Номер провадження: 22-ц/813/1179/22
Номер справи місцевого суду: 523/14713/15-ц
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.03.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Інвестохіллс Веста» (правонаступника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (правонаступника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу.
На обґрунтування заявлених вимог ПАТ «Дельта Банк» посилалося на те, що 23 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28/КВ-08, за яким ОСОБА_1 надано кредит у сумі34 200 євро строком до 22 вересня 2012 року, зі сплатою 15 % річних. На забезпечення належного виконання умов кредитного договору 23 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 28/Zпор-08-02, за яким ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком у повному обсязі за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають з кредитного договору. Умови кредитного договору боржник не виконує, внаслідок чого станом на 15 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість у розмірі 503 849,13 євро, яку позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів.
Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 травня 2016 року в задоволенні позовуПАТ «Дельта Банк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем пропущено позовну давність для звернення з цим позовом, про застосування якої заявлено представником відповідачів. Порука припинена, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимогу до поручителя.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2017 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № 28/КВ-08 в розмірі 62 621,64 євро та 494 346,28 грн. - за несвоєчасне повернення процентів та штраф, а також 3 000 грн. судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договорому сумі, строки та на умовах, що ним передбачені. Права позивача були порушені і підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором, пені, процентів та штрафу з позичальника на користь банку. З позовом банк звернувся у межах встановленої законом позовної давності. Разом з тим порука ОСОБА_2 припинена, оскільки протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання кредитор не пред`явив вимогу до поручителя.
Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення Апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргузалишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що зазначених вище висновків суди першої та апеляційної інстанцій дійшли без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів. Наданий ПАТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом належним чином не досліджений, висновки щодо правильності нарахуваннязаборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Дотримання строків нарахування пені не перевірено.
Разом з тимВерховний Суд зазначив, щопозов ПАТ «Дельта Банк» до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором вирішений апеляційним судом правильно.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районногосуду м.Одеси від20серпня 2019року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
У повній мірі всім зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи у позові Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № 28/КВ-08, суд першої інстанції виходив з того, що:
- банк фактично видав, позичальниця отримала кредит, а поручитель поручився за своєчасність та повноту виконання позичальницею зобов`язань за кредитним договором;
- зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитним договором не виконуються;
- звернувшись до суду із позовом про стягнення із позичальника та поручителя кредитної заборгованості у повному обсязі, банк реалізував своє право на дострокове пред`явлення вимоги в порядку частини другоїстатті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання;
- після пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України, право позивача нараховувати проценти за кредитом, а також пеню за прострочення кредиту та процентів за користування кредитом припинилося.
Проте повністю погодитися таким висновком районного суду не можна.
Судом встановлено, що:
- 23 вересня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 28/КВ-08 (далі - Договір № 28/КВ-08), за умовами якого позичальнику надано кредит в іноземній валюті в розмірі 34 200 євро для придбання автомобіля DAFCF 85 (тип CF 85/340), 2002 року випуску, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % річних, на строк до 22 вересня 2012 року. Погашення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших витрат за договором мало здійснюватися щомісячно згідно з Графіком;
- на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором23 вересня2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки№ 28/Znop-08-02,за яким поручитель прийняла на себе зобов`язання перед банком відповідати як солідарний боржник за повне та своєчасне виконання позичальником своїх зобов`язань;
- на забезпечення виконання зобов`язань за Договором№ 28/КВ-0823 вересня2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк» було укладено договір застави автомобіля вантажного сідловий тягач - Е марки DAF CF 85.430,2002 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 на праві власності;
- 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Укрпромбанк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань ТОВ «Укрпромбанку» на користь ПАТ «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., зареєстрований у реєстрі за № 2258;
- за вказаним договорами відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № 28/КВ-08, про що свідчить витяг з додатку № 2 до цього договору, у зв`язку з чим до ПАТ «Дельта Банк» відТОВ «Укрпромбанк» перейшло право вимоги за Договором № 28/КВ-08;
- 01.11.2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу з заявою про вчинення виконавчого напису;
