Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 301/2178/13-к
А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
01.03.2016р. м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі суддів ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та їх захисників адвокатів: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/777/614/15 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не судимого засуджено: за ч. 2 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 2 роки та зі сплатою штрафу в сумі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.; за ч. 1 ст. 371 КК України до покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 2 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на З роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 2 роки та зі сплатою штрафу в сумі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця і мешканця АДРЕСА_2 , громадянина України, не судимого, засуджено за ч. 1 ст. 371 КК України до позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 2 роки. ОСОБА_7 за обвинуваченням у злочині, передбаченому ч. 1 ст. 366 КК України визнано невинним і виправдано.
Вироком встановлено, що ОСОБА_6 , обіймаючи посаду оперуповноваженого сектору кримінального розшуку Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, а ОСОБА_7 - помічника дільничного інспектора і міліціонера - водія СРЗ Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, 21 січня 2013 року в період часу з 6-ої години 45-ої хвилини до 6-ої години 56-ої хвилини за викликом заступника начальника автостанції м. Іршава ОСОБА_11 у складі оперативно-слідчої групи на службовому автомобілі прибули на автостанцію на АДРЕСА_3 і з`ясували, що в приміщенні автостанції розбито скло на касі і до цього причетний ОСОБА_12 .
Отримавши від слідчого Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_13 усну вказівку опитати ОСОБА_12 , порушуючи вимоги закону, та не маючи на те достатніх підстав, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 умисно, із застосуванням фізичної сили помістили ОСОБА_12 до службового автомобіля і доставили його до Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області.
Під час доставки ОСОБА_12 , ОСОБА_6 перевищив свої службові повноваження, а саме - знаходячись на задньому сидінні автомобіля разом з ОСОБА_12 , кулаком правої руки наніс йому удар в область правого ока, після чого схопив його за комір куртки і здавив нею шию, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження.
Після доставки ОСОБА_12 до приміщення Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 продовжували обмежувати його у свободі пересування, поки до них не підійшов начальник СДІМ Іршавського РВ УМВС України ОСОБА_14 і не звільнив ОСОБА_12 від незаконного затримання.
Крім цього, ОСОБА_6 обвинувачувався і в тому, що 04 лютого 2013 року у період часу з 9.40 до 10.30 год. поблизу перехрестя вулиць Шевченка та Поштової в м. Іршава, при виконанні службових обов`язків, побачивши, що ОСОБА_12 мобільним телефоном знімає його на відео, перевищив свої службові повноваження, із застосуванням фізичного насильства вибив з рук ОСОБА_12 мобільний телефон вартістю 973,38 грн., заволодів ним і тримаючи ОСОБА_12 за одяг, намагався доставити його до Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області, однак не зробив цього з причин, що не залежали від його волі.
ОСОБА_7 обвинувачувався і в тому, що 21 січня 2013 року з метою приховання факту завідомо незаконного затримання ОСОБА_12 , в приміщенні Іршавського РВ УМВС України до офіційного документу журналу обліку відвідувачів та запрошених Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області завідомо вніс неправдивий запис за №1 від 21 січня 2013 року про прибуття ОСОБА_12 до Іршавського РВ УМВС України в Закарпатській області за заявою до слідчого ОСОБА_13 , який ОСОБА_12 не викликав і не запрошував.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_10 порушують питання про скасування вироку і закриття кримінального провадження, посилаючись на те, що 21 січня 2013 року ОСОБА_12 у приміщенні автостанції м. Іршава порушував громадський порядок, ображав працівників автостанції, нецензурно висловлювався в їх адресу, ударом кулака розбив скло на касі, зупинив роботу каси, чим змусив заступника начальника автостанції ОСОБА_11 викликати наряд міліції, а отже його затримання і доставлення працівниками міліції в Іршавський РВ УМВС України в Закарпатській області для вияснення обставин були правомірними. Що стосується обвинувачень ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у перевищенні службових повноважень, спричиненні ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, то такі в судовому засіданні підтвердження не знайшли. В обґрунтування цих тверджень апелянти посилаються на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , судово-медичного експерта ОСОБА_18 .
