Справа № 219/11731/16-ц
Провадження № 2/219/599/2017
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2017 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., при секретарі Азямові Є.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Цирі С.М., Щепанського А.М., Трохимчука В.С., Вакарова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України
про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення анитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області, -
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись до суду з даним позовом та уточнивши згодом пред'явлені позовні вимоги, ОСОБА_6 просила стягнути солідарно з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Головного управління Національної Гвардії України на її користь заподіяну їй матеріальну шкоду в сумі 253 300 грн., посилаючись на те, що вона є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Донецька область, Бахмутський район, АДРЕСА_1. 16.07.2014 року в результаті проведення антитерористичної операції снарядами був повністю знищений належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за вказаною адресою. В результаті цього будинок має нежилий стан, потребує капітального ремонту і не може на даний час використовуватися для проживання у ньому. Посилаючись на положення ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», ст.ст.22, 1166, 1177 ЦК України, ст.86 Кодексу цивільного захисту України, практику Європейського суду з прав людини, вважає, що відшкодовувати спричинену їй руйнуванням будинку матеріальну шкоду повинні всі відповідачі у справі солідарно, оскільки всі вони приймали участь у проведенні антитерористичної операції.
Представник позивача за договором ОСОБА_1 у судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги підтримав та уточнив їх правові підстави, зазначивши, що матеріальна шкода повинна бути відшкодована позивачу Державою Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок державного бюджету на підставі ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та ст.1166 ЦК України, оскільки спричинена вона позивачу внаслідок терористичного акту.
Представник відповідача - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за довіреністю Циря С.С. у судовому засіданні пред'явлені та уточнені позивачем і її представником позовні вимоги не визнав, зазначивши, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів, правовідносини боротьби з тероризмом регулюються Законом України «Про боротьбу з тероризмом», який в даному випадку є спеціальним законом, тому посилання позивача на ст.86 Кодексу цивільного захисту України є неправильним, будь-яких доказів щодо спричинення шкоди позивачу певними особами, а також щодо розміру реальних заподіяних збитків, підтверджених експертним висновком, позивач не надала. Позивач посилається на ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», однак не надала доказів, що саме внаслідок терористичного акту зруйнований її житловий будинок, оскільки у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відсутні відомості щодо кримінального правопорушення, внаслідок якого був зруйнований цей будинок. Крім того, зазначив, що Кабінет Міністрів України безпосередньо не здійснює відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, тому відсутні підстави для задоволення позову про відшкодування матеріального збитку з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України. Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач - Міністерство оборони України, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, явку свого представника у судове засіданні не забезпечив, заперечень проти позову суду не надав.
Представник відповідача - Міністерства внутрішніх справ України за довіреністю Щепанський А.М. у судовому засіданні пред'явлені та уточнені позивачем і її представником позовні вимоги не визнав, зазначивши, що організація та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій, покладається на Антитерористичний центр при Службі безпеки України. Саме ним до проведення АТО для запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, були залучені підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, які діяли в межах повноважень з дотриманням вимог законодавства України. Щодо відшкодування шкоди на підставі ст.19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», то на теперішній час питання відшкодування шкоди Державою за рахунок коштів Державного бюджету України з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду на законодавчому рівні не врегульовано. Створені в системі МВС України батальйони патрульної служби міліції особливого призначення, які приймають участь у проведенні антитерористичної операції, відповідно до норм належності озброєння забезпечені лише стрілецькою зброєю калібром до 14,5 мм включно, та не мають артилерійського озброєння, яким була завдана матеріальна шкода позивачу. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту пошкодження належного їй будинку саме внаслідок терористичного акту, а також стосовно осіб, які його вчинили. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Головного управління Національної Гвардії України за довіреністю Вакаров В.В. у судовому засіданні пред'явлені та уточнені позивачем і її представником позовні вимоги не визнав, зазначивши, що згідно ст.4 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами. Інші суб'єкти боротьби з тероризмом, зокрема і Національна Гвардія України, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом, тому Головного управління Національної Гвардії України не є належним відповідачем у даній справі. Позивачем не доведений належними доказами розмір спричиненої їй внаслідок руйнування будинку матеріальної шкоди, оскільки відсутній експертний висновок на його підтвердження. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту пошкодження належного їй будинку саме внаслідок терористичного акту, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за цим фактом не внесені, винні особи, які його вчинили, до теперішнього часу не встановлені. Просив у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача - Антитерористичного центру при Службі безпеки України за довіреністю Трохимчук В.С. у судовому засіданні пред'явлені та уточнені позивачем і її представником позовні вимоги не визнав, зазначивши, що Антитерористичний центр при Службі безпеки України не є належним відповідачем у даній справі, оскільки, відповідно до ст.4 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», не належить до суб'єктів боротьби з тероризмом, а здійснює лише координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом. Позивачем не доведений належними доказами розмір спричиненої їй внаслідок руйнування будинку матеріальної шкоди. Посилання позивача на ст.86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставним, оскільки в даному випадку застосовуються положення спеціального закону, яким є ЗУ «Про боротьбу з тероризмом». Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту пошкодження належного їй будинку саме внаслідок терористичного акту, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за цим фактом не внесені, винні особи, які його вчинили, до теперішнього часу не встановлені. Просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач - Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності, а також письмові заперечення, в яких зазначив, що відповідно до п.8 ст.7 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» не передбачено загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, отже казначейство не має правових підстав здійснювати таке відшкодування. Позивачем не надано доказів того, що руйнування спричинені саме проведенням антитерористичної операції у зазначеному позивачем районі, не визначені особи, якими були завдані зазначені руйнування, не встановлено факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та спричиненою позивачеві шкодою. Просив у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд вважає, що пред'явлені та уточнені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Другою артемівською державною нотаріальною конторою 24.02.2004 року за реєстром № 683, на праві власності належить жилий будинок зі спорудами та побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1), загальною площею 31,70 кв.м (а.с. 5-9).
