ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
61022, м.Харків, пр.Леніна, 5
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
20.10.2015 Справа № 905/1956/15
Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.
при секретарі судового засідання Биковій Я.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харків
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», м.Дзержинськ
про стягнення 5 675 020,99грн.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2- за довіреністю;
від відповідача: не з'явився ;
СУТЬ СПОРУ:
Заявлено позов, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків до Товариства з обмеженою відповідальністю «орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської» про стягнення 5 675 020,99грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №8/2010 від 27.04.2010р. відповідач взяв на себе зобов’язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість по орендним платежам у розмірі 5014169,27грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 660851,72грн.
Відповідач у судове засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, ухвала про порушення провадження у справи та про відкладення розгляду справи були надіслані за адресою, яка зазначена у позовній заяві.
За приписами п.3.9.1.Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв’язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'являвся, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.
При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:
27 квітня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської» (Орендар) укладений договір оренди №8/2010 нерухомого майна, що належить до державної власності.
За умовами укладеного договору (п.1.1.) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування майн, що належить до державної власності, цілісний майновий комплекс Державне підприємство «Шахта «Новодзержинська», розташований за адресою: 85201, Донецька область, м.Дзержинськ, вул.Фестивальна,1, склад і вартість, якого визначено у відповідності до передавального балансу станом на 31.10.2010р. та акту оцінки Підприємства, складеного станом на 31.01.2010р., що є додатком до цього договору, та становить 73 495 706,57 грн.
Відповідно до п.1.5. договору державне майно ЦМК передається в оренду з метою використання за його цільовим призначенням – видобування кам’яного вугілля.
Згідно умов п.2.1. договору Орендар вступає в строкове платне користування Підприємством у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору, усіх додатків до нього та акта приймання-передачі Підприємства.
Приписами п.3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 зі змінами та доповненнями, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (січень 2010 року) – 274 080,28 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції з лютого 2010 року по квітень 2010 року.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній на індекс інфляції за наступний місяць(п.3.2. договору).
Відповідно до п.3.3. договору орендна плата у розмірі 100% перераховуються до Державного бюджету щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно положень п.3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
За умов п.5.3. договору Орендар зобов’язувався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Цей договір укладено строком на 49 років, діє з 27 квітня 2010 року до 27 квітня 2059 року включно (п.10.1. договору). Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.
За розрахунком позивача, у зв’язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди №8/2010 від 27.04.2010р. у період з квітня 2014р. по квітень 2015р. за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 5014169,27грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 660851,72грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.
Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.
Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).
За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Водночас, на спірні правовідношення поширюються також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування майном є договір оренди.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.
Відповідно до приписів ст.12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов’язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 3.3. договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім.
Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов’язання за Договором оренди №8/2010 нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.04.2010р. належним чином не виконав, орендну плату у період з квітня 2014р. по квітень 2015р. не сплатив, у зв’язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 5014169,27грн., що підтверджується матеріалами справи.
Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 5014169,27грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.
Встановивши факт невиконання відповідачем зобов’язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості.
Щодо стягнення пені в сумі 660851,72грн. на підставі умов п.3.7 договору оренди суд зазначає наступне:
Статтею 1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань установленням окремого виду відповідальності.
Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.
Частиною першою статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами п.5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; - можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; - для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таке право узгоджується із свободою договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що вона є арифметично вірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, саме в сумі 660851,72грн.
Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим майном (постанови ВСУ від 20.11.2012р. у справі №12/75-2167-33/75-4/180 та від 04.12.2012р. у справі №36/12).
Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви, а відповідач їх належним чином не спростував.
Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов ґрунтовного висновку та вважає позовні вимоги належним чином доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем , Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків разом з позовною заявою подано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Зазначене клопотання залишається без задоволення з огляду на наступне.
Згідно статей 1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.
Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Стаття 5 Закону України «Про судовий збір», в редакції від 01.09.2015р., містить вичерпний перелік осіб та підприємств, які звільняються від сплати судового збору, проте Регіональні відділення Фонду державного майна України даним переліком не визначено, тобто заявник не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до вимог передбачених ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Також, враховуючи майновий стан сторони суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від нього.
Частинами 1 та 3 ст.9 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Отже заявник, своїми діями, а саме не внесенням судового збору за подання позовної заяви до Державного бюджету України, позбавляє права працівників органів судової влади на належне забезпечення, здійснення та функціонування під час здійснення судочинства.
Крім того, приписами п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.013 №7, зазначено, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади. Самі лише обставини, пов’язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до вимог частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набув чинності 01.09.2015 року, на Кабінет Міністрів України покладено забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
Твердження позивача про відсутність видатків для сплати судового збору у кошторисі установи на 2015 рік належними доказами не доведено, оскільки достовірність такої інформації може бути підтверджено лише Головним управлінням Державної казначейської служби України у Харківській області (аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого господарського суду України від 16.09.2015 по справі № 14/312) крім того працівники зазначеної установи згідно чинного законодавства отримують фінансування, на зарплатню.
Крім того, після задоволення позовних вимог у розглянутій справі позивач, отримає значну суму коштів від відповідача, частку з якої він зможе перерахувати до державного бюджету України, щоб здійснити оплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.
Таким чином, розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку, що позивачем в обґрунтування доводів свого клопотання не подано належних та допустимих доказів, у зв’язку з чим у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору суд відмовляє.
Судові витрати покладаються на сторони судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України.
На підставі вимог передбачених статтями 8, 10, 19, 129 Конституції України, п.п.3.9.1., 3.9.2. пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", пунктом 5.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», пункту 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», статей 1, 2, 4, 5, 8, 9 Закону України «Про судовий збір», ст.ст.2, 3, 10, 12, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.9, 11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 626, 627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 81-1, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харьків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», м.Дзержинськ про стягнення 5014169,27грн.., пені в сумі 660851,72грн.- задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», м.Дзержинськ (85201, Донецька область, м.Дзержинськ, вул. Фестивальна, 1, код ЄДРПОУ 335593) на користь стягувача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (61024, м.Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 13511245) - заборгованість в сумі 5014169,27грн., пеню в сумі 660851,72грн.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (61024, м.Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 13511245) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 85 125,31грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Орендне підприємство «Шахта імені ОСОБА_1 Московської», м.Дзержинськ (85201, Донецька область, м.Дзержинськ, вул. Фестивальна, 1, код ЄДРПОУ 335593) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (61024, м.Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 13511245) витрати по сплаті судового збору в сумі 85125,31грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 23.10.2015р.
Суддя С.В. Тоцький