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що поводження ОСОБА_12 у приміщенні автостанції давало підстави вбачати в його діях ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, і що слідчий навіть розпочав щодо нього кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, але згодом закрив. При цьому в постанові про закриття кримінального провадження зазначив про виділення матеріалів щодо ОСОБА_12 для притягнення його до адміністративної відповідальності за дрібне бешкетування, чого в подальшому зроблено не було. Звертає увагу і на те, що ОСОБА_12 звернувся до прокуратури з заявою про спричинення йому тілесних ушкоджень 21 січня 2013 року, того ж дня його оглянув судово-медичний експерт і видав акт судово-медичного освідування, однак кримінальне провадження було розпочато тільки 30 січня 2013 року. Стверджує, що не мав умислу на незаконне затримання ОСОБА_12 , не був службовою особою, а отже і не може нести відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 371 КК України. Запис з камери відеоспостереження вважає недопустимим доказом і вказує, що його зміст не узгоджується з тим, що вказано про нього судом у вироку.
У доповнені до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Іршавського районного суду від 30 січня 2014 року скасувати, а кримінальне провадження направити до суду першої інстанції на новий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання. Зазначає, що висунуте прокурором формулювання обвинувачення в обвинувальному акті відсутнє, що в подальшому унеможливлює розгляд кримінального провадження по суті.
Заслухавши доповідь судді про обставини провадження та доводи апеляційних скарг, виступи обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 на підтримку поданих ними апеляційних скарг з доповненнями, промову прокурора ОСОБА_5 про відмову в задоволенні поданих обвинуваченими апеляційних скарг, у тому числі з доповненнями, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинувачених, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів підстав для задоволення апеляційних скарг не знаходить.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
На думку колегії суддів судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини кримінальних проваджень та зроблений обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, зокрема частково показаннями самих обвинувачених у судовому засіданні, показаннями потерпілого ОСОБА_12 , свідків та іншими доказами по справі.
Зокрема, у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_12 показав, що 21.01.2013 року він придбав на автостанції м. Іршава білет для проїзду до м. Ужгород на 06.30 год., однак йому було відмолено в посадці з мотиву відсутності вільних місць даного рейсу. Так як він спізнювався в судове засідання до Ужгородського міськрайонного суду, де представляв інтереси дружини, звернувся до касира автостанції з проханням видати довідку про те, що з поважної причини він не виїхав до м. Ужгорода даним рейсом, у чому йому було відмовлено. Касир закрила вікно каси і відвернулась. Коли він стукав у вікно каси, то випадково розбив скло, а ті, у свою чергу, викликали міліцію. Приїхали четверо працівників міліції, один з яких був в цивільній одежі. ОСОБА_12 намагався пояснити ситуацію, однак ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали закручувати йому руки, вивели на подвір`я і силою заштовхали в службовий автомобіль. Він сидів на крайньому зліва місці заднього сидіння автомобіля. ОСОБА_7 був за кермом автомобіля, в салоні на задньому сидінні був ще один працівник міліції. Під час руху автомобіля ОСОБА_6 наніс йому удар кулаком в обличчя, а коміром куртки перетиснув шию. По прибутті до райвідділу міліції, обвинувачені силою вивели його з автомобіля і в коридорі райвідділу міліції звалили на підлогу, де ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наносили йому тілесні ушкодження і тільки коли вийшов до них ОСОБА_14 , вияснив причину його затримання, то тільки тоді його відпустили. У зв`язку з його побиттям, він звернувся з відповідними заявами до прокуратури району. Із пам`ятки, що отримав від слідчого, зрозумів, що може збирати докази і коли 04.02.2013 року на вулиці побачив ОСОБА_6 , то став знімати його на мобільний телефон. ОСОБА_6 вибив з його рук телефон і забрав його, намагався утримувати його за одяг і його (потерпілого) доставити в райвідділ міліції. Однак він вирвався від ОСОБА_6 і звернувся до прокуратури з заявою на протиправні дії останнього.
