ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2017
Справа №910/20720/16
За позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартайм-Плюс"
про стягнення 189 850,18 грн.
Суддя Якименко М.М
Представники сторін:
від позивача: Пасічник Д.В. - за довіреністю від 15.08.2017 року;
від відповідача: Лісний В.І. - за довіреністю №4 від 02.03.2017 року.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У листопаді 2016 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 168 512,50 грн., пені в сумі 16 648,05 грн., 3 % річних в сумі 1 719,94 грн. та 2 969,69 грн. інфляційних сум за період з січня по жовтень 2016 року у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання за договором від 24.03.2014 року № ДНП-2014-03/10.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року (суддя Отрош І.М.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 168 512,50 грн., пеню в сумі 16 626,26 грн., 3 % річних в сумі 1 715,23 грн. та 2 964,56 грн. інфляційних сум, а в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року (судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Вищого Господарського Суду України від 26.07.2017 року Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року скасовано, а справу №910/20720/16 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
02.08.2017 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Вищого Господарського Суду України надішли матеріали справи №910/20720/16.
За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу судових справ (розпорядження керівника апарату Кривенко О.М. від 02.08.2017 року №04-23/2255) справу №910/20720/16 розподілено для розгляду на суддю Якименко М.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2017 року прийнято справу №910/20720/16 до свого провадження та призначено її розгляд на 13.09.2017 року.
В судовому засіданні 13.09.017 року оголошено перерву до 04.10.2017 року.
В судовому засіданні 04.10.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав.
Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 04.10.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
24.03.2014 року між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі по тексту - сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» (далі по тексту - сторона-2, відповідач) укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування №ДНП-2014-03/10 (далі по тексту - Договір), за умовами якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 9 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, проспект М. Бажана, 32, в межах 3 територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до п. 1.3 Договору об'єкт вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання договору сторонами.
Згідно з п. 1.4 Договору об'єкт вважатиметься повернутим стороні-1 з експлуатації з моменту припинення дії договору.
Відповідно до п. 2.2.6 Договору сторона-2 зобов'язана своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього Договору.
Пунктом 2.2.7 Договору передбачено, що вартість послуг платного паркування транспортних засобів, що надаються стороною-2, не повинна перевищувати встановлений для Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» тариф на послуги паркування у відповідній територіальній зоні паркування (Додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 3.1 Договору плата стороною-2 стороні-1 згідно з умовами цього договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 грн.; ПДВ - 0,38 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 за вказаним договором зазначена у Графіку платежів (Додаток № 2 до даного договору).
Згідно з п. 3.3 Договору розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 2 до даного договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності 24.03.2014 і діє до 31.12.2014 (п.6.1. Договору).
31.12.2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, якою сторони внесли зміни до Договору.
Сторони погодили у п. 3.3 Договору замінити « 15 числа» на 25 число» та замінити «Додаток № 2» на «Додаток №1».
З урахуванням змін пункт 3.3 Договору має наступну редакцію: «Розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до даного договору)».
Крім того, Додатковою угодою № 1 до Договору сторони виклали п. 6.1 вказаного договору у новій редакції, зазначивши, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР ГУ МВС УДАІ м. Києва і діє до 31.12.2017.
Суду не надано жодних доказів припинення дії Договору.
Відповідно до п. 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 року) сторона -1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати акт здачі наданих послуг, протягом п'яти робочих днів підписати його та повернути стороні-1 один примірник акту. Тобто сторонами погоджено підписання актів здачі наданих послуг.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушенням умов Договору, в період з січня 2016 року по жовтень 2016 року, не сплачено на користь позивача вартість послуг платного паркування транспортних засобів, в зв'язку з чим відповідач має перед позивачем заборгованість в розмірі 168 512,50 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторонами не надано суду актів здачі наданих послуг за спірний період.
Однак, суд зазначає, що акти здачі наданих послуг не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з Договору та факту отримання послуг відповідачем. Водночас, акт приймання-передачі наданих послуг, по суті, може бути одним з доказів у підтвердження факту отримання таких послуг та є документом бухгалтерської звітності.
З огляду на специфіку послуг, які надаються позивачем за вказаним договором (послуги полягають у наданні в користування (експлуатацію) паркувальних місць) та те, що сторонами не надано суду доказів розірвання Договору у спірний період, суд дійшов висновку щодо виконання позивачем своїх обов'язків за договором та в обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача плати за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць у спірний період (з січня 2016 року по жовтень 2016 року).
Суд зазначає, що відповідно до п. 8-1 постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів» від 03.12.2009 № 1342 забороняється обладнання суб'єктами господарювання, крім операторів, місць для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг. Операторам забороняється передавати майданчики для паркування на тротуарах та проїзній частині автомобільних доріг у користування іншим суб'єктам господарювання.
Відповідно до п. 3.3 Договору (в редакції Додаткову угоду №1 від 31.12.2014 року) розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток № 1 до даного договору).
Таким чином, відповідач повинен був сплачувати позивачу плату за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць за Договором не пізніше 25 числа поточного місяця.
З наданих позивачем та не спростованих відповідачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу за плату право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів за умовами Договору за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість з їх оплати в розмірі 168 512,50 грн.
Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 168 512,50 грн. (суму основного боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись п.4.1. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 16 648,05 грн.
Згідно п.4.1. Договору за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної у п. 3.1 цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 16 648,05 грн., за допущенне відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять 16 626,26 грн.
Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 719,94 грн. (3% річних) та 2 969,69 грн. (інфляційних втрат).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 719,94 грн. (3% річних) та 2 969,69 грн. (інфляційних втрат) підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять: 1 715,23 коп. (3% річних) та 2 964,56 грн. (інфляційні втрати).
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стартайм-Плюс" (02099, м. Київ, вул. Сормовська, буд. 13; код ЄДРПОУ 35030966) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6; код ЄДРПОУ 35210739) 168 512 (сто шістдесят вісім тисяч п'ятсот дванадцять) грн. 50 коп. - суму основного боргу, 16626 (шістнадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 26 коп. - пені, 1715 (одна тисяча сімсот п'ятнадцять) грн. 23 коп. - 3% річних, 2964 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 56 коп. - інфляційні втрати, 2847 (дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 28 коп. - судового збору.
3. В решті задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя М.М. Якименко
Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 13.10.2017 року.
