Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Верховного Суду Смоковича М. І.
09 грудня 2024 року
м. Київ
у справі №440/6856/22 (провадження №К/990/22912/23)
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської міської ради
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за касаційною скаргою Полтавської міської ради
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 (головуючий суддя -Алєксєєва Н.Ю.)
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 (головуючий суддя -Спаскін О.А., судді -Любчич Л.В., П`янова Я.В.)
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради (далі - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 162 571 грн 80 коп.
2. На обґрунтування позовних вимог указує, що судовим рішенням у справі № 440/4853/21 стягнуто на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 22 367 грн 26 коп. 20.07.2022 відповідач виплатив позивачу заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку у сумі 22 367 грн 26 коп. Оскільки повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 20.07.2022, а тому з посиланням на положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач зазначає про обов`язок відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. З 17.12.2010 по 29.12.2020 ОСОБА_1 перебував на посаді сільського голови Кротенківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (з 22.12.2017 перейменована на Сем`янівську сільську раду).
4. Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, у тому числі Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
5. Згідно з розпорядженням Полтавського міського голови О. Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі підпункту 1 пункту 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
6. Під час проведення розрахунків, пов`язаних із звільненням з посади відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22 367 грн 26 коп.
7. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 440/4853/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 22 367 грн 26 коп. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у сумі 5 000 грн 00 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
8. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 440/4853/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у сумі 5000 грн 00 коп. Прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволені позовних вимог. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 440/4853/21 залишено без змін.
9. На виконання судового рішення у справі № 440/4853/21 відповідач 20.07.2022 виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку у сумі 22 367 грн 26 коп.
10. Порушення відповідачем строку розрахунку при звільненні зумовило звернення позивача до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
11. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 43 569 грн 82 коп. з відрахуванням податків і зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 496 грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн 00 коп.
12. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у спірних правовідносинах для відповідача настає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України. Застосувавши до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суди попередніх інстанцій виснували, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить 43 569 грн 82 коп.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
13. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 2 236 грн 73 коп з відрахуванням податків і зборів, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, а постанову апеляційного суду скасувати в повному обсязі.
14. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач указує пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
15. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, автор касаційної скарги зазначає про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 10%, викладених у постановах від 25.01.2023 у справі № 757/37241/20-ц, від 15.03.2023 у справі № 201/8085/21, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 31.08.2022 у справі № 363/3659/20. Так, відповідач указує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на підставі принципів справедливості, співмірності та пропорційності розмір середнього заробітку необхідно зменшити до 10% від належної до виплати позивачу суми при звільненні, що складає 2 236 грн 73 коп.
16. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України автор скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статі 117 КЗпП України в частині застосування обмеження шістьма місяцями суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На переконання заявника, стягнення судами середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020 по 20.07.2022, тобто за 17 місяців, суперечить приписам статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення цих правовідносин.
Підстави передачі справи на розгляд судової палати
17. Переданим на розгляд судової палати питанням було наявність/відсутність підстав для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
18. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд судової палати, колегія суддів встановила наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання.
19. Так, у постановах від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А тому застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
20. Водночас у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Викладене, за позицією суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
Вказані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
Основні мотиви, викладені у постанові судової палати від 06 грудня 2024 року у цій справі
21. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
22. Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, та, застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, визначили суму, що належить стягненню на користь позивача, у сумі 43 569 грн 82 коп.
23. Водночас, за позицією автора касаційної скарги, на дату виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку (20.07.2022) та на дату звернення позивача до суду з цим позовом (15.08.2022) стаття 117 КЗпП України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
24. Відповідаючи на питання, які порушені у касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, судова палата виходила з такого.
Так, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
25. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
26. Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, установлюючи дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні, судова колегія зазначила таке.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.
27. Отже, застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
28. Однак, період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
29. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
30. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
31. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
32. Вирішуючи питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судова палата констатувала неможливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022.
33. Вказану позицію судова палата обґрунтувала тим, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.
У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
При цьому судова палата зазначила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Підстави і мотиви для викладення окремої думки
34. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
35. Як уже зазначалось, статтею 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо висновується із цієї норми.
36. Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведене свідчить, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
37. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
38. Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
39. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
40. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
41. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов`язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
42. Повертаючись до обставин цієї справи, варто зауважити, що на виконання судового рішення у справі № 440/4853/21 відповідач 20.07.2022 виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку у сумі 22 367 грн 26 коп.
Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій, розрахували суму середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка становить 344 578,70 грн.
Водночас з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача судами визначено справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 43 569,82 грн
43. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві вважаю, що Судова палата мала підтримати висновки судів першої та апеляційної інстанцій, які виходили з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, зменшивши розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року.
44. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу дійти такого правового висновку, який непрямо висновується з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, як у редакції до 19.07.2022 року, так і після 19.07.2022 року, про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, при цьому, у разі якщо період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, то, починаючи з 19.07.2022, з урахуванням обмеження шестимісячним строком.
45. Обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачив можливості зменшення його розміру. Також у зазначеній редакції не змінився саме компенсаційний характер зазначеної виплати.
Такий підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
46. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
47. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
48. Ключовою проблемою тлумачення положень статті 117 КЗпП України, в якій врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, є те, що дійсно приписами частини першої статті 117 КЗпП України передбачено відповідальність роботодавця в разі невиплати з його вини всіх належних працівникові сум при звільненні.
49. Водночас з обставин справи висновується, що спір між сторонами виник не у зв`язку з розміром усіх сум, що підлягали позивачу до виплати у момент звільнення, а лише компенсації за невикористану відпустку, тому відповідальність роботодавця необхідно визначати за правилами частини другої статті 117 КЗпП України, якою встановлено, що у разі якщо спір вирішено на користь працівника частково (працівник у судовому порядку просив вирішити спір в частині компенсації за невикористану відпустку), розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
50. Саме таких висновків дійшли суди попередніх інстанцій з посиланням на частину другу статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 і на підставі частини другої статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-IX, але щодо нової редакції, то лише за один день затримки, оскільки 20.07.2022 компенсація за невикористану відпустку була виплачена позивачу повністю.
51. Такого не врахувала Судова палата при скасуванні судових рішень попередніх інстанцій, тому її висновки щодо тлумачення частини першої статті 117 КЗпП України не відповідають обставинам справи, оскільки не виплаченими були не всі суми належні при звільненні, а лише частково (компенсація за невикористану відпустку), тому до цих обставин необхідно застосовувати положення частини другої статті 117 КЗпП України.
Суддя М. І. Смокович