Обвинувачений ОСОБА_6 в суді хоча вину не визнав, однак показав, що дійсно 21.01.2013 року він в складі оперативно-слідчої групи разом з ОСОБА_7 , ОСОБА_17 та ОСОБА_13 близько 06.45 год. прибули на автостанцію м. Іршава для вияснення обставин подій за участю ОСОБА_12 , а саме розбиття ним скла на приміщенні каси автостанції. По їхньому приїзді ОСОБА_12 поводився зухвало, висловлювався нецензурно. Чи давав будь-які слідчий ОСОБА_13 вказівки щодо затримання ОСОБА_12 , він не пам`ятає, однак останньому було запропоновано вийти з приміщення автостанції та ОСОБА_12 сам виявив бажання проїхати в райвідділ міліції та написати скаргу на працівників автостанції, оскільки не зміг своєчасно виїхати до м. Ужгорода. ОСОБА_12 сів у їхній службовий автомобіль і разом з ними прибув до райвідділу міліції. Ніяких тілесних ушкоджень в автомашині по дорозі до райвідділу міліції він потерпілому не наносив. У приміщенні райвідділу до них підходив ОСОБА_14 , але як відбувались події в подальшому, він не знає. 04.02.2013 року біля перехрестя вулиць Шевченка та Поштова в м. Іршава він побачив, як ОСОБА_12 проводить його відеозйомку з мобільного телефону. Йому це не сподобалося і він прийняв міри до припинення такої зйомки. Коли він намагався зупинити потерпілого, то телефон впав на землю, а ОСОБА_12 втік. Так як останній залишив місце події, він дійсно видалив даний відеозапис, доповів керівництву про такий випадок тапередав даний телефон у прокуратуру Іршавського району.
Обвинувачений ОСОБА_7 в суді також вини не визнав та показав, що 21.01.2013 року він в складі оперативно-слідчої групи разом з ОСОБА_6 , ОСОБА_17 і ОСОБА_13 близько 06.45 год. прибули на автостанцію м. Іршава для вияснення обставин подій за участю ОСОБА_12 , а саме розбиття ним скла на приміщенні каси автостанції. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_12 вийти з приміщення автостанції, підійшли до автомашини, ОСОБА_12 йшов сам. По дорозі до райвідділу міліції щоб ОСОБА_6 наносив тілесні ушкодження ОСОБА_12 , він не бачив, в приміщенні райвідділу він записав дані про ОСОБА_12 в журнал обліку відвідувачів, так як ОСОБА_12 говорив, що буде писати скаргу на працівників автостанції, До них підходив ОСОБА_14 , який разом з ОСОБА_12 зайшли в кабінет і як відбувались події в подальшому, він не знає.
Таким чином, незважаючи на те, що обидва обвинувачені не визнали своєї вини у вчиненні інкримінованих їм злочинах, останні визнали свою причетність до затримання ними 21.01.2013 року на автостанції в м. Іршава потерпілого ОСОБА_12 та доставку останнього на службовому автомобілі до Іршавського райвідділу міліції.
Показання потерпілого суд обгрунтовано поклав в основу вироку, оскільки вони підтверджуються показаннями свідків, протоколом огляду журналу обліку відвідувачів та іншими доказами, які суд дослідив і навів у вироку.
Зокрема, свідок ОСОБА_15 в суді показала, що 21.01.2013 року близько 06.30 год. від неї як касира автостанції м. Іршава ОСОБА_12 вимагав довідку, що не зміг, маючи квиток, виїхати до м. Ужгорода із-за відсутності місць в автобусі. Вона не могла видати таку довідку, повернула ОСОБА_12 гроші, які він кинув до каси, розбив скло на вікні каси, у зв`язку з чим було викликано міліцію. Прибувши, працівники міліції запропонували ОСОБА_12 вийти з приміщення автостанції і вивели останнього на подвір`я по під руки.
Свідок ОСОБА_11 в суді показав, що 21.01.2013 року як заступник начальника автостанції м. Іршава знаходився на робочому місці. ОСОБА_12 вимагав довідку, що із-за відсутності місць в автобусі він не зміг виїхати до м. Ужгорода, вів себе агресивно, ображав касира, гроші, що йому були повернуті за білет, кинув до каси, розбив скло на вікні каси. На виклик приїхали працівники міліції, які запропонували ОСОБА_12 вийти з приміщення автостанції, при цьому останній погодився, сам вийшов на подвір`я, при цьому один з працівників міліції тримав його за лікоть. Приблизно через 2 години ОСОБА_12 оплатив шкоду і вибачився.
З показань свідка ОСОБА_19 вбачається, що вона бачила як 21.01.2013 р. близько 06.40 год. з приміщення автостанції двоє працівників міліції виводили ОСОБА_12 , тримаючи його за руки.
Свідок ОСОБА_16 в суді показала, що 21.01.2013 року працювала диспетчером автовокзала в м. Іршава. Водій автобуса відмовився брати пасажирів за відсутності пасажирських міст. ОСОБА_12 не погодився їхати іншим автобусом, касир повернула йому гроші, однак він вимагав довідку, стукнув по склу і воно розбилося, приїхали працівники міліції та вивели його з приміщення автостанції. Ствердила, що нецензурно ОСОБА_12 не висловлювався.
Свідок ОСОБА_13 в суді показав, що 21.01.2013 року він був старшим оперативно-слідчої групи. Прибувши на автостанцію вияснили, що ОСОБА_12 розбив скло на вікні каси, Він доручив членам оперативно-слідчої групи відібрати пояснення від ОСОБА_12 , а сам був зайнятий складанням процесуальних документів. Коли вийшов на подвір`я, то службового автомобіля не було. Вказівки доставляти ОСОБА_12 в райвідділ міліції, він нікому не давав.
Свідок ОСОБА_17 в суді показав, що був в складі оперативно-слідчої групи при виїзді на виклик до автостанції м. Іршава. Там було встановлено, що ОСОБА_12 розбив скло на вікні каси. Старший групи слідчий ОСОБА_13 дав вказівку встановити особу, хто розбив скло, відібрати пояснення. Чи були якісь вказівки щодо ОСОБА_12 , не пам`ятає. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_12 вийти з приміщення автостанції. Останній самостійно вийшов на вулицю, де повідомив, що на місці пояснення давати не буде, що має бажання поїхати до райвідділу міліції, де напише заяву на дії працівників автостанції. Стверджує, що у службовому автомобілі ніхто не бив і чи взагалі були тілесні ушкодження у ОСОБА_12 , він не звернув уваги, не придивлявся. По приїзду в райвідділ міліції ОСОБА_7 записав в журнал дані про ОСОБА_12 і з ОСОБА_7 , так як він був водій, вони повернулись на автостанцію, звідки зі слідчим ОСОБА_13 повернулись до райвідділу міліції. По поверненні їх у РВВС, ОСОБА_12 там уже не було.
Із показань допитаного в суді свідка ОСОБА_14 вбачається, що 21.01.2013 року він був відповідальним райвідділу міліції іблизько 07.00 год., можливо трохи пізніше, вийшовши з кабінету на шум, почув голосну розмову та побачив в коридорі райвідділу міліції ОСОБА_12 . Із пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 він зрозумів, що ОСОБА_12 запросили до райвідділу з приводу подій на автостанції, де останній розбив скло. Він запросив ОСОБА_12 до кабінету дільничних інспекторів, де пояснив причину інциденту на автовокзалі. На прохання ОСОБА_12 він телефонував до Ужгородського міськрайсуду, щоб пояснити причину його неприбуття в судове засідання. Скарг на застосування фізичного впливу з боку працівників міліції чи на дії працівників автостанції останній не заявляв, висловлював обурення з приводу доставки його до райвідділу міліції.
Свідок ОСОБА_20 в суді показала, що її зять ОСОБА_12 21.01.2013 року мав їхати до м. Ужгорода за викликом суду. Близько 11 год. того ж дня, коли вона прийшла додому, то побачила у ОСОБА_12 під правим оком та на шиї тілесні ушкодження. Останній повідомив, що його побили працівники міліції, однак як це відбувалося, не розказував.
Свідок ОСОБА_21 в суді показала, що її чоловік ОСОБА_12 , 21.01.2013 року зранку пішов на автостанцію, так як мав їхати до м. Ужгород в суд, де представляв її інтереси. Близько 09.30 год. того дня він прийшов додому і вона побачила у нього під оком почервоніння, а на шиї було видно тілесне ушкодження у вигляді подряпини. ОСОБА_12 повідомив, що просив довідку від працівників автостанції, так як не мав можливості виїхати вчасно, виник конфлікт, розбив скло. Коли приїхали працівники міліції, то силою відвезли до райвідділу міліції, побили. Крім цього чоловік також розказував, що 4.02.2013 року він почав знімати на телефон працівника міліції, але той забрав від нього телефон, тягнув його в райвідділ міліції, але він утік.
Крім цього, із досліджених у судовому засіданні:
- відеофіксації подій вбачається, що на вході до приміщення автостанції м. Іршава 21.01.2013 року о 06 год. 57 хв. 37 сек. з центрального входу автостанції м. Іршава виводять під руки громадянина, з правої сторони видно чоловіка у темній куртці та світлих штанях, з лівої сторони - чоловіка у форменому одязі та позад них чоловіка у форменому одязі. Особа, яку утримують, робить рухи, вивільнитися від утримуючих, але ті утримують його силою та зникають за кадром о 06 год. 57 хв. 51 сек. (т.1 а.с. 71).
- відповідно з висновком експерта № 81 від 09 серпня 2013 року, проведеного з врахуванням даних Акту № 27 судово-медичного обстеження від 21.01.2013 р., Висновку експерта № 45 по матеріалах справи від 01.03.2013 р. та Висновку експерта № 258 по матеріалах справи від 31.07.2013 р. (т.2 а.с. 22-24, т.3 а.с. 183-186, т.3 а.с. 3 а.с. 192-195) - у ОСОБА_12 виявлено синець шкірних покривів вилично-підочної ділянки справа розміром 1,5х1 см синюшно-фіолетового кольору, що виник внаслідок дії тупого твердого предмету по ударному механізму спричинення з обмеженою травмуючою поверхнею, яким міг бути кулак сторонньої людини, характер тілесного ушкодження вказує на виникнення даного тілесного ушкодження за 1-3 доби до часу подій, що мала місце 21.01.2013 року та синець шкірних покровів передньо-бічної поверхні шиї справа 3х0,8 см (на зовнішньому кінці синця) х0,3 см (на внутрішньому кінці синця) у поперечному напрямі червонуватого кольору, що виник внаслідок дії туго-еластичного предмету за механізмом стискання чи притискання яким міг бути комір одягу, характер тілесного ушкодження вказує на виникнення даного тілесного ушкодження у перші години після спричинення і може вкладатися в час події, що мала місце 21.01.2013 року. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження, виявлені у обстежуваного ОСОБА_12 , кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що мають незначні, скороминучі наслідки тривалістю не більше як 6 днів.
- висновком службового розслідування (т.1 а.с. 18) встановлено, що 21.01.2013 року після огляду місця події автостанції в м. Іршава, працівниками міліції ОСОБА_12 був доставлений в Іршавський РВ ГУМВС України в Закарпатській області.
