ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" травня 2015 р. Справа № 809/1718/15
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Матуляка Я.П.
при секретарі Візінському М.В.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Джоголика Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3, АДРЕСА_1,78200
до відповідача: Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, вул. Б. Хмельницького, 3, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,78200
про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,-
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Коломийської оДПІ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі-відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000021701 від 05.01.2015 року, №0003241701 від 19.02.2015 року та рішення №0000051701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.01.2015 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки Коломийської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області та прийняті податкові повідомлення-рішення №0000021701 від 05.01.2015 року, №0003241701 від 19.02.2015 року та рішення №0000051701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 05.01.2015 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи.
14.05.2015 року представником позивача через канцелярію суду подано заяву про зміну позовних вимог, в якій зазначено, що після подання адміністративного позову ДФС України прийнято та надіслано повторне рішення від 20.03.2015 року про результати розгляду повторної скарги позивача, яким скасовано та відкликано оскаржуване до суду рішення від 05.01.2015 року №0000051701, яким донараховано єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 28000,77 грн. (у тому числі 26195,39 грн. єдиного внеску та 1805,38 грн. штрафні санкції). При цьому ДФС України 10.03.2015 року уже приймалось та надсилалось позивачу рішення про результати розгляду повторної скарги ОСОБА_3, яким було залишено без змін оскаржувані повідомлення-рішення та рішення Коломийської оДПІ. Замість скасованого та відкликаного рішення від 05.01.2015 року №0000051701 на суму 28000,77 грн. (у тому числі 26195,39 грн. єдиного внеску та 1805,38 грн. штрафні санкції) Коломийською оДПІ винесено та вручено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску від 27.04.2015 року №Ф-0006451701 на суму 26195,39 грн. та рішення від 29.04.2015 року №0006551701, яким застосовано штрафну санкцію по єдиному внеску у сумі 1805,38 грн. Просить суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської оДПІ від 05.01.2015 року №0000021701, яким визначено податкове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 14154,38 грн., від 19.02.2015 року №0003241701, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 16210,50 грн., вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.04.2015 року №0006451701, якою визначено зобов`язання сплатити єдиний внесок у сумі 26195,39 грн. та рішення від 29.04.2015 року №0006551701, яким застосовано штрафні санкції по єдиному внеску у сумі 1805,38 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів викладених в письмовому запереченні. Суду пояснив, що Коломийською оДПІ Головного управління ДФС в Івано-Франківській області податкові повідомлення-рішення №0000212200 та №00000051701 від 05.01.2015 року прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив відмовити в задоволенні позову повністю. На запитання суду, пояснив, що оскаржувані позивачем рішення та вимога про сплату боргу прийняті виключно на підставі того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою. Інших підстав для прийняття оскаржуваних рішень відповідачем не наведено.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_3 рішенням виконавчого комітету Коломийської міської ради зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа 08.04.2010 року та 09.04.2010 року взята на податковий облік, є платником податку з доходів фізичних осіб, отримала свідоцтво про державну реєстрацію, номер запису про державну реєстрацію 21210000000006306.
Податковими-ревізорами Коломийської оДПІ в період з 20.11.2014 року по 03.12.2014 року на підставі наказу Коломийської оДПІ від 06.11.2014 року №615 проведено виїзну планову документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової карки платника код НОМЕР_1) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року.
За результатами перевірки складено акт №140/171/НОМЕР_1 від 17.12.2014 року (а.с. 8-25), яким встановлено порушення позивачем:
- пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2 та п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого платником податків занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 11323,50 грн. в т.ч. у 2012 році 4284,75 грн. 2013 році 7038,75 грн.
- п.1 ч.2 ст. 6 та ст. 7. Закону України "Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. № 2464-VІ, в результаті чого занижено суму єдиного внеску на 26195,39 грн. в т. ч. у 2012 р. на 9912,06 грн. у 2013 р. 16283,33 грн.
- п. 189.1 ст. 189, п.198.5, ст. 198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року 2755-VІ із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податкові зобов'язання податку на додану вартість на суму 15823,00 грн., а саме: за січень 2012р. на 156,00 грн., за лютий 2012р. на 196,00 грн., за березень 2012р. на 177,00 грн.. за квітень 2012р. на 210,00 грн., за травень 2012р. на 390,00 грн., за червень 2012р. на 730,00 грн., за липень 2012р. на 1229,00 грн., за серпень 2012р. на 858,00 грн., за вересень 2012р. на 647,00 грн., за жовтень 2012р. на 455,00 грн., за листопад 2012р. на 605,00 грн., за грудень 2012р. на 1232,00 грн., за січень 2013р. на 1219,00 грн., за лютий 2013р. на 533,00 грн., за березень 2013р. на 367,00 грн., за квітень 2013р. на 717,00 грн., за травень 2013р. на 743,00 грн.. за червень 2013р. на 1106,00 грн., за липень 2013р. на 913,00 грн., за серпень 2013р. на 1357,00 грн., за вересень 2013р. на 696,00 грн., за жовтень 2013р. на 753,00 грн., за листопад 2013р. на 534,00 грн.
- абз. б. п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України №2755- VІ від 2 грудня 2010 року (із змінами та доповненнями) та Порядок заповнення та подання податковими агентами
Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку затверджений наказом Державної податкової адміністрації України №1020 від 24.12.2010 р. не відображено в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку ознаку доходу 157.
- ст. 126 Податкового кодексу України №2755- VІ від 2 грудня 2010 року ( із змінами та доповненнями) в частині несвоєчасної сплати податку на доходи фізичних осіб за 2012р. в сумі 81,11 грн.
- п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-УІ від 08.07.2010 року в частині несвоєчасної сплати за 2013 р. в сумі - 190,17 грн., за І квартал 2014 р. в сумі - 126,76 грн., за січень 2014 р. в сумі - 114,51 грн., за березень 2014 р. в сумі - 29,37 грн., за квітень 2014 р. в сумі - 23,70 грн.
10.03.2015 року Державною фіскальною службою України за вихідним номером №2151/І/99-99-10-01-03-14 надано позивачу рішення про результати розгляду повторної скарги (а.с. 67-70).
20.03.2015 року Державною фіскальною службою України за вихідним номером №2540/І/99-99-10-01-07-15 надано позивачу рішення про результати розгляду скарги (а.с. 71-72).
На підставі акта перевірки №140/171/НОМЕР_1 від 17.12.2014 року, було винесено ряд рішень, в тому числі й рішення з якими не погоджується позивач, а саме: 05.01.2015 року винесено податкове повідомлення-рішення за №0000212200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 14154,38 грн., з яких за основним платежем 11323,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2830,88 грн. (а.с. 26); №00000051701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 23734,50 грн., з яких за основним платежем 15823,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 7911,50 грн. (а.с. 27).
Крім того, за результатами розгляду скарги позивача та на підставі рішення Державної фіскальної служби України, 27.04.2015 року Коломийською оДПІ позивачу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-0006451701 на суму 26195,39 грн. та рішення №0006551701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 29.04.2015 року, яким застосовано до позивача штрафну санкцію по єдиному внеску у сумі 1805,38 грн.
Позивач звернувся за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вимогою скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської оДПІ №0000021701 від 05.01.2015 року, №0003241701 від 19.02.2015 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006451701 від 27.04.2015 року та рішення про застосування санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №0006551701 від 29.04.2015 року.
Слід зазначити, що єдиною підставою для винесення оскаржуваних рішень та вимоги про сплату боргу, слугували висновки перевірки щодо того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат за використану електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу, враховуючи наступне.
В матеріалах справи наявні первинні документи, які спростовують висновки викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують, в тому числі, реальність господарських відносин між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з малим приватним підприємством фірмою "ДІК", а саме: договір №1 на оренду нежитлового приміщення від 02.01.2011 року, договір оренди нежитлових приміщень від 01.04.2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є основною правовою формою, що опосередковує рух цивільного обороту: переміщення матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг. Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Досліджуючи господарські правовідносини позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, судом встановлено, що 02 січня 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 30), 01 січня 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 31).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за результатами пошуку станом на 22.05.2015 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_4, на момент виникнення правовідносин була зареєстрована 15.06.1994 року за адресою 78200, АДРЕСА_1, види діяльності: виробництво м`яса, виробництво м`ясних продуктів, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, ідентифікаційний номер НОМЕР_2.
Судом встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_4 надавала послуги позивачу по оренді нежитлового приміщення терміном два роки 11 місяців, а також згідно договору №1 на оренду нежитлового приміщення від 01.01.2012 року термін дії до 31.12.2013 року.
Досліджуючи господарські правовідносини позивача з малим приватним підприємством фірмою "ДІК", судом встановлено, що 01 квітня 2011 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди нежитлових приміщень (а.с. 32), 01 січня 2012 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір № 1 на оренду нежитлового приміщення (а.с. 34),.
Судом встановлено, що мале приватне підприємство фірма "ДІК" надавали послуги позивачу по оренді нежитлового приміщення терміном два роки 11 місяців, а також згідно договору №1 на оренду нежитлового приміщення від 01.01.2012 року термін дії оренди приміщення до 10.01.2014 року.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зазначає, що зазначені вище договори, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 30-34), оформлені у відповідності до пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Даний факт не заперечувався в судовому засіданні представником відповідача.
Як вбачається з підпункту 1.1 пункту 2 договору №1 від 02.01.2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звільняється від орендної плати як такої, в рахунок сплати комунальних платежів та ремонтних витрат по утриманню приміщення (а.с. 30).
Згідно з підпунктом 1.1 пункту 3 договору №1 від 01.01.2012 року орендна плата складає 800,00 (вісімсот) грн. 00 коп. в місяць із вирахуванням від проведення ремонтних робіт за рахунок орендаря та оплати орендарем за постачання електричної енергії та споживання природного газу (а.с. 31).
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2011 року орендна плата складає 200 (двісті) грн. в місяць, сплати комунальних платежів та ремонтних витрат по утриманню приміщення (а.с. 32-33).
Підпунктом 1.1 пункту 3 договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2012 року, визначено, що орендна плата складає 2000,00 (дві тисячі) грн. в місяць (а.с. 34).
На аркушах справи №35-44 містяться копії договорів на постачання та транспортування природного газу від 01.01.2011 року, від 01.01.2013 року, про постачання електричної енергії від 17.08.2011 року, стороною - споживачем, в яких визначено позивача ОСОБА_3.
Отже, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо оренди нежитлових приміщень, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, між малим приватним підприємством фірмою "ДІК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на момент формування показників податкової звітності були наявні у позивача.
Як наслідок, суд зазначає, що вищенаведені обставини спростовують доводи відповідача щодо того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою.
Вищенаведеним, спростовуються також посилання відповідача на ту обставину, що за адресою здійснення підприємницької діяльності позивача - АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, здійснювали свою підприємницьку діяльність інші суб'єкти господарювання - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, а отже й неможливо встановити понесені позивачем витрати на енергоносії.
Як зазначено судом вище, споживачем за відповідними договорами є позивач ОСОБА_3, а отже й оплата за споживання електроенергії та природного газу, безумовно здійснюється нею, як споживачем.
Доказів того, що між фізичними особами-підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та постачальниками послуг укладались інші договори про використання енергоносіїв щодо будь-якої частини орендованих позивачем приміщень, податковим органом не надано та під час проведення перевірки не встановлено.
Сам факт зазначення ними в заявах про застосування спрощеної системи оподаткування адреси за якими здійснює свою господарську діяльність позивач, не може слугувати підставою для формування висновків щодо непонесення нею витрат по споживанню електроенергії та природного газу, використаних в процесі здійснення підприємницької діяльності.
Слід зазначити, що платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Податковий кодекс України.
Податковим кодексом України, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 якого визначений податковий кредит як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, тому податкове повідомлення-рішення від 19.02.2015 року за №0003241701 є протиправним та підлягає до скасування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи попередні висновки суду та те, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення від 05.01.2015 року за №0000021701, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.04.2015 року за №0006451701 та рішення від 29.04.2015 року за №0006551701, прийняті виключно на підставі висновку щодо того, що підприємцем ОСОБА_3, не доведено та не надано документального підтвердження використання приміщень та холодильно-морозильного обладнання за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, у господарській діяльності платника у періоді що перевірявся, а також понесення витрат на електроенергію та природній газ за вказаною адресою, який в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження, то суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, а оскаржувані рішення і вимога є протиправним та підлягають до скасування.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення за №0000021701 від 05.01.2015 року, №0003241701 від 19.02.2015 року, рішення про застосування санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №0006551701 від 29.04.2015 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0006451701 від 27.04.2015 року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя : Матуляк Я.П.
Постанова складена в повному обсязі 02.06.2015 року.
