Ухвала
10 липня 2024 року
м. Київ
справа № 153/247/24
провадження № 61-6573св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача -Ситнік О. М.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року у складі судді Швеця Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.
у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Ямпільська міська рада Вінницької області, в якій просив встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом І групи - Б згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 019977 від 05 червня 2023 року, яка за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20 лютого 2024 року ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам, хворим та особам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання/перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі із дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Тобто чинним законодавством визначений позасудовий порядок встановлення факту, який просить встановити заявник в судовому порядку, що виключає можливість такого розгляду. Заявник має право звернутися до відповідних уповноважених органів з дотриманням вимог законодавства та у разі незгоди із прийнятим рішенням, оскаржити його в судовому порядку, а тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
17 квітня 2024 року постановою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лихота О. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права.
Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, про те, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;
- Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 363/5518/21, від 04 травня 2022 року у справі № 372/285/21, про те, що заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
Зазначила, що ОСОБА_1 виконав досудовий порядок та оформив догляд на підставі пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57. Оформлення догляду в інший спосіб, тобто на підставі Закону України «Про соціальні послуги», Порядку підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, є неможливим, так як заявник отримує доходи. Оскільки ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та отримує доходи, тому неможливо завершити оформлення процедури встановлення стороннього догляду за його бабою ОСОБА_2 , адже дохід заявника перевищує 2 684,00 грн на місяць, тому він не має права на отримання компенсації за догляд.
Оскарження заявником відмови Управління соціального захисту населення в оформленні догляду на непрофесійній основі до суду не захистить порушені права ОСОБА_1 , адже така відмова є правомірною і заявник дійсно має офіційні доходи як військовослужбовець. Здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 підтверджується актом про встановлення факту здійснення догляду Бушанського старостинського округу від 31липня 2023 року № 5. Суди не звернули уваги на те, що визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
20 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Ямпільського районного суду Вінницької області.
У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
02 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та вважає за необхіднепередати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Як зауважив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
ЄСПЛ роз`яснив, що право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами щодо єдиного застосування закону.
Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Верховний суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2012 року у справі «Альбу та інші проти Румунії» (Albuandothersv. Romania), заява № 34796/09). Існує тісний зв`язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
Згідно із частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У складі Верховного Суду діє, зокрема, Велика Палата Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду.
Повноваження Великої Палати Верховного Суду передбачені у частині другі статті 45 Закону № 1402-VIII, а саме Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Отже, Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень своїми правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав фізичних осіб.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, відповідно від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 206/851/23 (провадження № 61-2308св24), від 01 травня2024 року у справі № 758/3298/23 (провадження № 61-1305св24), від 03 квітня 2024 року у справі № 607/7513/23 (провадження № 61-16209св23) та інших.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19)).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інвалідом І групи, яка за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги, заявник ОСОБА_1 зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, породжує виникнення прав та обов`язків, визначених Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Вказав, що необхідність сторонньої допомоги за ОСОБА_2 підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ N° 019977 від 05 червня 2023 року, за явою ОСОБА_2 є інвалідом І групи «Б» безтерміново та потребує сторонньої допомоги та висновком лікарсько-консультативної комісії № 139 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Суди першої та апеляційної інстанцій виснували про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява ОСОБА_1 про встановлення факту постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду.
При цьому посилалися на Закон України від 17 січня 2019 року №2671-VIII «Про соціальні послуги», Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року №1040.
Із даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритих для загального доступу, вбачається, що практика розгляду судами різних інстанцій аналогічних заяв є різною.
Ухвалами Запорізького районного суду Запорізької області від 19 червня 2024 року у справі № 317/2622/24, від 17 червня 2024 року у справі № 317/2689/24, Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2024 року у справі №490/4412/24, Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 квітня 2024 рокуу справі № 727/4122/24, Біляївського районного суду Одеської області від 09 квітня 2024 року у справі № 496/2414/24, Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2024 року у справі № 442/2077/24, Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року у справі № 306/131/24, Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2024 року у справі № 462/216/24 та іншихвідмовлено у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
У зазначених ухвалах суди керувалися тим, що законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.
05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у свої постанові у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23) розглянув питання, чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу, та виснував, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильного відмовив у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Колегія суддів звернула увагу на те, що за відсутності у матеріалах справи відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку та який просить установити заявник, висновок апеляційного суду про необхідність вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та вказаних вище вимогах закону, а тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині мотивів його ухвалення.
На противагу цьому рішенню ряд судів відкрили провадження у справі та розглянули в окремому провадженні заяви про встановлення факту постійного догляду за особою,яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (рішення Межівського районного суд Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у справі № 181/2128/23, Трускавецького міського суду Львівської області від 17 травня 2024 року у справі № 457/876/24, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року у справі № 299/728/24, Першотравневого районного суду м. Чернівців від 15 лютого 2024 року у справі 725/537/24, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2023 року у справі 299/8197/23, Ренійського районного суду Одеської області від 18 грудня 2023 року у справі № 510/2274/23, Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2023 року у справі № 562/3363/23, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2023 року у справі № 299/5365/23, Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2023 року у справі № 495/5853/23, Уманського міськрайонного суду Черкаської від 10 травня 2023 року у справі №705/2048/23, Хустського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2023 року у справі № 309/5780/22, Хустського районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2022 року у справі № 309/2827/22 та інші).
У вказаних рішеннях суди керувалися тим, що від встановлення факту здійснення заявником постійного стороннього догляду за особою, яка цього потребує, залежить виникнення його прав та обов`язків, визначених Законами України «Про соціальні послуги», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 588 «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» та інших.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» чинниками, що можуть зумовити складні життєві обставини є: а) похилий вік; б) часткова або повна втрата рухової активності, пам`яті; в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; ґ) інвалідність.
У розумінні статті 1 Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Відповідно до частини третьої статті 8 цього Закону рішення медико-соціальних експертних комісій є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними закладами незалежно від типу і форми власності.
Постійний сторонній догляд - вид догляду, яким забезпечуються інваліди із вираженими порушеннями в організмі, зумовленими професійними та загальними захворюваннями, травмами, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати гігієнічні потреби, потребують допомоги на прогулянках).
У статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на викладене, виходячи з інтересів особи щодо захисту її прав, зважаючи на те, що заявник немає іншої можливості, крім в судовому порядку, встановити факт, що має юридичне значення на підставі з`ясованих обставин і наданих доказів у справі, суди виснували, що заявлені вимоги підлягають задоволенню (частковому задоволенню).
Проаналізувавши нормативні акти, які застосовані судами при розгляді вказаної категорії справ, необхідно врахувати таке.
Постанова Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі» незастосовна до вказаних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1 цієї постанови затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, а заявник ОСОБА_1 зазначав, що він не має права на отримання матеріальної компенсації, бо є військовослужбовцем і отримує відповідний дохід.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430 затверджено Порядок підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, відповідно до пункту 6 якого передбачено навчання фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду.
В абзаці 6 пункту 8 зазначеної постанови для підтвердження факту здійснення догляду особами, визначеними цим пунктом, уповноважені органи перевіряють призначення таким особам щомісячної компенсації, щомісячної грошової допомоги на догляд, надбавки на догляд шляхом автоматизованого обміну електронними даними з Мінсоцполітики в порядку, встановленому Мінсоцполітики.
Тобто позасудовий спосіб встановлення факту догляду з посиланням на вказані нормативні акти Кабінету Міністрів України можливий лише у разі отримання фізичною особою, яка здійснює такий догляд, щомісячної грошової допомоги на догляд чи надбавки на догляд.
ОСОБА_1 посилався на інший нормативний акт, яким є Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, і він застосовний до вказаних правовідносин.
Відповідно до пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції, на час розгляду справи), у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
- особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
Тобто прямо визначено порядок дій як особи, яка здійснює догляд, так і особи, щодо якої здійснюється догляд та компетентні органи, які складають акт про посвідчення факту здійснення догляду.
Пункт 2-1 цих Правил не містить посилання на можливість підтвердження факту здійснення догляду рішенням суду.
З огляду на велику кількість рішень та ухвал судів першої інстанції, які, з одного боку, наголошують на тому, що відмова у відкритті провадження у справі про встановлення зазначеного юридичного факту обмежує право заявника здійснювати догляд за близькою людиною, яка потребує постійного стороннього догляду, а з іншого боку - розгляд таких заяв уможливлює зловживання процесуальними правами з метою ухилення від мобілізації, є підстави для висновку про наявність виключної правової проблеми, про що свідчить, зокрема, про: а) відсутність усталеної судової практики та наявність правових висновків судів, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у аналогічних справах, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин Закон України «Про соціальні послуги», постанови, на який у своїх рішеннях посилалися суди попередніх інстанцій, а також чи необхідно звертати увагу на відстави звернення з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і в залежності від мети встановлення застосовувати відповідну норма права. У випадку необхідності перетину державного кордону України таким актом є Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
Саме Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень, передбачених у частині другій статті 45 Закону № 1402-VIII, своїми правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.
Викладені вище обставини підтверджують, що існує як кількісний, так і якісний критерії, що свідчить про наявність виключної правової проблеми, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому в ухвалах від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20 є підставою дляпередачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
З урахуванням наведеного є підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись частиною п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 153/247/24 (провадження № 61-6573св24) за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лихоти Оксани Володимирівни на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк
