ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2016 р.
Справа № 876/6233/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Онишкевича Т. В., Левицької Н. Г.;
за участю секретаря судового засідання - Мельничук Б. Б.;
представника позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача - Лаврука В. В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу, -
ВСТАНОВИВ:
27 квітня 2015 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Коломийської ОДПІ від 05 січня 2015 року № 0000021701, яким визначено податкове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 14154,38 грн., від 19 лютого 2015 року № 0003241701, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 16210,50 грн., вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 27 квітня 2015 року № 0006451701, якою визначено зобов`язання сплатити єдиний внесок у сумі 26195,39 грн. та рішення від 29 квітня 2015 року № 0006551701, яким застосовано штрафні санкції по єдиному внеску у сумі 1805,38 грн. (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог).
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки Коломийської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000021701 від 05.01.2015 року, № 0003241701 від 19.02.2015 року та рішення №0000051701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.01.2015 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення за № 0000021701 від 05 січня 2015 року, № 0003241701 від 19 лютого 2015 року, рішення про застосування санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за № 0006551701 від 29 квітня 2015 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0006451701 від 27 квітня 2015 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржувані позивачем рішення та вимога про сплату боргу прийняті на підставі того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.
Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що податковими-ревізорами Коломийської ОДПІ в період з 20 листопада 2014 року по 03 грудня 2014 року на підставі наказу Коломийської ОДПІ від 06 листопада 2014 року № 615 проведено виїзну планову документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.
За результатами перевірки складено акт № 140/171/3331303640 від 17 грудня 2014 року (а.с. 8-25), яким встановлено порушення позивачем: пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України, в результаті чого платником податків занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 11323,50 грн. в т.ч. у 2012 році 4284,75 грн. 2013 році 7038,75 грн.; п.1 ч.2 ст. 6 та ст. 7. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено суму єдиного внеску на 26195,39 грн. в т. ч. у 2012 р. на 9912,06 грн. у 2013 р. 16283,33 грн.; п. 189.1 ст. 189, п.198.5, ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання податку на додану вартість на суму 15823,00 грн., а саме: за січень 2012р. на 156,00 грн., за лютий 2012р. на 196,00 грн., за березень 2012р. на 177,00 грн.. за квітень 2012р. на 210,00 грн., за травень 2012р. на 390,00 грн., за червень 2012р. на 730,00 грн., за липень 2012р. на 1229,00 грн., за серпень 2012р. на 858,00 грн., за вересень 2012р. на 647,00 грн., за жовтень 2012р. на 455,00 грн., за листопад 2012р. на 605,00 грн., за грудень 2012р. на 1232,00 грн., за січень 2013р. на 1219,00 грн., за лютий 2013р. на 533,00 грн., за березень 2013р. на 367,00 грн., за квітень 2013р. на 717,00 грн., за травень 2013р. на 743,00 грн.. за червень 2013р. на 1106,00 грн., за липень 2013р. на 913,00 грн., за серпень 2013р. на 1357,00 грн., за вересень 2013р. на 696,00 грн., за жовтень 2013р. на 753,00 грн., за листопад 2013р. на 534,00 грн.; абз. б. п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України та Порядок заповнення та подання податковими агентами
Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку затверджений наказом Державної податкової адміністрації України № 1020 від 24.12.2010 р. не відображено в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку ознаку доходу 157; ст. 126 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за 2012р. в сумі 81,11 грн.; п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині несвоєчасної сплати за 2013 р. в сумі - 190,17 грн., за І квартал 2014 р. в сумі - 126,76 грн., за січень 2014 р. в сумі - 114,51 грн., за березень 2014 р. в сумі - 29,37 грн., за квітень 2014 р. в сумі - 23,70 грн.
10 березня 2015 року Державною фіскальною службою України за вихідним номером № 2151/І/99-99-10-01-03-14 надано позивачу рішення про результати розгляду повторної скарги (а.с. 67-70).
20 березня 2015 року Державною фіскальною службою України за вихідним номером № 2540/І/99-99-10-01-07-15 надано позивачу рішення про результати розгляду скарги (а.с. 71-72).
На підставі акта перевірки № 140/171/3331303640 від 17 грудня 2014 року, було винесено ряд рішень, в тому числі й рішення з якими не погоджується позивач, а саме: 05 січня 2015 року винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000212200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 14154,38 грн., з яких за основним платежем 11323,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2830,88 грн. (а.с. 26); № 00000051701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 23734,50 грн., з яких за основним платежем 15823,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7911,50 грн. (а.с. 27).
