Номер провадження: 22-ц/785/2208/17
Номер справи місцевого суду: 523/14489/15-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Погорєлова С. О.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Калараш А.А., Заїкін А.П.
при секретарі - Лопотан В.І., Фабіжевській Т.С., Гарбуз В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна,-
встановила:
ОСОБА _2 звернувся до суду із позовом до відповідачів, який в процесі розгляду справи уточнив, та просив встановити факт проживання однією сім’єю з ОСОБА_3, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2008 року по 01 квітня 2014 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скасувавши державну реєстрацію права власності; визнати спільним сумісним майном та визнати за ним та відповідачкою право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2; стягнути з ОСОБА_3 на його користь 300 000,00 гривень, тобто половину доходу отриманого ОСОБА_3 від заняття підприємницькою діяльністю за період з червня 2014 року по вересень 2015 року та судові витрати по справі (т. 1 а. с. 3-6, 106-118).
В обґрунтування свого позову посилався на те, що з вересня 2008 року по 01.04.2014 року позивач та відповідачка ОСОБА_3 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу в належній йому на праві власності квартирі № 191, по вулиці Марсельська, 25, в м. Одесі. 02.04.2014 року вони зареєстрували шлюб. За період спільного проживання без реєстрації шлюбу ними за спільні грошові кошти були придбані квартири, які оформлені на ім’я ОСОБА_3, а саме: квартира № 12АДРЕСА_3, по вулиці Дніпропетровська дорога, 72 в м. Одесі, а також меблі та побутова техніка. На даний час між ними виникати суперечки, щодо володіння та користування спільним майном. При розгляді даної справи ОСОБА_2 стало відомо що ОСОБА_3 без його згоди продала квартиру № 12, по вулиці Комітетська, 3-а в м. Одесі. Крім того, ОСОБА_3 у червні 2014 року зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності та по вересень 2015 року отримувала дохід в розмірі 600 000,00 гривень, який використала в своїх інтересах. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.
Ухвалою суду від 08.09.2015 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 37).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 – задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, які не перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вересня 2008 року по 01 квітня 2014 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, 27 .12.2013 року, реєстровий номер 4455, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано, що квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_5, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Поділено спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_5. Припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_5. В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6 090,00 гривень (т. 4 а. с. 92-96).
Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року скасовано рішення про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, проведену за номером 4101575 від 27.12.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 11 665,00 гривень (т. 4 а. с. 115-116).
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити нове, яким в цій частині задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 4 а. с. 186-194).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 – задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, які не перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вересня 2008 року по 01 квітня 2014 року. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, 27 .12.2013 року, реєстровий номер 4455, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано, що квартира АДРЕСА_1, квартира АДРЕСА_5, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Поділено спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в рівних частках, по 1/2 частині за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_5. Припинено право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_5. В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6 090,00 гривень (т. 4 а. с. 92-96).
05.12.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, яку уточнив, та просив: встановити факт ведення ним та ОСОБА_3 спільного господарства з вересня 2008 року по 01.04.2014 року; просить визнати недійсним рішення приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу ОСОБА_5 щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_6; визнати, що ОСОБА_2 належить на праві спільної сумісної власності дохід в розмірі 600 000,00 гривень, які ОСОБА_3 отримала від заняття підприємницькою діяльністю з червня 2014 року по вересень 2015 року, поділивши вказану суму та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 300 000,00 гривень; стягнути з ОСОБА_3 судові витрати пов’язані з правою допомогою в розмірі 11 665,00 гривень; визнати копію розписки написаної від імені ОСОБА_3 про отримання в борг суми в розмірі 55 000, 00 доларів США та розписку написану від імені ОСОБА_6 про отримання від ОСОБА_3 55 000,00 доларів США від 08.04.2016 року, неналежними та недопустимими доказами (т. 4 а. с. 104-106, 108-110).
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 та ухвалюючи додаткове рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у розмірі 11 665,00 гривень та в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення приватного нотаріуса Одеського нотаріального округу ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, проведений за номером 4101575 від 27.12.2013 року, суд першої інстанції виходив із того, що судом не вирішені питання в цій частині, у зв’язку із чим вони підлягають задоволенню.
Висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою.
Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.
Отже, ОСОБА_2 було витрачено на правову допомогу суму у розмірі 11 665,00 гривень, що підтверджено квитанціями, які містяться в матеріалах справи, а відтак вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_3
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Аналіз вказаної норми вказує на визначення різних правових підстав визнання правочину недійсним.
Правочином вважається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).
За своєю правовою природою державна реєстрація є підтверджувальною дією реєстратора, в даному випадку приватного нотаріуса, направленою на виникнення у певної особи права власності на нерухому річ. Така реєстрація не може вважатися правочином (договором). Відтак, до державної реєстрації не можуть бути застосовані підстави недійсності передбачені ст. 215 ЦК України. В даному випадку, державна реєстрація підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено йому в ухваленні додаткового рішення в іншій частині заяви, є неспроможним.
Так, позов ОСОБА_2 в частині встановлення факту проживання однією сім’єю позивача та відповідача, як чоловіка та жінки був розглянутий судом та задоволений. Позовні вимоги в частині визнання спільною сумісною власністю доходу ОСОБА_3, отриманого нею від заняття підприємницькою діяльністю, також були вирішені судом першої інстанції, в цій частині позову ОСОБА_2 відмолено у повному обсязі. Заява про ухвалення додаткового рішення в частині визнання розписок неналежними та недопустимими доказами не відноситися до підстав ухвалення в цій частині додаткового рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦПК України, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви в цій частині.
Інших доводів правового характеру апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.
При зазначених обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права підстав для його скасування немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – відхилити.
Додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року – залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Заїкін А.П.
ОСОБА_7
