АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22ц/790/3175/16 Головуючий 1 інст. - Сорока О.П.
Справа № 646/14523/15-ц
Категорія : відшкодування шкоди Доповідач - Черкасов В.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді - Черкасова В.В.
суддів - Гальянова І.Г., Колтунова А.І.,
за участю секретаря - Лашаковій Д.І.
заслухавши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3% річних, подвійної облікової ставки Національного банку України за весь час прострочення невиконання зобовязання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконання рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року, -
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова про відшкодування моральної шкоди, стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3% річних, пені.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала, що рішенням суду від 30 жовтня 2014 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь та на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди по 93 800 грн. кожному. Рішення набрало законної сили, проте виконане лише 04 листопада 2015 року, тому є всі підстави для стягнення сум відповідно до ст. 625 ЦК України. Крім того, вчасним невиконання рішення суду їй також завдано моральних страждань, які вона оцінює у 50 000 грн.
Тому, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом безспірного списання на її користь 41 539,51 грн. інфляційного збільшення боргу за прострочення виконання основного зобов'язання, 2 852,55 грн. - 3% річних від простроченої суми, 45 152,49 грн. - подвійна облікова ставка Національного Банку України за весь час прострочення невиконання зобов'язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду. Солідарно стягнути з Державного казначейства України та Управління Державної казначейської служби України у Червонозаводському районі м.Харкова за рахунок коштів державного бюджету на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Рішенням Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підстав для стягнення витрат на інфляційне збільшення, 3% річних, пені та моральної шкоди не має.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди по 93 800 грн. кожному.
Рішення набрало законної сили.
Відповідно до положень ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), враховуючи усталену практику, в рішенні від 18 липня 2013 року у справі «Москаленко і інші проти України» наголошує, що «рішення ухвалені на користь заявників не були виконані своєчасно і відповідальність за це несе держава; що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію та що нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання».
27 жовтня 2015 року Державною казначейською службою України було виконано рішення суду від 30 жовтня 2014 року в порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства.
Посилання ОСОБА_1 на ч.2 ст. 625 ЦК України не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки рішення суду виконано без прострочення, в порядку черговості відповідно до вимог спеціально встановленого Порядку.
Так, стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом ч. 5 ст. 11 ЦК України підставою виникнення грошового зобов'язання може бути рішення суду.
Таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням, і на нього поширюються вимоги ст. 625 ЦК України.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 01.10.2014 у справі №6-113цс14, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зокрема, суд зазначив: «За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належаними до сплати кредиторові».
Згідно з положеннями ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу (про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Доводи апеляційної скарги щодо невчасного виконання рішення суду спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 січня 2015 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, виконання рішення суду апеляційної інстанції було зупинено до закінчення касаційного провадження (а.с.60-61).
24 червня 2015 року ухвалою суду касаційної інстанції касаційні скарги відхилені. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2014 року залишено без змін.
Виконання рішень спірної категорії справ регулюються Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845.
На підставі вказаного Порядку рішення виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження документів.
Що стосується відшкодування моральної шкоди за невчасне виконання рішення суду, колегія суддів вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Судом не встановлено порушення прав позивачки, оскільки рішення суду від 30 жовтня 2014 року виконано належним чином відповідно до вимог законодавства.
Позивачка у своїх позовних вимогах не довела наявності шкоди, не надала доказів противоправної поведінки з боку відповідачів, а також гаявності причинного звзку між шкодою і противоправним діянням заподіювача, що позбавляє її права на відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргуОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21 березня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий - В.В. Черкасов
Судді: І.Г. Гальянова
А.І. Колтунова
