справі «А.Н. проти України» (A.N. v. Ukraine) від 29 січня 2015 року, заява № 13837/09, Суд встановив згідно з процесуальним аспектом статті 3 Конвенції, що національні органи влади не провели ефективне розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження і не забезпечили вжиття необхідних заходів для збору доказів у справі. Зазначені недоліки становили порушення процесуального аспекту цього положення Конвенції.
Ратифікувавши Конвенцію та протоколи до неї, держава передусім зобов`язалася гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції та протоколах до неї.
У пункті 1 частини першої Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р., на підставі якого відбулася ратифікація Конвенції та окремих протоколів до неї, зазначено, що: «Україна повністю визнає на своїй території […] щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції». Таке законодавче визнання обов`язкової юрисдикції ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, зумовлює застосування національного законодавства з урахуванням позиції ЄСПЛ, оскільки саме в рішеннях ЄСПЛ розкривається зміст більшості положень Конвенції. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (з подальшими змінами) передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Матеріалами справи фактичні обставини аналогічні тим, що зазначаються у вищеназваних справах, що розглядалися ЄСПЛ.
Тому суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що органами державної влади порушено статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме: службовими особами Міністерства оборони України позивача було піддано катуванню, нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню.
Кримінальне провадження за вищенаведеними фактами триває вже біля двох років, належних доказів про здійснення дієвого розслідування, відповідних та своєчасних процесуальних (розшукових) дій, вжиття необхідних заходів щодо встановлення винних фізичних осіб та притягнення їх до кримінальної відповідальності відповідно до закону суду не надано. Вказане дає підстави для висновку не лише про порушення статті 3 ЄКПЛ у її процесуальному аспекті, а й про порушення статті 13 ЄКПЛ, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Завдання суду у даному випадку полягає у задоволенні права позивача на ефективний засіб юридичного захисту. Суд звертає увагу на те, що було порушено статтю 2 Конвенції щодо позитивного обов`язку держави захистити життя позивача під час його перебування на підконтрольний України території та позбавленням волі протягом 5 діб, та підданю катуванню невідомими військовослужбовцями та адекватно пояснити обставини його викрадення та тілесних ушкоджень та щодо процесуального обов`язку провести ефективне розслідування цієї події. (справа «Мосендз проти України» (заява №52013/08) від 17.01.2013р.
Тому суд обґрунтовано поклав відповідальність за викрадення та заподіяння позивачу тілесних ушкоджень та перенесених душевних страждань на Міністерство оборони України.
За правиламистатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
За правиламист. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичною або юридичною особою неправомірними рішеннями,діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.
Правовідносини, які виникли між сторонами, є деліктними. Тому для накладання відповідальності, передбаченоїст. 1167 ЦК України, на особу, яка завдала шкоду, необхідна сукупність чотирьох умов:
-наявності шкоди;
-протиправності дій особи, яка заподіяла шкоду;
-причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду, і шкодою;
-вини у заподіянні шкоди.
За змістом зазначеної норми закону тягар доведення шкоди покладений на позивача. Доведення відсутності протиправності дій, причинного зв`язку та вини покладено на відповідача.
Факт викрадення позивача та заподіяння йому тілесних ушкоджень під час допитів, побиття, тримання в наручниках, приниження, погроз, позбавлення волі судом встановлено з вищенаведених підстав, внаслідок чого позивач отримав тілесні та психічні травми, вимушений був тривалий час лікуватися, переніс декілька операцій, досі вимушений лікуватися та витрачати на це свої кошти та зусилля, він досі погано чує та спить, постійно переживає стрес, відчуває невпевненість у своєму захисті та своїх близьких від тих осіб, які спричинили перелічене.
Ці обставини відповідач не оспорював.
Доказів про те, що захворювання у позивача виникло не в результаті позбавлення його волі, викрадення та заподіяння йому при цьому тілесних та моральних ушкоджень, відповідач суду не надав.
Оскільки в період до цих подій до 25.11.2014 р. позивач був придатним до державної служби, яку він виконував як заступник голови Новоайдарскьої райдержадміністрації, тілесні травми і захворювання які він отримав саме у зв`язку з протиправними по відношенню до нього діями, тому суд правильно зазначив, що ушкодження здоров`я позивача, яке призвело до стійкої втрати працездатності та інвалідності, сталось під час позбавлення його волі та викрадення в період з 25.11.2014 року по 30.11.2014 року.
Доказів, які з достовірністю підтверджували б відсутність протиправності дій відповідача, відсутність причинного зв`язку, а також відсутність вини, відповідач суду не надав, не зважаючи на те, що в силуст. 1167 ЦК України, тягар доведення цих умов покладено на відповідача.
Верховний Суд України у п. 9 своєї постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р., зі змінами від 25 травня 2001 р., роз`яснив судам, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд прийняв до уваги, що ОСОБА_1 , внаслідок таких протиправних дій, став інвалідом II групи та позбавлений можливості продовжити свою службу на попередньому місці роботи, має обмеження щодо можливості влаштування на роботу, переніс моральні страждання та потребує додаткових зусиль для організації побуту. У зв`язку з неможливістю продовжувати активне громадське життя внаслідок хвороби та душевних страждань, порушені стосунки позивача з оточуючими людьми.
Тому, враховуючи характер та обсяг страждань фізичних та моральних, стану здоров`я, тяжкості вимушених змін у житті, глибини фізичних та душевних страждань тавиходячи із засад розумності, виваженості та справедливості - критеріїв які визначені Європейським судом з прав людини, суд правильно та обґрунтовано визначив моральну шкоду у розмірі 4 000000, 00 (чотирьох мільйонів гривень 00 коп.) грн.
В силу п. 1 ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України. Відповідно до ст. 15 цього Закону, фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Міністерство оборони є розпорядником грошових коштів, які отримають військові частини з Державного бюджету України.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, та дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянти не довели обставини, на які посилалися як на підставу своїх апеляційних скарг.
Твердження апелянтів в апеляційних скаргах про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства оборони України відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді М.М. Драгомерецький
П.М. Черевко