- рапортом обвинуваченого ОСОБА_6 підтверджується доставлення потерпілого ОСОБА_12 до райвідділу міліції для допиту з приводу пошкодження ним вікна каси автостанції м. Іршава. (т.1 а.с. 21).
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що потерпілий ОСОБА_12 був доставлений до райвідділу міліції за бажанням останнього з метою написати скаргу на дії працівників автовокзалу, суд першої інстанції правомірно оцінив критично, оскільки таке твердження, крім показань потерпілого ОСОБА_12 , повністю було спростовано названими: висновком службового розслідування, рапортом ОСОБА_6 , показаннями свідка ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_12 , висловлював обурення щодо доставки його до райвідділу міліції, а із показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_12 через 2 години після вказаних подій оплатив завдану шкоду і вибачився.
Суд також критично оцінив твердження сторони захисту, що затримання ОСОБА_12 було обумовлено скоєнням потерпілим хуліганства чи дрібного хуліганства в приміщенні автостанції м. Іршава за вказаних обставин, так як належних доказів у підтвердження такого суду не надано, протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_12 за ст. 173 КУпАП України не складався, досудове розслідування за ст. 296 КК України не проводилось.
Суд правильно віднісся до показань обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 критично і обґрунтовано взяв в основу обвинувачення показання потерпілого ОСОБА_12 , оскільки показання потерпілого повністю узгоджуються з вищенаведеними показаннями свідків, а також із дослідженими судом письмовими доказами, та, дослідивши докази по справі, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані органом досудового розслідування та визнані судом доведеними за ч. 2 ст. 365 КК України, як перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав та повноважень, що супроводжувалось насильством, діями, за відсутністю ознак катування та за ч. 1 ст. 371 КК України як завідомо незаконне затримання та обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 371 КК України, як завідомо незаконне затримання.
Будь-яких даних про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та про істотне порушення норм кримінально-процесуального законодавства, котрі б безумовно призвели до скасування вироку, на чому наголошують апелянти, у справі не встановлено.
Посилання апелянтів на те, що, що суд не дав належної оцінки зібраним доказам та прийшов до помилкового висновку про вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 інкримінованих їм кримінальних правопорушень, що свідчить про його упередженість та необ`єктивність, є безпідставними, оскільки в обгрунтування тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з`ясовано всі обставини вчинення обвинуваченими злочинів, пов`язаних із перевищенням влади, що супроводжувалося насильством, а також завідомо незаконним затриманням особи.
Досудове та судове слідство проведено з достатньою повнотою, суд першої інстанції дав належну оцінку дослідженим доказам і обґрунтовано визнав винними ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, дані про їх особи.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 призначено покарання необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Щодо доводів обвинуваченого ОСОБА_7 , викладеного в доповнені до апеляційної скарги (т. 6 а.с. 202-203), підтриманих при апеляційному розгляді даного провадження як останнім, так і обвинуваченим ОСОБА_6 та захисником ОСОБА_8 , щодо скасування вироку Іршавського районного суду від 30 січня 2014 року та направлення кримінального провадження до суду першої інстанції на новий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання у зв`язку з тим, що висунуте прокурором формулювання обвинувачення в обвинувальному акті відсутнє, що в подальшому унеможливлює розгляд кримінального провадження по суті, колегія суддів з таким твердженням не погоджується та вважає, що обвинувальний акт від 13 січня 2014 року старшого прокурора прокуратури Іршавського району (т. 5 а.с. 176-196) відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки відповідно до п. 5 ч. 2 вказаної статті містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважав встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність.
З такими висновками погодилася й колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй Ухвалі від 05 листопада 2015 року (т. 6 а.с. 194-196) при скасуванні Ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 02.07.2015 р. про виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинах, при цьому не було звернено уваги про будь-яке порушення місцевим судом вимог ст. 291 КПК України.
З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що постановлений щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вирок від 30 січня 2014 року є законним і обґрунтованим, а тому, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, Апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_10 , апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями залишити без задоволення, а вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без зміни.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
