Справа № 748/1529/13-ц Провадження № 22-ц/795/943/2015 Категорія – цивільна
Головуючий у I інстанції - Козак В. І. Доповідач - Шевченко В. М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2015 року
м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді
ОСОБА_1
суддів:
ОСОБА_2, ОСОБА_3
при секретарі:
ОСОБА_4, ОСОБА_5
за участю:
прокурора Курило Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року у справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Державна фінансова інспекція в Чернігівській області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_24, ОСОБА_25 про визнання недійсними договорів міни та визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки,
в с т а н о в и в:
У червні 2013 року заступник прокурора Чернігівської області, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом про визнання недійсними з моменту укладення договорів міни земельних ділянок, укладених 29 грудня 2007 р. між ОСОБА_6 та іншими відповідачами, від імені яких діяла за довіреністю ОСОБА_24, і посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_25, а також про визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на ім'я ОСОБА_6 на підставі вищевказаних договорів міни.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що договори міни були укладені відповідачами під час дії мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), та що фактично відбулося відчуження земельних ділянок, які відповідачі отримали у власність на їхню частку(пай) в обмін на земельні ділянки, що отримані не в рахунок частки (паю) чим було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження таких земельних ділянок; прокурор просив на підставі пункту 15 розділу X Перехідних положень Земельного Кодексу України(в редакції яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) задовольнити позов.
В позові прокурор зазначав що, порядок обміну земельних ділянок врегульовано Законом України »Про порядок виділення в натурі( на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток(паїв) від 05.06. 2003 року. Наказом Держкомзему від 17.11.2003 року №288 затверджено рекомендації щодо обміну земельних часток(паїв) у натурі(на місцевості). Згідно зазначених Рекомендацій, можливим є лише обмін земельних ділянок за схемою» пай на пай» з метою забезпечення власників земельних часток(паїв), що знаходяться всередині єдиного масиву на самостійне господарювання на землі. Однак за договорами міни від 29.12.2007 року фактично здійснено обмін земельних часток(паїв) на інші земельні ділянки, внаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Прокурор також просив поновити строк на звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що про порушення земельного законодавства прокуратурі стало відомо в липні 2012 року після перевірки дотримання вимог земельного законодавства спеціалістами Держсільгоспінспекції в Чернігівській області, а також отриманої інформації від Чернігівської міжрайонної державної фінансової інспекції.
Рішенням Чернігівського районного суду від 22 липня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок, укладені 29 грудня 2007 року, між відповідачами в особі ОСОБА_24 та ОСОБА_6, визнано незаконними відповідні державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за межами населеного пункту на території Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, видані на ім'я ОСОБА_6, вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування районним судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не дав правової оцінки тій обставині, що оспорювані договори міни відповідають вимогам чинного земельного законодавства і не порушують вимог мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Апелянт стверджує, що укладені договори міни не є удаваними правочинами в розумінні ст. 235 ЦК України, які начебто приховують фактичні договори купівлі-продажу.
Апеляційна скарга також містить посилання на те, що прокурор не мав права на звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, оскільки не зрозуміло, в чому саме полягає порушення державних інтересів у відповідності до ст. 45 ЦПК України. На думку апелянта, позов прокурора та оскаржуване судове рішення порушують законні права та інтереси сторін договорів міни земельних ділянок, оскільки видані на їх підставі державні акти на право приватної власності на земельні ділянки є законними.
Крім того, апелянт вважає, що суд безпідставно дійшов до висновку про не пропущення прокурором строку позовної давності, оскільки позивач мав можливість перевірити правильність укладених договорів міни від 29 грудня 2007 року з дати їх укладення та державної реєстрації, а не лише після оформлення державних актів, в зв’язку з чим підстави пропуску строку звернення до суду не є поважними.
В поданих під час апеляційного розгляду справи письмових поясненнях прокурор просив розглядати позовні вимоги у даній справі виключно з підстав порушення п. 15 Перехідних положень ЗК України( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), та врахувати що процедуру і порядок обміну земельних ділянок, одержаних власниками земельних часток(паїв) у натурі (на місцевості) визначено Рекомендаціями затвердженими Наказом Держкомзему України №228 від 17.11.2003 року.