Крім того, за результатами розгляду скарги позивача та на підставі рішення Державної фіскальної служби України, 27 квітня 2015 року Коломийською ОДПІ позивачу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-0006451701 на суму 26195,39 грн. та рішення № 0006551701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29 квітня 2015 року, яким застосовано до позивача штрафну санкцію по єдиному внеску у сумі 1805,38 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що підставою для винесення оскаржуваних рішень та вимоги про сплату боргу, слугували висновки податкового органу щодо того, що позивачем не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат за використану електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
В матеріалах справи наявні первинні документи, які спростовують висновки викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують, в тому числі, реальність господарських відносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з малим приватним підприємством фірмою «ДІК», а саме: договір № 1 на оренду нежитлового приміщення від 02 січня 2011 року, договір оренди нежитлових приміщень від 01 квітня 2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Встановлено, що 02 січня 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 30), 01 січня 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 31).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фізична особа-підприємець ОСОБА_4, на момент виникнення правовідносин була зареєстрована 15 червня 1994 року за адресою АДРЕСА_3, види діяльності: виробництво м`яса, виробництво м`ясних продуктів, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, ідентифікаційний номер НОМЕР_7.
Також встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надавала послуги позивачу по оренді нежитлового приміщення терміном два роки 11 місяців, а також згідно договору № 1 на оренду нежитлового приміщення від 01 січня 2012 року, термін дії до 31 грудня 2013 року.
Досліджуючи господарські правовідносини позивача з малим приватним підприємством фірмою «ДІК», встановлено, що 01 квітня 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлових приміщень (а.с. 32), 01 січня 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 34).
Встановлено, що мале приватне підприємство фірма «ДІК» надавало послуги позивачу по оренді нежитлового приміщення терміном два роки 11 місяців, а також згідно договору № 1 на оренду нежитлового приміщення від 01 січня 2012 року термін дії оренди приміщення до 10 січня 2014 року.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначені вище договори, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 30-34), оформлені у відповідності до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Як вбачається з підпункту 1.1 пункту 2 договору № 1 від 02 січня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звільняється від орендної плати як такої, в рахунок сплати комунальних платежів та ремонтних витрат по утриманню приміщення (а.с. 30).
Згідно з підпунктом 1.1 пункту 3 договору № 1 від 01 січня 2012 року орендна плата складає 800,00 (вісімсот) грн. 00 коп. в місяць із вирахуванням від проведення ремонтних робіт за рахунок орендаря та оплати орендарем за постачання електричної енергії та споживання природного газу (а.с. 31).
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору оренди нежитлового приміщення від 01 квітня 2011 року орендна плата складає 200 (двісті) грн. в місяць, сплати комунальних платежів та ремонтних витрат по утриманню приміщення (а.с. 32-33).
Підпунктом 1.1 пункту 3 договору оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2012 року, визначено, що орендна плата складає 2000,00 (дві тисячі) грн. в місяць (а.с. 34).
На аркушах справи № 35-44 містяться копії договорів на постачання та транспортування природного газу від 01 січня 2011 року, від 01 січня 2013 року, про постачання електричної енергії від 17 серпня 2011 року, стороною - споживачем, в яких визначено позивача ОСОБА_3.
Отже, всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо оренди нежитлових приміщень, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, між малим приватним підприємством фірмою «ДІК» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на момент формування показників податкової звітності були наявні у позивача.
Як наслідок, суд першої інстанції вірно зазначив, що вищенаведені обставини спростовують доводи відповідача щодо того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
Вищенаведеним спростовуються також посилання відповідача на ту обставину, що за адресою здійснення підприємницької діяльності позивача - АДРЕСА_1 та Коломийський район с. Нижній Вербіж вул. Українська, 10д, здійснювали свою підприємницьку діяльність інші суб'єкти господарювання - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, а отже й неможливо встановити понесені позивачем витрати на енергоносії.
Як зазначено вище, споживачем за відповідними договорами є позивач ОСОБА_3, а отже й оплата за споживання електроенергії та природного газу, безумовно здійснюється нею, як споживачем.
Доказів того, що між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та постачальниками послуг укладались інші договори про використання енергоносіїв щодо будь-якої частини орендованих позивачем приміщень, податковим органом не надано та під час проведення перевірки не встановлено.
Сам факт зазначення ними в заявах про застосування спрощеної системи оподаткування адреси за якими здійснює свою господарську діяльність позивач, не може слугувати підставою для формування висновків щодо непонесення нею витрат по споживанню електроенергії та природного газу, використаних в процесі здійснення підприємницької діяльності.
Податковим кодексом України, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 якого визначений податковий кредит як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, тому податкове повідомлення-рішення від 19 лютого 2015 року за № 0003241701 є протиправним та підлягає до скасування.
Враховуючи попередні висновки суду та те, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 05 січня 2015 року за № 0000021701, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27 квітня 2015 року за № 0006451701 та рішення від 29 квітня 2015 року за № 0006551701, прийняті виключно на підставі висновку щодо того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою, який в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження, то суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, а оскаржувані рішення і вимога є протиправним та підлягають до скасування.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року в справі № 809/1718/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: Т. В. Онишкевич
Н. Г. Левицька
Ухвалу складено в повному обсязі 05 квітня 2016 року.
