Справа № 815/3200/16
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Стефанова С.О.,
за участю секретаря судового засідання Гунько О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 29.06.2016 року № 99/к-2016, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області (надалі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 29.06.2016 року № 99/к-2016 «Про припинення повноважень ОСОБА_1», поновити його на посаді першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та зобов'язати відповідача виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 червня 2016 року до моменту поновлення його на посаді.
В обґрунтування вимог, позивач в цілому зазначив, що розпорядженням голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Тітарчука М.І. від 29 червня 2016 року № 99/к-2016 «Про припинення повноважень ОСОБА_1» припинено його повноваження як першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області з 29 червня 2016 року відповідно до п.5 ст.41 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає зазначене розпорядження незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в порушення норм чинного законодавства оскаржуване розпорядження прийнято у період законного перебування позивача на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Також позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження відповідачем порушено процедуру звільнення державного службовця із займаної посади. Так, перелік посадових осіб, з якими може бути припинений трудовий договір на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України та обмеження щодо застосування звільнення працівника на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України в залежності від виду трудового договору (строковий чи безстроковий) законодавством не передбачено. Водночас, відповідно до норм Кодексу законів про працю України та Закон України «Про державну службу» звільнення за своїм змістом являється видом дисциплінарного стягнення, яке може бути застосовано відповідно до процедури, визначеної законом. Позивач вказує, що будь-яких дисциплінарних правопорушень, перебуваючи на посаді першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, за яке могло бути застосовано звільнення відносно нього, він не вчиняв. Крім того, позивач посилався на те, що в порушення вимог п.1 ч.1 ст.25 Закону України «Про запобігання корупції», ч.2 ст. 12 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Тітарчук М.І. продовжував виконувати повноваження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, та всупереч нормам законодавства, якими йому прямо заборонено суміщати посаду в місцевій державній адміністрації з посадою в Кабінеті Міністрів України, прийняв оскаржуване розпорядження про припинення його повноважень в якості першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації. Позивач вважає, що Тітарчук М.І., приймаючи оскаржуване розпорядження, в розумінні п.1 ч.1 ст.25 Закону України «Про запобігання корупції», ч.2 ст.12 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», був неналежним суб'єктом щодо прийняття відповідних рішень, що віднесені до компетенції місцевих державних адміністрацій.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та письмових поясненнях до позову.
Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнала та просила суд в його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях на позов, зазначивши, що відповідач при прийнятті спірного розпорядження діяв в межах наданих законом повноважень, не порушуючи прав та законних інтересів позивача.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.
Розпорядженням голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 13 листопада 2015 року № 90/к-2015 «Про призначення ОСОБА_1». ОСОБА_1 був призначений на посаду першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації з 16 листопада 2015 року (а.с. 12).
Розпорядженням голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 29.06.2016 року № 99/к-2016 «Про припинення повноважень ОСОБА_1» припинено повноваження першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_1 29 червня 2016 року відповідно до пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України (а.с. 13).
Не погодившись із вищезазначеним розпорядженням відповідача від 29.06.2016 року № 99/к-2016 «Про припинення повноважень ОСОБА_1», позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Статтею 40 Кодексу законів про працю України (надалі за текстом - КЗпП України) передбачено підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Водночас, положеннями ст.41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Так, відповідно до п.5 ч. 1 ст.41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Вказана норма закону, виходячи з її змісту, не має винятків за суб'єктами правового регулювання, а отже, поширює свою дію й на посадови осіб, які перебувають на державній службі.
Згідно наведеної норми припинено повноваження позивача, що перебував на посаді першого заступника голови райдержадміністрації та прийнято оскаржуване розпорядження.
В обґрунтування своїх вимог позивач наводить ту обставину, що його звільнення із застосуванням вказаної норми відбувалось з порушенням процедури звільнення державного службовця із займаної посади. Так, на думку позивача звільнення в даному випадку повинно відбуватись як застосування виняткового виду дисциплінарного стягнення за вчинення дисциплінарного проступку, в порядку передбаченому ст. ст. 66, 68 Закону України «Про державну службу». Позивач звертає увагу, що норма наведеної статті КЗпП України не містить перелік посадових осіб та обмежень щодо застосування звільнення працівника.