- 25 листопада 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 4168, про звернення стягнення на вказаний автомобіль, за рахунок коштів, отриманих від реалізації якого, задовольнити вимоги стягувача ПАТ «Дельта Банк»у розмірі 41 455,27 євро, з яких 30 229,04 євро - заборгованість за кредитом, 9 363 євро - заборгованість за відсотками, 1 254,14 євро - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 608,54 євро - пеня за несвоєчасне повернення процентів;
- рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12.09.2012 року, яке вступило в законну силу 25.09.2012 року позов ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. тапублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"про визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса задоволено повністю, в изнано недійснимвиконавчий напис,зареєстрований вреєстрі заN4169,вчинений 25.11.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракуда І.В. , щодо звернення стягнення на предмет застави - напівпричеп рефрижератор Kogel SVKT 24, 1998 року випуску, шасі (кузов, рама), реєстраційний номер НОМЕР_3 ;
- 08 вересня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» пред`явлено позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станомна 15серпня 2015року становить за тілом кредиту 30229,04 євро, за процентами за користування кредитом 32392,60 євро, а всього 62 621,64 євро, а також за пенею та штрафом у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за кредитним договором у загальному розмірі 494 346,28 грн. (пеня за кредитом - 212991,66 грн.; пеня за процентами - 228235,82 грн.; штраф 53118,89 грн.);
- 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із заявами про застосування позовної давності, звернувши крім іншого увагу на те, що ПАТ «Дельта Банк», звертаючись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, змінило кінцевий строк виконання кредиту і строк позовної давності повинен відраховуватись з 01.11.2011 року день коли банк звернувся з цією заявою;
- згідно з повідомленням про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця від 22 березня 2016 рокудо Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців 22 березня2016 року внесено запис 2550060005075404 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ;
- ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2021 року залучено до участі у справі правонаступника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста».
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Право особи на захист свого цивільного права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання закріплюється статтею 15 ЦК України. Захист цивільних прав особи, зокрема у спорах щодо стягнення грошових сум або витребування від боржника майна може бути здійсненний, як судом (стаття 16 ЦК України), так і нотаріусом (стаття 18 ЦК України) шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Права на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.
У позасудовому порядку захист суб`єктивного права також нерозривно пов`язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої однією з умов вчинення нотаріусом виконавчих написів дотримання трирічного строку давності з дня виникнення у стягувача права вимоги, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями) - не більше одного року або іншого строку для вимоги, за якою видається виконавчий напис, якщо законом встановлено інший строк давності.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного, оскільки статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Тлумачення вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.
З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет застави починається від дня, коли у кредитора (заставодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову.
Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права.
Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин.
У справі, яка переглядається, 25 листопада 2011 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет застави у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Даним виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 26 жовтня 2011 року.
Тобто, вчинення виконавчого напису у даній справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання.
Як вже зазначалося до суду з позовом про стягнення заборгованості з позичальника позивач звернувся 08.09.2015 року, тобто через 3 роки та 09 місяців після спливу строку кредитування, зміненого кредитором.
Враховуючи наведене, у справі, яка переглядається, кредитор у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, але разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах строку позовної давності.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вчинення 25 листопада 2011 року приватним нотаріусом Паракудою І.В. виконавчого напису, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 26 жовтня 2011 року та звернуто стягнення на предмет застави, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов`язання.
Станом на 26.10.2011 року заборгованість за кредитним договором № 28/КВ-08 від 23 вересня2008 року 41 455,27 євро, з яких 30 229,04 євро - заборгованість за кредитом, що в еквіваленті на дату розрахунку 26.10.2011 року становить 335580 грн. 89 коп.; 9363,85 євро - заборгованість за відсотками, що в еквіваленті на дату розрахунку 26.10.2011 року становить 103 950 грн. 67 коп.; 1 254,14 євро - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що в еквіваленті на дату розрахунку 26.10.2011 року становить 13922 грн. 55 коп.; 608,54 євро - пеня за несвоєчасне повернення процентів, що в еквіваленті на дату розрахунку 26.10.2011 року становить 6752 грн. 24 коп.
Звертаючись з позовом 08 вересня 2015 року, банк ставив питання про стягнення заборгованості, яка утворилась станом на 15 серпня 2015 року та становить 62 621,64 євро, в тому числі: кредит - 30229,04 євро, за процентами за користування кредитом 32392,60 євро, а також за пенею та штрафом у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання за кредитним договором у загальному розмірі 494 346,28 грн. (пеня за кредитом - 212991,66 грн.; пеня за процентами - 228235,82 грн.; штраф 53118,89 грн.).
