КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 750/9775/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Карапута Л.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
У Х В А Л А
Іменем України
14 березня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Суддів За участю секретаря
Вівдиченко Т.Р. Собківа Я.М. Сорочко Є.О. Кондратенко Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років та зобов'язання призначити пенсію за вислугою років, з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні позивача, а саме: 26 років 03 місяці 18 днів.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - ОСОБА_5 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 в період з 15.08.1996 року по 28.02.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах рядового та начальницького складу.
Згідно наказу т.в.о. начальника Управління МВС України в Чернігівській області № 56 о/с від 13.02.2015 року, позивач був звільнений у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «и» (через сімейні обставини або з інших поважних причин) з 28.02.2015 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 06 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні 26 років 03 місяці 18 днів.
В серпні 2016 року позивач звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років, яка в послідуючому направила його документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 30.09.2016 року № 4519/03 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років, яка має дорівнювати 22 календарних роки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Пунктом «б» статті 1-2 цього Закону передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 15.08.1996 року по 28.02.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ на посадах рядового та начальницького складу.
Відповідно до наказу т.в.о. начальника Управління МВС України в Чернігівській області № 56 о/с від 13.02.2015 року, позивач був звільнений у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «и» (через сімейні обставини або з інших поважних причин) з 28.02.2015 року.
Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 18 років 06 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні 26 років 03 місяці 18 днів.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що вислуга років позивача станом на день його звільнення (28 лютого 2015 року) у календарному обчисленні становить 18 років 06 місяців 13 днів, що не є достатнім періодом для призначення ОСОБА_5 пенсії за вислугу років у відповідності до Закону № 2262-ХІІ.
Доводи апелянта з приводу того, що в даному випадку для призначення йому пенсії за вислугу років підлягає застосуванню Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, якою позивачу для призначення пенсії вислугу років має зараховуватися пільговий стаж - 26 років 03 місяці 18 днів є безпідставними, оскільки, згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, приписи п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 суперечать приписам п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, а відтак, застосуванню підлягає саме Закон № 2262-ХІІ, оскільки, у відповідності до ч. 4 ст. 9 КАС України, має вищу юридичну силу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, діяло в межах повноважень та відповідно до законів України.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством України визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю. Однак умови призначення пенсії за вислугу років неоднакові. В одних випадках вони призначаються незалежно від віку, в інших - встановлюється вік і стаж.
Тривалість стажу роботи розраховується з урахуванням загальної тривалості роботи в календарному вирахуванні або загальній тривалості роботи в пільговому вирахуванні.
Для призначення пенсії за віком позивачу Закон № 2262 визначає, як обов'язкову вимогу, наявність саме календарної вислуги, а не її загальну тривалість у пільговому обрахуванні.
Загалом, аналізуючи положення Закону № 2262, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років». При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії). В той же час, для отримання права на призначення пенсії обов'язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом не передбачено.
Оскільки, позивач такої вислуги у мінімально визначеному законодавством розмірі не має, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права на призначення пенсії за вислугу років позивач не набув.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Судді
Вівдиченко Т.Р. Собків Я.М. Сорочко Є.О.
Повний текст ухвали виготовлено 17.03.2017 року
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Собків Я.М.
Сорочко Є.О.