Разом з тим, суд не погоджується з даними доводами позивача, оскільки виходячи зі змісту п. 5 ч. 1 ст. 41 та ст. 41 КЗпП України, не вбачається жодних додаткових умов та обставин для використання наведеної норми під час звільнення посадової особи за ініціативою роботодавця. Отже, звільнення у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб не потребує додаткових підстав, в тому числі вчинення дисциплінарного проступку.
Таким чином, суд констатує, що припинення повноважень посадової особи є самостійною підставою для звільнення працівника й не пов'язане зі вчиненням дисциплінарного проступку.
Також необхідно зазначити, що у відповідності до ст. 1 КЗпП України даний кодекс регулює відносини всіх працівників, а отже поширюється на всі види трудових правовідносин, в тому числі, і відносин у сфері публічної служби. Крім того, підстава звільнення - у зв'язку з припиненням повноважень застосовується до посадових осіб, якою у розумінні п. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу» слід вважати першого заступника голови райдержадміністрації.
Крім того, згідно із ст. 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до ст. 10 вказаного Закону перший заступник та заступники голови районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідної районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України та виконують обов'язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи.
Звільнення з посади першого заступника голови у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 39 даного Закону здійснюється головою райдержадміністрації.
Отже, призначення і звільнення першого заступника є рішенням голови райдержадміністрації.
Виходячи з аналізу норм КЗпП України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації», повноваження перших заступників та заступників голів місцевих державних адміністрацій також можуть бути припинені головою відповідної місцевої державної адміністрації за ч. 1 п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України.
Дана норма забезпечує можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб.
При цьому, в якості компенсації для захисту інтересів посадових осіб у разі звільнення з підстав припинення повноважень, передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, (ст. 44 КЗпП України).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що в даному випадку припинення трудового договору відбулося з ініціативи власника, і до спірних правовідносин підлягає застосуванню спеціальна норма, передбачена п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Стосовно доводів позивача про прийняття оскаржуваного розпорядження особою, яка не мала на те повноважень, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої держадміністрації призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження Тітарчук М.І. був головою райдержадміністрації, розпорядчого документу Президента України про звільнення голови Білгород-Дністровської райдержадміністрації не було.
Процедура призначення та звільнення голови райдержадміністрації визначена Порядком розгляду питань, пов'язаних з підготовкою і внесенням подань щодо осіб, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється Верховною Радою України, Президентом України або Кабінетом Міністрів України чи погоджується з Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 298.
Пунктом 15 Порядку визначено, що на підставі акта Президента України щодо призначення на посаду чи звільнення з посади особи в установленому порядку відповідним органом у триденний строк видається наказ (розпорядження) за місцем її роботи, в якому зазначається дата початку роботи на відповідній посаді або припинення роботи.
Таким чином, остаточним документом про припинення роботи голови райдержадміністрації є виданий ним же розпорядчий документ з зазначенням дати припинення роботи на посаді, який приймається в трьохденний строк з дня видання розпорядження Президента про звільнення голови райдержадміністрації.
Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження «Про припинення повноважень ОСОБА_1» Тітарчук М.І. був головою райдержадміністрації та мав відповідні повноваження. Лише після прийняття розпорядження Президентом України від 06.07.2016 року № 217/2016-рп «Про звільнення з посади голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області» голова Білгород-Дністровської райдержадміністрації у відповідності до вищенаведених норм 06.06.2016 року прийняв розпорядження про складання своїх повноважень. Датою припинення роботи є 06.07.2016 року.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про прийняття оскаржуваного розпорядження особою, що не мала на те відповідних повноважень.
Відносно доводів позивача про звільнення із займаної посади у період його перебування на лікарняному, суд зазначає наступне.
Так, в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач також посилається на ту обставину, що оскаржуване розпорядження прийнято під час його перебування на лікарняному. В підтвердження вказаного факту позивач надав довідку № 481 видану КЗ «Білгород-Дністровська міськрайонна багатопрофільна лікарня» (а.с. 14) та посилався на пункти 1.1, 1.2, 2.19 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджену наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.11.2001 року №455 (надалі за текстом Інструкція).
Судом встановлено, що наведена Інструкція визначає порядок і умови видачі, продовження та обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, здійснення контролю за правильністю їх видачі.
Пунктом 1.1. Інструкції встановлено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 (п. 1.2 Інструкції)
Згідно п. 2.19 Інструкції особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації.
Відповідно до довідки, наданої позивачем, 29.06.2016 року з 10:00 год. по 12:00 год. та 30.06.2016 року з 15:00 год. до 17:00 год. позивач перебував на прийомі у лікаря парадонтолога, отримав консультацію та лікування. Отже, даним документом зазначено проміжок часу, протягом якого ОСОБА_1 знаходився на лікуванні - 2 години робочого дня. Даний документ також пояснює причину відсутності працівника протягом вказаного часу на роботі.
Інформація про те, що пацієнт знаходився в стані тимчасової непрацездатності протягом всього робочого часу в день звільнення, 29.06.2016 року, чи те, що його направлено на амбулаторне або стаціонарне лікування у зв'язку з визнанням його тимчасово непрацездатним, в наведеній довідці відсутня.
Отже, можна дійти висновку, що особі, яка звернулася до лікувально-профілактичного закладу, було надано саме такий вид документу, оскільки та не була визнана тимчасово непрацездатною.
Таким чином, суд вважає, що ототожнення позивачем наведеної довідки з документом, що посвідчує тимчасову непрацездатність особи протягом зазначених календарних днів є безпідставним.
У відповідності до п. 2.1 вищезгаданої Інструкції у разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності видається листок непрацездатності, що обраховується в календарних днях. Пунктом 2.2 Інструкції зазначено термін, на який видається листок непрацездатності. Так, при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів та ін.
Згідно ст. 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.
Статтею 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Наведені норми, в свою чергу свідчать про те, що надана позивачем довідка не прирівнюється до листка непрацездатності, а отже доводи позивача про те, що в день прийняття оскаржуваного розпорядження він перебував на лікарняному, суд вважає безпідставними.
Крім того, як пояснила представник відповідача, 29.06.2016 року, в день прийняття оскаржуваного розпорядження, позивач знаходився на робочому місці після виходу з попереднього лікарняного і про наявність довідки райдержадміністрації відомо не було. Лише 01.07.2016 року на ім'я голови райдержадміністрації надійшла службова записка ОСОБА_1, в якій він повідомив про наявність довідки та про подальше перебування на лікарняному, при цьому копія довідки надана не була.
З метою з'ясування обставин райдержадміністрацією було надано запит до КЗ «Білгород-Дністровська багатопрофільна лікарня», згідно відповіді якого з 29.06.2016 року по 01.07.2016 року відповідно до журналів реєстрації за стаціонарною, амбулаторною та консультативною медичною допомоги ОСОБА_1 не звертався (а.с. 58).
Також позивач стверджує, що припинення його повноважень в якості першого заступника голови райдержадміністрації фактично позбавило реалізацію його права на працю, оскільки він не може знайти собі нову роботу для належного забезпечення себе та своєї сім'ї, відносно чого суд вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.
При цьому, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Згідно ст. 6 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на вільний вибір місця, виду діяльності та роду занять, яке забезпечується державою шляхом створення правових, організаційних та економічних умов для такого вибору.
Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні.
Держава гарантує безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку, соціальний захист у разі настання безробіття.
Виходячи з викладених норм, кожний громадянин самостійно забезпечує свою зайнятість, вибір професії та роду діяльності за допомогою певних служб, держава сприяє у працевлаштуванні, в той же час обов'язку роботодавців на працевлаштування тих чи інших осіб законом не передбачено.
На випадок безробіття громадяни мають право на отримання допомоги по безробіттю, яка призначається центрами зайнятості у встановленому порядку.
Щодо звільнення позивача, то за ст. 44 КЗпП України в якості гарантії такого звільнення йому належить виплатити вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати у розмірі не менш за ніж шість місяців, що дасть змогу позивачу певний час забезпечувати себе та свою родину.
Таким чином, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що головою Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області оскаржуване розпорядження від 29.06.2016 року № 99/к-2016 «Про припинення повноважень ОСОБА_1» прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак є правомірним, тому у задоволенні позовних вимог щодо визнання його протиправним та скасування слід відмовити.
Оскільки судом встановлено правомірність оскаржуваного розпорядження відповідача, похідні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді та зобов'язання виплатити йому середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відповідно є безпідставними та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 29.06.2016 року № 99/к-2016, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 03 серпня 2016 року.
Постанова у повному обсязі виготовлена 08 серпня 2016 року.
Суддя С.О. Cтефанов
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 29.06.2016 року № 99/к-2016, поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
08 серпня 2016 року.
