Номер справи місцевого суду: 523/14713/15-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Драгомерецький М. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.12.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого судді Драгомерецького М.М.
суддів: Черевка П.М.,
ОСОБА_2,
при секретарі: Бахірко А.Г.,
за участю: представника позивача ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_3, представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу,-
В С Т А Н О В И Л А:
08 вересня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу.
Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 23 вересня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір. Відповідачу ОСОБА_5 було надано кредит в сумі 34 200 євро, строком до 22 вересня 2012 року зі сплатою 15 % річних. Станом на 15 серпня 2015 року ОСОБА_5 не виконує умови погашення кредиту і заборгованість складає 503 849,13 євро.
23 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки. Згідно з умовами договору поруки відповідач ОСОБА_4 взяла на себе зобов’язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов’язанням відповідача ОСОБА_5, які виникають з умов кредитного договору. Позивач відповідно до ст. 37 ЦПК України є правонаступником ТОВ «Укрпромбанк», а тому звернувся до суду із даним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.
В судовому засіданні представник відповідачів позов не визнав просив у його задоволенні відмовити, надав заяву про застосування строків позовної давності. Також він зазначив, що порука за вказаним договором поруки припинена на підставі ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явив вимог до поручителя. Також представник відповідачів вважає що позивач не надав належних і допустимих доказів відступлення йому прав вимоги за договором кредиту та поруки.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідачі по справі ОСОБА_4В та ОСОБА_5 жодного разу не з’явились, однак про розгляд справи вони сповіщались належним чином, крім того їх інтереси у судовому засіданні представляє довірена особа. Тому у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України їх неявка до апеляційного суду не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передачі ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» - далі ТОВ «Укрпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 28/КВ-08, за яким позичальнику було надано в кредит грошові кошти у іноземній валюті в розмірі 34200 євро для придбання автомобіля DAFCF 85 (тип CF 85/340), 2002 року випуску, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних на строк до 22.09.2012 року з погашенням кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інші витрати за договором щомісячно згідно Графіку (т.1, а.с. 9-16).
Одночасно у забезпечення зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_7 та відповідачкою ОСОБА_4 був укладений договір поруки №28/Znop-08-02, за яким поручитель зобов’язалася відповідати перед ОСОБА_7 солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (т.1, а.с. 16а).
ОСОБА_7 свої зобов'язання про надання кредиту виконав у повному обсязі, а відповідачі належним чином не виконали зобов’язання по сплаті за кредит й нараховані відсотки, у результаті чого за ними утворилась заборгованість за договором кредиту.
Станом на 15.08.2015 року заборгованість за кредитом складає 50 3849,13 євро, що за курсом НБУ складає 2 016 395,89 гривень, у тому числі, за кредитом – 30 229,04 євро, що за курсом НБУ складає 734 731,57 гривень, по простроченим відсоткам – 32 392,60 євро, що курсом НБУ складає 787 317,95 гривень, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 212 991,66 гривень, пеня за несвоєчасне повернення процентів – 228 235,82 гривень, штраф – 53 118,89 гривень (т.1, а.с. 8).
30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та НБУ з метою захисту інтересів Держави та повернення коштів виданих НБУ під рефінансування було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов’язань Укрпромбанку на користь ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, та зареєстрований в реєстрі за №2258 (т.1, а.с. 17-22), у тому числі до складу вимог було включено і право вимоги виконання відповідачем ОСОБА_5 зобов’язань за кредитним договором №28/КВ-08 від 23 вересня 2008 року, про що свідчить витяг з додатку №2 до цього договору (т.1, а.с. 23).
Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що Банк пропустив строк позовної давності до вимог про стягнення основної суми боргу, процентів та пені.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Таким чином, предметом доказування за вказаною справою є застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за кредитом за поданою представником відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_9 – ОСОБА_6 заявою (т.1, а.с. 59-60, 61-63).
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а відповідачі – заперечення проти позову.
Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.
Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, дослідження й оцінки наявних у справі доказів, а також доказів наданих на вимогу суду апеляційної інстанції та досліджених в судовому засіданні.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно п. 1.1. кредитного договору від 23 вересня 2008 року кінцевою датою повернення відповідачем ОСОБА_5 кредиту є 22 вересня 2012 року (а.с. 9).
З позовної заяви ОСОБА_7 вбачається, що Банк звернувся до суду з даним позовом 08 вересня 2015 року, тобто в межах встановленого законом строку (а.с. 1).
Крім того, слід звернути увагу на те, що строк позовної давності було перервано, вчиненням дій щодо виконавчого напису від 25.11.2011 року за реєстровим №4168 про звернення стягнення на предмет застави та передачею його до органу ДВС та відкриттям виконавчого провадження 25.01.2012 року та зверненням боржника ОСОБА_5 до Господарського суду Одеської області із позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. А тому строк позовної давності почав новий відлік з моменту повернення виконавчого документа стягувачу.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позичальник ОСОБА_5 не виконав взяті на себе зобов’язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаними договорами. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника на користь ОСОБА_7 в розмірі 62 621,64 євро та 494 346,28 гривень пені за несвоєчасне повернення кредиту, процентів та штрафу.
Отже, позов ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором в розмірі 62 621, 64 євро та 494 346,28 гривень за несвоєчасне повернення кредиту, процентів та штрафу.
Водночас колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що договір поруки від 23 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, є припиненим за таких підстав.
Порука є видом забезпечення виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов’язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов'язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.
Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
У пункті 24 постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснив, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову. При цьому в разі пред’явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.
Згідно із пп. 3, 4 договору поруки відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником своїх зобов’язань за кредитним договором.
Поручитель і боржник несуть перед кредитором солідарну відповідальність, поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи повернення кредитних коштів, сплату процентів за користування ними, штрафних санкцій та відшкодування збитків (а.с. 16а).
У п. 16 договору поруки зазначено, що цей договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами та діє по дату повного виконання зобов’язань за кредитним договором (а.с. 16а).
Однак у відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України умова договору поруки про дію по дату повного виконання зобов’язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.
Тому, у даному випадку порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання не пред‘явить вимоги до поручителя.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі за № 6-68цс11, у справі за №-48цс11 від 21 травня 2012 року, у справі № 6-33цс12, від 23 травня 2012 року, у справі №6-3цс13 від 13 лютого 2013 року, у справі №6-190цс14від 21 січня 2015 року, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для всіх судів України.
Як зазначалось вище, згідно п. 1.1. кредитного договору від 23 вересня 2008 року кінцевою датою повернення відповідачем ОСОБА_5 кредиту є 22 вересня 2012 року (а.с. 9), тому шестимісячний строк дії поруки спливає 23 березня 2013 року, а Банк звернувся до суду з позовом 08 вересня 2015 року (т.1, а.с. 1).
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).
За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що, оскільки Банк не звернувся до суду з вимогою до поручителя про повернення кредиту протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, договір поруки є припиненим з 23 березня 2013 року. Отже поручитель не порушив права кредитора, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його вимоги до поручителя не підлягають захисту судом.
Доводи представника позивача ПАТ «Дельта Банк» - ОСОБА_10, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом помилково застосована до договору поруки ч. 4 ст. 559 ЦК України, не приймаються до уваги за таких підстав.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилався як на підставу позову, а саме, те, що заборгованість за кредитом підлягає стягненню в солідарному порядку з позичальника та поручителя, але в судовому засіданні ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не доведені ці обставини.
До апеляційної скарги позивача також не надано ніяких належних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитом з поручителя.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в цій частині вимог дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що порука є припиненою.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо визнання договору припиненим і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи в цій частині вимог.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.
При подачі апеляційної скарги позивач сплатив у дохід держави судовий збір в розмірі 4 019,40 гривень. (т.1, а.с. 204).
У частині 1 статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням того, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, колегія суддів вважає, що присудженню з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 підлягає судовий збір в сумі 3 000 гривень.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2016 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №28/КВ-08 від 23 вересня 2008 року у розмірі 62 621,64 Євро та 494 346,28 гривень за несвоєчасне повернення процентів та штраф, а також 3 000 гривень судових витрат.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький
ОСОБА_11
ОСОБА_2