Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2025 року
м. Київ
справа № 537/984/20
провадження № 51-1747км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука Полтавської області та жителя цього АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК);
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Кременчука Полтавської області та жителя цього АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч. 2 ст. 187КК;
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Кременчука Полтавської області та жителя цього міста ( АДРЕСА_3 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставин
Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області вироком від 11 січня 2021 року визнав винуватими та засудив до покарання:
ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 185 КК у виді громадських робіт на строк 100 годин; ч. 1 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 100 годин; ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 125 КК із застосуванням положень ст. 101 указаного Кодексу у виді арешту на строк 45 діб. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 червня 2020 року, остаточно призначив ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців;
ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 125 КК із застосуванням положень ст. 101 цього Кодексу у виді арешту на строк 45 діб. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2020 року, остаточно призначив ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Вирішив питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; процесуальних витрат; речових доказів; арешту майна та цивільного позову у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 визнано винуватими й засуджено за вчинення указаних вище кримінальних правопорушень за обставин, детально наведених у вироку суду
Так, 13 січня 2020 року, приблизно о 02:00, біля магазину «Маркет-опт» на вул. Першотравневій, 32 у м. Кременчуці, під час спілкування з ОСОБА_13 у них виник конфлікт у ході якого ОСОБА_11 відштовхнув його себе. Після цього потерпілий побіг у сторону автовокзалу, біля центрального входу вскочив на пасажирське місце в невідомий автомобіль та попросив підвезти його додому, передавши водію 100 грн. У цей час ОСОБА_14 разом зі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 з метою помсти наздогнали потерпілого, витягли його з автомобіля і повели до сходинок автовокзалу, де ОСОБА_11 завдав ОСОБА_13 двох ударів рукою та ногою в обличчя й тулуб, від чого потерпілий упав на землю, а ОСОБА_10 - одного удару рукою в обличчя, чим умисно заподіяли легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зникли з місця події, а ОСОБА_12 , який участі в побитті ОСОБА_13 не брав, підійшов до потерпілого, що сидів на сходах автовокзалу, притуливши руки до обличчя, і таємно, з корисливих мотивів заволодів його мобільним телефоном «Meizu M5С», що був на землі, спричинивши ОСОБА_13 майнову шкоду на суму 566,33 грн.
Крім того, цим же вироком ОСОБА_12 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 лютого 2020 року, приблизно о 14:50, перебуваючи біля центрального входу на територію професійного-технічного училища № 26, розташованого на вул. Чкалова, 4 у м. Кременчуці Полтавської області, діючи повторно, з корисливих мотивів, відкрито викрав у ОСОБА_15 мобільний телефон «Xiaomi Redmi 4-а», чим спричинив потерпілому майнову шкоду на суму 1763,32 грн.
Також цього ж дня ОСОБА_12 , приблизно о 18:00, перебуваючи в дворі будинку № 30 на вул. Небесної Сотні у м. Кременчуці, маючи умисел на відкрите заволодіння майном ОСОБА_16 , діючи повторно, з корисливих мотивів, попрохав у останнього мобільний телефон та після того, як потерпілий його йому надав, пригрозив прострілити йому коліно, якщо той комусь повідомить про цей факт. Коли ОСОБА_16 вихопив з рук ОСОБА_12 телефон та почав голосно кричати, останній, з метою уникнення затримання, обхопив потерпілого ззаду руками за тулуб, повалив його на землю, завдав одного удару рукою в підборіддя та зник з місця події.
Крім того, 11 квітня 2020 року приблизно о 19:20 ОСОБА_12 , будучи на подвір`ї будинку АДРЕСА_4 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_17 приблизно п`ять ударів кулаком в обличчя, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.
Полтавський апеляційний суд 18 травня 2022 року за результатом розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора і захисника ОСОБА_6 скасував вирок районного суду в частині засудження ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за епізодом від 13 січня 2020 року стосовно потерпілого ОСОБА_13 .
Ухвалив у цій частині свій вирок, за яким визнав ОСОБА_11 , ОСОБА_10 і ОСОБА_12 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Постановив уважати засудженими:
ОСОБА_11 - за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна, на підставі ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2020 року, більш суворим за вироком від 11 січня 2021 року остаточно призначив ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Зарахував ОСОБА_11 у строк відбування покарання за цим вироком суду строк відбування покарання за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня 2020 року з 20 березня 2020 року до 07 травня 2021 року.
ОСОБА_10 - за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна, на підставі ст. 98 цього Кодексу.
Згідно зі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 червня 2020 року, більш суворим за вироком від 11 січня 2021 року остаточно призначив ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Зарахував ОСОБА_10 у строк відбування покарання за цим вироком суду строк відбутого покарання за вироками Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 березня та 10 червня 2020 року з 20 березня 2020 року до 22 вересня 2021 року.
ОСОБА_12 - за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна, на підставі ст. 98 цього Кодексу; за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 1 ст. 125 цього Кодексу до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворимпризначив ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна.
Зарахував ОСОБА_12 у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 28 квітня 2020 року до 17 травня 2022 року.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Не погоджуючись з наведеним вище рішенням апеляційного суду, захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також потерпілий ОСОБА_13 , звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами.
За результатами касаційного розгляду Верховний Суд постановою від 03 квітня 2023 року залишив без задоволення касаційну скаргу потерпілого, а касаційні скарги захисників задовольнив частково. Скасував вирок апеляційного суду від 18 травня 2022 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і призначив новий розгляд справи в апеляційному суді.
Своє рішення касаційний суд обґрунтував, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції, здійснивши повторне дослідження доказів за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_13 , за результатом розгляду постановив вирок, яким визнав винуватими ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, однак у своєму рішенні не навів змісту досліджених доказів та не вказав, у чому полягала неналежна оцінка цих доказів судом першої інстанції.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 25 квітня 2024 року вирок районного суду від 11 січня 2021 року щодо ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На переконання сторони обвинувачення, рішення апеляційного суду стосовно ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Зокрема, сторона обвинувачення вважає помилковими мотиви суду, згідно з якими ОСОБА_13 підтвердив факт існування конфлікту між ним і засудженими.
Також указує на безпідставність висновків суду щодо відсутності спільного умислу засуджених на заволодіння майном потерпілого.
Наголошує, що дії засуджених під час заволодіння майном потерпілого із застосуванням насильства були умисними, узгодженими, цілеспрямованими та не викликають сумнівів у їхніх намірах.
За твердженням прокурора, обставини, які передували вчиненню кримінального правопорушення, дії засуджених під час його вчинення, а також їхня поведінка після цього свідчать про скоєння ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_13 , вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
Крім того, зазначає, що суд залишив поза увагою довід прокурора про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність під час перекваліфікації дій ОСОБА_11 .
При цьому, звертає увагу на те, що місцевий суд, перекваліфіковуючи діяння ОСОБА_11 за епізодом від 13 січня 2020 року з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, не врахував вимог ст. 22 КК, згідно з якою кримінальна відповідальність осіб за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 125 КК, настає із 16 років, тоді як ОСОБА_11 на момент вчинення кримінального правопорушення не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримала подану касаційну скаргу.
Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора у частині доводів про необхідність скасування ухвали апеляційного суду й призначення нового розгляду в цьому суді.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, установлених місцевим судом за ч. 2 ст. 186 КК та ч. 1 ст. 125 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
Стосовно кваліфікації діянь засуджених за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_13 .
Положеннями статей 2, 7, 404, 419 КПК визначено, що під час перегляду оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу, чи правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в апеляційному порядку, наведених вимог процесуального закону дотримався.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування кваліфікував діяння цих осіб за ч. 2 ст. 187 КК, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Суд, дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, дійшов висновку про недоведеність вчинення розбійного нападу ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 групою осіб за попередньою змовою на ОСОБА_13 .
Так, установивши фактичні обставини, місцевий суд з`ясував, що діяння ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були спрямовані на спричинення з метою помсти ОСОБА_13 тілесних ушкоджень. Водночас діяння ОСОБА_12 , який не брав участі в побитті потерпілого, але після втечі своїх друзів побачив мобільний телефон, що лежав на асфальті поряд із потерпілим, таємно викрав його та, наздогнавши ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , не повідомив їх про викрадений предмет, - були спрямовані саме на крадіжку мобільного телефону ОСОБА_13 .
З урахуванням наведеного вище суд перекваліфікував діяння ОСОБА_12 із ч. 2 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 185 цього Кодексу, а діяння ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - із ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 125 зазначеного Кодексу і засудив їх за цими нормами закону, призначивши відповідне покарання.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими і вмотивованими.
Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що на початковій стадії конфлікту засуджені не вчиняли жодних дій, спрямованих на заволодіння майном ОСОБА_13 . Також не встановлено умислу ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на заволодіння майном потерпілого під час його побиття. Докази, надані стороною обвинувачення, підтверджують лише факт незаконного заволодіння майном ОСОБА_13 ОСОБА_12 і не свідчать про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 знали про неправомірні дії ОСОБА_12 .
Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними та додатково зауважує, що згідно зі ст. 26 КК співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб`єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Зокрема спільна участь у вчиненні кримінального правопорушення передбачає: 1) об`єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюване співучасниками кримінальне правопорушення є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату кримінального правопорушення; 4) причинний зв`язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом.
Однак, як зазначено вище, твердження прокурора, висловлені під час судових розглядів і викладені в касаційній скарзі сторони обвинувачення щодо узгодженості дій засуджених на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому та заволодіння його майном, за обставин цієї справи не знайшли підтвердження.
Колегія суддів звертає увагу прокурора, що Верховний Суд під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Як з`ясували суди попередніх інстанцій, між засудженими й потерпілим на зупинці громадського транспорту з невідомих причин виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_11 відштовхнув ОСОБА_13 , після чого той почав тікати. Засуджені наздогнали його біля автовокзалу, де ОСОБА_11 разом зі ОСОБА_10 спричинили ОСОБА_13 легкі тілесні ушкодження в обличчя й тулуб та втекли, а ОСОБА_12 , який не брав участі в побитті потерпілого, знайшов телефон останнього на землі і забрав його, тобто таємно ним заволодів.
З урахуванням наведеного вище, за встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цієї справи Верховний Суд погоджується з кваліфікацією діянь засуджених.
Посилання прокурора на позицію, зазначену в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 225/8066/19 (провадження № 51-5447км20), не є слушними, оскільки фактичні обставини справи у цьому кримінальному провадженні відмінні від тих, що встановлені в оскаржуваному прокурором судовому рішенні.
Тому Суд відхиляє цей довід прокурора.
Стосовно тверджень прокурора про недосягнення ОСОБА_11 віку кримінальної відповідальності
У касаційній скарзі прокурор указує, що місцевий суд, перекваліфіковуючи діяння ОСОБА_11 з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, не врахував вимоги ст. 22 КК, відповідно до якої кримінальна відповідальність осіб за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, настає із 16 років, тоді як на момент вчинення злочину ОСОБА_11 не досяг віку кримінальної відповідальності.
Ці доводи прокурора є слушними.
З матеріалів справи вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, у скоєнні якого ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) визнано винуватим, вчинено 13 січня 2020 року.
Отже, на час його скоєння ОСОБА_11 було 15 років.
Відповідно до ст. 22 КК кримінальній відповідальності за діяння, передбачені ч. 2 ст. 125 цього Кодексу, підлягають особи, які на момент вчинення кримінального правопорушення досягли 16-річного віку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
Як визначено ч. 1 ст. 18 КК, суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
З урахуванням наведеного вище ОСОБА_11 не є суб`єктом цього кримінального правопорушення, на що не звернули уваги суди попередніх інстанцій.
Ця обставина свідчить про відсутність у діянні ОСОБА_11 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Отже, кримінальне провадження щодо ОСОБА_11 у цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Стосовно строків давності притягнення до кримінальної відповідальності
З матеріалів справи вбачається, що вироком суду ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК (щодо потерпілого ОСОБА_13 , кримінальне правопорушення вчинено 13 січня 2020 року), а ОСОБА_12 - за ч. 1 ст. 125 цього Кодексу (стосовно потерпілого ОСОБА_17 , кримінальне правопорушення вчинено 11 квітня 2020 року).
Ці кримінальні правопорушення, за вчинення яких засуджено ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , згідно з нормами ст. 12 КК у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII є кримінальними проступками.
Відповідно до приписів ст. 49 КК, якщо з дня вчинення особою кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули строки давності, це є підставою для її звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням цих строків.
Водночас, частинами 1, 2 ст. 106 КК (у редакції Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII) передбачено, що звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до 18 років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Щодо осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, встановлюється строк давності 2 роки - у разі вчинення кримінального проступку.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 284 КПК, визначено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 288 КПК).
За приписами ст. 285 КПК особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18, провадження № 51-413кмо21), за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок роз`яснити особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для її звільнення від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.
Нероз`яснення судом першої чи апеляційної інстанції, усупереч ст. 285 КПК, зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що обумовлює неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 25 квітня 2024 року вирок суду щодо ОСОБА_10 і ОСОБА_12 набрав законної сили.
На час апеляційного розгляду справи строк давності притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 ст. 125 КК, відповідно, минув.
Однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ці обставини та всупереч вимогам ч. 2 ст. 285 КПК не вжив належних заходів щодо роз`яснення ОСОБА_12 і ОСОБА_10 права бути звільненими від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 і ч. 2 ст. 125 КК відповідно у зв`язку із закінченням строків давності.
Колегія суддів уважає, що це призвело до порушення вимог кримінального процесуального закону, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Статтею 440 КПК визначено, що суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Відповідно до вказаного вище правового висновку об`єднаної палати особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у суді касаційної інстанції в порядку, передбаченому ст. 440 КПК, за таких умов: до набрання вироком суду першої інстанції законної сили, закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; ця особа не подавала до апеляційного суду відповідного клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності й суд апеляційної інстанції не роз`яснив за приписами ст. 285 КПК особі наявності зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з`ясував її думки щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; така особа висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності.
З урахуванням наведеного вище колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, оскільки під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_10 закінчилися строки давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 125 КК.
Водночас під час касаційного розгляду кримінального провадження до Верховного Суду надійшли клопотання від ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , у яких вони просять звільнити їх від кримінальної відповідальності згідно з п. 1 ч. 2 ст. 106 КК.
Отже, наявні підстави для звільнення ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 125 КК та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 125 КК від кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що сплив відповідний строк давності, з огляду на що кримінальне провадження стосовно них у цій частині має бути закрито за п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, ст. 440 КПК.
Крім того, суд касаційної інстанції враховує, що в аспекті реалізації приписів ст. 129 КПК, за якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише в разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, цивільний позов залишається без розгляду у разі закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. У такому випадку позивач вправі заявити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи викладене, Суд уважає необхідним цивільний позов прокурора до ОСОБА_18 , ОСОБА_19 і ОСОБА_20 залишити без розгляду.
Стосовно діяння ОСОБА_12 , кваліфікованого за ч. 1 ст. 185 КК, як крадіжка мобільного телефону ОСОБА_13 .
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_12 таємно викрав мобільний телефон ОСОБА_13 , вартість якого становила 566,33 грн.
09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Наведеним вище Законом у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищено верхню межу вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555кмо24) Закон № 3886?IX є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом № 3886?IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з`ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, необхідно брати до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв`язку з набуттям чинності Законом № 3886?IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Згідно із Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року становив 2102 грн, а тому відповідно до згаданих положень ПК сума неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для цілей кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень становила 1051 грн (на рівні податкової соціальної пільги, що дорівнює 50 відсоткам прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Отже, з огляду на висновок об`єднаної палати та зміст положень ПК і Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, вартість викраденого засудженим майна була меншою ніж 2неоподатковувані мінімуми доходів громадян, що застосовувався у 2020 році, і це діяння не підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.
За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була визначена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ст. 284 КПК, у порядку п. 1-2 ч. 2 цього ж положення Кодексу.
Відповідно до абз. 5 ч. 7 ст. 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.
За статтею 479-2 КПК суд здійснює судове провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, у загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Ґрунтуючись на положенні ч. 1 ст. 434 КПК, касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 32 вказаного Кодексу. Взявши до уваги позицію засудженого під час розгляду провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 479-2 КПК, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 440 КПК.
За приписами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК кримінальне провадження стосовно ОСОБА_12 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 185 КК з огляду на приписи п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК підлягає закриттю судом, оскільки втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння, а постановлені щодо нього судові рішення в цій частині необхідно змінити.
Водночас відповідно до ст. 32 КК повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК).
Згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК у статтях 185, 186 та 189-191 КК повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке з кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів уважає, що діяння ОСОБА_12 щодо кримінального правопорушення 10 лютого 2020 року (стосовно відкритого викрадення майна у ОСОБА_15 ), необхідно перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК, оскільки у зв`язку із закриттям кримінального провадження щодо нього за ч. 1 ст. 185 КК буде відсутня ознака «повторності».
З урахуванням тяжкості вчиненого діяння, даних про особу ОСОБА_12 , який раніше не судимий, на обліках у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, відсутності обставин, що обтяжують покарання, та наявності обставини, що яка його пом`якшує, - вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім, необхідно призначити ОСОБА_12 покарання в межах санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 186 ККу виді позбавлення волі, а також визначити остаточно вид і розмір покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
Верховний Суд вважає, що таке покарання відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК і принципам законності, індивідуалізації та справедливості.
З урахуванням викладеного вище, касаційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково.
Оскільки в цьому провадженні ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування, відповідно до приписів статей 122, 124 КПК витрати на проведення експертизи в розмірі 942,06 грн необхідно віднести на рахунок держави.
Керуючись статтями126, 129, 284, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 січня 2021 року стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_10 скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
На підставі п. 1 ч. 2 ст. 106 КК звільнити ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК, у зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження щодо нього відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 січня 2021 року стосовно ОСОБА_12 змінити:
скасувати в частині засудження ОСОБА_12 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 КК і ч. 1 ст. 185 КК;
на підставі п. 1 ч. 2 ст. 106 КК звільнити ОСОБА_12 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК, у зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження щодо нього в цій частині відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК;
закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_12 за ч. 1 ст. 185 КК на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
перекваліфікувати діяння ОСОБА_12 щодо вчинення кримінального правопорушення 10 лютого 2020 року (стосовно потерпілого ОСОБА_15 ) з ч. 2 ст. 186 КК на ч. 1 ст. 186 КК та призначити за ч. 1 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
призначити ОСОБА_12 за вчинення кримінального правопорушення 10 лютого 2020 року (щодо потерпілого ОСОБА_21 ) за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Цивільний позов прокурора до ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 залишити без розгляду.
Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, в розмірі 942,06 грнвіднести на рахунок держави.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
