ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
15 червня 2006 р. |
№ 4/350 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Дерепи В.І. |
|
суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В. |
|
з участю представників: позивача: відповідача: |
Кузьмішкін Д.В. Байдакова В.С. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” |
|
на рішення та постанову |
господарського суду м.Києва від 09 червня 2005 р. Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2006 р. |
|
у справі |
№ 4/350 |
|
за позовом |
державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” |
|
до |
дочірнього підприємства з 100% іноземним капіталом фірма “ІСТ” |
|
про |
стягнення 10 000 грн. |
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2005 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 10 000 грн. за надані на підставі договору №250 від 04.05.2000 р. транспортні послуги з перевезення вантажу.
Рішенням господарського суду м.Києва від 09.06.2005 р. (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р. (головуючий –Моторний О.А., судді –Нечитайло В.В., Кошіль В.В.), в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між сторонами 04.05.2000 р. було укладено договір № 250, предметом якого згідно п.1.1 було визначення порядку взаємовідносин між “експедитором” (відповідачем) та “перевізником” (позивачем), що виникають при організації і виконанні перевезень вантажів в міжнародному сполученні і розрахунках за ці перевезення.
Відповідно до п.2.1 договору відповідач надіслав позивачу заявку на транспорт, на підставі якої позивачем було виконано в липні 2001 р. належним чином перевезення за маршрутом Голландія –Україна автомобілем LKW 13000 КВ/11563 ЕА , про що свідчить відмітка про отримання вантажу на міжнародній товарно-транспортній накладній СМR № 029830 і подорожнім листом № 023593.
Згідно п.4.1 договору відповідач повинен був розрахуватись з позивачем протягом 30 днів з моменту отримання оригіналів рахунків і товарно-транспортної накладної (СМR оплата).
Рахунок № 4647 від 19.07.2001 р. на суму 10 000 грн. та копія товарно-транспортної накладної СМR № 029830 були отримані відповідачем 16.11.2004 р. (а.с.22 –25).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що відносини сторін регулюються Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, ст. 32 якої встановлює позовну давність строком в один рік., а оскільки перевезення було здійснено в липні 2001 р., то вказаний строк сплинув у липні 2002 р.
З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Проте, погодитись з такими висновками неможливо, оскільки господарські суди дійшли до них внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застування норм матеріального права.
Відповідно до ст.1 Конвенції, вона застосовується до всякого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілями, коли вказані у договорі місце прийняття до перевезення вантажу і місце, передбачене для здачі вантажу, знаходяться на території двох різних країн, одна з яких в крайньому випадку є учасником Конвенції.
Згідно з ст. 358 ЦК УРСР за договором перевозки вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевозку вантажу встановлену плату.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не був відправником вантажу, перевезеного позивачем на підставі СМR № 029830 і обов’язок сплатити вартість наданих позивачем послуг виник у відповідача саме на підставі п.4.1 договору № 250 від 04.05.2000 р., правову природу якого суд належним чином не з’ясував та не перевірив чи не був він укладений між сторонами відповідно до чинної на час його укладення постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 р. № 770 “Про транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів”, якою були затверджені Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, п.5 яких передбачав, що відносини учасників транспортно-експедиційної діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
Таким чином, висновок суду про те, що спірні правовідносини випливають з договору міжнародного дорожнього перевезення вантажів є передчасним та недостатньо мотивованим.
Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно з’ясувати правову природу спірних відносин сторін, їх права і обов’язки, початок перебігу строку позовної давності та його термін, і в залежності від встановленого та відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” задовольнити.
Рішення господарського суду м.Києва від 09 червня 2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2006 р. у справі за № 4/350 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий В.І. Дерепа
Судді Б.М. Грек
