ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" грудня 2011 р. Справа № Б15/101-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоУдовиченка О.С.,
суддівЗаріцької А.О.,
Міщенка П.К.,
розглянувши касаційні скарги - Управління з питань банкрутства у Дніпропетровській області,
- 971 Управління начальника робіт
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2011 року
у справі
господарського суду№ Б15/101-08
Дніпропетровської області
за заявою
доУправління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі міста Дніпропетровська
971 Управління начальника робіт
про
ліквідаторвизнання банкрутом
Гальченко Є.А.
за участю представників: від арбітражного керуючого Гальченка Є.А. -Коновалова К.М., Військової прокуратури України Погорєлова А.А.,
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року порушено провадження у справі № Б15/101-08 про банкрутство 971 управління начальника робіт.
Ухвалою від 12 серпня 2008 року затверджено реєстр вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року (суддя Полєв Д.М.) 971 Управління начальника робіт було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік до 31 травня 2012 року, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Гальченка Є.А.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2011 року (колегія суддів: Виноградник О.М. головуючий, Джихур О.В., Лисенко О.М.) постанову місцевого господарського суду скасовано, відмовлено в задоволенні клопотання комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, матеріали справи направлено на розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
В касаційних скаргах Управління з питань банкрутства у Дніпропетровській області та 971 Управління начальника робіт просять постанову господарського суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом.
Касаційні скарги мотивовані посиланням на ч. 6 ст. 18, ч. 8 ст. 16 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі Закон № 2343-XII).
22 грудня 2011 року розгляд касаційних скарг було відкладено на 29 грудня 2011 року у зв'язку із поданим клопотанням військової прокуратури Дніпропетровської області.
Колегія суддів Вищого господарського суду України перевіривши матеріали справи та доводи касаційних скаарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про задоволення касаційних скарг виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 41 ГПК України Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону № 2343-XII санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами справа про банкрутство щодо 971 Управління начальника робіт порушена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2008 року за результатами попереднього засідання встановлено, що загальна сума вимог кредиторів становить 5 189 727, 30 грн., в тому числі 1 287 244, 04 грн. заборгованості по заробітній платі. Станом на травень 2011 року заборгованість по заробітній платі судом встановлена у розмірі більше двох мільйонів гривень (2 063 093, 56 грн. (т.7 а.с. 5-10).
Процедура санації щодо боржника введена ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2009 року. Комітет кредиторів плану санації не погодив. Через відхилення комітетом кредиторів на затвердження судом погоджений план санації не надавався.
Відповідно до п. 5 ст. 18 Закону № 2343-XII комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень: схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду, відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, відхилити план санації, звернутися до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією. Зазначене рішення повинно містити дату скликання чергового засідання комітету кредиторів для розгляду нового плану санації, яке має відбутися не пізніше ніж у місячний строк з дня прийняття рішення про відхилення плану санації.
В обґрунтування постанови господарський суд першої інстанції послався на протокол засідання комітету кредиторів від 9 лютого 2011 року, відповідлно до якого комітетом кредиторів було вирішено доручити керуючому санацією звернутись до суду із клопотанням про припинення процедури санації та введення процедури ліквідації 971 Управління начальника робіт (т. 8. а.с. 24).
Таким чином, як було встановлено судами, комітет кредиторів прийняв рішення про припинення процедури санації.
Місцевий господарський суд обґрунтував постанову тим, що процедура санації у даній справі триває з 18 червня 2009 року, схваленого та погодженого комітетом кредиторів плану санації на затвердження суду подано не було, проведений керуючим санацією аналіз фінансового та майнового стану боржника свідчить про наявність ознак стійкої неплатоспроможності, виробничої діяльності боржник не веде.
Крім того, суд зазначив, що без затвердження плану санації або надання фінансової допомоги Міністерством оборони України погашення заборгованості перед кредиторами інакше, як через застосування ліквідаційної процедури, неможливе. Право суду на введення ліквідаційної процедури може бути обмежене лише шляхом включення боржника до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації (ч. 5 ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Скасовуючи постанову суд апеляційної інстанції послався на Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року № 2864-III(далі Закон № 2864-III), яким запроваджено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
На підставі вказаного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що стосовно зазначених вище підприємств, після набуття чинності цим Законом, ліквідаційна процедура не відкривається у будь-якому випадку, незалежно від складу їх майнових активів.
Однак, посилання суду апеляційної інстанції на обмеження відповідних процедур у справах про банкрутство суперечать змісту Закону № 2864-III та рішенню Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року № 11-пр/2003 у справі про мораторій на примусову реалізацію майна.
Згідно ст. 2 Закону № 2864-III під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного ст.ст. 22, 23, 24, 25, 26, 30, ч. 11 ст. 42, абзацом другим частини шостої ст. 43 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.
В рішенні Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року № 11-пр/2003 у справі про мораторій на примусову реалізацію майна визначено, що за змістом ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності.
Таким чином, системний аналіз наведених вище нормативних актів та обґрунтувань, що містяться в рішенні Конституційного суду України свідчить про те, що Закон № 2864-III не містить заборони для переходу до ліквідаційної процедури у справах про банкрутство згаданих підприємств та задоволення вимог кредиторів за рахунок іншого, в тому числі рухомого, майна боржника.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2343-XII у випадках, передбачених цим законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2343-XII провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Таким чином, основними у застосуванні до вказаних правовідносин слід вважати положення норм Закону № 2343-XII, відповідно до ст. 18 якого комітетом кредиторів було прийнято рішення клопотати перед судом про введення процедури ліквідації боржника. Законом № 2864-III підстав для відхилення такого клопотання не визначено і лише врегульовано питання щодо застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%.
Суд касаційної інстанції також враховує, що відкриваючи ліквідаційну процедуру місцевий господарський суд вказав про обов'язок ліквідатора при реалізації майна боржника у даній справі дотримуватись обмежень визначених Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" до закінчення дії мораторію.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки господарського суду першої інстанції, який, перевіривши обставини справи та зібрані докази, дав їм належну правову оцінку, врахувавши фінансове та майнове становище боржника, відсутність підстав для продовження процедури санації, яка триває з 2009 року, та наявність значної заборгованості боржника по заробітній платі.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2011 року підлягає скасуванню, а законна і обґрунтована постанова господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року у справі № Б15/101-08 залишенню в силі.
Керуючисьстаттями 1115, 1117, 1119-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Управління з питань банкрутства у Дніпропетровській області, 971 Управління начальника робіт задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 вересня 2011 року у справі № Б15/101-08 скасувати.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 31 травня 2011 року у справі № Б15/101-08 залишити в силі.
Головуючий О. Удовиченко
Судді А. Заріцька
П. Міщенко
