Єдиний державний реєстр судових рішень
ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________
10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Г.В.
Суддя-доповідач:Майор Г.І.
УХВАЛА
іменем України
"12" квітня 2016 р. Справа № 806/104/16
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Майора Г.І.
суддів: Бучик А.Ю.
Шевчук С.М.,
при секретарі Витрикузі В.П. ,
за участю представника відповідача-2 Жидецької Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" лютого 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира та Житлової комісії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне ОСОБА_1 для отримання жиле приміщення;
- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира та Житлову комісію військової частини НОМЕР_1 надати житлове приміщення для проживання згідно з нормами, встановленими законодавством України, або виплати належну грошову компенсацію;
- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира та Житлову комісію військової частини НОМЕР_1 в місячний строк надати звіт про виконання рішення суду у цій справі у порядку, передбаченому ст. 267 КАС України.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі позивач посилається на незаконність, необ`єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Відповідач-2 надав суду письмові заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач та відповідач-1 не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Колегія суддів враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача та представника відповідача-1.
Представник Квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира (відповідач-2) в засіданні суду заперечив проти доводів апеляційної скарги. Вважає що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому просила залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення представника відповідача-2, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України. Наказом заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 14.03.2013 № 81 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2013 № 125 виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 з 19.06.2013.
Позивач є інвалідом війни, що підтверджується посвідченням, виданим УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира 22.08.2013.
ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 при військовій частині НОМЕР_1 в загальній черзі під №1106 від 30.01.2013, в першочерговій черзі під №206 від 30.01.2013 та позачерговій черзі під №271 від 30.09.2013.
ОСОБА_1 звернуся до начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира та голови Житлової комісії військової частини НОМЕР_2 з заявою про вирішення житлового питання.
Листом від 18.12.2015 № 6173 начальник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Житомира повідомив, що житлове питання буде здійснено згідно черговості.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має бути забезпечений житлом у порядку черги після того, як будуть забезпечені житлом особи, які перебувають у списку осіб, що мають право на позачергове одержання житла раніше нього, що відповідатиме положенням статті 43 Житлового кодексу.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовий та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів з цього питання вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 18 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту," особи, які мають статус інваліда війни, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
Статтею 43 Житлового кодексу передбачено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
Порядок визначення черговості надання громадянам жилих приміщень встановлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
За статтею 46 Житлового кодексу громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.
Частиною першою цієї статті визначено перелік осіб, яким жилі приміщення надаються поза чергою.
Це, зокрема, інваліди Великої Вітчизняної війни і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України).
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Житлові спори - це особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).
Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень, як відповідача.
З аналізу наведених правових норм слідує висновок, що спори про надання житла особам, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, яке виникає з житлових відносин, що включають право на одержання житла у зв`язку з проходженням публічної служби, тому цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Судової палати Верховного Суду України у цивільних справах від 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16).
Подібну правову позицію щодо належності спорів у сфері житлових відносин до повноважень цивільних судів висловила колегія суддів Судової палати Верховного Суду України в адміністративних справах у постанові від 23 лютого 2016 року (справа № 21-6551а15).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Не обговорюючи питання правильності застосування судом першої інстанції норм, які регулюють питання надання жилих приміщень особам, які потребують поліпшення житлових умов і є інвалідами війни,колегія суддів уважає, що в цьому випадку не застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 11 листопада та 9 грудня 2014 року (справи №№ 21-493а14, 21-308а14 відповідно).
Предметом спору, переданого на розгляд адміністративного суду, фактично є законність дій суб`єкта владних повноважень при розгляді питання щодо незабезпечення позивача жилим приміщенням або грошовою компенсіцією за належне для отримання жиле приміщення.
Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права та з огляду на відсутність підстав для незастосування правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов може бути розглянутий за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України, в той час, як спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частинами 2 та 3 цієї статті 157 КАС України, якщо провадженя у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
Повторне звернення з тією самою позовною заявою до адміністративного суду не допускається.
Керуючись ст.ст. 157, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" лютого 2016 р. скасувати та закрити провадження в адміністративній справі.
Роз`яснити позивачеві право на звернення до місцевого загального суду для вирішення спору в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Г.І. Майор
судді: А.Ю.Бучик
С.М. Шевчук
Повний текст cудового рішення виготовлено "15" квітня 2016 р.
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_1
АДРЕСА_1 - відповідачу/відповідачам: Житлова комісія військової частини НОМЕР_1 пр-т Миру, 39,м. Житомир,10004
4-Квартирно-експлуатаційний відділ м.Житомира вул.Адмірала Щасного,20,м.Житомир,10014
- ,