Згідно акту від 24.09.2014 року обстеження технічного стану будинку ОСОБА_6 з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, яка склалася 16.07.2014 року в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами, складеного відповідною комісією, затвердженого Головою Серебрянської сільської ради В.П. Ходак, проведено обстеження житлового будинку ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 з метою визначення збитків, понесених в результаті обстрілу реактивними снарядами 16.07.20124 року, та встановлено, що будинок ОСОБА_6 розміром 6,90м. х 5,90 м. зруйновано повністю (матеріал стін - дерево, фундамент - каміння, покрівля - шифер). Комісія вважає, що ОСОБА_6 потребує надання матеріальної допомоги для капітального ремонту будинку(а.с. 10-11).
Зазначені обставини сторонами у справі не оспорюються.
Згідно звіту про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_6, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 12.01.2017 року, вартість розміру збитків, що призвели до завдання ОСОБА_6 майнової шкоди внаслідок руйнування будинку за адресою: АДРЕСА_1 в результаті обстрілу 16.07.2014 року села Серебрянка реактивними снарядами, становить 253 300 грн.00 коп. (а.с.122-132).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач та її представник послалися на Закон України «Про боротьбу з тероризмом» та положення ст.1166 ЦК України, як підставу відшкодування заподіяної позивачу матеріальної шкоди, стверджуючи, що така шкода заподіяна внаслідок терористичного акту.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм айном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами іжнародного права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим і Кодексом та іншим законом.
Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання і терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313- VII від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
Згідно ст. 1 зазначеного Закону, терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій за території України.
Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014р. № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька та Луганська області - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02.12.2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, с. Серебрянка (Серебрянська сільська рада) Артемівського району Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІV «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
Відповідно до ч. 4 ст. 38 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 27.02.2014р. № 794-VІІ «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами. Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 цього Закону, є лише суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України, тому суд вважає, що належними відповідачами у даній справі повинні виступати Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державна казначейська служба України. Інші відповідачі - Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України - є неналежними відповідачами у справі, оскільки не повинні відповідати за заподіяну позивачу шкоду, тому позовні вимоги до цих відповідачів задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Проте, позивачем і її представником не надано суду доказів, що підтверджують факт завдання шкоди безпосередньо внаслідок терористичного акту, а також не наведені дані про осіб, які вчинили такий акт.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 не зверталась до правоохоронних органів із заявою щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом руйнування її будинку в с. Серебрянка Бахмутського (Артемівського) району Донецької області і такі відомості до ЄРДР не вносились, що підтверджується довідкою Бахмутського ВП ГУ НП в Донецькій області від 30.01.2017р. № 1723/201/01-2017 та довідкою Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 30.01.2017р. № 56/13-598нт., отриманими на запит суду в ході розгляду справи.
З огляду на зазначене, є очевидним, що відсутній вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, який, як вважає суд, є обов'язковим для суду, що розглядає справу даної категорії про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК України).
Встановлені у справі обставини та надані сторонами докази не дають суду підстави зробити висновок, що матеріальна шкода позивачу ОСОБА_6 завдана саме внаслідок терористичного акту, відповідальність за який передбачена ст.258 КК України, оскільки ні органами досудового слідства, ні судом не приймались процесуальні рішення стосовно цього і досудове розслідування за даним фактом взагалі не проводилось.
Крім того, як вже зазналось, відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
Тобто, обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу, незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.
За таких обставин до участі у справі підлягає залученню винна у вчиненні терористичного акту особа, до якої в подальшому держава, у разі відшкодування нею шкоди позивачу ОСОБА_6, може пред'явити регресні вимоги. Однак, враховуючи відсутність вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили, відповідно до якого було б встановлено особу, винну у спричиненні матеріальної шкоди позивачу внаслідок вчинення нею терористичного акту, суд позбавлений можливості залучити таку винну особу до участі у справі.
Аналізуючи досліджені у судовому засіданні обставини та докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_6 необгрунтованими та приходить до висновку про відмову в задоволенні пред'явленого позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову ОСОБА_6 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення антитерористичної операції в с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області, - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Р.Є.Дубовик