Відповідачі належно інформовані про день,час і місце судового засідання до суду не з»явилися, ОСОБА_6 якій судова повістка надсилалась на відому судові адресу(яка була нею зазначена), і представнику якої було вручено судову повістку про день, час і місце судового засідання і крім того останній був повідомлений за допомогою телефонного зв»язку щодо розгляду апеляційної скарги, до апеляційного суду також не з»явилася, зазначені обставини відповідно до положень ч.2ст.305 ЦПК України не перешкоджають розглядові справи
Вислухавши суддю–доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні, враховуючи наступне.
Відповідно з положеннями ст.213 ЦПК Украї\ни обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора, про визнання недійсними договорів міни земельними ділянками, суд першої інстанції правильно зазначив що сторонами було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження таких земельних ділянок сільськогосподарського призначення що суперечить пункту 15розділу x Перехідних положень ЗК України( у редакції яка була чинною на момент винекнення спірних правовідносин) та застосувавши норми матеріального права які регулюють спірні правовідносини обгрунтовано прийшов до висновку про необхідність задоволення позову, визнавши недійсними з моменту укладення договори міни земельних ділянок укладених 29.12.2007 року та визнавши незаконними Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства видані ОСОБА_6
Крім того суд першої інстанції зазначив що фактично між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 відбулись договори купівлі-продажу земельних ділянок, що належали останнім, оскільки встановлено, що про укладання договору міни, а також про належність їй іншої земельної ділянки меншого розміру за цим договором, відповідачі обізнані не були. Суд прийшов до висновку, що договори міни є удаваними правочинами, які приховують інші правочини – договори купівлі-продажу земельних ділянок, що є підставою для визнання фактично укладених від імені відповідачів договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними, оскільки правовідносини, що випливають за укладеними договорами міни, не настали.
Однак, з таким висновком підстави(обставин) обґрунтування (про удаваність оспорюваних договорів міни) судом першої інстанції задоволення позовних вимог не може погодитись апеляційний суд.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Як вбачається з матеріалів справи прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тією обставиною, що за договорами міни від 29.12.2007 року фактично здійснено обмін земельних часток(паїв) на інші земельні ділянки, внаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначенн.. Дане підтверджено наданими до апеляційного суду поясненнями.
По справі встановлено, що відповідачі (крім ОСОБА_6Д.) отримали право на земельні частки (паї) і на підставі відповідних розпоряджень голови Чернігівської районної державної адміністрації реалізували своє право на земельну частку (пай) та отримали у власність земельні ділянки (рілля та пасовища) в межах Іванівської сільської ради Чернігівського району, що було посвідчено державними актами на право власності на земельні ділянки. Цільове призначення вказаних земельних ділянок – для ведення особистого селянського господарства.
29 грудня 2007 року між відповідачами, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_24, та ОСОБА_6 були укладені договори міни, за умовами яких власники земельних ділянок, отриманих на підставі Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передали у власність ОСОБА_6 належні їм земельні ділянки великих площ( близько 2,0га) в обмін на земельні ділянки площею 0,01 га., які розташовані на території Киїнської сільської ради Чернігівського району, зокрема в с. Киїнка по вул. Кільцевій, з доплатою, що врегульовано п. 4 укладених договорів міни.
Зазначені земельні ділянки були придбані ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу у ОСОБА_26, їх цільове призначення – для ведення особистого селянського господарства, проте ці землі отримані не за рахунок земель, виділених на частку (пай).
Відповідно до п. 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну на іншу земельну ділянку відповідно до вимог закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Приписами ст. 14 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належу йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально.
З роз’яснень п.п. 3, 5 рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 вбачається, що власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельної ділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву. Та обставина що, що земельні ділянки ОСОБА_6 які вона обміняла на земельні ділянки інших відповідачів, не є такою, що отримана в порядку Закону України «Про виділення в натурі(на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток( паїв) не означає що вимоги цього Закону не поширюються на сторін даного договору міни, оскільки земельні ділянки інших відповідачів отримані саме з підстав, передбачених цим Законом і не можуть бути відчужені будь - яким способом.
Зміст зазначених правових норм дає можливість дійти до висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай». Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України в своїх постановах від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14 та від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15( яка стосується розглядуваного спору), які відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Проте, за умовами оскаржуваних договорів міни власники земельних ділянок, отриманих на підставі ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», передали у власність належні їм земельні ділянки в обмін на земельні ділянки, які були придбані за договором купівлі-продажу з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства та отримані не за рахунок земель, виділених на частку (пай).
Отже, за договорами міни від 29 грудня 2007 року між відповідачами, від імені яких за довіреністю діяла ОСОБА_24 та ОСОБА_6, фактично здійснено обмін земельних часток (паїв) на інші земельні ділянки які не знаходяться в єдиному масиві а в різних населених пунктах, внаслідок чого було здійснено обхід мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
В той же час, дійшовши правильного висновку про необхідність задоволення заявлених до відповідачів позовних вимог про визнання недійсними договорів міни укладених 29.12.2007 року та визнання незаконними державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства , що розташовані за межами населеного пункту, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, навів підставу задоволення позову прокурора, який не зазначався як мотив для його задоволення, зокрема судом був зроблений висновок про удаваність оспорюваних договорів міни, як таких, що прикривають інші правочини - договори купівлі - продажу. Хоча підставою для пред»явлення позову прокурора, є те що було порушено накладений законодавством мораторій на відчуження земельних ділянок які перебувають у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, і обміненими могли бути тільки земельні ділянки за схемою "пай на пай"; учасниками оспорюваних правочинів не враховані межі дозволеності правочинів та не дотримані вимоги чинного законодавства при їх укладенні, однак суд після оцінки фактичних обставин справи в мотивувальній частині рішення наводячи свої міркування щодо підстав для задоволення позову зробив також і висновок, що сторони здійснили удаваний правочин.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч.ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
На думку апеляційного суду, оскільки спірні договори міни земельних ділянок укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), що суперечить вимогам п.15 Перехідних положень ЗК України, то в силу положень вищенаведених норм вони не відповідають вимогам закону і тому не мають юридичної сили і повинні бути визнані недійсними.
Державні акти про право власності на земельні ділянки, видані на ім.»я ОСОБА_6 на підставі недійсних договорів міни, не можуть бути визнані законними, а тому рішення суду в цій частині щодо визнання незаконними державних актів виданих на ім.»я ОСОБА_6 також є законним і обґрунтованим.
Враховуючи зазначене, що виявлені порушення норм процесуального права не впливають на головний висновок суду першої інстанції про права та обов»язки сторін у справі і те що позов слід задовільнити, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав задоволення позовних вимог заступника прокурора Чернігівської області, у зв»язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Посилання апелянта ОСОБА_6 на відсутність у прокурора права на звернення до суду з даним позовом не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Право звернення до суду для представництва у судах надане прокурору ч. 5 ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру», згідно якої прокурор самостійно визначає підстави представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Позов прокурора є цілком обґрунтованим, порушення державних інтересів відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою, виділеною в натурі власнику земельної частки (паю), та заборони відчуження таких земельних ділянок, метою якого насамперед є збереження земель сільськогосподарського призначення і захист прав власників таких земельних ділянок.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про додержання прокурором строку позовної давності, який відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Про наявні факти порушення чинного земельного законодавства при оформленні договорів міни (порушення інтересів держави) прокурору стало відомо з листа Чернігівської міжрайонної державної фінансової інспекції від 27 липня 2012 року, в якому викладені результати ревізії фінансово-господарської діяльності Управління Держкомзему у Чернігівському районі, яка відбулась у червні-липні 2012 року. Отже, доводи апеляційної скарги щодо пропуску прокурором строку позовної давності не заслуговують на увагу колегії суддів.
Посилання апелянта на право прокурора отримувати витяги з Державного реєстру правочинів і, відповідно, можливість вчасно дізнатись про порушення закону, не може бути підставою для висновку про пропуск строку позовної давності. Запити про надання документів до відповідних органів прокурор може здійснювати в межах своєї компетенції з додержанням вимог Закону України «Про прокуратуру», відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 якого перевірка виконання законів проводиться прокурором за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, а за наявності приводів – також із власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління. Закон не передбачає обов'язку прокуратури регулярно отримувати відомості з Держаних реєстрів. У даному випадку звернення прокурора до суду з позовом мало місце в порядку реагування на повідомлення компетентного державного органу і саме з нього прокурору стало відомо про порушення законності.
Враховуючи вищезазначене, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог заступника прокурора Чернігівської області, і рішення суду в зазначеній частині вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. підстави для його скасування відсутні, в іншій незміненій частині дане рішення необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року змінити в частині підстав задоволення позовних вимог заступника прокурора Чернігівської області.
В іншій частині рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
