Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 482/2230/18
провадження № 51-4731км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
законного представника ОСОБА_7 ,
особи, стосовно якої
передбачається застосування
примусових заходів
медичного характеру ОСОБА_8 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сиваківка Хорольського району Приморського краю, зареєстрованого та проживаючого в
АДРЕСА_1 ),
щодо вчинення ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1
ст. 185 КК України.
Вступ
Новоодеський районний суд Миколаївської області ухвалою від 23 лютого
2024 року задовольнив клопотання прокурора та звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Також постановив кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити.
До того ж прокурором було подане клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 , відповідно до якого останній вчинив суспільно небезпечне діяння, у його діях убачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, яке полягає в тому що ОСОБА_8 03 вересня 2018 року приблизно о 22:00, перебував за адресою: АДРЕСА_2 , та шляхом вільного доступу, зайшов до гаражного приміщення для господарчих інструментів, яке належить ОСОБА_9 , і таємно викрав майно останньої на загальну суму 2770 грн, чим спричинив
ОСОБА_9 матеріальну шкоду на зазначену суму.
На вказане рішення прокурор подав апеляційну скаргу, яку Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 27 серпня 2024 року задовольнив частково, рішення суду першої інстанції скасував та постановив ухвалу про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Цим же рішенням відмовив у задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд матеріалів провадження в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в цьому провадженні має відповісти на доводи про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність під час постановлення апеляційним судом свого рішення.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Суть доводів касаційної скарги прокурора зводяться до його вказівок на те, що апеляційний суд закрив кримінальне провадження в зв`язку з втратою чинності закону, яким установлювалася кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 185 КК України з урахуванням ст. 5 КК України, оскільки вартість викраденого майна не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМ), що діяв на час його вчинення.
До того ж стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає приписам
ст. 419 КПК України, адже цей суд не перевірив викладених у скарзі доводів про те, що ОСОБА_8 вчинив суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, а тому до нього не може бути застосовано ст. 49 КК України, яка є підставою звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків, тож цей суд постановив рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
не надходили.
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, а ОСОБА_8 , його захисник та його законний представник заперечили щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню
з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За приписами ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.
Главою 39 КПК України визначено процесуальний порядок розгляду кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Положеннями кримінального процесуального закону передбачено дві самостійні процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. Перша процедура застосовується до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності (п. 1 ч. 1 ст. 503 КПК України), друга - до осіб, котрі вчинили суспільно небезпечне діяння у стані осудності, але до постановлення вироку суду захворіли на психічну хворобу.
Вирішальним під час визначення конкретної процедури здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, відповідно до положень ч. 1 ст. 18 КК України, є встановлення осудності особи як обов`язкової ознаки суб`єкта кримінального правопорушення.
У ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що прокурор звернувся до районного суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 , в якому йшлося, що останній вчинив в стані неосудності суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Однак у підготовчому судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, яке мотивовано тим, що із часу вчинення ОСОБА_8 зазначеного суспільно небезпечного діяння минуло більше ніж п`ять років.
Надалі цей суд ухвалою задовольнив клопотання прокурора про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 та звільнив його від кримінальної відповідальності за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Також постановив кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України закрити.
Колегія суддів нагадує, що відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб`єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Таким чином, осудність є однією із загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.
Визначальним для суду під час розгляду клопотання про застосування заходів медичного характеру має бути встановлення осудності особи як обов`язкової ознаки суб`єкта кримінального правопорушення, що не було встановлено у цьому кримінальному провадженні.
Частиною 2 ст. 512 КПК України визначено, що судовий розгляд справ цієї категорії завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні. Однак суд першої інстанції взагалі не прийняв рішення щодо клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру.
Варто зазначити, що за вимогами чинного законодавства закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можливе лише у випадках, передбачених частинами 4 і 5 ст. 513 КПК України, якщо особа видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба в застосуванні цих заходів. Крім того, згідно з ч. 3
ст. 513 КПК України суд постановляє ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру та закриває провадження лише коли встановить, що суспільно небезпечне діяння не було вчинено або вчинено іншою особою, а також якщо не доведено, що ця особа вчинила суспільно небезпечне діяння.
Таким чином, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 512-513 КПК України, оскільки взагалі не розглянув клопотання прокурора про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 і, як результат, не встановив необхідності їх застосування.
Не звернув уваги на допущені порушення кримінального процесуального закону й апеляційний суд, при цьому, постановив ухвалу, якою, крім іншого, відмовив в задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру. Однак за приписами кримінального процесуального закону рішення апеляційного суду, зокрема, має містити встановлені судом обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були досліджені, відповідну їх власну оцінку, а також переоцінку цих доказів, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує обставини, які підлягають з`ясуванню відповідно до вимог ст. 513 КПК України, і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження таких доказів апеляційним судом у цьому випадку є обов`язковим.
Отже, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру, яке взагалі не було предметом розгляду суду першої інстанції і цим судом не було прийнято рішення щодо такого клопотання, що є неприпустимим. До того ж апеляційний суд ухвалив поспішне рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі п. 4-1
ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не врахував того, що Законом № 3886-IX у статті 51 КУпАП підвищена верхня межа вартості майна до 2 НМ, який розмежовує адміністративну та кримінальну відповідальності за відповідні діяння, при цьому визначення суми, яка дорівнює 2 НМ, здійснюється виходячи з розміру НМ, що діяв на час вчинення відповідного діяння, так і того, що особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки), не є суб`єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК України.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що судами обох інстанцій допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За таких обставин, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, ухвали судів обох інстанцій щодо ОСОБА_8 підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, а касаційна скарга прокурора
- задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, а також неправильне застосування цими судами закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України
є підставами для скасування таких рішень.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати викладене вище, провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК України, за наслідком якого ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора - задовольнити.
В порядку ч. 2 ст. 433 КПК України ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
