КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" квітня 2017 р. Справа№ 910/20720/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.04.2017 року,
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016
по справі №910/20720/16 (суддя - Отрош І.М.)
за позовом комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс»
про стягнення 189 850 грн. 18 коп.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року у справі № 910/20720/16 позовні вимоги комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» про стягнення 189 850 грн. 18 коп. задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Стартайм-Плюс» на користь КП «Київтранспарксервіс» суму основного боргу у розмірі 168512 грн. 50 коп., пеню у розмірі 16626 грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 1715 грн. 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 2964 грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 2847 грн. 28 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ «Стартайм-Плюс» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року у справі № 910/20720/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Крім того, скаржник просив відновити строк на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 року у справі № 910/20720/16 відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу КП «Київтранспарксервіс» вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і таким, що ґрунтується на нормах закону.
У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 21.03.2017 року та 11.04.2017 року представник ТОВ «Стартайм-Плюс» надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Крім того, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, представник скаржника звернувся до суду з клопотанням про залучення у даній справі комунальне підприємство «Житлоінвестбуд-УКБ» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги га предмет спору.
Обгрунтовуючи вказане клопотання представник відповідача вказав, що КП «Житлоінвестбуд-УКБ» може підтвердити суду факт звільнення ТОВ «Стартайм-Плюс» паркувального майданчику по проспекту Бажана,32 у м. Києві.
Представник КП «Київтранспарксервіс» у судових засіданнях 21.03.2017 року та 11.04.2017 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у письмових поясненнях. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Щодо заявленого клопотання скаржника про залучення КП «Житлоінвестбуд-УКБ» у якості третьої особи, представник позивача заперечив, оскільки вважає, що рішення у даній справі не впливає на права та обов'язки КП «Житлоінвестбуд-УКБ», а тому залучення останнього у якості третьої особи є безпідставним.
Так, заслухавши пояснення представників сторін щодо заявленого клопотання про залучення КП «Житлоінвестбуд-УКБ» у якості третьої особи, судова колегія відмовляє у його задоволенні, оскільки рішення у даній справі не впливає на права та обов'язки КП «Житлоінвестбуд-УКБ», як то передбачає ст. 27 ГПК України. Колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини у даній справі стосуються виконання договірних зобов'язань за укладеним договором саме між позивачем та відповідачем та не стосуються КП «Житлоінвестбуд-УКБ».
Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Відповідно до п. 1.1 статуту комунального підприємства «Київтранспарксервіс» підприємство створено згідно з рішенням Київської міської ради від 15.03.2007 № 261/922 «Про створення комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтранспарксервіс».
Відповідно до п. 3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» КП «Київтранспарксервіс» визнано єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту.
Згідно з п. 17.3.1 рішення Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 «Про Правила благоустрою м. Києва» експлуатація паркувальних майданчиків здійснюється лише оператором або контрагентами, які уклали з оператором відповідні договори.
Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві та акцизного податку» затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», серед яких паркувальні майданчики за адресою: м. Київ, Дарницький район, проспект Бажана, 32 (загальна площа земельної ділянки 2350,0 кв.м.; кількість машиномісць - 94 машиномісця).
Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.03.2014 року між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» (сторона-2) укладено договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2014-03/10, відповідно до умов якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 9 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, проспект М. Бажана, 32, в межах 3 територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до п. 1.3 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 об'єкт вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання договору сторонами.
Згідно з п. 1.4 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 об'єкт вважатиметься повернутим стороні-1 з експлуатації з моменту припинення дії договору.
Відповідно до п. 2.2.6 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 сторона-2 зобов'язана своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього договору.
Відповідно до п. 2.2.7 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 вартість послуг платного паркування транспортних засобів, що надаються стороною-2, не повинна перевищувати встановлений для комунального підприємства «Київтранспарксервіс» тариф на послуги паркування у відповідній територіальній зоні паркування (додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 3.1 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 плата стороною-2 стороні-1 згідно з умовами цього договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 грн.; ПДВ - 0,38 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 грн.
Відповідно до п. 3.2 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 за вказаним договором зазначена у графіку платежів (додаток № 2 до даного договору).
Згідно з п. 3.3 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 15 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток № 2 до даного договору).
Відповідно до п. 6.1 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 цей договір вважається укладеним і набирає чинності 24.03.2014 і діє до 31.12.2014.
З матеріалів справи також вбачається, що 31.12.2014 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, якою сторони внесли зміни до договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014.
Зокрема, сторони погодили у п. 3.3 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 замінити «15 числа» на «25 число» та замінити «Додаток № 2» на «Додаток №1».
Тобто, з урахуванням змін, внесених вказаною додатковою угодою до п. 3.3 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, вказаний пункт договору має наступну редакцію: «Розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до даного договору)».
Крім того, додатковою угодою № 1 до договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 сторони виклали п. 6.1 вказаного договору у новій редакції, зазначивши, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту погодження схеми ОДР ГУ МВС УДАІ м. Києва і діє до 31.12.2017.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 у загальному розмірі 168512 грн. 50 коп. за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами договору № ДНП-2014-03/10 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 24.03.2014, не сплатив позивачу за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року плату за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 168512 грн. 50 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 16648 грн. 05 коп., 3% річних у розмірі 1719 грн. 94 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2969 грн. 69 коп.
Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року у справі № 910/20720/16 позовні вимоги КП «Київтранспарксервіс» до ТОВ «Стартайм-Плюс» про стягнення 189 850 грн. 18 коп. задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 168512 грн. 50 коп., пеню у розмірі 16626 грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 1715 грн. 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 2964 грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 2847 грн. 28 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
З огляду на те, що сторони досягли всіх істотних умов щодо договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказаний договір є укладеним та набрав чинності з 24.03.2014.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, додатковою угодою № 1 до договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 сторони виклали п. 6.1 вказаного договору у новій редакції, зазначивши, що вказаний договір діє до 31.12.2017.
При цьому, відповідно до п. 3.4 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 в редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 сторона-1 зобов'язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати в двох примірниках акт здачі наданих послуг. Сторона-2 зобов'язана не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, отримати акт здачі наданих послуг, протягом п'яти робочих днів підписати його та повернути стороні-1 один примірник акту. Тобто сторонами погоджено підписання актів здачі наданих послуг.
Сторонами не було надано суду актів здачі наданих послуг за спірний період. Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, складання акту здачі наданих послуг не є підставою для виникнення між сторонами зобов'язальних правовідносин у даному випадку, оскільки правовідносини виникають саме з договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 та факту отримання послуг відповідачем. Водночас, акт приймання-передачі наданих послуг, по суті, може бути одним з доказів у підтвердження факту отримання таких послуг та є документом бухгалтерської звітності.
Так, враховуючи специфіку послуг, які надаються позивачем за вказаним договором та те, що сторонами, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів розірвання договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 у спірний період, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача плати за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць у спірний період (з січня 2016 року по жовтень 2016 року).
Як вбачається з п. 3.1 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, плата стороною-2 стороні-1 згідно з умовами цього договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,92 грн.; ПДВ - 0,38 грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,20 грн.
У відповідності до п. 1.1 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, позивач надав відповідачу право на організацію та експлуатацію 85 місць для платного паркування транспортних засобів.
Отже, враховуючи встановлений у договорі розмір плати - 6,50 грн. за одне місце платного паркування, та кількість місць, наданих відповідачу для платного користування - 85 місць, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за січень 2016 року відповідач повинен був сплатити позивачу грошові кошти у розмірі 17127 грн. 50 коп., за лютий 2016 року - грошові кошти у розмірі 16022 грн. 50 коп., за березень 2016 року - грошові кошти у розмірі 17127 грн. 50 коп., за квітень 2016 року - грошові кошти у розмірі 16575 грн. 00 коп., за травень 2016 року - грошові кошти у розмірі 17127 грн. 50 коп., за червень 2016 року - грошові кошти у розмірі 16575 грн. 00 коп., за липень 2016 року - грошові кошти у розмірі 17127 грн. 50 коп., за серпень 2016 року - грошові кошти у розмірі 17127 грн. 50 коп., за вересень 2016 року - грошові кошти у розмірі 16575 грн. 00 коп. та за жовтень 2016 року - грошові кошти у розмірі 17127 грн. 00 коп., що разом становить 168512 грн. 50 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи зміни внесені додатковою угодою до п. 3.3 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014, відповідач повинен був сплачувати позивачу плату за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць не пізніше 25 числа поточного місяця.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач не сплатив позивачу плату за право на організацію та експлуатацію паркувальних місць за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року у загальному розмірі 168512 грн. 50 коп. Таких доказів не будо надано і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, наявність та обсяг заборгованості ТОВ «Стартайм-Плюс» за договором № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року у розмірі 168512 грн. 50 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги КП «Київтранспарксервіс» в частині стягнення з ТОВ «Стартайм-Плюс» суми основного боргу у розмірі 168512 грн. 50 коп. є обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 16648 грн. 05 коп., а саме: 2968 грн. 77 коп. пені за прострочення сплати платежу за лютий 2016 року за період з 26.02.2016 по 23.08.2016; 2993 грн. 79 коп. пені за прострочення сплати платежу за березень 2016 року за період з 26.03.2016 по 21.09.2016; 2711 грн. 03 коп. пені за прострочення сплати платежу за квітень 2016 року за період з 26.04.2016 по 22.10.2016; 2533 грн. 93 коп. пені за прострочення сплати платежу за травень 2016 року за період з 26.05.2016 по 11.11.2016; 1947 грн. 22 коп. пені за прострочення сплати платежу за червень 2016 року період з 26.06.2016 по 11.11.2016; 1547 грн. 58 коп. пені за прострочення сплати платежу за липень 2016 року за період з 26.07.2016 по 11.11.2016; 1093 грн. 81 коп. пені за прострочення сплати платежу за серпень 2016 року за період з 26.08.2016 по 11.11.2016; 626 грн. 67 коп. пені за прострочення сплати платежу за вересень 2016 року за період з 26.09.2016 по 11.11.2016; 225 грн. 24 коп. пені за прострочення сплати платежу за жовтень 2016 року за період з 26.10.2016 по 11.11.2016.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 4.1 договору № ДНП-2014-03/10 від 24.03.2014 за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної у п. 3.1 цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в частині нарахування пені за прострочення сплати грошових коштів за травень - жовтень 2016 року, наданий позивачем розрахунок пені є арифметично неправильним.
Так, здійснивши перевірку розрахунку пені зробленого судом першої інстанції, колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично вірним. За травень 2006 року пеня складає 2527,01 грн., за червень 2016 року - 1941,90 грн., за липень 2016 року - 1543,35 грн., за серпень 2016 року - 1090,83 грн., за вересень 2016 року - 624,96 грн. за жовтень 2016 року - 224,62 грн.
Розрахунки пені за прострочення сплати платежів за лютий - квітень 2016, що здійснений позивачем є обґрунтованими.
Таким чином, обґрунтованим розміром пені, який підлягає стягненню з відповідача, є 16626 грн. 26 коп., а не 16648 грн. 05 коп., як просив позивач.
Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 1719 грн. 94 коп., а саме: 342 грн. 40 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за лютий 2016 року за період з 26.02.2016 по 11.11.2016; 325 грн. 19 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за березень 2016 року за період з 26.03.2016 по 11.11.2016; 272 грн. 47 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за квітень 2016 року за період з 26.04.2016 по 11.11.2016; 239 грн. 32 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за травень 2016 року за період з 26.05.2016 по 11.11.2016; 189 грн. 36 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за червень 2016 року за період з 26.06.2016 по 11.11.2016; 153 грн. 44 корп. 3% річних за прострочення сплати платежу за липень 2016 року за період з 26.07.2016 по 11.11.2016; 109 грн. 80 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за серпень 2016 року за період з 26.08.2016 по 11.11.2016; 64 грн. 03 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за вересень 2016 року за період з 26.09.2016 по 11.11.2016; 23 грн. 93 коп. 3% річних за прострочення сплати платежу за жовтень 2016 року за період з 26.10.2016 по 11.11.2016.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, що при розрахунку 3% річних позивачем не враховано кількість календарних днів у 2016 році, що становить 366 днів.
Так, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, що був зроблений судом першої інстанції (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично вірним. За лютий 2016 року з відповідача належить стягнути 3% у сумі 341,46 грн., за березень 21016 року - 324,30 грн., за квітень 2016 року - 271,72 грн., за травень 2016 року - 238,66 грн., за червень 2016 року - 188,85 грн., за липень 2016 року - 153,02 грн., за серпень 2016 року - 109,50 грн. за вересень 2016 року - 63,85 грн. за жовтень 2016 року - 23,87 грн.
Таким чином, обґрунтованим розміром 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача, є 1715 грн. 23 коп., а не 1719 грн. 94 коп. як просив позивач.
Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 2969 грн. 69 коп. за прострочення сплати платежів за лютий - серпень 2016 року.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає його необґрунтованості в частині нарахування інфляційних втрат за прострочення платежів за квітень - липень 2016 року.
Так, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат здійснених судом першої інстанції (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), колегія суддів вважає його обґрунтованим та правомірним. За період з 01.05.2016 - 30.09.2016 інфляційні втрати становлять 214,07 грн., за період з 01.06.2016 - 30.09.2016 - 203,87 грн., за період з 01.07.2016 - 30.09.2016 - 230,91 грн., за період з 01.08.2016 - 30.09.2016 - 255,99 грн.
Розрахунки інфляційних втрат за прострочення сплати платежів зроблені позивачем за лютий, березень та серпень 2016 року, є обґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача, є 2964 грн. 56 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги КП «Київтранспарксервіс» в цій частині правомірно задоволено частково.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 168512 грн. 50 коп., пеню у розмірі 16626 грн. 26 коп., 3% річних у розмірі 1715 грн. 23 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2964 грн. 56 коп.
Доводи скаржника про те, що договір є розірваним та паркувальний майданчик відповідачем не використовується, судова колегія вважає необґрунтованим та помилковим, виходячи з наступного.
Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до п. 6.8 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 року до договору, сторона-2 має право на розірвання договору в односторонньому порядку за умови письмового повідомлення сторони-1 про розірвання цього договору не пізніш, ніж за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання договору. Договір є розірваним на тридцять перший календарний день з дати отримання повідомлення стороною-1.
Проте, матеріали справи не містять належних доказів направлення листа № 15 від 11.12.2015 року позивачу на який посилається скаржник, як на підставу розірвання договору. Опис вкладення поштового відправлення відповідачем надано не було. Крім того, не було надано суду й доказів отримання позивачем вказано листа. Отже, доводи скаржника щодо розірвання договору є необґрунтованими.
Крім того, необґрунтованими є доводи скаржника, що позивач своїм листом № 3393 від 30.10.2015 року самостійно запропонував відповідачу розірвати договір. Дослідивши вказаний лист, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було запропоновано лише розглянути питання дострокового розірвання договору. Про фактичне розірвання договору у даному листі мова не йдеться.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стартайм-Плюс» на рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року у справі № 910/20720/16 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2016 року у справі № 910/20720/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/20720/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова
