Справа № 640/14865/16-а
н/п 2-а/640/366/16
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2016 Суддя Київського районного суду м.Харкова, розглянувши в м.Харкові у скороченому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до УПФУ в Київському районі м.Харкова про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач , ОСОБА_1, звернувся у суд з позовом до відповідача, УПФУ в Київському районі м.Харкова, про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язати відновити позивачу виплату призначеної пенсії з 01.06.2015р., здійснити відповідні виплати та здійснювати їх в подальшому.
Ухвалою суду позовні вимоги про зобов'язання вчинити певні дії за період з 01.06.2015р. по 27.03.2016р. залишені без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 1991 р. по теперішній час працює в органах прокуратури Харківської області. З 2010 року йому призначена пенсія на підставі ст. 501 ЗУ «Про прокуратуру». З 01.04.2015р. виплата пенсії була припинена відповідно до ст.12 Закону України від 02 березня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до п.5 Перехідних положень Закону України від 02 березня 2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до законів України, у томі числі «Про судоустрій і статус суддів». Оскільки до 1 червня 2015 року Верховною Радою України не було прийнято закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, з 1 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення, зокрема осіб, яким пенсії призначалися відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Таким чином, з 1 червня 2015року відпали підстави для припинення виплати їй пенсії, оскільки він із зазначеної дати не є особою, яка має право на призначення пенсії у порядку спеціального закону. Він звернулась до пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії, однак листом йому було відмовлено.
Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову, мотивуючи тим, що позивачу з 2013р. призначена пенсія у відповідності до ЗУ «Про державну службу», вона на теперішній час працює, і у зв'язку із внесеними змінами до ЗУ «Про державну службу» та ЗУ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до неї застосовуються обмеження, зокрема, тимчасове припинення виплати пенсії у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, а та також у період з 01.02.2016р. по 31.12.2016р., відтак у Пенсійного фонду відсутні законні підстави для поновлення виплати пенсії .
Cуд вважає за можливе розглянути справу з урахуванням положень ст.183-2 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу з 09.04.2010р. перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м.Харкова та отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі ст. 50-1 ЗУ «Про прокуратуру» .
Позивач працює на посаді начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Харківської області.
Позивач звертався із заявами до УПФУ в Київському районі м.Харкова та ГУ ПФУ в Харківській області про поновлення виплати їй пенсії. Однак листами від 06.07.2016р. та 13.07.2016р. відповідачу відмовлено у виплаті пенсії.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015р. № 911-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2016 року, внесено зміни до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема, частину першу вказаної статті викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", «Про прокуратуру", «Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється".
Таким чином, враховуючи, що позивач працює на посаді та на умовах, передбачених Законом України "Про прокуратуру", підстави для виплати йому з 01 січня 2016 року пенсії, відсутні.
Отже, припинивши з 28.03.2016 року виплату пенсії позивачу, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суд також вважає за необхідне відмовити позивачу у вимозі щодо здійснення виплати йому призначеної пенсії в подальшому, тобто на майбутнє , оскільки відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, тобто захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином прийняття судового рішення на майбутнє, не відповідає вимогам закону, однак не позбавляє позивача в разі порушення його прав відповідачами в подальшому звернутися до суду з відповідним позовом.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 183-2 КАС України, суд,-
постановив:
В задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.
Суддя Бородіна Н.М.
