ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
09 вересня 2015 року № 826/10819/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом
Заступника прокурора Хмельницької області
до
Державної санітарно-епідеміологічної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державна установа "Інститут гігієни та медичної екології ім О.М. Марзєєва НАМН України", ПАТ "Компанія "Райз"
про
визнання протиправним та скасування висновку від 26.12.2014 №05.03.02-07/78980
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до суду з позовом до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державна установа «Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України», ПАТ «Компанія «Райз» про визнання протиправним та скасування висновку від 26.12.2014 №05.03.02-07/78980.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржений висновок є необґрунтованим оскільки викладені у висновку факти не відповідають проведеним дослідженням та дійсним обставинам.
Відповідач та третя особа без самостійних вимог на предмет спору ПАТ «Компанія «Райз» заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Державна установа «Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України» явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце судового вирішення справи.
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 26.12.2014 №05.03.02-07/78980 погоджено обґрунтування встановлення санітарно-захисної зони для складських приміщень для зберігання пестицидів та мінеральних добрив за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район с. Копистин вул. Чапаєва, 16».
До прокуратури Хмельницької області 10.02.2015 надійшло звернення ОСОБА_2 щодо порушення вимог санітарного законодавства України в частині недотримання санітарно-захисної зони при використанні ПАТ «Компанія «Райз» складських приміщень по вул. Чапаєва, 16 в с. Копистин Хмельницького району для зберігання пестицидів та мінеральних добрив.
Згідно ст. 43 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" висновки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби у місячний термін можуть бути оскаржені головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України або до суду. Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду із пропуском даного місячного строку позовної давності. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що з моменту, коли позивач дізнався про ймовірну протиправність оскаржуваного висновку і до моменту звернення до суду, позивачем витребовувались матеріали необхідні для реалізації функції захисту інтересів громадян та держави та вчинялись дії щодо досудового врегулювання спору. І лише після отримання всіх матеріалів, позивач звернувся до суду. За таких обставин, суд вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними та як наслідок, відсутніми підстави для залишення позову без розгляду.
Оцінюючи подані сторонами та третіми особами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 12 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» державна санітарно-епідеміологічна експертиза проводиться установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, а в особливо складних випадках - комісіями, що утворюються головним державним санітарним лікарем.
До проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи можуть залучатися за їх згодою фахівці наукових, проектно-конструкторських, інших установ та організацій незалежно від їх підпорядкування, представники громадськості, експерти міжнародних організацій.
Рішення про необхідність і періодичність проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів приймається відповідними посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Перелік установ, організацій, лабораторій, що можуть залучатися до проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, встановлюється головним державним санітарним лікарем України.
Висновок щодо результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем.
Порядок проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи регулюється законодавством України. Позивач не вказує на порушення процедури проведення експертизи як на підставу для скасування висновку, отже судом не доводиться дотримання відповідачем процедури затвердження висновку.
Відповідно до пункту 2.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 р. №173 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 р. за N 379/1404) при виборі земельних ділянок під будівництво, затвердженні норм проектування, проектів планування і забудови населених пунктів, введенні в експлуатацію житлових будинків, будівель культурно-побутового призначення, промислових та інших підприємств і споруд потрібен обов'язковий експертний висновок органів та установ санітарно-епідеміологічної служби за встановленою формою.
Як зазначено вище, висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 26.12.2014 №05.03.02-07/78980 погоджено обґрунтування встановлення санітарно-захисної зони для складських приміщень для зберігання пестицидів та мінеральних добрив за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район с. Копистин вул. Чапаєва, 16»
Судом встановлено, що підставою для оскарженого висновку слугував протокол від 16.12.2014 №3447, зі змісту якого вбачається, що за санітарною класифікацією Хмельницька філія ПАТ «Компанія «Райз», яке спеціалізується на зберіганні та реалізації засобів захисту рослин, мінеральних добрив 4 типу (основні з них нітроамофоска, сульфоамофос, діамофоска тощо) та насіння за розрахунковими та натуральними дослідженнями не створюватиме на межі найближчої житлової забудови, рівнів забруднення атмосферного повітря вище гігієнічних нормативів і рівнів шуму вище допустимих норм, із встановленням санітарно-захисної зони розміром 175 м. у північному та 130 м в північно-східному напрямках і дотримання нормативної 200 м санітарно-захисної зони в усіх інших напрямках, а також відповідатиме вимогам п. 5.8 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом №173 від 19.06.1996 Міністерства охорони здоров'я України і не погіршення санітарно-гігієнічних умов проживання та здоров'я мешканців прилеглої житлової забудови.
Разом з цим в матеріалах справи міститься копія акту санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкту Хмельницький район с. Копистин від 30.01.2014 проведеного Хмельницьким міськрайонним управлінням Головного управління Держсанепідемслужби у Хмельницькій області, з якого вбачається, що розміщення складських приміщень, які планується використовувати для зберігання отрутохімікатів та мінеральних добрив по відношенню до навколишнього середовища, територій та існуючих житлових забудівель: північ - житлова забудова по вул. Чапаєва мінімальна відстань до житла становить 80 м від складу в північно-східному напрямку. Мінімальна відстань від складу для зберігання пестицидів до найближчої житлової забудови становить близько 116 м в північно-східному напрямку.
Отже, фактичний розмір СЗЗ складів Хмельницької філії ПАТ «Компанія «Райз» не відповідає визначеному в оскарженому висновку. Отже, оскаржений висновок складено всупереч проведеним дослідженням.
Питання скорочення санітарно-захисної зони врегульовано нормами Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 р. N 173 (далі-ДСП 173-96).
Так, пунктом 5.7. ДСП 173-96 розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємств або іншого виробничого об'єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об'єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.
Відповідно до п. 5.9 ДСП 173-96 розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон для підприємств і виробництв 4-5 класів небезпеки затверджується головним державним санітарним лікарем Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених об'єктів
Згідно п. 5.4 ДСП 173-96 промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними факторами при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів.
Відповідно до п. 5.16 ДСП 173-96 Санітарно-захисні зони для складських будівель слід приймати на основі діючих нормативів щодо проектування складських будівель і споруд.
Розміри санітарно-захисних зон для міських загальнотоварних та спеціалізованих складів наведені у додатку N 6, для складів сильнодіючих отруйних речовин - у додатках N 7 та N 8.
З системного аналізу змісту додатків №7 та № 8 до ДСП 173-96 вбачається, що санітарні захисні зони встановлюються саме до складу, який фактично і є джерелом забруднення.
З матеріалів справи вбачається, що ДП «Хмельницький обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» (протоколи від 03.06.2013 №128-129, від 29.10.2013 №453-454) на межі житлової забудови встановлено, що концентрації забруднюючих речовин в атмосферне повітря не перевищують граничнодопустимі показники.
Належних доказів перевищення гранично допустимих показників концентрації забруднюючих речовин в атмосферне повітря на межі житлової забудови позивачем не надано.
Оскільки безумовною підставою для зменшення розмірів СЗЗ є відсутність перевищення гранично допустимих показників концентрації забруднюючих речовин в атмосферне повітря на межі житлової забудови, враховуючи, що відповідачем надано належні докази не перевищення гранично допустимих показників, які не спростовано належними доказами позивачем.
Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище в об'єктивному значенні означає закріплену законодавством і забезпечувану державою можливість суб'єкта проживати в середовищі, яке не спричиняє шкоди здоров'ю, користуватися для задоволення своїх життєво необхідних фізичних і духовних потреб безпечними природними благами, вимагати від держави, а також інших фізичних і юридичних осіб виконання вимог екологічної безпеки, а у випадку їх порушення - звертатись за захистом порушеного права до компетентних органів.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Як вказано у пункті 105 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 р. у справі "Дубецька та інші проти України", ні статті 8, ні інші положення Конвенції не гарантують окремо право на охорону оточуючого середовища (див. справу "Картатос проти Греції", №41666/98, §52, ЄСПЛ 2003-VI). Аналогічним чином, питання не буде виникати, якщо шкода, на яку скаржаться, є незначною у порівнянні з екологічними загрозами, які є невід'ємною частиною сучасного життя.
Проте, обґрунтована скарга про порушення статті 8 Конвенції може виникнути тоді, коли екологічна загроза досягає настільки серйозного рівня, що зумовлює значне погіршення можливості заявника користуватися своїм домашнім, приватним або сімейним життям. Оцінка такого мінімального рівня є відносною та залежить від всіх обставин справи, таких, як інтенсивність та продовжуваність спричинення шкоди або незручностей, а також його фізичного або психічного впливу на здоров'я людини або якість життя.
Відповідно до пункту 106 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2011 р. у справі "Дубецька та інші проти України" хоча і не має сумнівів в тому, що промислові забруднення можуть негативно впливати на здоров'я населення в цілому та погіршувати якість життя людини, часто неможливо виміряти результат їх дії у кожному конкретному випадку. Щодо порушення здоров'я, то важко визначити вплив екологічної шкоди від впливу інших факторів, таких як вік, професія або спосіб життя. "Якість життя", в свою чергу є суб'єктивною характеристикою, яка навряд чи піддається точному визначенню (див. справу "Ледяєва та інші проти Росії", №№53157/99, 53247/99, 53695/00 та 56850/00, §90, 26.10.2006 р.).
Згідно з пунктом 70 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фадєєва проти Росії" від 09.06.2005 р. для того щоб говорити про застосовність статті 8 Конвенції, особа, яка оскаржує негативний подразник екологічного характеру, має довести, по-перше, що справді мало місце втручання в її приватне життя, і що по-друге, досягнуто певного рівня небезпеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦК України діяльність фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності.
За змістом ст. 246 Господарського кодексу України ("Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання") здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.
Наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено фактів загрози життю, здоров'ю та майну, зокрема, жителів села Копистин.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення прав, свобод та інтересів в даному випадку держави та жителів села Копистин, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Оскільки, під час вирішення справи позивачем не надано належних доказів перевищення гранично допустимих показників концентрації забруднюючих речовин в атмосферне повітря на межі житлової забудови села Копистин, враховуючи, що судом встановлено відсутність факту порушення прав, свобод та інтересів жителів прилеглих до спірного об'єкту будинків, наявність чи відсутність порушень чинного законодавства з боку відповідача не порушує права вказаних осіб, а тому відсутні підстави для поновлення порушеного права, отже суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Заступника прокурора Хмельницької області не підлягає задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що в разі наявності в діях відповідача та третьої особи ознак кримінального правопорушення визначеного Кримінальним кодексом України позивач наділений компетенцією щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та вчинення відповідних процесуальних дій визначених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В. М. Данилишин
І. А. Качур