Таким чином, після 26.10.2011 року і до 15.08.2015 року кредитором додатково нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 23028,75 євро (32392,60- 9363,85), а також нарахував пеню за несвоєчасне повернення кредиту за період з 13.02.2015 року до 14.08.2015 року у розмірі 8763,11 євро, що в еквіваленті на дату розрахунку 15.08.2015 року становить 212991,66 грн., пеню за за несвоєчасне повернення процентів за період з 13.02.2015 року до 14.08.2015 року у розмірі 9390,30 євро, що в еквіваленті на дату розрахунку 15.08.2015 року становить 228235,82 грн., а також штраф 53118,89 грн.).
Між тим, наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, і у такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Саме такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 року по справі № 357/5125/16-ц.
Щодо вимог про стягнення неустойки у вигляді пені то, підставою, яка породжує обов`язок сплатити/ неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття610, пункт 3 частини першої статті611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина першастатті 549 ЦК України).
За змістом приписів параграфа 2глави 49 ЦК України, особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не зазначено у законі або в договорі.
Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так й до вимоги про стягнення процентів за кредитом. Оскільки після пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України,право позивачанараховувати процентиза кредитомприпинилося,то необґрунтованоює вимогапозивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Саме такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у цивільній справі N 444/9519/12.
Оскільки ПАТ «Дельта Банк», правонаступник якого ТОВ «Фінансовакомпанія «ІнвестохіллсВеста» вимог про стягнення сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв, вимоги банку про стягнення процентів після 26.10.2011 року у розмірі 23028,75євро,пені занесвоєчасне поверненнякредиту заперіод з13.02.2015року до14.08.2015року урозмірі 8763,11євро,що веквіваленті надату розрахунку15.08.2015року становить212991,66грн.,пені заза несвоєчаснеповернення процентівза періодз 13.02.2015року до14.08.2015року урозмірі 9390,30євро,що веквіваленті на датурозрахунку 15.08.2015року становить228235,82грн.,а такожштрафу 53118,89грн., не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що звернувшись з позовом до ОСОБА_1 08.09.2015 року, кредитор пропустив строк позовної давності.
Проте колегія суду звертає увагу, що сплив позовної давності є самостійною підставою відмови у позові і може застосовуватися лише до обгрунтованих вимог.
Встановивши, що згідно з умовами кредитного договору між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору, суд першої інстанції тем не менше не надав належної оцінки процентам у розмірі 23028,75 євро, пені занесвоєчасне поверненнякредиту заперіод з13.02.2015року до14.08.2015року урозмірі 8763,11євро,що веквіваленті на датурозрахунку 15.08.2015року становить212991,66грн.,пені заза несвоєчаснеповернення процентівза періодз 13.02.2015року до14.08.2015року урозмірі 9390,30євро,що веквіваленті надату розрахунку15.08.2015року становить228235,82грн.,штрафу 53118,89грн. нарахованим кредитором після спливу строку кредитування через реалізацію ним свого права на повернення кредиту та сплати відсотків достроково шляхом звернення стягнення на предмет застави щодо всієї суми кредиту за виконавчим напису нотаріуса за заявою кредитора і прийшов до помилкового висновку про застосування позовної давності відносно зазначених нарахувань.
Тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивувань відмови у заявлених вимогах з урахуванням обгрунтувань, викладених в цій постанові Одеського апеляційного суду.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 30229,04 євро та процентів за користування кредитом станом на 26.10.2011 року у розмірі 9363,85 євро.
Доводи апеляційної скарги про те, що у п.4 .6 кредитного договору сторони погодили порядок нарахування підвищених процентів 20% річних у разі порушення позичальником сплати процентів у строки передбачені п. п. 4.4. кредитного договору, до повного їх погашення, не свідчать, що такі проценти сторони погодили не лише на час строку, на який був укладений кредитний договір, а і після спливу строку кредитування. В даному випадку слова «до повного погашення» не підлягають поширенному тлумаченню, як такі, що передбачають погодженість застосування цієї процентної ставки після спливу строку кредитування, тобто закінчення строку, на який був укладений кредитний договір або у разі реалізації кредитором свого права на повернення всієї суми кредиту достроково.
Таким чином апеляційна скрага підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина рішення суду першої інстанції зміні в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення слід залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Фінансова компанія«Інвестохіллс Веста» (правонаступника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2019 року в мотивувальній частині змінити та викласти її в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови викладений: 05.05.2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова
