ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2024 року
м. Київ
Справа № 153/247/24
Провадження № 61-6573св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року в складі судді Швеця Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року в складі колегії суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Ямпільська міська рада Вінницької області, в якій просив встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом І групи підгрупи Б згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 019977 від 05 червня 2023 року, яка за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги.
Зазначив, що до мобілізації на військову службу він проживав разом зі своєю бабою та був єдиною людиною, яка здійснювала за нею догляд.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20 лютого 2024 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області відмовлено у відкритті провадження в справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам, хворим та особам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання / перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі із дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Законодавство визначило позасудовий порядок встановлення факту, який просить встановити заявник в судовому порядку, що виключає можливість такого розгляду. Заявник має право звернутися до відповідних уповноважених органів з дотриманням вимог законодавства та в разі незгоди із прийнятим рішенням, оскаржити його в судовому порядку, а тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
17 квітня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лихота О. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права.
Суди не мали правових підстав для відмови у відкритті провадження в справі, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 761/16799/15-ц, про те, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц, від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 363/5518/21, від 04 травня 2022 року в справі № 372/285/21, про те, що заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
ОСОБА_1 виконав досудовий порядок та оформив догляд на підставі пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Оформлення догляду в інший спосіб, тобто на підставі Закону України від 17 січня 2019 року № 2671-VІІІ «Про соціальні послуги», Порядку підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, є неможливим, оскільки заявник отримує доходи.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, тому неможливо завершити оформлення процедури встановлення стороннього догляду за його бабою ОСОБА_2 , адже дохід заявника перевищує 2 684,00 грн на місяць, тому він не має права на отримання компенсації за догляд.
Оскарження заявником відмови Управління соціального захисту населення в оформленні догляду на непрофесійній основі до суду не захистить порушені права ОСОБА_1 , адже така відмова є правомірною і заявник дійсно має офіційні доходи як військовослужбовець.
Здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 підтверджується актом Бушанського старостинського округу від 31 липня 2023 року № 5 про встановлення такого факту.
Суди не врахували того, що визначений в частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
20 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цивільній справі та витребувано її із Ямпільського районного суду Вінницької області.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
02 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
10 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
05 вересня 2024 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року в справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ в справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutiс v Croatia), заява №48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав фізичних осіб.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, відповідно від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23 (провадження № 61-10086св24), від 23 жовтня 2024 року в справі № 571/916/22 (провадження № 61-2141св24) та інших.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження в ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом І групи, яка за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги, заявник ОСОБА_1 зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, породжує виникнення прав та обов`язків, визначених Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Вказав, що необхідність сторонньої допомоги за ОСОБА_2 підтверджується: довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 019977 від 05 червня 2023 року, згідно з якою ОСОБА_2 є інвалідом І групи підгрупи Б безтерміново та потребує сторонньої допомоги; висновком лікарсько-консультативної комісії № 139 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Суди першої та апеляційної інстанцій виснували про відмову у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду.
Послалися на Закон України від 17 січня 2019 року № 2671-VIII «Про соціальні послуги», Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040.
З такими висновками Верховний Суд не погоджується.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови нею затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, а заявник ОСОБА_1 зазначив, що він не має права на отримання матеріальної компенсації, оскільки є військовослужбовцем і отримує відповідний дохід.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.
В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.
Тобто позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише в разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
ОСОБА_1 посилався на інший нормативний акт, яким є Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, і він застосовний до вказаних правовідносин.
Відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції на час розгляду справи), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
- особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Тобто прямо визначено порядок дій як особи, яка здійснює догляд, так і особи, щодо якої здійснюється догляд, та компетентних органів, які складають акт про посвідчення факту здійснення догляду.
Пункт 2-1 цих Правил не містить посилання на можливість підтвердження факту здійснення догляду рішенням суду.
Чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення таких юридичних фактів.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернули та зробили помилковий висновок про відмову у відкритті провадження в справі.
Закриття провадження в справі є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, суди не переглядали справу по суті й не встановлювали фактичних обставин справи, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлювати ці обставини, досліджувати та оцінювати докази, справу необхідно направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв`язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для розгляду.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни задовольнити.
Ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк
