Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/6856/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради про стягнення з Полтавської міської ради середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 162571,80 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позову. Вказував на відсутність правових підстав для застосування до Полтавської міської ради відповідальності у формі стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
З 17.12.2010 по 29.12.2020 ОСОБА_1 перебував на посаді сільського голови Кротенківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (з 22.12.2017 перейменована на Сем`янівську сільську раду).
Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, у тому числі Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Згідно розпорядження Полтавського міського голови О.Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі п.п. 1 п. 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Під час проведення розрахунків, пов`язаних із звільненням з посади відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку в сумі 22 367,26 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №440/4853/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 22367,26 грн. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у розмірі 5000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі №440/4853/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у розмірі 5000,00 грн. Прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволені позовних вимог. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі №440/4853/21 залишено без змін.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем 20.07.2022 фактично здійснено повний розрахунок з позивачем.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за увесь час затримки виплати належної позивачу при звільненні суми по день фактичного розрахунку (з 30.12.2020 по 20.07.2022), позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України з огляду на несвоєчасну виплату ОСОБА_1 належних при звільненні сум.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За обставин цієї справи на дату звільнення ОСОБА_1 з посади Сем`янівського сільського голови (29.12.2020) відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку .
Зазначена виплата відносяться до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейським судом з прав людини у рішеннях від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних відносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на те, що повний розрахунок з позивачем під час його звільнення відповідачем вчасно не проведено, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на одержання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Поряд з цим суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Такий висновок наведений, зокрема, у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд враховує, що позивач звільнений зі служби в органах місцевого самоврядування 29.12.2020, а належні при звільненні суми грошової компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22367,26 грн. йому виплачені 20.07.2022.
Отже, період прострочення виплати заборгованості склав 391 робочий день (грудень 2020 року - 2 робочі дні, січень-грудень 2021 року - 250 робочих дні, січень-липень 2022 року 139 робочих дні).
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 344578,70 грн. (855,70 грн. середньоденна заробітна плата на день звільнення х 391 робочий день)
Таким чином, у разі визначення суми середнього заробітку за кількість днів прострочення розмір компенсації вона буде значно перевищувати суму самої заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).
У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Згідно інформації, отриманої із офіційного сайту Національного банку України, середній розмір процентних ставок по кредитам за грудень 2020 року становив 13,1%, січень - грудень 2021 року становив 12,2%, січень-липень 2022 року становив 14,5%.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, в частині запропонованого способу обчислення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, не відступала. А тому, суд вважає за можливе застосувати такі висновки до спірних відносин у цій справі.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 43569,82 грн ((1711,40 грн х 13,1%)+(213925,00 грн х 12,2%)+(118942,30 х 14,5)).
З урахуванням наведеного вище, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині належить задовольнити частково.
Здійснюючи розподіл судових витрат позивача на правничу допомогу суд враховує наступне.
Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 21 травня 2020 року у справі №240/3888/19.
В підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії договору від 02.08.2021 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Грущанським В.О., узгодження погодинної вартості роботи адвоката (додаток № 1 до договору), попередній розрахунок вартості послуг (додаток № 2 до договору), акту від 03.08.2022 приймання-передачі наданих послуг до вказаного Договору, квитанції до прибуткового касового ордеру № 03/08-01 від 03.08.2022 у розмірі 6000,00 грн.
Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також часткове задоволення позову дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 2000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову, витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у пропорційному розмірі до задоволених вимог - 496,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавської міської ради (вул. Соборності,36, м. Полтава, ідентифікаційний код 24388285) про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43569,82 грн. (сорок три тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять гривень вісімдесят дві копійки) з відрахуванням податків і зборів.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн (чотирста дев`яносто шість гривень двадцять копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва
