печерський районний суд міста києва
Справа № 757/509/21-ц
пр. 2-7366/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Бусик О.Л.
при секретарі судового засідання - Романенко Ю. О.
за участю
представника відповідача: Кобзар Ю.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення суми вкладу, нарахованих відсотків, пені та 3 % річних,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення суми вкладу, нарахованих відсотків та штрафних санкцій.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 19 липня 2013 року уклала з АТ КБ «ПриватБанк» договір банківського вкладу, за яким внесла на депозитний рахунок 15 938, 34 доларів США під 8,5 % річних.
23 листопада 2020 року вона направила банку заяву про повернення коштів, яку банківська установа отримала 26 листопада 2020 року.
Станом на дату подання позову відповіді на заяву від банку не отримала, кошти не повернуті, у зв`язку із чим вимушена звернутись до суду з цим позовом.
Посилаючись на наведене, просила суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 15 938,34 доларів США - заборгованість за тілом депозиту;10 051,20 доларів США - відсотки за депозитом; 4 883 288,75 грн - пені; 87 820,56 грн - 3 % річних.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 15 січня 2021 року у справі відкрито провадження для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та визначено наступне судове засідання першим підготовчим.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон»).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2021 року зупинено провадження у справі до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 320/5115/17.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2022 року поновлено провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 загальну суму тіла депозиту за договором № SAMDN25000736633679 у розмірі 15 938,34 доларів США; проценти в сумі 8 173,17 доларів США; пеню за період із 19 грудня 2019 року до 28 листопада 2020 року у розмірі 2 405 781,74 грн; 3 % річних за період із 27 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року у розмірі 836,17 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що на вимогу позивача вклад відповідач не повернув, тому сума вкладу підлягає стягненню в судовому порядку.
ОСОБА_2 скористалася правом на дострокове розірвання депозитного договору та 26 листопада 2020 року звернулась до відповідача із заявою про виплату належних їй коштів за договором банківського вкладу разом із нарахованими процентами, а тому з 28 листопада 2020 року договір вважається розірваним.
Отже, за період із 18 листопада 2014 року до 28 листопада 2020 року підлягають стягненню проценти за договором в розмірі 8 173,09 доларів США із розрахунку 8,5% річних, а за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року за відсотковою ставкою «на вимогу» - 0,01% річних, тобто 0,08 доларів США, що загалом становить 8 173, 17 доларів США.
Обраховуючи розмір пені, суд виходив із розміру процентів на суму вкладу -8 173,09 доларів США, що станом на 28 листопада 2020 року становило 232 442,68 грн, та зазначив, що позивач помилково взяла за основу для нарахування пені загальну суму тіла депозиту.
З урахуванням річної позовної давності (дата звернення до суду із позовом -19 грудня 2020 року), стягненню підлягає пеня за період із 19 грудня 2019 року до 28 листопада 2020 року (момент розірвання договору банківського вкладу), розмір якої становить 2 405 781,74 грн (232 442, 68 грн*3 %*345 днів).
Вирішуючи позов у частині стягнення з відповідача 3 % річних, суди вказували, що прострочення виконання зобов`язання щодо повернення суми вкладу у розмірі15 938,34 доларів США розпочалося із наступного дня, після отримання банком заяви про розірвання договору та повернення вкладу 26 листопада 2020 року.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних від простроченої суми 443 532,13 грн (еквівалент 15 938,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2020 року) за період із 27 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року, що становить 836,17 грн.
Постановою від 12 червня 2024 року Верховний Суд за наслідками розгляду касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, ненарахованих відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року, 3 % річних та в частині стягнення судових витрат скасував судові рішення, а справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
В решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2023 року залишено без змін.
Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зазначених частинах, касаційний суд зазначив, що 3 % річних обраховані місцевим судом, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, неправильно. Верховний суд звернув увагу на те, що датою розірвання договору слід вважати 28 листопада 2020 року, а тому розрахунок 3 % річних повинен був бути здійснений за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року.
Верховний Суд також не погодився з висновками судів про стягнення з відповідача на користь позивача ненарахованих відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року за відсотковою ставкою «на вимогу» - 0,01% річних, тобто 0,08 доларів США.
Суд касаційної інстанції зазначив, що 26 листопада 2020 року банк отримав заяву позивача з вимогою про повернення депозитного вкладу та виплату нарахованих відсотків. Оскільки, відповідно до депозитного договору у вкладника та банку є право на дострокове розірвання договору, шляхом повідомлення за два банківських дні до дня розірвання договору, договірні правовідносини між сторонами припинились, тому відсотки за користування депозитними коштами не можуть нараховуватись. Отже висновки судів в частині стягнення з банку відсотків за користування депозитними коштами в період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року помилкові.
Колегія суддів Верховного Суду також не погодилась із розрахунком пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 19 грудня 2019 року до 28 листопада 2020 року. Враховуючи, що сторони погодили періодичність виплати процентів по закінченню кожного цілого місяця, здійснений судом першої інстанції розрахунок, з висновками якого погодився апеляційний суд, не можна вважати обґрунтованим, оскільки період часу з 19 грудня 2019 року до 28 листопада 2020 року має ділитись на підперіоди (з 19 грудня 2019 року до 18 січня 2020 року; з 19 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року і так далі до 19 листопада 2020 року з урахуванням робочих та вихідних днів) з відповідним збільшенням суми відсотків, які є базою нарахування за кожен місяць.
Отже, предметом розгляду цієї справи є вимоги про стягнення пені, ненарахованих відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року та 3 % річних.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 01 серпня 2024 року матеріали справи передано головуючому судді Бусик О. Л.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2024 року вказану цивільну справу прийнято до провадження судді; вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09 вересня 2024 року.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 14 жовтня 2024 року.
У судове засідання позивачка та її представник не з`явились. Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.
Представник третьої особи - ТОВ «ФК Фінілон» в судове завдання не з`явився, про день розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд установив такі обставини та дійшов до наступних висновків.
Суд установив, що ОСОБА_2 є вкладником АТ КБ «Приватбанк», зокрема 19 липня 2013 року уклала з банківською установою договір № SAMDN25000736633679 «Вклад «Стандарт, 12 мес.» та внесла на депозитний рахунок 15 938,34 доларів США, що підтверджується відповідною квитанцією від 19 липня 2013 року № 3. Відсоткова ставка за договором становить 8,5% річних.
Умовами зазначеного договору передбачено, що у випадку, якщо після закінчення строку клієнт не заявив банку про бажання повернути грошові кошти, то вклад автоматично продовжується ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта.
23 листопада 2020 року ОСОБА_2 направила на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву про повернення коштів, яку банк отримав 26 листопада 2020 року.
Станом на момент звернення з позовом належні позивачу кошти АТ КБ «ПриватБанк» у добровільному порядку не повернуло.
Щодо стягнення відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка, посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за депозитним договором, зокрема просила стягнути відсотки за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період з 19 липня 2013 року до 19 грудня 2020 року.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частини перша, друга статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що «у цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків».
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17 (провадження № 61-5237св20), від 27 березня 2024 року у справі № 757/11520/21 (провадження № 61-1852св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22) зроблено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Наведене свідчить, що виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після розірвання договорів вкладів, не застосовуються.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами існували зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу.
Договором банківського вкладу, який є предметом спору, передбачено право сторін достроково розірвати договір з повідомленням про це іншої сторони за два банківські дні до розірвання договору.
Позивачка скористалася правом на дострокове розірвання депозитного договору, направивши банку вимогу про повернення вкладу 23 листопада 2020 року. 26 листопада 2020 року банк отримав заяву позивачки з вимогою про повернення депозитного вкладу та виплату нарахованих відсотків.
Отже позивачка до закінчення строку дії договору виявила намір про його розірвання та ініціювала процедуру повернення її грошових коштів. Відтак, з огляду на умови укладеного між сторонами депозитного договору, договір вважаться розірваним із 28 листопада 2020 року, тобто між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу.
З моменту розірвання цього договору нарахування передбачених його умовами процентів припиняється, а, починаючи з 29 листопада 2020 року, відповідно права та інтереси позивачки забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року за відсотковою ставкою «на вимогу» - 0,01% річних, розмір яких становить 0,08 дол. США.
Щодо стягнення з банку 3 % річних
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15 (провадження № 14-591цс18), від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України.
Враховуючи те, що договір банківського вкладу вважається розірваним із 28 листопада 2020 року, тому розрахунок 3 % річних повинен був бути здійснений за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року. відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиплату основних сум вкладу за договором, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договором банківського вкладу почалось з дати розірвання договору.
Нарахування 3 % річних повинно здійснюватися за такою формулою: сума депозиту х кількість днів прострочення х 3 % : 100 : 365).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивачки підлягають 3 % річних від простроченої суми 443 532,13 грн (еквівалент 15 938,34 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2020 року) за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року, що становить 763,46 грн (еквівалент 18,4 дол. США).
Щодо вимог про стягнення пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 47 Закону № 2121-ІІІ банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
Згідно з частинами першою, другою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін. Фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
Відповідно до преамбули Закону він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі не визначено вичерпного переліку відносин, які він регулює, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи із загальних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3) (стаття 1 Закону).
Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
Із системного аналізу норм законів України № 2121-ІІІ, № 2664-III, № 1023-ХІІ, Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Резолюції Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директиви 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики можна зробити висновок, що залучення коштів на депозит є наданням фінансової послуги, оскільки банк чи фінансова установа зобов`язана за договором банківського вкладу повернути вклад та нараховані проценти вкладнику, який є споживачем банківських послуг, отже, на вказані правовідносини поширюється Закон, зокрема частина п`ята статті 10 цього Закону щодо сплати пені за кожен день прострочки виконання зобов`язання з повернення вкладу.
З огляду на вказане, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачене частиною п`ятою статті 10 Закону, а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19 визначено, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15, провадження № 14-184цс20 дійшла висновку, що базою нарахування пені необхідно вважати виключно розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, а сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, з урахуванням наведеного вказано, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з банку пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі є помилковими.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, провадження № 61-1297св22, викладено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, провадження № 14-133цс20, сформульовано висновок, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Як вже було встановлено судом, ОСОБА_2 скористалася правом на дострокове розірвання депозитного договору та 23 листопада 2020 року звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» (банк отримав вимогу 26 листопада 2020 року) із заявою про виплату належних їй коштів за договором банківського вкладу разом з нарахованими процентами, а тому з 28 листопада 2020 року договір вважається розірваним.
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами 19 липня 2013 року договору, сторони погодили, що проценти виплачуються на рахунок/карту для зарахування процентів по закінченню кожного цілого місяця, який минув з моменту укладення договору, в перший робочий день, який іде за датою укладення договору, після 15:00.
Враховуючи, що сторони погодили періодичність виплати процентів по закінченню кожного цілого місяця, період часу з 19 грудня 2019 року до 28 листопада 2020 року має ділитись на підперіоди (з 19 грудня 2019 року до 18 січня 2020 року; з 19 січня 2020 року до 18 лютого 2020 року і так далі до 19 листопада 2020 року з урахуванням робочих та вихідних днів) з відповідним збільшенням суми відсотків, які є базою нарахування за кожен місяць.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі:
за період 19 грудня 2019-18 січня 2020 року (на 19 грудня 2019 року заборгованість за відсотками складала 6 888,86 дол. США, що еквівалентно 161 268,21 грн), розрахунок пені 161 268,21 грн * 19 (днів) * 3/100 = 91 922,88 грн;
за період 19 січня 2020-18 лютого 2020 року (на 19 січня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7003.92 дол. США, що еквівалентно 168 724,43 грн), розрахунок пені 168 724.43 грн. * 22 (дні) * 3/100 = 111 358,12 грн;
за період 19 лютого 2020-18 березня 2020 року (на 19 лютого 2020 року заборгованість за відсотками складала 7 118,98 дол. США, що еквівалентно 173 987,87 грн) розрахунок пені 173 987,87 грн. * 20 (днів) * 3/100 = 104 392,72 грн;
за період 19 березня 2020 - 18 квітня 2020 року (на 19 березня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7226.62 дол. США, що еквівалентно 196 997,66 грн), розрахунок пені 196 997,66 грн. * 22 (дні) * 3/100 = 130 018,45грн;
за період 19 квітня 2020 - 18 травня 2020 року (на 19 квітня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7341.68 дол. США, що еквівалентно 198 225.36 грн), розрахунок пені 198 225.36 грн * 18 (днів) * 3/100 = 107 041,69 грн;
за період 19 травня 2020 - 18 червня 2020 року (на 19 травня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7 453,03 дол. США, що еквівалентно 198 027 грн), розрахунок пені 198 027 грн. * 22 (дні) * 3/100 = 130 697,82 грн;
за період 19 червня 2020 - 18 липня 2020 року (на 19 червня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7 568,09 дол. США, що еквівалентно 202 522.08 грн), розрахунок пені 202 522.08 грн. * 20 (днів) * 3/100 = 121 513,25 грн;
за період 19 липня 2020 - 18 серпня 2020 року (на 19 липня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7679.44 дол. США, що еквівалентно 209 418.33грн), розрахунок пені 209 418.33 грн * 22 (дні) * 3/100 = 138 216,09 грн;
за період 19 серпня 2020 - 18 вересня 2020 року (на 19 серпня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7 794,50 дол. США, що еквівалентно 212 166.29 грн), розрахунок пені 212 166.29 грн. * 22 (дні) * 3/100 = 140 029,75 грн;
за період 19 вересня 2020 - 18 жовтня 2020 року (на 19 вересня 2020 року заборгованість за відсотками складала 7 909,56 дол. США, що еквівалентно 221 863.16 грн), розрахунок пені 221 863.16 грн * 20 (днів) * 3/100 = 133 117,89 грн;
за період 19 жовтня 2020 - 18 листопада 2020 року (на 19 жовтня 2020 року заборгованість за відсотками складала 8 020,92 дол. США, що еквівалентно 227 473.29 грн), розрахунок пені 227 473.29 грн.* 23 (дні) * 3/100 = 156 956,57 грн.
Отже, загальний розмір пені за вказаний період складає 1 365 265.23 грн, який, у свою чергу, перевищує розмір завданих збитків.
Відтак, варто вказати, що за змістом статей 546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).
У разі якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).
Отже, зміст частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Такий висновок зробили Верховний Суд України у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15 і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року в справі № 703/1181/16-ц (провадження № 14-442цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, провадження № 12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18 (пункт 85)).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 18 квітня 2023 року у справі №199/3152/20.
Відтак, з урахуванням зазначеного збитки це і є проценти за вкладами, оскільки саме проценти є доходом вкладника, який він міг би одержати, якби банком не було порушено його права.
Таким чином, пеня підлягає зменшенню до розміру ненарахованих відсотків за банківським вкладом (постанова Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 757/63364/19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20).
Враховуючи, що розмір пені (1 365 265,23 грн) у цій справі значно перевищує розмір невиплачених банком процентів за вкладом (335 914,00 грн), тому підлягає зменшенню з 1 365 265,23 грн до 335 914,00 грн.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання цього позову на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 185,91 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 509, 526, 549, 551, 625, 1058 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення пені, ненарахованих відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року, 3 % річних - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 3 % річних за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року у розмірі 763,46 гривні; пеню у розмірі 335 914,00 гривень.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення відсотків за період із 29 листопада 2020 року до 19 грудня 2020 року, розмір яких становить 0,08 дол. США - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в сумі 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п`ять) гривень 91 копійку.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1д; 49094, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570).
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (вул. Січеславська набережна, 29-А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38920700).
Повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2024 року.
Суддя О. Л. Бусик
